Розділ Економічні відносини в Середньовіччу

А. Відносини ранього Середньовічча

В добу упадку західньо-римської імперії представляла Італія та зроманізована частина Ішпанії та ґалії з точки погляду економіки не-однакову картину.

Перші часи середньовічча представляються як доба примі­тивних форм економічного буття. Пануючим типом в цьому періоді є «замкнене» господарство, економічна орґанізаційна одиниця, що продукує для власних потреб та старається заспо­коїти сама всі свої потреби. такою одиницею була первісно родина, «дім», ^t^s», відтак стала нею місцева громада. Всі суспільства середньовічча перебули такий період економічно­го розвою. Продукція була звернена виключно на безпосеред- не заспокоєння потреб консумції. одинокою формою користу­вання тим, що витворено, — було ужиття його для себе. Дуже маркантно виступає ця форма користування там, де великий землевласник, напр.

В умовах такого економічного побуту мало остає місця для різкого поділу людий на основі заняття. Ремісник ще не пред­ставляє собою окремої верстви, стану. Ремісники були ще порівнуючи нечисленні, при тому розкинені по ріжних грома­дах. На «панських» дворах вони входили в склад панської служби взагалі та поділяли з нею її суспільне становище. По сільських громадах вони не виділяються з загалу людности. Вони, як і решта людности, господарять на землі, і — бодай зразу — тільки попри земельне господарство виконують якусь спеціяльну роботу. «Ремесло уявляє з себе виконання певної роботи, а не підприємство». Далі, в умовах такого гос­подарського побуту не було ще місця для купців — як окремої верстви людности.

Оскільки в ранньому середньовіччу відбувався торговий обмін поміж громадами, то він відбувався на періодичних ярмарках. Установа цих ярмарків показує, яке порівнуючи невелике значіння мала в ті часи торговля, до якої міри вона була виїмковим, ненормальним явищем. А власне, істота ярмарку в цім, що в місці, де відбувався ярмарок, та протягом короткого часу, коли він відбувався, — панував «Божий мір», себ то заборона грабежі та рабунку. «Божий мір» був виїмко­вою установою, порушенням діючого «права пястука». Через те такий-же виїмковий характер отримувала й установа ярмарку. Як вона, так і торговля взагалі була в тодішньому економічному життю тільки — так би мовити — надзвичай­ним додатком, без якого те життя могло би було обійтися, вдоволяючися продукцією «ізольованого» господарства та обміном в межах автономної економічно громади.

В тісному звязку з цим характером господарського побу­ту в ранньому середньовіччу остає те, що воно не знало міста. Економічно, так-же як і політично, все життя зосе­редилося тоді на селі. Істнували ще — так би мовити — «фізично» колишні римські міста, оскільки їх не поруйну­вали ріжні завойовники. Але їх значіння упало зовсім. З економічного боку, міста — це осередки промислу та тор- говлі. В умовинах, коли і промисел і торговля зійшли зовсім на «задній плян» економічного життя, мусіло упасти й економічне значіння міста. Разом з тим упало і його полі­тичне та культурне значіння. Тільки в одному напрямі затримали ще деякі міста своє значіння. Де остоялися місь­кі стіни та укріплення, там використано їх в цілях захисту та оборони на випадок воєнного нападу.

Врешті один ще момент характеризує добу, про яку мова. Дякуючи малій ролі обміну в економічному життю та дякую­чи цему, що обмін відбувався безпосередньо поміж продуцен­том та консументом, переважно в межах одної громади — гріш, як засіб обміну, не мав того значіння, яке має в розвитій системі економічного обміну. Обмін відбувався без посеред­ництва гроший. Вимінювано одні предмети уживання на другі. Також і «зовнішня торговля» вимінювала товар переду­сім за другий товар, а власне товар, якого не було в даній країні чи околиці, за товар, якого не було там, звідки приїз­див купець. Це мало безумовно свої невигоди. Брак загально признаного мірила вартости не давав точно означити вартос- ти набуваних чи вимінюваних річий. Але ця недостача не мала занадто великого значіння в очах людини того часу, як ішло про набуття потрібної їй річи, а не про збирання абстрактних цінностий. Навіть там, де означувано ціну в гро­шах, — в ранньому середньовіччу іноді додавалося застере­ження, що цю ціну можна сплатити певним предметами.

Словом, господарство раннього середньовічна мало виразний характер «матеріального», «не-грошевого» господарства. Це мало м.ин. рішаючий вплив також на розвій форм державно­го життя.

