§ 1. Поняття та значення класифікації засуджених до позбавлення волі

Ефективне досягнення цілей покарання має декілька складових. Найголовнішими з них є індивідуалізація покарання при його призна­ченні, а також індивідуалізація покарання при його виконанні.

Особи, які вчинили злочини і засуджені до позбавлення волі, повинні відбувати призначений судом строк покарання в установах виконання покарань. За цей час з ними має бути проведений досить складний комп­лекс різних заходів виховного характеру. Процес виховання і особливо виправлення дорослих людей складний сам по собі, однак найбільша

його складність виявляється в умовах місць позбавлення волі, коли він відбувається при негативному оточенні, в умовах групових і особистісних конфліктів. Різний вік засуджених, різний рівень їхньої соціально- моральної зіпсованості, відмінності в характері, ступінь суспільної не­безпеки вчинених злочинів, тривалість злочинного способу життя та інші фактори потребують певних методик, спеціальних програм у робо­ті з різними групами засуджених у процесі організації всієї діяльності в установах виконання покарань. Разом з тим окремим групам засуджених властиві загальні, найбільш суттєві ознаки, згідно з якими вони можуть розподілятись на відносно однорідні категорії. Необхідність дотримання вимог диференційованого виконання покарання у виді позбавлення волі обумовила класифікацію засуджених.

За словником, «класифікація» — це розподіл будь-якої чисельнос­ті, множини на відносно однорідні групи, класи. Вона базується на судженнях про схожість і відмінність об'єктів, є опорним пунктом пізнання. Наука неможлива без класифікації і типології об'єктів і предметів, що вивчаються. Більше того, класифікація — одна з потреб людського розуму, яка певним чином забезпечує економію мислення. Вона має також і важливе практичне значення, оскільки обґрунтовує диференційований підхід до впливу на різні класи об'єктів, більш глибоке їх вивчення і осмислення.

Значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона забез­печує:

а) ізоляцію різних категорій засуджених, що зменшує шкідливий взаємовплив (дослідження свідчать про те, що кожний третій реци­дивіст, який відбуває покарання, новий злочин учинив завдяки на­бутому досвіду в місцях позбавлення волі), мінімізує міжгрупові і міжособистісні конфлікти;

б) зниження негативного впливу умов позбавлення волі на осо­бистість засудженого;

в) диференційований підхід до проведення виховного впливу на засуджених за допомогою індивідуальних програм соціально- психологічної роботи, враховуючи при цьому особистісні відмінності різних категорій засуджених, тобто забезпечення такого впливу, який необхідний з точки зору його характеру і ступеня інтенсивності безпо­середньо для даної категорії засуджених (класифікаційної групи);

г) індивідуалізацію виконання призначеного покарання. Цілком зрозуміло, що режим тримання і заходи впливу щодо осіб, які раніше відбували покарання, суттєво відрізняються від режиму і аналогічних 160

заходів, які застосовуються до осіб, засуджених уперше, для засудже­них жінок і неповнолітніх.

Згідно зі ст. 67 Мінімальних стандартних правил поводження з ув’язненими класифікація засуджених має на меті, по-перше, відокрем­лення ув’язнених від злочинців, які через своє злочинне минуле та негативні риси характеру можуть шкідливо впливати на них; по-друге, розподіл ув’язнених на категорії, що полегшують роботу з ними з ме­тою повернення їх до життя в суспільстві.

ґ) створення умов для належного виконання покарання під час його відбування засудженими. Європейські тюремні правила (пунк­ти 11, 12) рекомендують при розміщенні в’язнів за різними установами або режимами належним чином враховувати їх правове становище (попередньо ув’язнений або засуджений в’язень, засуджений уперше, рецидивіст, короткий чи тривалий термін позбавлення волі), особли­ві вимоги щодо режиму, медичні потреби, стать та вік. Відокремлю­вати від таких в’язнів, які можуть використовувати спільне розміщен­ня на свою користь, шкідливо впливати на інших; сприяти розміщен­ню, яке полегшує їх виправлення та соціальну реінтеграцію і враховує вимоги управління та безпеки. Отже, диференціація та індивідуалі­зація виконання покарань включає раціональне застосування заходів примусу, засобів виправлення засуджених та стимулювання їх право- слухняної поведінки як наслідок проведення диференціації та інди­відуалізації самих засуджених;

д) створення раціональної системи УВП, на яку впливає характер і стан злочинності у країні, отже, і склад засуджених до позбавлення волі. Структура, штати, розміщення об’єктів на території УВП зале­жать від визначення певних категорій засуджених, тобто від офіційної класифікації. Для застосування різних виправних режимів (рівнів безпеки) або розміщення особливих категорій в’язнів Європейські в’язничні правила в міру можливості рекомендують використовувати окремі установи або окремі блоки таких установ (п. 13).

