Вплив Хмельниччини на розвиток української національної свідомості
Хмельниччина як перший період революції справила
надзвичайно великий вплив на розвиток національної свідомості в широких колах української людності й послужила потужним імпульсом для розквіту усної народної творчості й літописання.
Створені тієї пори пісні, думи, вірші пройняті духом історичного оптимізму, щирого патріотизму, впевненості в силах відстояти виборену в боях національно-релігійну й соціальну свободу Звертає на себе увагу той факт, що в окремих із них проводалася ідея вигнання польських загарбників з Батьківщини в етнічних межах («за річку Віслу», «в Польщу» тощо) й закріплення за нею назви «Україна» [148. С.93, 102, 104-5, 110, 119]. Щоправда, в пісні «Не дивуйтеся добрі люди» зафіксувалося також поняття України в межах існування козацької держави (до р Случ): «Ой, чи бач ляше що по Случ наше,/ По Костяную могилу,/ Як не схотіли, забунтували/ Та й утеряли Вкраїну» [148. С.105].
Не можна знехтувати й того факту, що в поетичних творах знайшло відбиток переплетення національної ідеї та соціального ідеалу переважної більшості українського населення Так, у вірші анонімного автора, присвяченому Б.Хмельницькому, читаємо такі рядки: «Щедрий душею Богдан що Марс його виховав грізний,/ Волю жадану приніс шляхту прокляту розбив,/ Вождь ясновидець герой отчизні дарований Богом,/ Панство шляхетне навік вигнав із батьківських меж,/ Ляхів захланний народ загарбників лютих тиранів,/ Він переможець, розбив і з України прогнав,.../ Що нечестивих панів вигнав із рідних земель,/ Що розгромив їх ущент і гнав гордовитих до Вісли» [145. С.283].
Особливо яскраво, можна сказати, з геніальною точністю й простотою воно відбито в словах двох варіантів пісні: і) «Та немає лучче, та немає краще, як в нас на Вкраїні,/ Та немає ляха та немає пана не буде ізміни». 2) Да не буде лучче,/ Да не буде краще/ Як у нас да на Україні,/ Що немає жида,/ Що немає ляха/ Немає унії» [148.
С.195].Хмельниччина як Національно-визвольної війна — центральна в козацьких літописних компіляціях XVII-XVIII ст., які С.Єфремов, на нашу думку, справедливо називав «ідеологічними пам’ятками» [47. С.244], яким, однак притаманне публіцистичне спрямування
[87. С.73].
Дослідник вітчизняного літописання М.Корпанюк вважає, що тема Хмельниччини в українському літописанні (монастирсько- церковному, світському крайовому й козацькому) розкрита, насамперед, через героїко-епічне зображення ходу революції, в якій проявилися національна самосвідомість усіх верств народу, його жертовність і наполегливість [58. С.530-532].
Церковно-монастирські літописці виступають ідеологами християнського гуманізму; майже уникають міжконфесійної полеміки, зате ревниво дбають про прилучення до національної, державобудівної діяльності «блудних синів» - ополячених та окатоличених. Характерною рисою крайового та компілятивного літописання є те, що воно не замикається в локальних рамках, а зображує свою малу батьківщину як складову України, Європи через увагу до суспільно-політичних та культурних проблем свого і чужих народів. А для козацького літописання було важливим подати історію Малоросії з погляду історичної ролі в ній українського козацтва. Переважна більшість літописців за своїм світоглядом була патріотами України, тому вони переконливо зображали усі потуги нації в боротьбі із загарбниками, не оминаючи вад і прорахунків.
Висвітлена в літописанні тема національно-визвольної боротьби довела, що в її ході українська нація відродила свою державу й спрямувала розвиток на її утвердження, оборону здобутих завоювань, налагодження повнокровного внутрішнього життя, вирішення проблем із сусідніми державами. Драматичне відтворення в літописах цієї війни з усіма її протиріччями, здобутками і втратами, увагою до її рушіїв — людей різних станів, об’єктивно-патріотичний підхід до неї переважної більшості літописців вилилися в значний духовний здобуток: створений панорамний літературний епос, пронизаний наскрізною героїко- патріотичною ідеєю, яка мажорно звучить козацтву.
Козацтво ж виразило невмирущість державотворчої ідеї та незнищенність нації.На основі з цих чинників, В.Смолій та В.Степанков стверджували, що саме протягом 1648-1657 рр. у національній самосвідомості народу стався по суті революційний прорив і уперше після загибелі Київської держави в ній з’являється державна ідея, наріжні принципи якої були вироблені генієм великого гетьмана її утвердження (попри всі складнощі й суперечності цього процесу) зіграло вирішальну роль у розвитку свідомості від рівня етнічно- культурного ототожнення до національно-політичного самовизначення [124. С.100-102]. Проте на шляху реалізації державної ідеї доводилося долати серйозні перешкоди: конфесійну роз’єднаність нації силу традиційного егоцентричного спрямування соціально-психологічних стереотипів поведінки тих чи інших верств суспільства, територіальний розкол України, боротьбу угруповань серед еліти, пасивність верхівки православної церкви та інтелігенції, вкрай негативну роль геополітичного чинника, що штовхав до пошуків військово-політичної допомоги ззовні. І все ж, дякуючи волі, до боротьби за незалежність і політичному генієві Б.Хмельницького вдалося добитися витворення держави, не були втрачені перспективи возз’єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності. Саме на цьому етапі національної революції надзвичайно бурхливо розвивалися почуття українського патріотизму національної гідності й гордості за новоствореною державою утверджувалася назва «Україна» а її мешканці чимраз глибше усвідомлювали себе українцями.