Загальносвітові тенденції зближення цивільних процесуальних систем світу

Зближення цивільного процесу в загальносвітовому просторі є наслідком глобалізації економіки, лібералізації права та розвитку інформаційних технологій. Це забезпечує надзвичайні комунікаційні можливості, сприяє розвитку та поглибленню відносин між державами всього світу, а також запровадженню спільних або принаймні гармонійних правил їх регулювання.

Останнє століття ознаменовано кількома еволюційними проектами загальносвітового масштабу, які були спрямовані на зближення цивільного процесу різних держав. До таких варто віднести запровадження федеральних правил цивільного судочинства в США; реформи цивільного судочинства в державах Латинської Америки; підготовку Принципів транскордонного цивільного процесу ALI-UNIDROIT.

Ці наукові проекти й законодавчі реформи мають важливе значення як ілюстрація глобальних процесів зближення цивільного процесу, яке відбувається в усьому світі. Так, наприклад, Федеральні правила цивільного судочинства США (далі - Федеральні правила), які були ухвалені Верховним Судом 20 грудня 1937 р. і набрали чинності 16 вересня 1938 р. [365], стали результатом спроби досягнути одноманітності практики федеральних судів США, які діяли в різних правових системах.

Федеральні правила встановлюють єдиний порядок судочинства в судах сорока восьми напівсуверенних держав - різних штатів, кожен із яких має власне процесуальне право, процесуальну культуру. Завдяки цьому було досягнуто те, що багато дослідників вважали неможливим, - створено єдину систему судочинства для більше ніж чотирьох десятків різних правових сімей.

При цьому досвід роботи з Федеральними правилами, як зауважує Дж.

Дійсно, до запровадження Федеральних правил в США було стільки ж систем цивільного процесу, скільки штатів, і гармонізація цивільного судочинства привела до істотного покращення доступу до правосуддя та більшої ймовірності його досягнення [404, рр. 1-18]. Зокрема, у Правилах було узгоджено питання про досудовий обмін доказами між сторонами, витребування документів та матеріалів справи, спрощення правил позовного провадження завдяки встановленню єдиної форми позовних заяв тощо [1, с. 47].

П. Дубінські стверджує, що успіх Федеральних правил полягає в поєднанні зусиль трьох владних груп: науковців та практиків, що працюють у різних штатах, а також федеральних суддів [353, рр. 223-246]. Можна погодитися з таким твердженням, оскільки після запровадження Федеральних правил, до 1950 р., більшість штатів з власної ініціативи внесли зміни до своїх цивільних процесуальних кодексів з метою їх узгодження із зазначеними правилами [1, с. 41-49], які таким чином дістали широку підтримку і визнання.

Підготовку Федеральних правил не можна віднести до регіонального проекту зі зближення цивільного процесу з огляду, передусім, на те, що серед місцевих правил окремих штатів Америки є представники і загальної системи права, і континентальної. Таким чином, не географічний контекст, а саме змістовий надає можливість віднести цей еволюційний крок до зближення цивільного процесу загальносвітового масштабу, що став прикладом для наступних проектів, зокрема між США та Європою.

Ухвалення Федеральних правил цивільного судочинства в Сполучених Штатах відіграло важливу роль і в підготовці проекту Принципів ALI-UNIDROIT, який був натхненний бажанням об’єднати різні юрисдикції в одній системі процесуальних норм [380, рр. 769-784].

Реформи цивільного процесу в латиноамериканських країнах варто віднести до загальносвітових тенденцій зближення цивільних процесуальних систем.

Однією з перших спроб зближення цивільного процесу в латиноамериканських країнах став Ібероамериканський цивільний процесуальний кодекс 1988 р. (Codigo Procesal Civil Modelo para Iberoamerica 1988 р.) [356], який було підготовлено Ібероамериканським інститутом процесуального права [357]. Він став прикладом, який надихав робочу групу М. Сторма на створення єдиного кодексу цивільного судочинства в Європі.

Хоча цей кодекс не набув чинності, він є моделлю для реформ у процесуальному праві в Латинській Америці і не випадково останніми роками почав привертати увагу вчених зі Східної Європи як приклад комплексної гармонізації цивільного процесуального законодавства в регіональному масштабі, на чому слушно наголошує В. В. Комаров [116, с. 20-29].

Сьогодні в країнах Латинської Америки настав час нових цивільних процесуальних кодексів: Болівія, Гондурас, Ель Сальвадор, Колумбія впродовж останніх років ухвалили нові кодекси; у Чилі, Коста-Риці та Еквадорі ці закони в процесі обговорення [366]; Бразилія кілька останніх років розробляла проект нового кодексу, який було ухвалено у грудні 2014 р. [300]. До цього більшість із них користувалися положеннями документів, датованих ще роками доелектронної епохи (dating to a time before the electronic age), як влучно зауважують у літературі [366].

Активізація тенденцій до зближення правил цивільного судочинства країн Латинської Америки й законодавства Північної Америки проявляється в запровадженні положень, які не були їм традиційно притаманні. Наприклад, тягар доказування, який згідно з усталеними підходами лежав на стороні, яка стверджувала про факт, відповідно до нових правил суддею може бути змінений і перекладений на сторону, якій легше довести свою правоту, - наприклад, у справі про визначення належної якості продукції він може перекласти обов’язок доказувати належну якість товару на виробника, а не на заявника [366].

Водночас у новому ЦПК Бразилії, як зауважують науковці, забезпечено можливість ухвалення мирової угоди; накладення штрафу за зловживання процесуальними правами; а також перетворення індивідуального позову на колективний у разі необхідності забезпечення інтересів більших груп осіб [300]. До переваг запровадженого закону варто віднести положення про створення центрів з мирного врегулювання спорів, які стали відповідальними за досудове примирення та медіацію; запровадження електронного правосуддя та відеоконференцій [300].

Зазначене свідчить про те, що країни Латинської Америки охоче долучаються до загальносвітових тенденцій розвитку цивільного процесу. Одним із найяскравіших прикладів запровадження регіонального підходу під час реформування цивільного процесуального законодавства країн Латинської Америки є запровадження інституту колективних позовів, які традиційно відносять до надбань країн загального права (common law countries), що були запозичені країнами континентальної системи (civil law countries).