Таким чином, під класифікацією засуджених до позбавлення волі наука кримінально-виконавчого права розуміє розподіл їх на віднос­но однорідні категорії за певними ознаками для створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання.

Нова класифікація як засуджених до позбавлення волі, так і уста­нов виконання покарань, була введена на виконання Спільної про­грами комісії європейського співтовариства і Ради Європи у галузі реформи правової системи, місцевого самоврядування та правоохо­ронної системи України, з метою приведення кримінально-виконавчої системи України у більшу відповідність до західноєвропейських стандартів та Європейських в’язничних правил.

Зміст класифікації залежить від її основи, класифікаційної ознаки (критерію). У свою чергу критерії визначаються завданнями (цілями) угрупування.

Класифікація засуджених до позбавлення волі, що передбачена нормами кримінально-виконавчого права, має тісний зв’язок з класи­фікацією злочинів у кримінальному праві і класифікацією особи злочинця у кримінології. Вони перебувають у постійній взаємодії, доповнюють одна одну, і це зрозуміло, оскільки досягнення цілей покарання у виді позбавлення волі неоднакове стосовно різних кате­горій засуджених і обумовлене різними факторами.

Крім того, кримінальне право класифікує злочинців за статтю і віком, а також залежно від їхньої минулої злочинної діяльності. За цією ознакою можна вирізнити: а) осіб чоловічої і жіночої статі, по­внолітніх та неповнолітніх, осіб, які вчинили злочин уперше (серед них і особи, які вчинили злочини умисні і з необережності); б) реци­дивістів (інколи така класифікація має назву класифікації залежно від соціальної небезпеки особи злочинця або класифікації за суб’єктом.

Віднесення злочину до певної класифікаційної групи пов’язане з певними правовими наслідками для засуджених, що вчинили злочини, причому ці наслідки мають досить вагоме значення з точки зору при­значення і виконання покарання. Наприклад, чоловіки, які засуджені за особливо тяжкий злочин, можуть відбувати покарання у виправній колонії як середнього, так і максимального рівня безпеки, де умови тримання суттєво відрізняються; саме за такими особами, як правило, встановлюється адміністративний нагляд; порівняно з іншими засу­дженими вони потребують значно більшого терміну перебування у колонії для застосування умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким та ін.

Кримінально-правова класифікація не ставить перед собою завдання якось впливати на порядок організації виконання і відбування покарання. Вона покликана вирішувати дещо інші проблеми, головні з яких: при­тягувати чи не притягувати особу до кримінальної відповідальності, кваліфікація злочину, вид і розмір покарання, що призначається, тощо.

Головним завданням, метою класифікації засуджених до позбав­лення волі є передусім диференціація їх за установами виконання по­карання для того, щоб забезпечити індивідуалізацію покарання саме на стадії його виконання, тобто мати можливість змінювати обсяг кари залежно від характеру і ступеня небезпеки вчиненого злочину, особи засудженого, його поведінки під час відбування покарання. Окрім того, необхідність індивідуалізації виконання покарання передбачає обран­ня персональних засобів і методів впливу, вибір необхідних саме кон­кретному засудженому заходів виховного характеру.

Таким чином, індивідуалізація покарання при його виконанні озна­чає індивідуалізацію всього карально-виховного процесу. Це потребує встановлення загальних вимог не для всіх засуджених у цілому, а без­посередньо для конкретної, однорідної групи, категорії засуджених, і робиться для того, щоб забезпечити диференційований підхід до про­цесу виконання покарання, надає можливість працівникам різних служб установ виконання покарання більш ефективно взаємодіяти між собою у визначенні оптимальних заходів впливу на засуджених.