§2. Спадкування за законом

Спадкування за законом (ab in testatio) виникло раніше спадкування за заповітом, але згідно із Законом XII таблиць відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту: si intestatus moritur, тобто коли хтось помре без заповіту.

Спадкування за jus civile визначалося положенням Законів XII таблиць, згідно з яким розрізняли три класи спадкоємців:

I — sui або sui heredes, тобто свої спадкоємці, до яких належали підвладні діти, внуки, правнуки по чоловічій лінії, дружина (сит тапи), а також усиновлені; внуки визнавались спадкоємцями лише в тому випадку, коли помирав батько: всі вони діставали частку свого батька;

II — найближчі агнати (agnatipeoximi), наприклад, брати, сестри. Вони закликались, якщо не було sui heredes (своїх спадкоємців):

III — найближчі родичі (gentiles ргохіті); вони закликались, якщо не було агнатів.

Законний спадкоємець закликався до спадкування один раз: тому якщо найближчий спадкоємець відмовлявся, то спадщина ставала виморочною.

Спадкування за Ьопогит possessio. За преторським едиктом вста­новлювалося чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:

I — unde liberi. В цьому класі поряд з підвладними дітьми спад коємцями визнавалися і діти емансиповані: поряд з агнатами успад ковують і когнати. тобто успадковують всі діти взагалі.

II — unde legitimi. В цьому\' класі до спадщини закликались ще раз sui heredes, а за їх відсутності — агнати і родичі:

III — unde cognati. Закликались всі кровні родичі до шостого ступеня спорідненості включно;

IV — unde vir aufuxor, тобто один з подружжя, що пережив іншого, за умови повної відсутності родичів, зазначених в перших трьох класах або у разі їх відмови від спадщини. Претором було введено successio ordinum (наступність класів), тобто якщо найближчий спад коємець відмовлявся від прийняття спадщини, то закликався з сім\'ї насту пний і спадщина не ставала виморочною.

полягала в тому, що претор, не чекаючи остаточного зясування питання, хто в даному випадку був справжнім спадкоємцем, давав цим особам введення в володіння шляхом надання особливого інтердикту¹ — interdictum quorum bonorum. Введення у володіння іноді давалось тимчасово, до прибуття справжнього спадкоємця; в інших випадках володіння давалось остаточно і невід\'ємно; таким оста­точними власниками могли бути спадкоємці за законом —jus civile, а також сторонні особи.

В обох системах (в цивільній і преторській) закладена одна основа: спадкоємці є універсальними наступниками спадкодавця; спадку­вання за заповітом відіграє основну роль: за законом закликаються спадкоємці тільки в тому випадку, коли немає заповіту.

Основи преторського права дістали перевагу; розвиток преторського права на противагу jus civile розширив вузькі межі, виправив і пробив дорогу новому праву наступних віків.

У праві Юстиніана ми маємо тільки один порядок спадкування.

Юстиніан реорганізував право спадкоємства за новелами 118 і 127. Було встановлено чотири класи спадкоємців, які закликались у такому порядку:

I — всі низхідні родичі померлого. Вони (родичі дальших ступенів) закликались разом з ближчими ступенями, якщо вибув їх батько; низхідні одержували рівні частки спадщини. Діти раніше померлого батька всі разом набували ту частку спадщини, яку він міг би одер жати за життя;

II — висхідні родичі — батько, мати, дід, баба, а також повно- рідні брати й сестри та їх діти тощо.

Якщо успадковували лише висхідні родичі, то спадщина розпо­ділялася порівну in linea, тобто одна половина — по батьківській лінії, а друга — по материнській.

Висхідні, брати і сестри, успадковували порівну — in capita. Діти померлих братів і сестер за правом представництва всі разом одер­жували частку померлого батька — in stirpes;

III — неповнорідні брати й сестри (єдинокровні і єдиноутробні), а також їх діти. Спадщина розподілялася порівну — in capita. Діти померлого батька всі разом успадковували його частку — in stirpes;

IV — всі інші родичі. Найближчі включають більш далеких без обмеження ступенів. Спадщина ділилася на рівні частки — in capita.

Отже, за правом Юстиніана допускалася наступність класів і ступенів (successio ordinum et graduum).

Для спадкування подружжя зберегло силу преторське bonorum possessio. Дружина, яка бідувала, одерновала \'Д частину майна помер­лого заможного чоловіка; за наявності трьох і більше дітей вона одержувала рівну частку з дітьми — in capita, причому вона мала лише право користування, а не право власності.

Діти конку бінату та їх мати одержували \'Д частину майна помер­лого батька, якщо не було законних дітей і дружини.

Останні два види спадкування називаються надзвичайним спад­куванням.