§ 6. Правові та організаційні питання при визначенні засудженому до позбавлення волі виду колонії

При розподілі засуджених до установ виконання покарання обов'язково з'ясовується, чи вперше особа засуджена до позбавлення волі, чи вона раніше відбувала покарання.

У теорії кримінального права прийнято вважати, що особа ви­знається вперше засудженою до позбавлення волі у випадках, коли вона: а) зовсім не притягувалась до кримінальної відповідальнос­ті; б) засуджувалась до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; в) засуджувалась до покарання у виді позбавлення волі, але судимість була знята чи погашена у встановленому законом по­рядку; г) засуджувалась до виправних робіт, які були замінені по­збавленням волі в порядку ст.

За загальним правилом особа визнається такою, що раніше від­бувала покарання у виді позбавлення волі, у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, неза­лежно від зняття або погашення судимості на момент виголошення вироку за знову вчинений злочин (п. 4.11 Інструкції). Окрім того, до цієї ж категорії належать особи: а) ті, що раніше були засуджені до позбавлення волі та відбули покарання в установі виконання покарань будь-якого виду (виправній чи виховній колонії, або тюрмі за КК України 1960 р.); б) умовно засуджені до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, якщо ці особи з підстав, зазна­чених у ч. 5 ст. 25¹ КК України (1960 р.) були направлені в колонію для відбування покарання у виді позбавлення волі; в) засуджені до позбавлення волі, які після набрання вироком законної сили відбува­ли це покарання у слідчому ізоляторі і були умовно звільнені для роботи на будівництві державних об’єктів (за КК України 1960 р.);

г) умовно засуджені, засуджені з відстрочкою виконання вироку (стат­ті 45, 46¹, 46² за КК України 1960 р.) та звільнені від відбування по­карання з випробуванням при засудженні до позбавлення волі (стат­ті 75, 79,104 КК України 2001 р.), які за порушення порядку та умов відбування покарання були направлені в місця позбавлення волі;

д) засуджені до позбавлення волі, які після набрання вироком закон­ної сили відбували це покарання у слідчому ізоляторі.

Поряд із цим не можуть визнаватися такими, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі: а) особи, які раніше фактично від­бували покарання в місцях позбавлення волі, але були реабілітовані; б) умовно засуджені, засуджені з відстрочкою виконання вироку (стат­ті 45, 46¹, 46² КК України 1960 р.), звільнені від відбування покарання з випробуванням при засудженні до позбавлення волі (статті 75, 79, 104 КК України 2001 р.), що фактично не відбували призначене покарання (якщо після закінчення строку відстрочки чи випробування засуджений був звільнений від відбування покарання), у зв’язку із застосуванням амністії, помилування або незвернення вироку до виконання через за­кінчення строків давності, встановлених законом, тощо; в) особи, за­суджені до направлення у дисциплінарний батальйон; г) особи, що були направлені до виправно-трудових профілакторіїв; д) особи, які знаходилися в місцях позбавлення волі, але вирок щодо них був скасо­ваний із закриттям справи або змінений з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, чи застосоване звільнення від від­бування покарання з випробуванням; е) умовно засуджені до позбав­лення волі з обов’язковим залученням до праці (за КК України 1960 р.), якщо вони повністю відбули призначений строк покарання за ви­значеним місцем роботи або до них було застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; є) особи, які відбувають позбав­лення волі, у разі засудження їх за злочини, вчинені до винесення ви­року, за яким вони вперше відбувають це покарання; ж) особи, які за­суджувались до виправних робіт без позбавлення волі і яким останні з підстав, передбачених ст. 30 КК України 1960 р., були замінені позбав­ленням волі; з) особи, які раніше засуджувались до позбавлення волі в межах строку перебування під вартою як запобіжного заходу (слід звернути увагу, що за КПК України строк перебування під вартою у якості запобіжного заходу закінчується з моменту вступу вироку в за­конну силу, а не з моменту надходження до слідчого ізолятора відпо­відних документів.

Особою, засудженою за вчинення умисного особливо тяжкого злочину, яка раніше була судима за умисний тяжкий злочин, може бути визнана тільки: а) особа, судимості з якої не зняті чи не погаше­ні у встановленому законом порядку; б) особа, яка за всіма цими су­димостями відбувала покарання в місцях позбавлення волі.