Найбільшим внеском до розробки законодавства про колективні позови в країнах континентальної правової системи є проект з підготовки модельного кодексу колективних позовів, підготовлений А. Гіді [371, рр. 37-53]. Він на основі детального аналізу положень законодавства США запропонував цілісну концепцію врегулювання судового розгляду і вирішення справ, що містять колективні позови.

Процес запровадження інституту колективних позовів у Бразилії відбувався в кілька етапів. Так, у 1985 р. у було ухвалено закон про Публічні колективні позови (Public Civil Action Law). У ньому врегульовувалися питання процедури розгляду неподільних вимог, яка спрямована на забезпечення рівності прав її учасників і не призначена для визначення грошових компенсацій позивачам [371, рр. 326-329].

У подальшому удосконалення процедури розгляду колективних позовів спрямовувалося на захист прав споживачів, і у 1990 р. було ухвалено відповідний закон про захист їхніх прав, в якому окрему главу було присвячено саме колективним позовам.

У цей же час у країні було ухвалено законодавство, яким забезпечено інтереси дітей, інвесторів фінансових ринків та людей з обмеженими можливостями. Упродовж нетривалого часу ці закони дістали назву «Статут колективних позовів Бразилії» [370, рр. 322-405].

Незважаючи на те, що Бразилія є країною романо-германської правової системи, запроваджений інститут колективних позовів є результатом успішного симбіозу й запозичення положень американської правової системи. Як зауважує А. Гіді, догматичні ідеї не повинні стати перешкодою для запозичення інституту колективних позовів до законодавства країн континентальної системи, оскільки будь-який інструмент повинен використовуватися відповідно до визначеної мети, тоді можна буде досягнути вигоди без істотної трансформації всієї правової систем [371, р. 405].

Одним з останніх проектів зі зближення правил цивільного судочинства загальносвітового масштабу стали Принципи транскордонного цивільного процесу (далі - Принципи ALI-UNIDROIT). Вони стали своєрідною відповіддю на процеси глобалізації й утвердження загальносвітових тенденцій до зближення правових систем, які спрямовані на забезпечення подальшого поглиблення економічних відносин у всьому світі.

Нині ці Принципи стали фундаментом для підготовки сучасних регіональних правил цивільного судочинства в Європі. Об’єднання європейських держав - основна передумова для зближення та гармонізації законодавства. Зокрема, з утворенням ЄС серед держав-членів значно активізувалися процеси гармонізації цивільного процесу задля створення ефективного порядку правосуддя в цивільних справах на спільному європейському просторі з метою забезпечення спільного ринку.

Принципи мають важливе значення в науці цивільного процесуального права, а також істотно впливають на формування й подальший розвиток цієї галузі права. Проект з їх підготовки став результатом спільних зусиль науковців усього світу, що має надзвичайно важливе значення для розвитку науки цивільного процесуального права.

Як відзначають науковці, у різних частинах світу або навіть у глобальному масштабі відбулося принаймні дві спроби гармонізації цивільного процесу - гармонізація принципів транскордонного цивільного процесуального права і проект М.

Серед зарубіжних науковців їх досліджували Н. Ендрюс, М. Сторм, М. Таруффо, Дж. Хаззард-молодший та ін. Слід також звернути увагу на працю російських науковців, які у 2011 р. переклали Принципи російською мовою [188, с. 3-10]. Складність їхнього перекладу відзначають усі перекладачі та дослідники. Запропонований авторами підхід, що полягає у виявленні при перекладі найбільш близького еквівалента в науці цивільного процесуального права, у цілому заслуговує на підтримку.

Проект із підготовки Принципів транскордонного цивільного процесу дістав назву The ALI--UNIDROIT Principles of Transnational Civil Procedure 2004 р. [295] і став результатом спільних зусиль Американського інституту права та Міжнародного інституту уніфікації приватного права.

Обидва ці інститути відіграють важливу роль у розвитку цивільного процесу. Так, Американський інститут права (The American Law Institute, далі - ALI) був заснований у 1923 р. і є провідною незалежною організацією в США, яка провадить наукову роботу для роз’яснення, модернізації й удосконалення законодавства. В Інституті працюють майже 4000 юристів, суддів і професорів права вищої кваліфікації, які беруть участь у підготовці проектів, обговоренні законів, статутів, моделей і принципів права, таким чином справляючи величезний вплив на судову практику та процес реформування законодавства США, а сстаннім часом діяльність Інституту дедалі більше набуває міжнародного характеру [93; 190-194].

Міжнародний інститут уніфікації приватного права (The International Institute for the unification of Private Law, далі - UNIDROIT) був заснований у 1926 р. з ініціативи уряду Італії як міжнародна організація з проведення уніфікаційних робіт. Нині 63 держави з п’яти континентів є членами UNIDROIT, приєдналися до статуту цього інституту і представляють різні правові, економічні й політичні системи, а також різні культурні традиції [291]. Незважаючи на те, що Україна не є членом інституту, вона приєдналася до деяких його конвенцій (наприклад, «Про міжнародний факторинг»).

Діяльність UNIDROIT у сфері уніфікації та гармонізації законодавства має надзвичайно важливе значення. На відміну від Гаазьких конференцій з міжнародного приватного права, основним завданням UNIDROIT визначив розробку одноманітних матеріально-правових норм, а його метою є вивчення потреб і методів модернізації, узгодження та координації приватного права у відносинах між державами та підготовка єдиних правових механізмів, принципів і правил досягнення цих цілей [291].

Як зазначено в статуті організації, до цілей інституту належить вивчення шляхів гармонізації та координації приватного права держав і груп держав, а також підготовка єдиних правил приватного права. Задля цього інститут має право готувати проекти законів і конвенцій з метою встановлення однакового внутрішнього права; готувати проекти угод задля сприяння міжнародним відносинам у галузі приватного права; проводити дослідження у сфері порівняльного приватного права; брати участь у вже розпочатих проектах інших інститутів, з якими він за потреби може підтримувати відносини; організовувати конференції й публікувати праці, які інститут вважає за потрібне розповсюджувати [291].

Одним зі спільних проектів ALI та UNIDROIT став проект з реалізації ідеї про створення універсального цивільного процесуального законодавства. Як вказує Дж. Хаззард, думка про необхідність зближення й гармонізації цивільного процесуального права лунала в науці приблизно з 80-х рр. ХХ ст., коли він з М. Таруффо розпочав обговорювати способи зближення національних систем цивільного правосуддя [380; р. 574]. Але тільки з 1990-х рр. у цьому напрямі розпочалася справді активна діяльність. Дж. Хаззард, який на той час очолював ALI, створив відповідну комісію, яка засвідчила перспективи подібної роботи й розпочала проект із підготовки Принципів транскордонного процесу.

