ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основоположні принципи права – одна з найважливіших проблем юриспруденції. Саме ці принципи лежать в основі права, утворюють його фундамент; на них ґрунтується право як загальнообов’язковий соціальний регулятор.

На превеликий жаль, сучасний рівень розробки даної проблеми не відповідає потребам юридичної теорії та практики. Свою стурбованість з приводу невизначеності природи принципів права висловлюють представники як західної, так і пострадянської юридичної науки. Недостатньо прозорою виглядає також ситуація з переліком основоположних принципів права й методикою їх відбору.

Врешті-решт, немає достатньої ясності в питанні щодо конкретного змісту більшості принципів, що потрапили до тих чи інших переліків. Деякі вчені, підкреслюючи занадто абстрактний характер принципів, взагалі висловлюють сумнів з приводу можливості в умовах ідеологічного плюралізму досягти успіху в цьому напрямку. Неоднозначність змістовної характеристики справедливості, рівності, свободи, гуманізму, верховенства права та ін. відбивається в юридичній практиці, обумовлює численні проблеми при функціонуванні правової системи.

Усе це визначає необхідність загальнотеоретичного аналізу широкого кола питань, пов’язаних з основоположними принципами права.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми «Загальнотеоретичні проблеми правотворення та правозастосування в умовах формування правової держави» (державна реєстрація № 0106u002283).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування природи основоположних принципів права в контексті сучасного праворозуміння й розкриття їх нормативного змісту.

Для досягнення цієї мети автор ставить перед собою такі завдання, що розкривають спрямованість дослідження:

– визначити особливості сучасного праворозуміння;

– сформулювати ознаки основоположних принципів права;

– обґрунтувати належність певних принципів до системи основоположних принципів права;

– продемонструвати вплив основоположних принципів на процес формування та реалізації права;

– виявити ідейні витоки основоположних принципів права;

– розкрити вимоги, що утворюють нормативний зміст кожного з основоположних принципів права, звернути увагу на особливості їх утілення в праві;

– показати зв'язок між основоположними принципами права і принципом верховенства права;

– з’ясувати зміст принципу верховенства права й визначити основні засоби, що забезпечують його дію.

Об’єктом дослідження є процес формування, розвитку й функціонування основоположних принципів права.

Предметом дослідження є основоположні принципи права, їх нормативний зміст, а також засоби, що забезпечують їх інкорпорацію в правову систему й утілення в ній.

Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів у дисертації застосовувалась система філософсько-світоглядних, загально-наукових та спеціально-наукових методів. Їх використання дозволило розкрити сутність основоположних принципів права, встановити вимоги, що утворюють зміст цих принципів.

За допомогою діалектичного методу проаналізована послідовна зміна ідей, що лежать в основі принципів права. Одним з найважливіших прийомів при використанні цього методу було уникання протиставлення ідеалістичного і матеріалістичного підходів: з одного боку, право розглядалося як результат первинної правової угоди людей, як практична реалізація ідеї справедливості, з іншого – демонструвалась залежність змісту права від потреб суспільства, повторення суспільних відносин.

Історико-правовий метод використовувався насамперед для демонстрації ідейних витоків основоположних принципів права, зв'язку права з культурою та цінностями європейської цивілізації. Методом порівняльно-правового аналізу встановлювалось спільне та особливе в нормативному змісті основоположних принципів права у різних правових системах. Систематичне поєднання цих двох методів дозволило вибудувати інтегративне бачення принципів права, вийти за національні межі тлумачення права, знайти давні традиції визначення змісту принципів та відстежити нові тенденції їх розвитку.

Метод експерименту, в сенсі запропонованого Дж. Ролзом інтелектуального конструювання, застосовувався при обґрунтуванні переліку основоположних принципів права. Урахування результатів подібного експерименту дозволило звернутися до методу прогнозування й на його підставі визначити вплив основоположних принципів на подальший розвиток українського права.

Системний підхід, зокрема, полягав у залученні категоріального апарату теорії систем при аналізі понять («право», «принцип» тощо), дозволив дослідити зв'язок між різними принципами як елементами права і його загальними функціями. Також системний підхід допомагав у з’ясуванні та послідовному неконфліктному викладенні тих вимог, що утворюють зміст основоположних принципів права.

