§ 1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом

За останні сто років людська цивілізація пережила дві світові війни, дві всесвітні економічні кризи, розпад колоніальних імперій, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу, інтенсифікацію взаємопроникнення економік різних держав, названу помітним тер­міном «глобалізація», і посилення доцентрових загальноєвропейських тенденцій під егідою Європейського Союзу.

Усі вищеописані процеси рівною мірою торкнулися й України як рівноправної учасниці світового співтовариства. Крім того, варто згадати, що як наша Батьківщина, так і молоді республіки — колиш­ні члени Союзу PCP, рахують свою незалежність лише двома десят­ками років, а до 1991 р. міграційні потоки в межах CPCP не тільки не обмежувалися, а всіляко стимулювалися керівництвом держави. Тому цілком природною і надзвичайно масовою є ситуація, коли в країнах, що створили Співдружність Незалежних Держав (у тому числі й в Україні), існують мільйони родин, члени яких є громадяна­ми вже різних держав, коли подібні родини розпадаються або вини­кають знову.

Існування родин, «обтяжених» іноземним елементом, ускладню­ється тим, що сімейні відносини регулюються національними нормативно-правовими актами по-різному. Це зумовлюється соціально- економічними, релігійними, національними і побутовими особливос­тями, що впливають на формування актів національного законодавства, у тому числі сімейного. Відсутність єдності в правовому регулюванні 292

сімейних відносин матеріально-правовими нормами різних держав породжує колізії, як тільки зазначені відносини ускладнюються іно­земним елементом.

Які ж сімейні відносини варто розглядати як обтяжені інозем­ним елементом? Відповідно до п.

Таким чином, сімейні відносини з іноземним елементом — це відносини, суб’єктами (суб’єктом) яких є іноземці або апатриди, виникнення, зміна, припинення яких пов’язані з юридичним фак­том, що має місце за кордоном. Зокрема, до таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадянином на тери­торії України; усиновлення дитини, що є громадянином України, але проживає за її межами; укладення шлюбу громадянами України за її межами. Саме на регулювання відносин подібного роду і розраховані норми, розміщені в розділі IX Закону України «Про МПП» та розділі VI CK України.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іно­земних держав, або іноземних судових рішень виникає в багатьох ситуаціях. При цьому щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладне­ними наявністю в них іноземного елементу, відбувається так зване «зіткнення» двох і більше законів і виникає проблема «вибору» за­кону, що в міжнародному приватному праві називається «колізійною проблемою»¹.

На запропонованому вище прикладі, коли на території України укладається шлюб між особами, які мають громадянство різних держав, можна проілюструвати комплекс питань, що виникають перед тими, хто одружується, а саме: за яким законодавством ви­значається дотримання формальних умов укладення шлюбу, що визначають вимоги до процедури оформлення шлюбу, а за яким — матеріальних умов, від наявності або відсутності яких залежить законність шлюбу? Від правильного вирішення зазначеного колі­зійного питання залежать цілком конкретні правові наслідки: чи буде вважатися шлюб, укладений в Україні відповідно до закону місця його реєстрації, дійсним і за її межами, чи він не отримає ви­знання в іншій державі, а отже, не стане розглядатися як юридичний факт, що породжує певні правові наслідки, і буде віднесений до так званих «шлюбів, що кульгають».

Слід зазначити, що поняття «колізії законів» і «вибору права» умовні, тому що той чи інший з «колідуючих» законів обирається від­повідними органами не довільно, а відповідно до обов’язкового для них правила про вибір закону, так званої «колізійної норми», що міс­титься в законодавстві даної країни чи в укладеному нею міжнародно­му договорі^{[253] [254]. Легальне визначення «колізійної норми», що міститься в п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про МПП», дозволяє запропонувати таку дефініцію: колізійна норма сімейного права — це норма, що визначає, право якої держави підлягає застосуванню до правовідно­син з іноземним елементом.}

Для з’ясування правової природи колізійної норми недостатньо лише одного її визначення. Необхідно також звернути увагу на істотну відмінність змісту цієї норми від змісту «традиційних» норм сімейно­го або цивільного права, які, виходячи з прийнятих у загальній теорії права поглядів на зазначену проблему, складаються з трьох елементів: гіпотези, диспозиції, санкції.

Колізійні ж норми «з юридично-технічного боку — це найбільш складні норми, які застосовуються в міжнародному приватному праві»^[255]. Вони складаються з двох структурних елементів, а саме об’єму колі­зійної норми, що являє собою вказівку на вид суспільних відносин, на які поширюється норма (у даному випадку на сімейні відносини), та колізійної прив’язки, тобто вказівки на правову систему (закон), що підлягає застосуванню до виду суспільних відносин, зазначеного в об’ємі колізійної норми. Таким чином, саме колізійна прив’язка до­зволяє розв’язати колізію правових актів різних держав.

Колізійні норми можуть міститися або в актах національного за­конодавства країни, або в міжнародно-правових актах (міжнародних конвенціях, угодах і договорах), що входять до системи національ­ного законодавства даної держави (так звані уніфіковані колізійні норми). Прикладом колізійних норм, закріплених у нормативно- правових актах сімейного законодавства України, можуть бути норми, зібрані в розділі IX Закону України «Про МПП» та розділі VI CK України.

Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори й угоди.

Так, 22.01.1993 р. представники держав — членів СНД підписали в Мінську Конвенцію «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» (далі — Мінська конвенція країн СНД), яку Україна ратифікувала (із застереженнями) 10.11.1994 р. При підготовці і укладенні вказаної Конвенції пред­ставники її учасниць усвідомлювали факт існування в кожній із них родин, члени яких були громадянами різних країн-учасниць, і праг­нули забезпечити громадянам зазначених країн і іншим особам, що там проживають, надання на своїх суверенних територіях такого ж правового захисту щодо особистих і майнових прав, як і власним громадянам. Поряд із колізійними нормами сімейного права, що містяться в ч. 3 вищезазначеної Конвенції, в останній також зосе­реджені норми, які встановлюють взаємне визнання і виконання рішень судових і інших компетентних органів, винесених у сімейних справах.

Уніфіковані колізійні норми містяться й у двосторонніх міжнарод­них договорах про правову допомогу, укладених Україною з деякими державами, що також встановлюють взаємне визнання судових рішень і розмежовують юрисдикцію в сімейних справах¹.

З огляду на значну кількість нормативно-правових актів, що містять колізійні норми сімейного права, цілком можливою є ситуація, коли за­значені норми (з різних правових джерел) будуть дуже відрізнятися між собою. Вважаємо, що зіткнення колізійних норм, зосереджених у CK України, Законі України «Про Ml 111» і міжнародно-правових актах, варто розв’язувати на користь останніх у силу таких аргументів. По- перше, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні дого­вори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Аналогічні правила містяться в ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори Укра­їни» і в ст. 13 CK України. По-друге, у ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» закріплено правило, відповідно до якого якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установ­леному порядку, встановлено інші правила, ніж передбачені у відповід­ному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнарод­ного договору. По-третє, варто погодитися з М. В. Антокольською, яка стверджує, що «сама мета створення національних колізійних норм по­лягає в тому, що вони повинні застосовуватися тільки у випадку відсут­ності міжнародної конвенції або двосторонньої угоди»^{[256] [257].}