Для того, щоб Принципи не перетворилися на регіональний проект американського інституту, Дж. Хаззард та М. Таруффо звернулися з відповідною пропозицією участі до UNIDROIT [380; р. 575], який приєднався до участі в проекті. Тож до складу учасників проекту ввійшли представники двох найбільш визначних інститутів Старого і Нового світів, які об’єднали свої зусилля задля розвитку та зближення цивільного процесуального права.

Фактично проект із підготовки Принципів транскордонного процесу став результатом спільних зусиль науковців усього світу. Очолили проект Дж. Хаззард-молодший від ALI та Р. Штернер від UNIDROIT, а також M. Таруффо та А. Гіді. До членів робочої групи також входили: Ніл Ендрюс (Кембріджський університет, Великобританія); професор Фредерік Ферран (Ліон, Франція); професор П’єр Лалів (Женевський університет, Швейцарія); професор Масанорі Кавано (Університет Нагойя, Японія); Аїда Кемельмайєр де Карлуччі (Верховний Суд, Мендоза, Аргентина); професор Роналд Нлапо (Південна Африка) [298, р. 21].

Представництво різних сімей, або систем, права в проекті має надзвичайно важливе значення; зокрема, як зауважує Н. Ендрюс, попри те, що представники країн «загального права» за своєю кількістю переважали, їхні опоненти чинили істотний опір, тому повсюди була відчутна «стримуюча рука» континентального права, яка обмежувала тенденції загального [298, рр. 21-22].

Принципи ALI-UNIDROIT було підготовлено упродовж 2000-2003 рр. під час серії зустрічей у Римі та схвалено Радою UNIDROIT у квітні 2004 р. і на щорічній зустрічі ALI у травні 2004 р.

Спершу зазначений проект спрямовувався виключно на створення транскордонних правил для міжнародних комерційних спорів, але згодом трансформувався в роботу над Принципами транскордонного цивільного процесу. Як зауважує Дж. Хаззард, ці Принципи стали своєрідним «кодексом» цивільного процесу для вирішення транскордонних спорів [380, р. 575]. Вихідна ідея, яка підтримувалася членами групи, полягала в необхідності створити звід процесуальних правил, які могли б застосовуватися в будь-якій процесуальній системі в будь-якому регіоні світу для вирішення спорів, що випливають із зовнішньоторговельних приватноправових спорів за участі осіб, котрі не є резидентами держави, суд якої наділений компетенцією з розгляду цього спору. Тобто ці Принципи були спрямовані на створення системи, яку країна може запровадити для вирішення транскордонних спорів, що розглядаються судами.

Питання транскордонних спорів надзвичайно важливе для ЄС, оскільки, як показує статистика, вони набувають дедалі більшого поширення [323]. Але потрібно підкреслити значення глобалізації й активного розширення економічних зв’язків поза межами міждержавних об’єднань: онлайнова торгівля, подорожі тощо дали поштовх до зближення правових систем у загальносвітовому масштабі.

Однією з перших змін, якої було досягнуто на початку роботи, стало перетворення концепції проекту зі зводу правил у набір принципів. Підставою для цього стала істотна різниця в термінології, оскільки важливе значення мало прагнення до розумного ступеня деталізації. Якщо не зосередитися на деталях, не можна з упевненістю сказати про те, що буде працювати і чи є це зрозумілим, у робочому стані тощо. Тобто в кінцевому вигляді проект містив близько тридцяти принципів, які охоплюють весь цивільний процес. Насамперед, з підтримкою виступили представники UNIDROIT, на думку яких, проект доцільно було назвати «Принципи», і в ALI на це погодилися [380, рр. 769-784]. Отже, у фіналі проект містив 31 принцип з коментарями, низку доданих до них правил, а також вступ, де визначено сферу їхньої дії та імплементацію в національне право.

М. Таруффо зазначив, що під час підготовки Принципів члени групи скористалися не просто методом порівняння, тобто не визначили подібності та відмінності між положеннями чинних у Німеччині, Франції, Канаді, Австралії, Японії, Китаї законів, оскільки не це було метою групи; але у процесі обговорення найважливіших проблем функціонування цивільного судочинства в таких системах, як США, Великобританія, Канада, більшість європейських систем, Японія та деякою мірою Китай і Латинська Америка обрали кілька десятків найбільших проблем. Отже, метою групи було знайти для кожної з них найкраще рішення [380, рр. 769-784].

Але все ж таки важливою частиною підготовки проекту стали визначення фундаментальної схожості між процесуальними системами різних країн і відмінностей між ними. Як зауважив Дж. Хаззард, схожість проявляється в таких аспектах процесуального права: юрисдикція щодо сторін та відповідно до предмета спору; неупередженість судді; порядок повідомлення відповідача; правила висування позовних вимог; участь експертів; правила подання доказів; правила, що регулюють розгляд і ухвалення судом рішення у справі та апеляційного перегляду; правила остаточності судових рішень. Правила особистої юрисдикції, повідомлення та визнання рішень суду схожі в різних країнах і підпадають під дію міжнародних конвенцій [381]. Наприклад, поняття «остаточного» рішення загальновизнане, хоча деякі правові системи допускають повторний перегляд справи більш ліберально, ніж інші, і, як наслідок, концепція взаємного визнання судових рішень також загальноприйнята.

Щодо відмінностей, то в системах континентального права судді, а не захисники, як у системах загального права, несуть відповідальність за докази і правову кваліфікацію, на підставі якої ухвалюється рішення [370, рр. 769-784]. Судовий процес у країнах континентальної правової сім’ї відбувається через серію коротких судових засідань, іноді менш ніж годину кожне, з метою дослідження доказів, а потім ухвалюється рішення. Натомість суди загальної правової сім’ї проводять попереднє або досудове судове засідання (іноді більше одного), а потім судовий розгляд, на якому послідовно досліджуються всі докази. Рішення суду першої інстанції, як правило, переглядається судом другої інстанції (апеляційним судом), на відміну від рішення у справах у системі загального права. При цьому перегляд у системах континентального права поширюється на факти, а також право. Істотною відмінністю також є те, що судді в системах континентального права є професійними, тоді як у системах загального права вони майже повністю обираються з-поміж адвокатів.