Широке застосування в роботі знайшли категорії та засоби формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, узагальнення тощо. Для одержання достовірних наукових результатів використовувались каузальні, телеологічні, функціональні й генетичні роз’яснення фактів, подій і закономірностей, пов’язаних з утіленням у праві певних фундаментальних ідей. Для дослідження використовувалися й інші традиційні для юриспруденції методи.

Дисертант прагнув вести дослідження основоположних принципів права, враховуючи різні концептуальні підходи, що склалися в сучасній філософії. Дослідження побудовано на засадах аналітичної філософії, феноменології, герменевтики, комунікативної філософії. Використання ідей аналітичної філософії дозволило зосередитися на раціональному сенсі принципів права й показати, що ясність та очевидність їхнього змісту становить важливу умову набуття ними ідеального та регулятивного значення. Феноменологічний підхід дав можливість пов'язати зміст принципів права з активністю правосвідомості, що розкриває та втілює принципи в конкретних правових нормах. Герменевтика дозволила здійснити інтерпретацію принципів у спосіб, що демонструє їх глибинну єдність із нормативним дискурсом і забезпечує вплив етичної та політичної думки на розуміння права. Нарешті, комунікативний підхід надав підстави розглянути принципи права як складові універсального та інтерсуб'єктивного праворозуміння, що можуть бути відкриті шляхом дискусії, спрямованої на досягнення консенсусу.

У роботі враховано існування різних напрямків та шкіл філософії права (школа природного права, юридичний позитивізм, правовий реалізм та ін.), політичної філософії (лібералізм, лібертаріанство, комунітаризм, соціалізм та ін.), етики (утилітаризм, деонтологічна етика) тощо.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській юридичній науці загальнотеоретичним монографічним дослідженням основоположних принципів права, їх нормативного змісту, а також засобів, що забезпечують їх втілення в правову систему.

Дослідивши обрану тему, здобувач особисто отримав низку нових результатів, які виносяться на захист. Так, вперше в українській юридичній науці:

1) доведено, що прихильники юридичного позитивізму і прихильники природного права, незважаючи на використання різних підстав для легітимації, можуть дійти згоди щодо переліку основоположних принципів сучасного права. Це пов’язано з тим, що починаючи з другої половини ХХ ст. формується стійке переконання, що позитивне право має відповідати певним моральним стандартам – справедливості, рівності, свободі, гуманізму та ін. Ці засади знаходять своє відображення в конституціях і міжнародних актах, що свідчить про своєрідну «конвергенцію» природного і позитивного права. Завдяки цьому зникає підґрунтя для гострого конфлікту між цими школами праворозуміння при оцінці правового характеру тих чи інших норм;

2) наведені підтвердження формування в сучасній українській правовій системі «правового ґрунту» для сприйняття дуалізму розуміння основоположних принципів права (одночасного розуміння їх як змісту і як джерела права);

3) питання про безпосереднє застосування принципів права пов’язане з проблемою добудови (розвитку) права. Цей зв'язок обумовлений тим, що право має орієнтуватися на ті цінності, що втілені в його принципах, а однією з цілей застосування права є прийняття рішення, узгодженого з принципами права. Суд повинен забезпечити дію принципу верховенства права, що легітимує судовий пошук (добудову, розвиток) права за межами буквального змісту закону. Здійснюючи добудову права, суд зобов’язаний спиратися на принципи права – обґрунтовувати свої рішення, безпосередньо посилаючись на них;

4) систематизовані підстави для обов’язкового звернення до принципів права при правозастосуванні (при тлумаченні права, подоланні прогалин у праві, виправленні закону, а також при здійсненні контролю за нормативно-правовими та індивідуально-правовими актами);

5) проводиться аналогія між несправедливими нормативно-правовими актами і недійсними правочинами.

6) верховенство права розглядається як похідна основоположних принципів права. Висловлюється припущення, що у випадку якщо право буде засновано на засадах справедливості, рівності, свободи й гуманізму, розумні та добре інформовані люди погодяться з пріоритетом цього соціального регулятора над будь-якими рішеннями та діями окремих суб’єктів. Як ціннісний сплав цих ідей верховенство права формує відповідний образ правової системи й визначає ті умови, що дозволяють перетворити цей образ на реальність;

7) принципи правової визначеності й пропорційності висвітлюються як об’єктивні гарантії існування верховенства права, а принцип добросовісності – як його суб’єктивна умова. Правова визначеність відповідає за додержання вимог, що утворюють формальний аспект верховенства права, пропорційність – за його матеріальний аспект.