При визначенні виду установи виконання покарань щодо осіб, засуджених за сукупністю злочинів або вироків (статті 70, 71 КК України), Регіональні комісії призначають рівень безпеки не окремо стосовно кожного злочину чи вироку, а за їх сукупністю, виходячи з найбільш тяжкого злочину. Особі, яка вперше засуджена до позбав­лення волі за вчинення кількох злочинів, у тому числі одного тяжко­го (особливо тяжкого), за який призначене покарання, не пов’язане з позбавленням волі, відбування покарання належить призначати в колонії мінімального рівня безпеки відповідного виду (із загальними чи полегшеними умовами тримання, залежно від інших обставин справи). Аналогічним чином повинно вирішуватись і питання про визначення установи особі, яка засуджена за умисний злочин та зло­чин з необережності, у разі призначення за перший злочин покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а за інший — позбавлення волі.

Втілення принципу економії репресії в сучасну дійсність зобов’язує Регіональні комісії при визначенні колонії певного рівня безпеки і місця її знаходження враховувати також професію засудженого, місце проживання рідних і близьких для збереження соціально-корисних зв’язків, можливості якомога частіше реалізувати право на коротко­часні і тривалі побачення.

Прийняте Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому оголошується під розпис на витязі з протоколу її засідання, що разом із довідкою про встановлен­ня рівня безпеки виправної колонії співучасникам засудженого з вчиненого злочину долучається до матеріалів його особової справи.

Запити на індивідуальні та персональні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчого ізолятора до установ виконання покарання за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються без­посередньо до управління по контролю за виконанням судових рішень ДДУПВП.

Індивідуальні наряди на запити готуються управлінням по контро­лю за виконанням судових рішень ДДУПВП протягом трьох робочих днів, персональні — протягом п’яти робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.

За індивідуальними нарядами ДДУПВП направляються: а) засу­джені особи, розмістити яких немає змоги через відсутність у регіоні колоній чи секторів визначеного рівня безпеки або через відсутність у регіоні достатньої кількості установ для окремого розміщення осіб, яких засуджено за одним вироком суду як співучасників; б) особи, які до засудження постійно проживали за межами регіону, де вони вчи­нили злочин, або мають постійні соціальні зв’язки з близькими роди­чами (подружжя, батьки, діти, рідні брати і сестри, онуки, дід, баба, усиновителі, всиновлені) за межами цього регіону.

За персональними нарядами Департаменту розподіляються: а) за­суджені іноземці, громадянство яких документально підтверджено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатич­ного представництва, запис у судовому рішенні), незалежно від наяв­ності в регіоні установ відповідного рівня безпеки; б) особи, засудже­ні до довічного позбавлення волі; в) особи, яким визначено відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки у приміщеннях ка­мерного типу; г) особи, засуджені за вчинення злочину в період від­бування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.

Категорично забороняється в подальшому переміщення за будь- яких обставин засуджених, які прибули до установи виконання по­карання за персональними нарядами, до інших установ без погоджен­ня з ДДУПВП, а в усіх випадках прибуття в установу або вибуття з неї засудженого на підставі такого наряду слід негайно повідомляти ДДУПВП.

Особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за злочини проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; ство­рення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посяган­ня на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засі­дателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здій­сненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допо­моги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, — відбувають покарання в УВП, які розташо­вані за межами тієї області, де було вчинено злочин.

Без нарядів із СІЗО до установ виконання покарання направляють­ся: неповнолітні особи жіночої статі — до Мелітопольської виховної колонії управління ДДУПВП у Запорізькій області; жінки, які уперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, до Орджонікідзевської виправної колонії управління ДДУПВП у Дніпропетровській області; уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки, які ви­знані інвалідами першої або другої групи, — до Дніпродзержинської виправної колонії управління ДДУПВП у Дніпропетровській області; засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки, які раніше від­бували покарання у вигляді позбавлення волі і визнані інвалідами першої або другої групи, — до Чернігівської виправної колонії управ­ління ДДУПВП в Чернігівській області; у цю ж колонію направляють жінок, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, з ва­гітністю понад чотири місяці і тих, хто має дітей віком до трьох років; уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки з вагіт­ністю понад чотири місяці або такі, які мають при собі дітей віком до трьох років, направляються до Чорноморської виправної колонії управ­ління ДДУПВП в Одеській області; чоловіки, які уперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, направляються до Кагарлицької ви­правної колонії управління ДДУПВП в Київській області; уперше за­суджені до позбавлення волі, на певний строк чоловіки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах (Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»), направляються до Менської виправної коло­нії управління ДДУПВП в Чернігівської області; засуджені до позбав­лення волі на певний строк чоловіки, які визнані інвалідами першої або другої групи і потребують постійного медичного нагляду і реабі­літації, яким визначено відбування покарання у виправній колонії се­реднього рівня безпеки, — до Софіївської виправної колонії управлін­ня ДДУПВП у Дніпропетровській області.

