Закарпатські вчені в Україні та Россії

Подивугідно, що протягом історичного розвитку наших земель під чужими окупаціями, наш нарід виявляв велику життєздатну й організаційну силу в напрямі свого національного збереження і розвитку народньої освіти та власної культури.

Використовуючи досить довгий протяг часу від 1526 p. до першої половини XIX ст., Закарпаття розбудувало своє народнє шкільництво та мало своїх вчених високої наукової марки. Але з упадком воєнної сили Австрії в XIX ст., завершеного повстанням Л. Кошута в 1848-49 p. та програними війнами, Австрія була змушена політично дорозумітись з Мадярщиною, що сталось 1867 p. Цим вирівнянням, дістала Мадярщина необмежені права над народами, які в ній жили, та завела нещадну урядом ведену денаціоналізацію, яка три^ вала до кінця першої світової війни.

Беручи під увагу загальний занепад України під окупацією Московського Государства від битви під Полтавою в 1709 p., та згодом Россійського Государства і сучасного CCCP, уважаємо доцільним вказати на культурний рівень України й Московського Государства, як його подає наш земляк Свінцицький K. C.: «В XVI и XVII сто- літіях во время царей, т. e., когда Северная Русь (Московське Государство — В. Ш.) не імела еще ни одного Училища, даже и Заи- коноспасского в Москве — Южная (себто, Русь-Україна — В. Ш.) имела т p и Академіи собственно свои, Кіевскую, Виленскую и Львовскую; а сверх єтого могла участвовать и в других двух, принадлежавших Ляхам — Варшавской и Краковской, не говоря уже о

множестве других училищ, разсеянных по всей Южной Руси» (Свіи- цицький: Матеріялы... стор. 112).

Закарпатські вчені, які вільно писали свої твори латинською мовою, перебуваючи протягом XIX століття на наукових становищах в Россії, довго не знаходили для латинської мови жадного зрозуміння чи примінення.

При кінці XVIII та в першій половині XIX століття, тобто в добі, коли насильна мадяризація ще не проявилась повною силою на Закарпаттю, освіта в краю стояла на високому рівні та з краю вийшов цілий ряд вчених високої якости. Була це у великій мірі заслуга цісаревої Марії Терезії, яка своєю шкільною реформою «Ratio edu- cationis — Метода навчання» та створенням студентського культурного осередку «Barbareum» у Відні, поклала здорову основу під шкільництво Закарпаття.

Мовна реформа цісаря Йосифа II (1780-1790), яка замість офіційної досі латинської мови в Угорщині завела німецьку мову, спричинила мовну боротьбу на цілодержавну скалю. Мадярська шляхта, яка й без того недолюблювала Йосифа II, поставилась проти німецької мови, як офіційної, й почала вживати й вводити мадярську мову. Мадярська мова в той час була мовою простолюддя, належно не вироблена, перехід з латинської мови на мадярську вимагав багато часу й підготовки. Знайшлися люди, як напр., Казінцій Ференц (1759-1831) — Kazinczy Ferencz, який справі здосконалення мадярської мови присвятив усе своє життя.

B основу своєї мовної акції поставила мадярська шляхта виключність мадярської мови по відношенню до мов інших народів в державі. Така практика довела до цілковитої мовної, а тим самим і культурної руїни інших народів, які жили в Угорщині. Мадярські февдали представляли в світі ці народи як нездібні до творення власної культури, тому має право Угорщина змушувати їх приняти її культуру.

B нашім короткім огляді хочемо вказати на імена декількох закарпатських вчених, які при кінці XVIII і в першій половині XIX століття покинули Закарпаття, включилися в наукову працю в Галичині, Центральній Україні та Россії, де відограли визначну ролю, особливо в Россії.

Др. Михайло Балудянський (1764-1847) народився в селі Ольшава, Земплинської жупи. Освіту здобув в центрі Австрійської імперії на юридичному факультеті у Відні. Був професором права на юридичному факультеті в Пешті, де став деканом. Володів мовами: українською, англійською, французькою, італійською, німецькою, мадярською та латинською.

Балудянський почав свою академічну працю в Россії в 1804 p. При його відході з Австрії визначний державний муж Австрії, Мет- терніх висловив жаль, що такого розміру науковець відходить до Россії. Меттерніх передбачав, що із системою римського та захід- ньо^вропейського права буде мати Балудянський клопоти в Россії, що згодом показалось правдою. Так сталось не тільки з ним, але й з іншими його земляками. B 1817 p. став Балудянський першим ректором Петербурзького університету.

B 1813 р. Балудянський разом з Василем Кукольником (1765- 1821) були запрошені читати лекції з правознавства братам імператора, Миколі й Михайлу. Коли Микола I став царем, то зробив Ба- лудянського своїм дорадником. Наука природнього права, яку пізніше вважали в Россії як правничу єресь, не дуже то цікавила обох слухачів. Микола I, вже як імператор, заявив: «Я пам’ятаю, як нас (його і брата Михайла) мучили над цією абстрактивною юриспруденцією дві особи, добрі люде, може були і дуже вчені, але непоправні педанти — Балудянський і Кукольник. Один з них говорив про римські, німецькі та Господь знає ще про які закони, а другий щось про уявне природнє право». Зрозуміло, що такого рода наука про людські природні права не могла міститись в голові деспота, натури Миколи I, яким він себе як цар показав.

До Балудянського з його енциклопедичним знанням та феноменальною пам’яттю, звертався цар і в справах державних законів, op- ґанізації урядів, як, напр., міністерства шкільництва, що зближувало його з пануючим двором, але одночасно й збільшувало число його ворогів. Характерно, що пізніше в своїй обороні проти обвинувачень Балудянський не користався своїми зв’язками з пануючим двором, а тільки науковою правдою, в яку вірив, та яку, як професор проповідував.

Хоч зміст його викладів був ухвалений урядом, то вони стали пізніше предметом обвинувачення. Проти нього посипались доноси і TO з високих шкільних кругів, проти яких йому, як чужинцеві, та ще з такою несприятливою для тодішної реакції правничою наукою, було дуже трудно боротись. Головним організатором нападів був «попечитель учебнаго округа» Рунич. Своє становище Рунич формулював так: від приїзду Балудянського політичні настрої значно змінились. «То было одно время, а теперь другое. Этот профессор Петербургскаго университета изумленіем указал, что его руководство, ранее печатаное с разрешения правительства, теперь служит предметом обвинения».^[21] Балудянського звільнили з ректорства, а пізніше і з професури. Його дочка, заміжня М. М. Медем, описує, як це все пригнобило і зломило її батька.

Директором Петербурзького університету був назначений Каве- лин. Виявилось згодом, що на доручення Рунича, Кавели%