Однак, у результаті Принципи об’єднали найбільш важливі спільні засади цивільного процесу. На переконання іншого члена робочої групи, Н. Ендрюса, Принципи визначені на трьох рівнях важливості: фундаментальні процесуальні гарантії, інші провідні принципи та «рамкові, або випадкові, принципи», тобто вони варіюються від квазіконституційної декларації фундаментальних процесуальних гарантій і основних принципів, що визначають хід процесу, до принципів, які визначають конкретні важливі деталі процедури [298, рр. 21-22].

У результаті проведеної роботи серед Принципів ALI-UNIDROIT було закріплено такі: 1) незалежність, неупередженість і кваліфікація суду та суддів; 2) компетенція щодо сторін; 3) процесуальна рівність сторін; 4) право найняти юридичного представника; 5) належне повідомлення і право надати свої пояснення; 6) мова судочинства; 7) своєчасне здійснення правосуддя; 8) тимчасові забезпечувальні заходи; 9) структура судочинства; 10) принцип диспозитивності; 11) обов’язки сторін та юридичних представників; 12) множинність позовних вимог і сторін; вступ до процесу; 13) думка Amicus Curiae; 14) обов’язок суду з керівництва процесом; 15) залишення заяви без розгляду й ухвалення заочного рішення; 16) доступ до інформації та доказів; 17) санкції; 18) доказові привілеї та імунітети; 19) усне й письмове представлення позиції сторін і доказів; 20) публічність судочинства; 21) тягар доказування і критерій доведення; 22) обов’язок визначення питань факту та права; 23) судові рішення та його мотиви; 24) мирова угода; 25) судові витрати; 26) негайне виконання судових рішень; 27) апеляція; 28) Lis Pendens та Res Judicata; 29) ефективне виконання; 30) визнання судових рішень; 31) міжнародне судове співробітництво [295].

Аналіз Принципів показує, що вони пронизують весь цивільний процес, створюють цілісну й комплексну систему (сукупність) положень, що регулюють цивільні процесуальні правовідносини, та надають усі необхідні інструменти для реформування цивільного процесуального законодавства задля його гармонізації.

Принципи були доповнені певними правилами - Rules of Transnational Civil Procedure (Правила транскордонного цивільного процесу, далі - Правила), які не були ухвалені ні UNIDROIT, ні ALI та стали доповненням до Принципів, за допомогою яких можна було б більш успішно запровадити їх у національну систему. Правила є більш детальними та конкретними, ніж загальні Принципи, тому можуть стати кращою рекомендацією для національних законодавців, які хочуть використати Принципи як основу для вдосконалення своїх процесуальних норм [298, р. 22].

Мета цих Правил, як зауважують автори проекту, полягає у створенні справедливої процедури для розгляду транскордонних справ. Оскільки всі судові розгляди доволі неприємні для учасників, Правила спрямовані на зменшення невизначеності, що супроводжує учасників процесу, які не ознайомлені з його правилами [380, рр. 769-784].

Важливе значення має не тільки проект з підготовки уніфікованих правил, але і можливість його реалізації в судовій практиці. Самі автори передбачили кілька можливих способів його реалізації. Так, у вступі було зазначено, що Принципи можуть бути реалізовані в національній правовій системі по-різному: або за законом, або як комплекс правил, або укладенням міжнародного договору; суди також можуть привести свою практику у відповідність до цих Принципів, особливо в разі погодження зі сторонами процесу.

На думку інших науковців, сфера їх застосування ширша. Зокрема, виходячи з того, що Принципи спрямовані на подолання суперечностей між процесуальними нормами різних правових систем і враховують специфіку судового розгляду міжнародних спорів порівняно зі спорами внутрішнього характеру, вони можуть використовуватися не лише під час проведення кодифікаційних робіт у країнах, де немає розвинених процесуальних традицій, але і як стимул для реформ у тих країнах, де такі традиції є [62, с. 1707-1750].

Проект ALI-UNIDROIT може слугувати певною моделлю для реформ національного процесуального права, оскільки зближення процесуального законодавства різних країн значно сприятиме покращенню інвестиційного клімату держави, про що слушно зауважують у літературі, - ті країни, чиї процесуальні закони найбільш близькі до загальних стандартів, будуть привабливішими для іноземних інвесторів [420].

Найбільш вдалим шляхом використання результатів цього проекту є їх застосування в науковій роботі, під час підготовки законодавчих проектів з реформування цивільного процесуального законодавства. Так поступово будуть упроваджуватися в життя загальносвітові ідеї сучасного ефективного справедливого цивільного судочинства, які об’єднують усі розвинені країни.

Під час підготовки реформ процесуального законодавства в деяких державах скористалися результатами розвитку проектів з гармонізації цивільного процесу. Так, у 2002 р. у Литві було ухвалено новий Цивільний процесуальний кодекс, положення якого встановлюють вимоги до доступу до суду, незалежність і нейтральність судового процесу, схожі на запропоновані проектом ALI-UNIDROIT, що робить судову процедуру надзвичайно сучасною і прогресивною [421, рр. 76-78]. Литва стала привабливою для тих, хто звик до загального права, так і для тих, хто звик до континентального права, оскільки Литовська система цивільного процесу ураховує надбання обох систем [420]. Це, безсумнівно, ставить її в ряд з державами із найбільш розвиненими процесуальними системами.

Саме це є надзвичайно важливим надбанням проведеного проекту. Можна констатувати, що усталені погляди на нібито нездоланні відмінності різних процесуальних систем було успішно спростовано. Незважаючи на те, що при порівнянні вчені, як правило, підкреслюють відмінності, тобто, якщо йдеться про німецький цивільний процес в англійській аудиторії, зауважують саме на тому, чим німецька процедура відрізняється від англійської, у гармонізації, насамперед, варто визначити, окрім очевидних мовних відмінностей, фундаментальні функціональні подібності, і варто саме із цього розпочати, замислюючись над тим, як ці системи працюють [368]. Таким чином можна розвивати ідею про створення справді універсального порядку захисту прав, який не залежить від національних відмінностей, а відображає культурні та цивілізаційні риси.

У порівняльному дослідженні цивільного процесу Принципи транскордонного цивільного процесуального права мають велике значення. Вони стали істотним досягненням, ураховуючи те, що до цього більшість учених порівняльного права висловлювали думку, що гармонізація цивільного процесу у світовому масштабі неможлива [22, с. 34].