Б. Відносини пізнішої доби

Зміну відносин, яка доконалася на економічному полі в добі середньовічна, характеризують теоретики-економісти як перехід — від «домового» та «громадського» господарства до господарства «районового». Коли ранше «громада» представ­ляла цілість, в межах якої заспокоювалися всі господарські потреби, то в слідуючому періоді такою економічною цілістю стала більша територіяльна та орґанізаційна одиниця, а власне «район», господарський округ, «земля». Поодинокі гро­мади втратили свою господарську самостійність. Вони заспо­коювали всі свої потреби тільки в складі тої вищої господар­ської цілости.

Зовнішньо проявляється ця зміна тим, що поруч з селами виникли тепер міста, як господарські центри.

Початок міст в економічному розумінню не одночасний для всіх країв Европи. Найраніше виникли міста в цьому розумінню в Італії — вже в останніх століттях першого тися­чоліття по Христі — відтак у Франції, та в ХІ-ім століттю в Німеччині та Анґлії. На Руси виникли міста ранше ніж в західній Европі. З окрема на Україні міста представляють вже в VIII-ім століттю торговельні та промислові центри /:Грушевський:/. Вони повстали серед особливих умовин, що в дечому нагадували італійські, а власне, як осередки «світо­вої» торговлі. «При творенню міст середньовічча співдіяли живо від самого початку торговля та оборот» /:Luschin von Ebenreuth:/. Можна сказати — їх роля мала для повстання міст рішаюче значіння.

Взагалі ми можемо уявити собі такий початок та розвій міст. Періодичні ярмарки в якійсь місцевости спонукали куп­ців осідати там на стало. Ярмарки відбувалися взагалі в міс­цевостях, де умовини були особливо сприятливі для цего, щоби там збиралися люди в більшій скількости. Помимо положення при многолюдних водяних або сухопутних шля­хах, впливало на повстання ярмарків ще істновання в даній місцевости монастиря, відомої широко церкви, що притягала до себе богомольців, іноді те, що там мали свій осідок особи тодішньої суспільної аристократії, що самі були «добрими» покупцями, та до яких приїздили другі можливі покупці. «Божий мир», що обовязував протягом ярмарку, продовжу­вався фактично через те, що місця ярмарків були з правила оборонні. Дуже часто використовувано для цего мури старих римських міст або їх останки /:так м.ин. над Реном:/, — іноді ставлено нові стіни, вали, башти коло оборонного монастиря або панського замку. В міру, як зростала оборонність та пев­ність, росла і притягаюча сила «ярмарку», і — для купців мотиви для поселення там-же. З таких мотивів осідали там і ремісники. Ярмарок давав їм надію найти відбирателів на їх вироби в більшій скількости, як вони могли найти їх в межах громади. Разом з тим вони і більше спеціялізувалися. По сільських громадах ремісники виконували своє ремесло зразу тільки неначеб то доривочно, поруч з хліборобством. Ремісники по панських дворах те були спеціялістами тільки «до певної міри». Тільки в господарстві дуже великих дворів находилася для них постійно праця в межах їх спеціяльности. В місті вони могли все найти поле до праці в своїй спеціяльности. Там вони присвячувалися тій праці більш виключно і через те досконалилися в ній. До технічного поступу причинялося чимало й те, що в місті пробувало більше ремісників. Фахова вмілість розвивалася тут колєктивно, при чому момент кон­куренції мав теж своє значіння.

Таким чином міста ставали центрами як для торговельно­го обміну, так і для промислу. При цім неоднакова була ситу­ація купців та ремісників. Ремісники стали в чимраз більшій мірі обслуговувати потреби самого міста та його сільської околиці. Людність дооколичних сіл стала чимраз більш виключно в «свойому» місті заспокоювати свої потреби в ремісничих виробах. При цім обмін відбувався як і раніш без­посередньо поміж продуцентом та консументом. Через те роля торговлі в обміні в межах «району» була дуже мала. Ми знаємо, що купці — детайлісти були в середньовіччу явищем порівнуючи рідким. Торговля посередничила головно в обмі­ні поміж районами, іменно вона постачала товар, якого в даному районі не було, сирівці та предмети виробництва чужих районів. Так бувало з окрема там, де ремісники яко­гось фаху в якомусь місті виробляли не тільки для місцевих потреб, але також на вивіз. Крім цего вона — як і ранше — посередничила в обміні поміж далекими краями, при чому товар представляли передусім товари, що в очах широкої маси були предметами розкоші.