Удосконалено:

1) зміст поняття основоположних принципів права. Запропоновані такі ознаки основоположних принципів, як: втілення найважливіших цінностей, притаманних певній системі права; концентроване відображення результату розвитку права та визначення напрямків його подальшого розвитку; найбільш загальний характер; пріоритет перед нормами права; підвищена стійкість; самодостатній характер (з точки зору формальної визначеності) та ін.;

2) розуміння природи основоположних принципів права. Доведено, що принципи «живуть» не тільки в текстах законів, а насамперед у свідомості суб’єктів права; вони фактично проявляють себе через юридичну діяльність, а в юридичних актах лише знаходять своє підтвердження. Основоположні принципи – це радше неписане, ніж писане право; навіть після їх закріплення в юридичних актах вони стають лише записаним правом. Початок розуміння певних ідей як принципів права йде не від конкретного юридичного акта, а від почуття правомірності, яке поступово розвивається в суб’єктів права. Це підсилює аргументацію на користь визнання основоположних принципів самостійним джерелом права;

3) розуміння зв’язків між державою, суспільством і правом. Звернено увагу на те, що держава отримує від суспільства «генеральну ліцензію» на адміністрування правової системи, а відповідні «ліцензійні умови» на правотворчість і судочинство забороняють державі самостійне встановлення, перегляд та скасування фундаментальних принципів права й основоположних прав людини, ігнорування нормативів, що складаються внаслідок постійного повторення суспільних відносин;

4) аргументацію щодо визнання аналогії права й безпосереднього застосування загальних (основоположних) принципів права різними за своєю сутністю засобами подолання прогалин. Так, якщо аналогія права спирається на схожість, подібність відносин, які врегульовані законом, і тих, що не врегульовані законом, то при використанні загальних принципів права йдеться про створення правила для регулювання відносин, які по суті не є подібними до тих, що правом уже внормовані;

5) інтерпретацію права як засобу забезпечення справедливості. Виокремлення у філософії кількох аспектів справедливості створює передумови для розрізнення об’єктивної і суб’єктивної, а також формальної, змістовної і процедурної справедливості. Доведено, що всі ці аспекти справедливості знаходять свій прояв у праві й тісно пов’язані між собою. Підкреслюється, що врахування вимог формальної, змістовної і процедурної справедливості в процесі правотворчості приводить до появи легітимного права, а їх одночасна реалізація в процесі судочинства свідчить про здійснення правосуддя;

6) конструкцію принципу рівності в сучасному праві. Вона описується за допомогою формули «диференційована рівність з можливістю позитивних дій» і виходить з того, що (1) всі, хто знаходиться в однаковому становищі, мають рівні права, свободи та обов’язки й є рівними перед законом і судом; (2) але права, свободи та обов’язки є різними, коли право (2.1) враховує розумні й об’єктивні відмінності між особами або (2.2) створює тимчасові сприятливі умови для певної категорії осіб з метою компенсації існуючої фактичної нерівності;

7) розуміння зв'язку між правом і свободою в її негативному і позитивному аспектах. Доведено, що право (1) ґрунтується на визнанні свободи беззаперечною соціальною цінністю, (2) послідовно втілює її ідею в своїх принципах і інститутах, (3) закріплює легітимовану міру свободи, (4) за допомогою різноманітних юридичних засобів захищає її від будь-яких порушень. Усе це дає підстави розглядати право як головну інституцію, що забезпечує індивідуальну свободу, а свободу – як одну з основних ідей, що надихають право;

8) оцінку гуманізму як основоположного принципу права. Звернено увагу на посилення в сучасному праві гуманістичної складової. Ця тенденція пов’язується з визнанням особливого значення ідеї гідності людини, яка легітимує такі стандарти, як свобода, рівність, справедливість, основоположні права людини, й визначає їх юридичний зміст;

9) уявлення про структуру принципу верховенства права. Пропонується виокремлювати два аспекти верховенства права: формальний і матеріальний. Формальний аспект, який традиційно асоціюється з принципом законності, є лише першим рівнем ідеї верховенства права. У більш широкому розумінні ця ідея передбачає відповідність права певним змістовним (матеріальним) критеріям – насамперед правам людини. У роботі наводиться чіткий перелік вимог, що випливають з формального і матеріального аспектів верховенства права, та засоби їх забезпечення;