Успіх цього проекту став найбільш очевидним напередодні десятиріччя його підготовки - саме Принципи ALI-UNIDROIT було визначено відправною точкою для наступного проекту, який нині є найважливішим сучасним проектом у сфері гармонізації цивільного процесу. Запроваджений у 2013 р. проект підготовки єдиних Європейських правил цивільного судочинства є логічним продовженням та розвитком Принципів ALI-UNIDROIT і першою спробою підготовки регіональних правил цивільного судочинства.

Важливість Принципів для розвитку сучасної науки цивільного процесуального права полягає в тому, що вони є чітко визначеними орієнтирами подальшого реформування правил цивільного судочинства в країнах усього світу.

Ці Принципи мають провідне значення для розвитку цивільного процесу в умовах загальносвітових тенденцій до зближення процесуальних систем. На наше переконання, успіх цього проекту зумовив активізацію роботи з підготовки й запровадження регіональних правил як перехідного етапу до формування загальносвітових підходів до регулювання цивільного процесу. Серед способів їх застосування варто визнати найбільш вдалим використання їх у науковій роботі, під час підготовки законодавчих проектів із реформування цивільного процесуального законодавства. Так поступово будуть впроваджуватися в життя загальносвітові ідеї сучасного ефективного справедливого цивільного судочинства, які об’єднують усі розвинені країни.

У підсумку варто наголосити, що зближення цивільного процесу в загальносвітовому масштабі відбувається з метою забезпечення економічних відносин, які пов’язують різні держави.

Досвід США та держав Латинської Америки свідчить про те, що прагнення до зближення правил цивільного судочинства поступово долає відмінності між процесуальними моделями країн, що належать до різних правових систем. Запозичення ефективних механізмів регулювання процесуальних відносин визначає загальну тенденцію до зближення між ними, оскільки, за вдалим висловом А. Гіді, кожен з них служить своїй меті і має використовуватися відповідно. Тільки тоді не виникне необхідності істотної трансформації всієї правової систем.

5.3 Запровадження і розвиток електронного правосуддя для забезпечення доступного та ефективного захисту прав в умовах глобалізації

Використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та інших технічних новацій є невід’ємним аспектом сучасного світу. Нині важливе значення має питання про застосування цих технологій для забезпечення судової діяльності, зокрема під час розгляду цивільних справ у судах, а також вирішення питань взаємодії судів різних держав - членів ЄС та України з метою здійснення правосуддя в цивільних справах.

Запровадження сучасних ІКТ у країнах Європейського Союзу є актуальною та невід’ємною частиною розвитку справжнього європейського простору правосуддя. Проектами Стратегії Європейського електронного правосуддя (Strategy on European e-Justice, далі - Стратегія 2014-2018 рр.; 2014-2018 рр. [477] визначено загальні принципи та цілі Європейського електронного правосуддя, а також закріплено його основну мету - подальший розвиток і підтримка функціонування Європейського порталу електронного правосуддя задля забезпечення високого рівня поінформованості громадян щодо їхніх прав і надання їм доступу до широкого спектра інформації й послуг усередині судових систем, зокрема про діяльність органів судової влади, а також правила звернення до суду, процесуальне законодавство і судові системи держав - членів ЄС та суміжні інститути (медіацію, правове представництво в суді). Цією ж Стратегією було встановлено загальні принципи та створено підґрунтя для подальшого багаторічного Європейського плану дій з розвитку електронної юстиції, який було затверджено 16 травня 2014 р. Радою ЄС, - Multiannual European e-Justice Action Plan 2014-2018 (далі - План дій на 2014­2020 рр.) [422]. Активізація такої діяльності у сфері створення електронної системи правосуддя пов’язана з успіхом попереднього плану дій щодо розвитку електронного правосуддя, ефективним функціонуванням порталу e-Justice та іншими результатами, яких було досягнуто останнім часом.

Сучасний етап розбудови системи електронного правосуддя в європейських країнах характеризується пожвавленням та розширенням співробітництва, що сприяє налагодженню взаємовигідної співпраці між країнами та стане важливим кроком на шляху вдосконалення правової системи та інтеграції України до ЄС.

Дослідження досвіду ЄС сприятиме євроінтеграції України, забезпеченню ефективної співпраці у сфері цивільного правосуддя, а також удосконаленню порядку цивільного судочинства. Зважаючи на те, що новим етапом розвитку цивільного процесу, на наше переконання, стане період запровадження регіональних правил цивільного судочинства, які забезпечать стабільні економічні відносини в одному цивілізаційному просторі, вагомого значення набуває електронна система правосуддя, запроваджена в ЄС, що дає можливість підтримувати поглиблену співпрацю у сфері розбудови спільного правового простору.

Досвід інших країн свідчить про те, що застосування ІКТ до підвищення доступності правосуддя, спрощення і прискорення процедур розгляду справ у суді, а також до істотного зниження судових витрат, що є надзвичайно вагомими чинниками розвитку ефективного порядку правосуддя. У зв’язку із цим, увага європейських науковців та законодавців до можливостей використання сучасних технологій у діяльності органів державної влади за останні два десятиріччя істотно зросла.

Незважаючи на надзвичайну актуальність питань, пов’язаних з розвитком електронного правосуддя в ЄС, на жаль, у вітчизняній науковій літературі їм не приділяється належної уваги. Утім, в умовах євроінтеграційних прагнень України надзвичайно важливим питанням є забезпечення й активізація співробітництва у сфері розбудови єдиного європейського простору правосуддя.

З огляду на вказане, а також ураховуючи необхідність активного розвитку електронного правосуддя, вважаємо актуальним дослідження основних етапів запровадження та розвитку електронної юстиції в європейських країнах, а також визначення перспективних напрямів розвитку вітчизняної системи електронного правосуддя.

Одними з перших використовувати інформаційні технології для забезпечення роботи судів почали у США наприкінці XX ст. Так, у 1988 р. федеральні суди США запровадили пробну версію системи доступу до судових актів - Public Access to Court Electronic Records (PACER, http://www.pacer.gov), яка забезпечувала доступ до судових документів через Інтернет, можливість завантаження та друкування документів, а також одночасний доступ до файлів справи кількох осіб [431].

