§ 3. Психолого-педагогічна (вторинна) класифікація засуджених до позбавлення волі

Водночас при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків є недостатньою. З метою диференціації цього процесу ви­никає необхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору психолого-педагогічної характеристики осіб, які відбувають покарання.

Варто підкреслити, що і первинна і вторинна класифікація є дво­ма самостійними видами, випливають одна із одної в процесі вико­нання покарання, однак мають різні цілі і первинна класифікація детермінує вторинну. Наявність саме двох видів (етапів) класифікації засуджених до позбавлення волі обумовлює щонайменше двох суб’єктів, які її здійснюють. Первинна класифікація засуджених про­водиться Державним департаментом України з питань виконання покарань (Регіональними комісіями), шляхом визначення колонії певного рівня безпеки, для створення оптимальних умов в реалізації 166

кари та індивідуального попередження і безпосередньо місця, тобто конкретної місцевості, де знаходиться ця колонія.

На відміну від юридичної психолого-педагогічна класифікація (вторинна, внутрішня) не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов’язкове при формуванні відділень соціально- психологічної служби, робочих бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Вона не впливає на розподіл засуджених за ви­дами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необ­хідно розподілити засуджених між установами одного й того ж виду.

Вторинна класифікація, як правило, проводиться безпосередньо адміністрацією виправних і виховних установ, починається під час пере­бування засудженого у відділенні карантину, діагностики та розподілу перед направленням до відділення соціально-психологічної служби. За підсумками вивчення його особистості є можливість прогнозувати не тільки варіанти очікуваної поведінки у подальшому, а обирати оптималь­ні засоби контролю з боку персоналу установи для забезпечення належ­ного рівня безпеки, координувати спільні зусилля співробітників різних служб установи для більш ефективного виховного впливу.

Критеріями такої класифікації можуть бути: характер учиненого злочину, криміногенна зараженість особистості, тобто глибина і стій­кість її антисуспільної спрямованості, рівень суспільної небезпеки, сформованість правосвідомості та рівень моральної занедбаності, ставлення до умов відбування покарання, наявність або відсутність лідерських якостей, вік, освіта, соціальне положення, риси характеру, професія і трудовий досвід, рід занять до засудження, стан здоров’я і сімейний стан, медичні показники тощо.

Якщо виховний процес в установах виконання покарання роз­глядати як постійне проходження засудженим певних етапів виправ­лення, то слід якимось чином визначити ці етапи, щоб зафіксувати на кожному з них досягнення щодо кожного засудженого. Саме це і пе­редбачає кримінально-виконавче законодавство (статті 100, 101 КВК України). Так, наприклад, серед засуджених вирізняють групи осіб, які стали на шлях виправлення, твердо стали на шлях виправлення і довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставлен- ням до праці, навчання, активною життєвою позицією.

Цілком зрозуміло, що не всі засуджені одразу стають на шлях ви­правлення. Серед них чимало й таких, які порушують встановлені правила. Щоб мати можливість здійснити стосовно таких засуджених більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче законодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму, злісні порушники режиму (статті 101, 133 КВК). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має серйозні наслідки — умови триман­ня під час відбування покарання можуть погіршуватися: таких осіб переводять до дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу, у карцер, одиночну камеру.

Вторинна (психологічна) класифікація засуджених до позбавлен­ня волі може здійснюватися і за такими критеріями, як ступінь педа­гогічної занедбаності засуджених та їхньої моральної деформації, і таким чином розрізняти осіб з неукоріненими антисуспільними по­глядами і звичками, із сформованою антисуспільною установкою і з особливо стійкою антисуспільною установкою. Така класифікація у більшості випадків законом не регулюється, тож залишається широ­ке поле для творчих пошуків з боку працівників установ виконання покарання і наукових працівників.

У спеціальній літературі пропонується виділяти засуджених за спрямованістю особистості як системою потреб, потягів, переконань, ідеалів, інтересів, прихильностей, світогляду, які визначають вибір­ковість ставлення індивіда до оточуючого світу, його життєві плани, перспективи діяльності і на цій підставі диференціювати їх на осіб зі стійкою позитивною, стійкою негативною, пристосовницькою та не­стійкою, або суперечливою спрямованістю особистості. Вважається, що знання цієї класифікації дозволить забезпечити правильність ви­бору стратегії і тактики індивідуального впливу на особистість, про­гнозувати її поведінку як у період відбування покарання, так і після звільнення з установ виконання покарання.

Відповідно до практичних цілей класифікації можлива диферен­ціація засуджених і за іншими критеріями. Так, у педагогічних цілях можна розподіляти засуджених залежно від строку покарання, їхньо­го ставлення до праці, навчання як до засудження, так і в період від­бування покарання, ставлення до вчиненого злочину, до призначено­го покарання і т д. З урахуванням вікових особливостей можна також виокремлювати засуджених молодого віку (18-25 років), середнього та старшого (понад 60 років).

Необхідність організації виховної роботи серед засуджених мо­лодого віку пояснюється тим, що це вік найактивнішого періоду со­ціалізації особистості, період, коли відбувається формування осно­вних рис характеру особи. Крім того, останнім часом, як свідчить наукова статистика, помітно збільшилася кількість засуджених віком від 18 до 25-30 років (становить 60, а в деяких УВП — до 70 % від загальної кількості всіх засуджених). І це, звісно, слід враховувати у виховній роботі. Тому в деяких установах виконання покарання за­суджених молодого віку об’єднують в окремі відділення соціально- психологічної служби, виробничі бригади і ланки. Практика знає випадки, коли створювалися цілі молодіжні колонії.

На прикладі розглянемо таку класифікаційну ознаку, як спрямо­ваність учиненого злочину. Кожна людина неповторно індивідуальна. Водночас між людьми багато спільного, надто коли вони ведуть по­дібний спосіб життя і займаються однією й тією ж діяльністю. Про­блема класифікації осіб, які вчинили окремі злочини, є досить акту­альною ще й через те, що вона пов’язана із завданням індивідуаль­ного кримінологічного прогнозування, у свою чергу це потребує всебічного урахування особливостей правопорушників, передусім тих, хто безпосередньо вчинив злочин. Вважають, наприклад, якщо людина вкрала один раз, то від неї можна очікувати нової крадіжки. Таке побоювання небезпідставне: як свідчать кримінологічні дослі­дження рецидиву, однорідні злочини повторюються з умовною ймо­вірністю в 60 %. Але водночас випадкові і ситуативні правопорушен­ня, звичайно, не відтворюють спрямованості особи.

1) за насильницькі (агресивні) злочини: вбивці, ґвалтівники, ху­лігани тощо; їх об’єднує те, що вчинення злочину відбувається шля­хом насильства над особою, вони посягають на життя, здоров’я, честь і гідність людини;

2) за корисливі злочини: крадії, хабарники, спекулянти, продавці наркотиків тощо;

3) за корисливо-насильницькі злочини: бандити, грабіжники, рекетири, розбійники;

4) за правопорушення, в яких виявляється правовий нігілізм, анархічне ставлення до державних правових заборон і наказів, не­хтування своїми загальногромадянськими та правовими (професій­ними) обов’язками. Це досить неоднорідна група злочинців, вона охоплює посадових осіб, засуджених за некорисливі правопорушення, усі ненасильницькі замахи на порядок управління і громадський по­рядок, господарські злочини тощо.

Наукові дослідження показують, що названі групи засуджених до позбавлення волі відрізняються одна від одної за поведінкою як до вчинення ними злочину, так і в період відбування покарання, отже, кожна з цих груп потребує особливого педагогічного підходу. Най­більш негативну характеристику, як свідчать працівники УВП, мають засуджені за насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. Через те така класифікація засуджених має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення, допомагає акцентувати увагу на ви­вченні певних якостей кожної групи, застосовувати індивідуальні і групові заходи виховного впливу.

На жаль, зазначені групи засуджених в установах виконання по­карання не тримаються окремо, але необхідність такої диференціа­ції — один із шляхів підвищення ефективності виконання призна­ченого покарання за допомогою цільових програм виховного впливу для конкретної групи засуджених.

Особа засудженого протягом усього періоду відбування покаран­ня вивчається постійно: для виявлення як негативних якостей, що потребують корекції, так і позитивних, які слід закріпляти і викорис­товувати у подальшій виховній роботі.

Проблема класифікації засуджених до позбавлення волі ні в на­уковому, ні в практичному відношенні не є повністю завершеною і, як свідчить практика, потребує свого подальшого удосконалення відповідно до вимог кримінально-виконавчого права і реалій ниніш­нього часу. Слід зазначити, що Державний департамент України з питань виконання покарань розробив і впроваджує в практичну ді­яльність установ виконання покарання Методичні рекомендації щодо класифікації засуджених, їх урахування при формуванні від­ділень соціально-психологічної служби та організації індивідуально- профілактичної роботи з різними категоріями засуджених, складан­ня індивідуальних виховних програм, визначення форм і методів такої роботи.