10) систематизацію вимог, що складають зміст принципу правової визначеності. Правова визначеність обумовлює існування двох груп вимог: вимог до права й вимог до його застосування. У свою чергу перші можуть бути розподілені на вимоги змістовні й процедурні;

11) визначення принципу пропорційності. Його пропонується розуміти як загальний принцип права, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення – обґрунтованими й мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються. У дисертації систематизовані основні вимоги, що утворюють зміст цього принципу;

12) уявлення про структуру принципу добросовісності. Обґрунтовано необхідність виокремлення двох його аспектів: добросовісності при реалізації прав та повноважень і добросовісності при виконанні юридичних обов’язків. Доведено, що при реалізації прав та повноважень вимога добросовісності втілюється в концепціях неприпустимості зловживання правом, заборони обходу закону, добросовісної помилки, а при виконанні юридичних обов’язків – pacta sunt servanda (договори повинні дотримуватися).

Дістали подальший розвиток ідеї й положення:

1) про відображення основоположних принципів у засадах правотворчості, правозастосування, тлумачення права та ін., завдяки чому створюється можливість їхнього втілення у правову реальність;

2) про особливості подолання колізій у випадку конкуренції між принципами. Враховуючи, що принципи мають вимір ваги (чи важливості), чого позбавлені норми, доведено, що при вирішенні справи можуть братися до уваги кілька принципів, що суперечать один одному. Ця особливість вимушує відмовитись від спроби розташувати в ієрархічному порядку принципи одного рівня (наприклад, здійснити ранжування основоположних принципів);

3) про роль судів у наповненні принципів як загальних ідей нормативним змістом. Підкреслюється, що питання про зміст принципу зазвичай вирішується судами в ході обережного, але безперервного правового розвитку й лише в тій мірі, в якій це є необхідним при вирішенні конкретної справи (шлях «inter alia» – «від справи до справи»);

4) про екстраординарність застосування основоположних принципів права для подолання прогалин, що пояснюється сучасним станом розвитку позитивного права;

5) про винятковість діяльності сontra legem в умовах демократичної правової держави. Така діяльність розглядається як аналог інституту крайньої необхідності й захищає максиму «право не має поступатися неправу»;

6) про розвиток принципу справедливості в інших правових принципах. З цією метою доведено зв'язок ідеї формальної справедливості з формальним аспектом верховенства права й принципом правової визначеності, а ідеї змістовної справедливості – з принципом пропорційності, який по-різному реалізується в сфері обміну і в сфері розподілу;

7) про діалектичне поєднання в принципі рівності концепцій формальної і фактичної (реальної) рівності. Саме це дозволяє забезпечити в праві справедливу рівність можливостей як провідну сучасну інтерпретацію ідеї рівності;

8) про необхідність втілення в праві – виходячи з ідеї свободи – принципів «дозволено все, що не забороняється законом», поваги й непорушності прав та свобод людини, автономії, плюралізму, толерантності, субсидіарності;

9) про спільний ґрунт концепцій верховенства права і правової держави, а також про відмінності між ними. Звернено увагу на те, що верховенство права зосереджується на питанні, яким має бути право для того, щоб стримувати державу й забезпечувати свободу, тоді як теорія правової держави прагне радше зрозуміти, якою має бути держава, що підкоряється праву;

10) про особливе значення принципу добросовісності для функціонування правової системи. Доведена роль добросовісності як засобу, що допомагає зняти або пом'якшити недоліки абстрактної і формальної природи права, наблизити його до відповідності основоположним принципам.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження спрямовані на подальший розвиток теорії держави і права, поглиблення знань про сутність права, його зміст і форму, функціонування правової системи. Одержані результати можуть бути враховані при подальшому впровадженні в Україні правової реформи, а також можуть стати методологічною основою для вивчення принципів права галузевими юридичними науками.

Висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, можуть бути використані представниками всіх гілок державної влади для гармонізації українського права з європейським правом, удосконалення законодавства, для поліпшення якості правозастосовної діяльності.