Із січня 1996 р. у федеральних судах США запроваджено систему «Управління справами / Електронний архів справ» (Case Management / Electronic Case Files (CMECF)) [309]. Ця система є Федеральною комплексною системою управління судовими справами в судах з банкрутства, районних та апеляційних судах і забезпечує доступ до поданих документів через Інтернет. Судді, інші співробітники суду, юристи отримали доступ до електронної інформації книги записів, даних управління справами та досліджень матеріалів справи.

Схожі електронні системи було також запроваджено в інших країнах світу. Зокрема, програма електронного документообігу діє в спеціалізованих судах Англії та Уельсу з 1 квітня 2010 р. відповідно до ч. 5 та Практичних вказівок до неї (Practice Direction 5A, 5B, 5C). Правил цивільного судочинства (Civil Procedure Rules) 1998 р. [311] Так, зокрема, практична вказівка 5C містить окремі положення, присвячені руху справи, інформації про використання електронної пошти для спілкування із судом, а також перелік документів, які можуть бути передані за її допомогою.

Електронна юстиція активно розбудовується в Європейському Союзі. Установчими документами ЄС було визначено важливість розвитку судового співробітництва в цивільних справах, спрощення та полегшення доступу до правосуддя, шляхами досягнення яких стало, зокрема, і запровадження е- Justice. Незважаючи на те, що в установчих договорів прямо про це не йдеться, розвиток електронного правосуддя став одним із найбільш ефективних шляхів реалізації їх положень про розвиток співробітництва в судовій сфері.

Маастрихтським договором про Європейський Союз 1992 р. [498] було визначено так звані «три колони» ЄС, і остання, третя «колона», - це співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ, під час реалізації якої було вирішено застосувати інформаційно-комунікаційні технології. У подальшому в установчих договорах ЄС було визначено, що співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ здійснюється задля досягнення цілей Союзу, розв’язання різних проблем, що становлять взаємний інтерес, а також заради забезпечення ефективного судового співробітництва в цивільних справах. Це сприяло розвитку електронного судочинства в ЄС.

Положення про судове співробітництво в цивільних справах набули розвитку в Амстердамському договорі, в розділі IV якого йдеться про свободу, безпеку та правосуддя [496]. Зокрема, положеннями ст. 65 «Judicial Cooperation in Civil Matters» було визначено важливість забезпечення спрощеного доступу до правосуддя, що могло бути реалізовано за допомогою мінімізації стандартів для транскордонних спорів і гармонізації судових процедур. Таким чином, з ухваленням Амстердамського договору розвиток судового співробітництва в ЄС набуває нового значення і простір єдиного європейського правосуддя стає реальністю, а задля спрощення судових процедур і забезпечення комунікації між учасниками процесу було вирішено активізувати застосування електронного правосуддя.

Основні підвалини спільного європейського простору правосуддя було закладено на засідання Європейської Ради в Тампере у 1999 р. [479], де було зазначено, що жителі ЄС не повинні утримуватись від здійснення своїх прав у зв’язку з несумісністю або складністю правових систем держав-членів. З огляду на це, метою запровадження електронного правосуддя стало полегшення доступу до правосуддя осіб та поліпшення судового співробітництва в цивільних справах задля усунення всіх перешкод, що випливають із невідповідності між різними судовими та адміністративними системами (взаємне визнання і приведення у виконання іноземних судових рішень, доступ до правосуддя та гармонізація національного законодавства).

На реалізацію цих положень у 2003 р. було запроваджено проект із підготовки Європейської судової мережі в цивільних і комерційних справах (European Judicial Network in civil and commercial matters, http://ec.europa.eu/civiljustice/index_en.htm). У рамках цього проекту було створено правові атласи, які дозволяють визначити компетентні юридичні органи в державах-членах, а також здійснено заходи із заохочення до використання відеоконференцій і електронної передачі документів між державними органами.

Нині наступником European Judicial Network став портал European е- Justice (https://e-justice.europa.eu), який містить велику кількість інформації про держави-члени та їхні правові системи, загальне законодавство, європейське право та різні аспекти цивільного й комерційного права, що забезпечує легкий доступ жителів ЄС до необхідної інформації для вирішення спору.

Налагодження ефективного судового співробітництва у сфері розгляду і вирішення цивільних справ є важливим завданням ЄС з огляду на необхідність забезпечення належного захисту учасників відносин внутрішнього ринку. Безумовно, розбудова цивільного процесу ЄС як порядку вирішення транскордонних спорів взаємозв’язана з розвитком електронного правосуддя в ЄС, яке дає змогу вирішити чимало проблем, зокрема забезпечити ефективну взаємодію між судовими органами різних держав-членів, а також між судами та учасниками процесу, які є жителями різних держав-членів.

У вересні 2007 р. було підготовлено спеціальну програму «Цивільне судочинство» (далі - Програма) на період 2007-2013 рр. як частину «Загальної програми фундаментальних прав та правосуддя» [348]. Ця Програма була спрямована на поліпшення взаємного знання національних правових і судових систем; сприяння вивчанню законодавства Співтовариства юристами- практиками; заохочення співпраці й обміну інформацією та досвідом; покращення інформації про правові системи в державах-членах та доступу до правосуддя; зміцнення взаємної довіри й незалежності судової влади; сприяння та розвиток функціонування Європейської судової мережі в цивільних і комерційних справах.

У червні 2008 р. Комісія ЄС представила своє комюніке «Про Європейську стратегію розвитку e-Justice» [314], що було спрямоване на сприяння розвитку конкретних механізмів електронної юстиції на європейському рівні в тісній координації з державами-членами, зокрема створення спільноти європейського та національного рівня в галузі електронної юстиції.

Забезпечення справедливого правосуддя істотно ускладнюється завантаженістю судової системи, що вимагає постійного вдосконалення методів роботи, необхідності економії витрат на судову систему, а також судових витрат учасників процесу, особливо в транскордонних спорах. Використання ІКТ надає можливості для удосконалення судової системи та істотно спрощує процедури розгляду справ, сприяє скороченню витрат і є своєрідною відповіддю на запити про полегшення доступу до правосуддя, співробітництва між правоохоронними органами та сприяє ефективності судової системи [314].

З цією метою в ЄС підготували та запровадили портал електронного правосуддя, метою якого було забезпечити єдину, багатомовну, зручну для користувачів точку доступу («єдине вікно») для всієї системи електронного правосуддя, тобто для європейських і національних інформаційних сайтів та / або послуг, із початку 2000-х рр.

