2.16. Уроки для України

Питання трансформації та оптимізації адміністративно- територіального устрою є складним, а реалізація цих процесів потребує часу. Але, як свідчить практика багатьох країн Європейського Союзу, це питання є таким, що вирішується завдяки, по-перше, внутрішньому усвідомленню громадськістю необхідності таких процесів; по-друге, всілякому сприянню зазначеним процесам з боку держави; по-третє, послідовності реалізації процесу оптимізації адміністративно-територіального устрою держави.

Досвід з питань реформування саме адміністративно-територіального устрою у країнах Європи дозволяє зробити наступні висновки, врахування яких є виключно важливими для України з точки зору майбутнього вирішення подібних проблем:

- реформування адміністративно-територіального устрою в усіх випадках спирається на концептуально визначену та законодавчо закріплену нову модель загальнодержавного та регіонального управління, чіткий розподіл повноважень між зазначеними рівнями управління та системою самоврядування;

- нова модель загальнодержавного, регіонального та місцевого управління, система органів самоврядування і територій, на які поширюється їх дія, закладається в основу нового адміністративно-територіального устрою країн;

- у більшості країн світу розробка нового закону про регіональний розвиток країни, яким чітко визначаються функції управління на різних його ієрархічних рівнях та взаємозв’язки з органами самоврядування,передує початку реформування адміністративно-територіального устрою;

- перехід на новий адміністративно-територіальний устрій у країнах колишнього соціалістичного табору здійснюється з обов\'язковим врахуванням того факту, що на вирішення значної кількості проблем регіонального розвитку може бути отримана допомога від Фонду структурного розвитку ЄЄ (відомо, що будь-яка допомога, яка надається Фондом структурного розвитку ЄС, прив\'язана до укрупнених одиниць адміністративно-територіального устрою країн);

- розміри низових адміністративно-територіальних оди- ниць (в умовах України їм за своєю сутністю сьогодні найбільше відповідають території сільських рад),що приймаються за базовий рівень адміністративно-територіального устрою, визначаються обов\'язково з врахуванням фінансової спроможності країни та, відповідно, спроможності самих цих територіальних формувань;

- існує практика об\'єднання низових адміністративно- територіальних утворень (територіальних громад) у союзи територіальних громад з метою підвищення їх спроможності у вирішенні спільних місцевих проблем, тобто з розробки та впровадження власних (місцевого значення) соціально-економічних програм перспективного розвитку;

- незалежно від політичного устрою країн світу, через такі організаційні форми самоорганізації їх населення, як громада (у різних країнах їх називають по-різному) громадяни цих" країн здійснюють пряме, безпосереднє управління значною часткою (як визначено в Європейській хартії про місцеве самоврядування) справ щодо життєдіяльності усього суспільства;

- реформування адміністративно-територіального устрою максимально враховує історичні традиції та етнічні особливості населення,яке проживає на певних територіях або землях з подальшим закріпленням їх у конкретних одиницях адміністративно-територіального устрою (в Україні цьому найбільше відповідає наявність таких історичних територій,як Галичина, Слобожанщина, меншою мірою - Поділля, Полісся, Таврида, Донбас);

- адміністративно-територіальний устрій країн світу не передбачає розподілу міст за їх статусом на міста обласного або районного значення, як це має місце в Україні;

- законодавча база, що визначає адміністративно-територіальний устрій країн світу, допускає випадки наявності окрім єдиного загальнодержавного закону з даного питання, окремих законів для конкретних територіальних утворень (одиниць).

Виходячи із досвіду зарубіжних країн, чіткий розподіл сфер компетенції та повноважень між органами місцевого самоврядування та органами державної влади можливий лише на основі:

- однозначно виписаного законодавчого розмежування понять "повноваження державної влади (органу виконавчої влади)" та "повноваження місцевого самоврядування”;

- дотримання принципу субсидіарності; зі сфери компетенції органів виконавчої влади мають бути виключені та передані до відання місцевого самоврядування всі повноваження, які можуть бути ефективно реалізовані на рівні територіальної громади;

- фінансового,матеріального та іншого забезпечення виконання органами місцевого самоврядування делегованих їм окремих повноважень органів виконавчої влади;

- трансформації (у більш віддаленій перспективі) місцевих державних адміністрацій від місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції до контрольно-наглядових органів у структурі єдиної центральної державної влади внаслідок позбавлення їх та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру.