Глава 17 ДИТЯЧИЙ БУДИНОК СІМЕЙНОГО ТИПУ

Забезпечення належних умов для виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, створюється і в такій формі, як влаштування таких дітей у дитячі будинки сімейного типу, у котрих вони, як і в прийомній сім’ї, перебувають у сімейному оточенні.

Дитячий будинок сімейного типу — окрема сім’я, що створю­ється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 256⁵ CK, абз. 1 п. 2 Положення). Хоча в нормах статей CK не перед­бачається загальна кількість дітей, котрі можуть виховуватися в цій сім’ї, Положення містить норму, відповідно до якої кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, ураховуючи рідних дітей батьків-вихователів.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу прийма­ється відповідним органом (районною, районною у містах Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного зна­чення) ради) на підставі заяви подружжя або особи, яка не перебуває у шлюбі, про їх бажання створити такий будинок з урахуванням ре­зультатів навчання відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і висновку служби у справах неповнолітніх про наяв­ність умов для його створення.

Таким чином, як і при влаштуванні дітей у прийомну сім’ю, при передачі дітей для виховання у будинок сімейного типу також необхід­ні, по-перше, волевиявлення подружжя або особи, яка не перебуває у шлюбі, на створення будинку сімейного типу, що знаходить свій про­яв у письмовій заяві з додатком до неї відповідних документів (п.

Особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячий будинок сі­мейного типу, отримують статус батьків-вихователів, а діти статус вихованців. Як і в прийомній сім’ї, вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продов­ження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному за­кладі I-IV рівнів акредитації — до 23 років або до закінчення відпо­відних навчальних закладів.

Батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи, за винятком осіб, визнаних у встановленому порядку недіє­здатними або обмежено дієздатними; осіб, позбавлених батьківських прав; осіб, які були усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним, опіку, піклуван­ня чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу було припинено з їх вини; осіб, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують сто­роннього догляду, особи, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства); осіб, які перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; осіб, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засо­бами; осіб, які страждають на хвороби, перелік яких затверджений МОЗ України: осіб, які не можуть бути усиновлювачами; осіб, які були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гід­ності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150¹, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324 і 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів; осіб, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); осіб, з якими проживають члени сім’ї (у тому числі малолітні та неповнолітні діти), які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберку­льозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Батьки-вихователі стають законними представниками вихованців і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклуваль­ники. їм виплачується грошове забезпечення у порядку, встановлено­му законом.

Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом дванадцяти місяців з дня створення. До нього в першу чергу влашто­вуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших при­чин вони не можуть виховуватися разом. На кожну дитину орган опіки та піклування зобов’язаний надати відповідні документи: рі­шення органу опіки і піклування про направлення дитини на вихо­вання та спільне проживання у дитячому будинку сімейного типу; свідоцтво про народження дитини; медичну довідку про стан здоров’я або витяг з історії розвитку дитини; довідку (атестат) про освіту або висновок психолого-медико-педагогічної консультації про рівень розвитку дитини; документи про батьків або осіб, які їх замінюють (свідоцтво про смерть, вирок або рішення суду, довідку про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей); довідку про наявність та місцеперебування братів і сестер чи інших близьких родичів дитини; опис належного дитині майна, у тому числі житла, та відомості про осіб, які відповідають за його збереження; пенсійну книжку на дітей, які одержують пенсію, копію ухвали суду щодо стягнення аліментів.

Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу проводить­ся з урахуванням віку батьків-вихователів та дітей, за умови, що на час досягнення обома батьками-вихователями пенсійного віку всі вихован­ці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. У разі досягнення пенсійного віку одним із батьків-вихователів час перебу­вання дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін дитячий будинок сімейного типу може функціонувати і після досягнення батьками-вихователями пенсійного віку, але не більше п’яти років.

За вихованцями зберігаються пільги та державні гарантії, установ­лені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсько­го піклування. Окрім цього за ними зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги. Суми коштів, що на­лежать їм як пенсія, аліменти чи інші види державної допомоги, пере­ходять у розпорядження батьків-вихователів і витрачаються на утри­мання вихованців.

Як і прийомні діти, вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням із батьками- вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження^[CCLI].

Відповідно до угоди про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу, яка укладається між органом, який прийняв рішення про його створення, і батьками-вихователями, орган зобов’язаний:

- позачергово надати батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру за нормами, установленими за­конодавством. Надане в користування житлове приміщення повинно бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення такого дитячого будинку. Користування цим житловим приміщенням здійснюється в порядку, установленому законодавством для користування службовими приміщеннями;

- надати у користування земельну ділянку для ведення садівництва та городництва;

- надати у користування дитячому будинку сімейного типу тран­спортний засіб;

- у межах видатків, передбачених у державному бюджеті на утри­мання дитячого будинку сімейного типу, у формах, передбачених угодою, видавати кошти в розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку;

- щомісяця виплачувати грошове забезпечення батькам-вихова- телям;

- щороку затверджувати кошторис на підтримання в належному технічному стані будівлі дитячого будинку після ознайомлення з ним батьків-вихователів;

- забезпечити соціальне супроводження дитячого будинку;

- забезпечити щорічне безоплатне медичне обстеження вихованців;

- здійснювати координацію діяльності відповідних районних (місь­ких) установ та організацій, пов’язаної із захистом прав дітей.

Батьки-вихователі зобов’язуються:

- у роботі з вихованцями дотримуватись вимог законодавства України про захист інтересів дітей та охорону дитинства;

- проводити щороку медичне обстеження дітей та виконувати ре­комендації лікарів-спеціалістів;

- співпрацювати з місцевими службами у справах дітей та центра­ми соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у ході здійснення со­ціального супроводження дитячих будинків;

- у разі потреби звертатися до центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у зв’язку з необхідністю залучення фахівців для вирі­шення проблемних питань;

- брати участь у різних формах підвищення кваліфікації;

- у разі виникнення в дитячому будинку несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей повідомляти про це місцеві служби у справах дітей;

- використовувати у повному обсязі та за призначенням державну соціальну допомогу, що надається вихованцям на забезпечення їх пов­ноцінного харчування, утримання, виховання, розвитку і освіти.

Таким чином, батьки-вихователі несуть не тільки такі ж обов’язки щодо виховання та розвитку вихованців, як і батьки щодо виховання і розвитку рідної дитини (ст. 150 CK), а й додаткові обов’язки.

Батьки-вихователі несуть відповідальність за вихованців згідно із законодавством та відповідальність за діяльність дитячого будинку сімейного типу

Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і місцеві служби у справах дітей (служби у справах дітей районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміні­страцій, виконавчих комітетів міських рад міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення).

Раз на рік місцева служба у справах дітей готує звіт про стан ви­ховання, утримання і розвитку дітей у дитячому будинку сімейного типу на основі інформації, що надається соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження родини, вихователем дошкільного навчального закладу або класним керівником загальноосвітнього на­вчального закладу, де навчається дитина, дільничним лікарем-педіатром і дільничним інспектором місцевого відділку міліції.

Дія угоди припиняється у разі, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного про­живання дітей (важка хвороба батьків-вихователів, відсутність взаємо­розуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розви­тку та утримання дітей), повернення вихованців рідним батькам (опі­куну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін, з інших причин, передбачених угодою, за рішенням суду, а також за наявності обставин, зазначених у ст. 212 CK; коли батькам-вихователям або членам сім’ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано такі захворювання: глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольна та наркотична залежність, СНІД, від­крита форма туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно заре­єстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

Збереження майна, у тому числі житла, вихованців за місцем його знаходження та контроль за його використанням забезпечують органи опіки та піклування.

У разі припинення дії угоди питання про подальше влаштування вихованців вирішується органом опіки і піклування, який уживає ви­черпних заходів для влаштування дітей у сім’ї громадян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будин­ки сімейного типу.

Після закінчення строку перебування вихованців у дитячому бу­динку сімейного типу в разі відсутності у них права на житло органи опіки (піклування) забезпечують вихованців дитячого будинку сімей­ного типу протягом місяця у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом.

У разі зменшення кількості вихованців унаслідок вибуття їх за ві­ком або з інших причин за згодою сторін угоди вирішується питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу вихованцями або переведення його в статус прийомної сім’ї.

Ліквідація дитячого будинку сімейного типу здійснюється за рі­шенням органу, який створив його, або за рішенням суду.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що являє собою дитячий будинок сімейного типу та який порядок його утворення?

2. Чим відрізняються такі форми влаштування дітей, як при­йомна сім’я і дитячий будинок сімейного типу?

3. Яка правова природа угоди про організацію діяльності ди­тячого будинку сімейного типу?