§ 2. Юридична (первинна) класифікація засуджених до позбавлення волі

У літературі традиційно виділяють дві класифікаційні системи: юридичну (яка має правове значення) і психологічну (яка має педа­гогічне значення). Іноді їх ще називають зовнішньою і внутрішньою, первинною і вторинною.

Оскільки головним завданням класифікації засуджених до позбав­лення волі є (як результат) досягнення максимальної ефективності виконання покарання, то в основу юридичної (первинної) класифікації покладені дві тісно пов'язані між собою групи ознак, які визначають: а) особу засудженого; б) характер і тяжкість учиненого злочину.

До першої групи ознак слід віднести соціально-демографічні (вік, стать, стан здоров'я, ступінь непрацездатності) і правові (громадянство, попереднє відбування покарання у вигляді позбавлення волі тощо).

Згідно із законом і вказаними критеріями засуджені до позбавлен­ня волі поділяються:

- за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені три­маються у виправних колоніях мінімального, середнього та макси­мального рівня безпеки (ст. 18 КВК), неповнолітні засуджені — у виховних колоніях (ст. 19 КВК). Виокремлення із загальної кіль­кості засуджених неповнолітніх обумовлено тим, що психіка і інтелект засудженого на час учинення ним злочину ще недостатньо сформо­вані і розвинуті. При відбуванні покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висуваються виховні завдання, тому і колонії, де вони тримаються, мають назву виховних. Крім того, ці спеціальні колонії для неповнолітніх засуджених існують для ізоляції від їх шкідливого впливу дорослих злочинців;

- за статтю, що зумовлює окреме тримання осіб жіночої статі і чоловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених;

- засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повин­ні триматися окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створюва­лися спеціальні установи виконання покарань.

- за станом здоров 'я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Напри­клад, засуджені, хворі на туберкульоз, утримуються в окремих, спе­ціальних виправних установах на правах лікувальних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди 1-ї і 2-ї груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов’язкового навчання тощо. Окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі для робіт з господарського обслуговування цієї установи, вагітні жінки і жінки з немовлятами, які перебувають в будинках дитини при установах виконання покарання.

Серед даних, які характеризують особу засудженого, важливе значення має його минула злочинна діяльність, тобто сукупність відо­мостей, що дають уяву про характер раніше вчинених злочинів, вид покарання, яке відбувала людина раніше. Згідно з названими підста­вами кримінально-виконавче право вирізняє такі групи засуджених: 1) засуджені уперше; 2) особи, які раніше відбували покарання у ви­гляді позбавлення волі.

Ці засуджені ізольовані між собою і тримаються в спеціально ство­рених для них установах виконання покарань різного рівня безпеки.

Принцип роздільного тримання засуджених в УВП на практиці здійснюється відповідно до ст. 92 КВК України. Так, уперше засудже­них до позбавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, які ра­ніше відбували покарання у виді позбавлення волі; уперше засудже­них за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше за­суджених за тяжкі злочини.

Ізольовано від інших засуджених, а також окремо тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі, засудже­ні, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилу­вання або амністії. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, а також засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юсти­ції та правоохоронних органах.

Проте вимоги роздільного тримання засуджених не поширюють­ся на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання таких засуджених в лікувальних установах визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Отже, класифікація засуджених до позбавлення волі передбачає, передусім, ізоляцію і роздільне тримання засуджених, їхнє перебу­вання не тільки на території житлових секцій та інших приміщень УВП, а й на виробництві.

У спеціальній літературі висловлюються пропозиції щодо ізольо­ваного тримання засуджених психопатів. Це дозволяло б, з одного боку, застосовувати карально-виховний процес, який потрібен саме для такої категорії людей, умови тримання яких включали б усі вимоги звичайного режиму і доповнювалися б специфічними засобами медич­ного і психологічного характеру, а з другого — створювати нормальну обстановку відбування покарання для здорових засуджених.

До другої групи ознак належать характер і ступінь суспільної не­безпеки вчиненого злочину. Виходячи з цього критерію, КВК виокрем­лює такі групи засуджених: 1) які вчинили злочини невеликої, серед­ньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини; 2) чоловіки, засудже­ні за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжко­го або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Окреме тримання засуджених за названими ознаками здійснюєть­ся з урахуванням інших підстав класифікації (стать, вік, особа засу­дженого, громадянство і т. д.). Наприклад, особа, яка вчинила тяжкий злочин, відбуватиме покарання в одній із таких установ: виправній колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, якщо злочин учинено дорослою жінкою, і у виховній колонії, якщо такий злочин учинений неповнолітніми, середнього рівня безпеки, якщо злочин учинено дорослою людиною.

Таким чином, юридична класифікація засуджених до позбавлення волі впливає на систему установ виконання покарання, призводить до змін у правовому становищі засуджених.