Для забезпечення реалізації цієї мети в листопаді 2008 р. було запроваджено перший «Багаторічний план заходів із розвитку Європейського e- Justice» на 2009-2013 рр. (далі - План дій на 2009-2013 рр.) [359], підготовлений у співпраці Комісією та Європейським парламентом. Відповідно до цього Плану дій, Рада схвалила створення нової структури - робочої групи Ради з електронного правосуддя, яка згодом провела масштабну роботу. Основними досягненнями, що зумовили успіх Плану дій 2009-2013 рр., є запровадження порталу e-Justice, що забезпечив можливість проведення відеоконференцій між судами різних держав-членів, безпечного обміну даними.

Стратегія розвитку електронного правосуддя в ЄС набула настільки важливого значення, що Європейський парламент 18 грудня 2008 р. ухвалив резолюцію щодо електронної юстиції [362], в якій наголошується, що майбутнє законодавство ЄС має розроблятися із забезпеченням можливості використання онлайнових додатків. Потрібно зауважити, що перші загальноєвропейські процедури із вирішення цивільний і комерційних справ транскордонного характеру - EOP та ESCP забезпечені такими додатками, процедури EEO, вручення судових документів, отримання доказів у справах транскордонного характеру, що значно спрощує доступ учасників процесу до правосуддя.

Портал електронної юстиції European е-Justice (https://e-justice. europa.eu/home.do?Action=home) було запущено 16 липня 2010 р. Цей проект планувався як електронний one-stop-one у сфері правосуддя, як перший крок до

спрощеного надання інформації про систему правосуддя, покращення доступу до правосуддя в ЄС 23 мовами. Основне завдання порталу е-Justice - стати «єдиним вікном» для європейських громадян та професіоналів у сфері юриспруденції, що дозволяє їм отримати їхньою рідною мовою інформацію про європейські і національні процедури та функціонування системи правосуддя.

Запроваджений портал був у цілому позитивно оцінений користувачами і в подальшому поступово вдосконалювався та розширювався за рахунок доповнення новими функціями, зокрема динамічними електронними формами.

На порталі е-Justice міститься European Judicial Atlas in civil matters, що підтримується Європейською комісією і надає інформацію щодо судового співробітництва в цивільних справах (далі - Атлас). Атлас надає зручний доступ до інформації, що стосується судового співробітництва в цивільних справах, дозволяє визначити компетентні суди або органи, до яких можна звернутися (назви і адреси всіх судів у державах-членах, які розглядають цивільні і комерційні справи (суди першої інстанції, апеляційні суди тощо) і географічних районів, в яких вони мають юрисдикцію), а також заповнити форми он-лайн, які існують для деяких із цих питань, змінити мову форми й передати форми в електронному вигляді.

Інформація Атласу стосується таких питань: 1) юридична допомога; 2) медіація (посередництво) в цивільних і комерційних справах; 3) вручення судових та позасудових документів; 4) європейські процедури (European Order for Payment Procedure та European Small Claims Procedure); 5) отримання доказів; 6) визнання та виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах та Європейського виконавчого листа; 7) аліментні зобов’язання; 8) компенсація жертвам злочинів

Ураховуючи успіх Плану дій на 2009-2013 рр. і прагнення вдосконалити систему правосуддя, зробити її більш доступною для громадян, поліпшити взаєморозуміння юристів і судових органів завдяки наданню електронних засобів інформації та співробітництва, в ЄС було ухвалено рішення про підготовку наступного плану дій з розвитку електронного правосуддя. Це стало важливим кроком до дематеріалізації правових процедур, поширення використання електронних засобів зв’язку між усіма учасниками судового процесу, привело до більш ефективного функціонування судової системи в державах - учасницях цього Плану. З огляду на це держави-члени та європейські інституції підтримали готовність продовжувати розбудову Європейської системи е-Justice і запровадили проект Стратегії 2014-2018 рр. [477], про який вже йшлося вище.

У цій Стратегії 2014-2018 рр. відзначається, що впровадження електронного правосуддя в ЄС здійснюється з метою формування загальноєвропейської системи правосуддя, а також ураховуючи можливу співпрацю з третіми країнами, яку Союз та його держави-члени повинні, по можливості, розвивати з дотриманням інституційних правил, встановлених на рівні Європейського Союзу (п. 55-56 Стратегії) [477]. Це має надзвичайно важливе значення для України, яка перебуває на важливому етапі інтеграції до ЄС, що зумовлює необхідність активного використання можливості долучення до Європейської системи е-Justice з огляду, передусім, на такі чинники.

Європейська система е-Justice спрямована на використання і розвиток ІКТ судовими органами держав-членів, зокрема при здійсненні правосуддя у транскордонних справах. За її допомогою полегшується доступ до правосуддя та інформації про законодавство, активізується співробітництво між судовими органами держав-членів, що приводить до підвищення ефективності всієї системи правосуддя ЄС. Це має надзвичайно важливе значення для розвитку та поглиблення судового співробітництва між Україною та ЄС.

Цілям Європейської е-Justice присвячено окремий IV розділ Стратегії, серед яких визначено такі: 1) поліпшити доступ до інформації в галузі правосуддя в ЄС; 2) запровадити доступ до судів і полегшити використання позасудових процедур за допомогою електронних засобів зв’язку в транскордонних справах; при цьому відзначається необхідність створення умов для надання інтерактивних транскордонних судових послуг на європейському рівні, дематеріалізації судових та позасудових розглядів; 3) спрощення та заохочення електронного зв’язку між судовими органами держав-членів через відеоконференції або безпечний електронний обмін даними; 4) надання працівникам судових органів безпечного доступу до різних функціональних можливостей за допомогою призначених для них особливих прав доступу.

На розвиток Європейської системи е-Justice 17 грудня 2013 р. Європейським парламентом та Радою після двох років узгодження було запроваджено нову програму - «Програму із забезпечення правосуддя» на період 2014-2020 рр. [445]. Загальною метою цієї Програми було визначено створення справді європейського простору правосуддя, заснованого на взаємній довірі, а також сприяння судовому співробітництву в цивільних і кримінальних справах, допомозі в семінарах для суддів, прокурорів та інших юристів. Відповідно до ст. 6 цієї Програми, підтримується подальший розвиток та фінансування порталу e-Justice.