Особи, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини не­великої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, можуть бути за їх­ньою письмовою згодою залишені у слідчому ізоляторі чи направле­ні у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування. Оформлюється таке рішення щодо названих категорій засуджених або наказом начальника слідчого ізо­лятора, або ДДУПВП (при направленні осіб у колонію максимально­го рівня безпеки). Слід зауважити, що в названих установах ця кате­горія засуджених утримується окремо, ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених КВК для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки (ст. 89 КВК України).

Засуджені до позбавлення волі, які за висновком начальника медич­ної частини СІЗО потребують стаціонарного лікування у лікувальних закладах при установах або лікувальних закладах Міністерства охорони здоров'я України, направляються до зазначених установ. Для них вид установи виконання покарань визначається на загальних підставах, але спочатку вони направляються на лікування до відповідної установи, після чого до колонії, що була їм визначена Регіональною комісією.

Направлення на лікування здійснюється за нарядами медичного управління ДДУПВП та медичних відділів його територіальних управлінь. В окремих випадках медичне управління ДДУПВП має право видавати наряди для направлення хворих засуджених на ліку­вання, незалежно від закріплення лікувальних закладів за кримінально- виконавчою службою. Термінова медична допомога засудженим може бути надана найближчим лікувальним закладом.

Звернення засуджених осіб та інших громадян щодо питань роз­поділу та направлення із СІЗО до УВП подаються в установленому порядку на розгляд голові Регіональної комісії не пізніше однієї доби з дня їх отримання і розглядаються у порядку, передбаченому чинним законодавством. Про результати розгляду заяв і скарг громадянам дається письмова відповідь, а засудженому оголошується під розпис. Якщо рішення комісії оскаржується заявником, то відбувається по­вторний розгляд за вказівкою начальника територіального органу управління ДДУПВП.

Подальший розгляд заяв і скарг засуджених осіб, громадян, звер­нень державних або громадських установ та організацій, апеляційних подань органів прокуратури з питань розподілу та направлення за­суджених осіб до установ виконання покарання здійснює Апеляційна комісія ДДУПВП, яку очолює голова ДДУПВП згідно з Положенням (Наказ Державного департаменту України з питань виконання пока­рань від 16 грудня 2003 р. № 261).

Апеляційна комісія здійснює також контроль за дотриманням ви­мог законодавства України та нормативно-правових актів ДДУПВП Регіональними комісіями, готує вказівки, роз’яснення та методичні рекомендації з питань їх діяльності. Подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій особами, які тримаються у слідчому ізоляторі, здійснюється у порядку, встановленому ст. 13 Закону України «Про попереднє ув’язнення», особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, — у порядку, встановленому ст. 113 КВК України. Інші громадяни подають заяви і скарги згідно із Законом України «Про звернення громадян» (ст. 16), який передбачає можливість оскаржен­ня в судовому порядку (у порядку адміністративного провадження — ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України) дій або рішень органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій, посадових осіб, якщо заявник не згоден з прийнятим за його звернен­ням рішенням.

Рішення Апеляційної комісії є обов’язковими для виконання Ре­гіональними комісіями, органами та установами кримінально- виконавчої системи, набирають чинності з моменту їх підписання, зворотної сили не мають.

Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами ДДУПВПі ст. 87КВК. Він передбачає, що особи направляються для відбування покарання не пізніше 10-денного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, 182 який набрав законної сили. Цей строк потрібен адміністрації слідчо­го ізолятора для того, щоб підготувати всі необхідні документи осо­бової справи, зробити запити на персональний або індивідуальний наряд у ДДУПВП для розподілу засуджених до УВП. Протягом цьо­го строку засуджений має право на короткосторокове побачення з близькими родичами. Одночасно адміністрація слідчого ізолятора зобов’язана сповістити сім'ю засудженого про місце, де він буде від­бувати покарання, і його поштову адресу.

Засуджені направляються до місця відбування покарання, а в разі необхідності переміщуються з одного місця до іншого спеціальним автомобільним, залізничним, водним або повітряним транспортом під вартою, згідно з розробленим планом-графіком. Повітряний транспорт використовується тільки у двох випадках: а) виняткової терміновості доставки; б) неможливості використання іншого транспорту.

Порядок конвоювання засуджених зі слідчих ізоляторів для від­бування покарання встановлений спеціальною Інструкцією, затвер­дженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ, Міністер­ства юстиції, Генеральної прокуратури, Верховного Суду та Служби безпеки України від 16 жовтня 1999 р. № 705/37/5/17-398/1-3/503/239 та відомчими актами.

Конвоювання засуджених у місця позбавлення волі здійснюється військовими частинами і з’єднаннями внутрішніх військ МВС Укра­їни за місцем їх дислокації. У пунктах, де немає військових частин (підрозділів) внутрішніх військ, ці завдання виконуються силами місцевих органів внутрішніх справ або служб охорони місць позбав­лення волі.