Розвій міст мав вплив на економічний побут сіл. Село «виділило» з себе ремісників та віддало їх містови. На селі остали тільки ті ремісники, що вдоволяли виключно сільські та звязані з сільським господарством потреби. Решта пересе­лилася до міст і села стали звертатися до міст за виробами ріжних родів промислу. Села втратили свою самостійність в господарському життю. їх продукція вже не вистарчала для їх потреб. її треба було доповнювати тим, що виробляли міста. Навіть в таких ділянках, де якийсь продукт ремісничо­го виробництва було можна найти на селі, місто постачало його в кращій якости, дякуючи технічній висшости міського ремесла. Разом з тим і властива продукція села змінила свій характер. Ранше хліборобська та взагалі земельна продукція була призначена тільки для безпосередньої консумції. Тепер вона мусіла заспокоювати також потреби міської людности, що продукувала тільки однобоко вироби ремесла. Таким чином повстав постійний обмін поміж містом та селами його округа. Цей обмін став для обох сторін конечністю і звязував їх в одну господарську цілість. Повстали господарські «райо­ни», яких осередками були міста та які охоплювали якусь скількість сіл кругом цих міст. Обчислено, що в західній та середній Европі середньовічні міста були розміщені так, що навіть в Німеччині, де міст було порівнуючи менше, «селянин навіть з віддалених селищ міг протягом одного дня дістатися до міського ринку а під вечір вернутися домів» /:Висйег:/. В границях отих районів задовольнялися всі нормальні потреби, як міста, так і села. Вони представляли через те замкнені економічні области, що в свойому економічному життю не були залежні від звязку з другими. На цьому голов­но тлі виростав «партикуляризм», в якому ми добачуємо одну з характеристичних рис середньовічча.

Як сказано вже вище, така картина середньовічча не є виключна. «Самозадоволеність» господарських районів не була абсолютна. Вона представляла в основі характер серед- ньовічча, але не містила в собі всіх проявів його господар­ського життя. З одного боку, вже в середньовіччу істнував, хоч не дуже широкий обмін поміж «районами». З другого боку, розвивалася в середньовіччу також «світова» торговля, якої шляхи перетинали всі краї та держави. Це була торгов­ля «екзотичними» товарами, призначеними головно для най­вищих суспільних верств тодішнього світа. Вона оставала монопольно в руках деяких міст, дякуючи їх виїмково щасли­вому ґеоґрафічному по ложенню. Такими містами були Візантія, деякі міста Італії — головно Венеція та Ґенуя, — Льондон, Ганзейські міста в Німеччині, Київ та другі «руські» міста. Коли людність звичайних міст, «районових» центрів в середньовіччу числила пересічно по кілька тисяч душ, то міста, в яких зосереджувалася світова торговля, налічали вже тогди десятки, а то й сотки, тисяч мешканців. Ясне, що ця обставина в звязку з їх фінансовою силою позволила цим містам відіграти особливу ролю в розвою середньовічча.

На степени економічного розвою, про який тут мова, став обмін «нормальним» явищем. В тісному звязку з цим фактом остає перехід від «натурального» до «грошевого» господар­ства. Місце виміни одного предмету консумції за другий заняла тепер заплата грішми, цілий ряд обовязків дати озна­чені предмети або працю, можна було або треба було сплачу­вати грішми. В цілім господарськім обороті заняли гроші важне місце і запотребовання гроший дуже збільшилося. Спосіб задоволення тої потреби був просто накинений паную­чими відносинами, а власне «районовим» типом господар­ства. Як оборот відбувався в головному в границях району, так і гроші мусіли відповідати передусім потребам такого іменно обороту. З другого боку, чеканення гроший давало великі користи. Давало їх навіть «чесне» чеканення, — та ще більше можливість обманювання, як на вазі, так і на якости металю. Через те приймався бити власну монету кождий, хто міг. А що дякуючи економічній та політичній децентралізації така можливість істнувала для многих, то ми бачимо в серед- ньовіччу незвичайне множество ріжних гроший. Помимо пануючих, били власну монету ріжні міста і поодинокі феода­ли. При кінці середніх віків начислювано в самій тільки Німеччині біля 600 монетних дворів /:Маслов:/. Розуміється, такий стан був вже в добу середньовічча невигідний. Він робив оборот важким та непевним. Коли-ж економічний роз­вій розбив межі господарських районів і звязав їх в без порів- нання ширші господарські цілости, коли разом з тим розви­нулася ще без порівнання більше торговля, — цей монетар­ний партикуляризм не міг утриматися. Він устав в звязку з тим, як місце середньовікової заняла нова форма держави.

3.