Результати дослідження можуть сприяти удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів теорії держави і права, історії вчень про державу і право, порівняльного правознавства, конституційного права, інших галузевих учбових дисциплін, а також при підготовці відповідних навчальних видань.

Особистий внесок здобувача. У статті «Судова практика: поняття та функції» автором розроблені й обґрунтовані положення про виконання судами правозастосовної, інтерпретаційної і правотворчої функції та сформульовані загальні висновки. Ідеї та розробки, які належать співавтору, в дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Яросла­ва Мудрого.

Результати дисертації доповідалися на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, семінарах і круглих столах, зокрема, на: науковій конференції молодих учених «Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті» (до Міжнародного дня науки за мир і розвиток) (Харків, 25-26 грудня 2002 р.), міжнародній науковій конференції «Методологічні проблеми правової науки» (Харків, 13-14 грудня 2002 р.), міжнародному семінарі «Юридична методологія – основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» (Київ, 13-14 листопада 2003 р.), міжнародній науковій конференції «Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди» (Харків, 11-12 листопада 2005 р.), науковій конференції молодих учених та здобувачів «Актуальні проблеми правознавства» (Харків, 1-2 березня 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України» (Харків, 29-30 червня 2006 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки і практики» (Харків, 23–24 квітня 2007 р.), семінарі молодих учених, аспірантів та здобувачів «Проблеми гармонізації вітчизняного законодавства із правом Європейського Союзу», проведеному в рамках Фестивалю науки (Харків, 16 травня 2007 р.), науково-практичній конференції «Удосконалення Конституції та проблеми вдосконалення вітчизняного законодавства» (Харків, 26 червня 2007 р.), міжнародній науковій конференції «Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку» (Харків, 12 жовтня 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки» (Харків, 30-31 жовтня 2007 р.), Третьому і Четвертому всеукраїнських круглих столах «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (Львів, 23-24 листопада 2007 р. і 28-29 листопада 2008 р.), Шостій і Сьомій спільних конференціях «Політична наука і політичні процеси в Російській Федерації і Нових Незалежних Державах пострадянської Євразії» (Москва, 1-2 лютого 2008 р. і 6 лютого 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні», присвяченій 70-й річниці з дня народження першого голови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова (Хмельницький, 14-15 березня 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм», присвяченій пам’яті професора П. О. Недбайла (Львів, 28-29 березня 2008 р.), міжнародному науковому семінарі «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» з нагоди ІІ всеукраїнського Фестивалю науки (Харків, 16 травня 2008 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів «Юридична наука очима молодих вчених» з нагоди ІІ всеукраїнського Фестивалю науки (Харків, 16-17 травня 2008 р.), круглому столі «Конституційні засади становлення правової держави та громадянського суспільства в Україні» (Харків, 26 червня 2008 р.), науково-практичній конференції «Конституційні аспекти судової реформи в Україні» (Харків, 26-27 червня 2008 р.), міжнародному методологічному семінарі «Філософія права як академічна дисципліна» (Київ, 26-29 вересня 2008 р.), науково-практичній конференції «Верховенство права в українській правничій освіті» (Київ, 9-10 жовтня 2008 р.), Всеукраїнській науковій конференції молодих учених «Осінні юридичні читання» (Харків, 12-13 листопада 2008 р.), круглому столі «Права людини – основа реформування законодавства та удосконалення правозастосовчої діяльності» (до 60-річчя прийняття Загальної декларації прав людини) (Харків, 8 грудня 2008 р.), міжкафедральному круглому столі «Міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини: проблеми і перспективи», присвяченому 60-річчю Загальної декларації прав людини (Харків, 9 грудня 2008 р.), ІV міжнародному науковому семінарі «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» та міжнародній науковій конференції «Компаративістські читання» (Київ, 8-11 квітня 2009 р.).

Результати дослідження обговорювалися в межах програми «Сучасна теорія права» (Open Society Institute, HESP), Української школи політичних студій, а також на засіданнях Харківського юридичного товариства.

Окремі результати дослідження використовувалися автором в навчальному процесі при викладанні навчальних курсів «Теорія держави і права», «Порівняльне правознавство».

Публікації. Результати дисертації знайшли відображення в одній індивідуальній монографії, двадцяти чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та тезах сімнадцяти доповідей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 433 сторінки. Список використаних джерел складається з 673 найменувань, уміщених на 69 сторінках.