План дій на 2014-2020 рр. містить список запланованих заходів із подальшої розбудови електронного правосуддя в ЄС[422]. З огляду на євроінтеграційні прагнення України, а також передбачену можливість співпраці із третіми країнами, варто активізувати дослідження та координацію розвитку електронного правосуддя в Україні.

Безперечно, європейські країни мають набагато більше реальних можливостей для впровадження ІКТ, а також електронного правосуддя в судочинство, тож системне вивчення їхнього досвіду заслуговує на пильну наукову увагу. Слід відзначити, що запровадження ІКТ та електронного правосуддя в інших країнах проводилося послідовно впродовж більш як десяти років шляхом проведення багаторічних пілотних проектів, що дозволяло визначити за допомогою практичного застосування найбільш ефективні процедури.

З огляду на це, перспективними та пріоритетними напрямами варто визначити співробітництво із країнами ЄС у сфері розвитку електронного правосуддя в Україні. Долучення України до розбудови інтерактивного простору ЄС для взаємодії у сфері правосуддя забезпечить необхідні передумови для забезпечення ефективного захисту прав. Важко переоцінити переваги таких новацій, - утім, слід більше виходити з того, що вони є неминучими незалежно від нашого бажання й основне завдання сьогодні - забезпечити належне регулювання їх застосування, зокрема у сфері цивільного судочинства.

Застосування ІКТ забезпечить розвантаження судової системи, спрощення доступу до суду, а також до інформації про судочинство, що має надзвичайно важливе значення для реформування вітчизняної системи правосуддя. Щороку в порядку цивільного судочинства в Україні розглядається близько півтора мільйона справ - за останні десять років кількість поданих до суду першої інстанції заяв коливалася від 1,5 млн справ у 2006 р. до 2,4 млн справ у 2010 р. [6-8].

Це свідчить, з одного боку, про те, що судова форма захисту є пріоритетною, але, з другого боку, не можна сказати, що рівень довіри до судової системи задовільний. З огляду на це існує необхідність реформування цивільного судочинства, спрощення процедур розгляду і вирішення цивільних справ, забезпечення необхідною інформацією учасників процесу. Поступова інтеграція України до ЄС і адаптація законодавства ЄС зумовить необхідність забезпечення доступу до інформації про судові органи інших держав-членів, особливості національного процесуального законодавства, загальноєвропейські процедури розгляду і вирішення транскордонних справ.

В Україні першими етапами запровадження технічних новацій в цивільний процес можна вважати законодавче закріплення фіксування цивільного процесу за допомогою технічних засобів в ст. 197 ЦПК України. Так, на сьогодні, фіксування цивільного процесу відбувається у трьох взаємо- пов'язаних формах: за допомогою технічних засобів; шляхом ведення журналу судового засідання, а також за допомогою складання протоколів про окремі процесуальні дії. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 197 ЦПК України суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що за даними судової статистики, здійснюється у 66,9 % справах від загальної кількості розглянутих із ухваленням рішення [8; 269].

Існуючий спосіб фіксації цивільного процесу не є ідеальним і з ним пов’язані конкретні проблеми, які вимагають вирішення. Так, учасникам процесу і судам вищестоящих інстанцій не достатньо прослухати запис судових засідань задля того, щоб практично повністю відтворити проведений судовий розгляд, набагато більш ефективним був би відеозапис судових засідань, технічні умови проведення якого істотно не відрізняється від аудіозапису в сучасних умовах. Відеозапис процесу надасть можливість нормальної реальної фіксації судового засідання із вказівкою дати і часу проведення засідання, кола учасників тощо, а також забезпечить принцип безпосередності судового розгляду. Відеозапис як элемент фіксації цивільного процесу разом із журналом судового засідання надасть повне відображення візуальної та аудіо інформації про те, що відбувалося в судовому засіданні і можливість дійсно об’єктивного закріплення процесуальних дій так, як вони здійснювалися в судовому засіданні.

Наступним кроком із запровадження технічних новацій в цивільний процес слід визнати закріплення відеоконференції як спеціального режиму проведення судового засідання. Цей механізм, запроваджений у ст. 158-1 ЦПК України Законом № 5041-VI від 04 липня 2012 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, слід визнати доцільною та ефективною новелою чинного законодавства [269].

В сучасному світі відеоконференції уже достатньо давно є невід’ємною частиною судових процесів. Наприклад, у Великобританії режим відеоконференції в судах надає можливість будь-якому учаснику цивільного процесу, заінтересованому взяти участь в судовому засіданні, зробити це за допомогою відеокамери із іншого суду. Цей процес врегульований Законом про доступ до правосуддя 1999 року і надає можливість свідку або іншому учаснику процесу, який знаходиться в місті Бірмінген, наприклад, дати показання або взяти участь в засіданні, яке проводиться в суді міста Плімута за допомогою відеоконференції у суді за його місцем знаходження, який обладнаний необхідною технікою для проведення такої відеоконференції [325].

Можна відмітити, що успішне використання відеоконферензв’язку в судах України зростає, особливо під час досудового розслідування та судового провадження в кримінальному процесі, в тому числі міжнародний - між Україною та Королівством Іспанія, а також в господарському процесі: за даними Державної судової адміністрації України в 2013 році місцеві та апеляційні суди загальної юрисдикції провели 3362 судових засідання в режиме відеоконференції [132; с. 50; 195]. Інтенсифікація процесу запровадження відеоконференцій в цивільний процес є одним із пріоритетних завдань, оскільки одним із найбільш розповсюджених підстав для відкладення розгляду справи і їх несвоєчасного розгляду є неявка сторін та їх представників, що може бути вирішено шляхом розвитку відеоконференції як режиму проведення судових засідань.

Наступними кроками із запровадження інформаційних та комунікаційних технологій слід визнати електронне повідомлення учасників цивільного процесу та запровадження системи електронного документообігу в цивільному судочинстві.

В Україні концепція «Електронний суд» була розроблена у 2012 році Державним підприємством «Інформаційні судові системи» [121]. Система електронного суду України має наступні завдання, визначені главою 3 Концепції електронного суду:

- надання можливості фізичній особі або організації направити до будь-якого суду країни підписаний електронним цифровим підписом позовну заяву (апеляційну чи касаційну скаргу) разом з пакетом супутніх документів за допомогою мережі «Інтернет»;

- надсилання стороні судового процесу електронної копії процесуального документа або повістки засобами електронного зв’язку (е-таіі чи SMS);

- розробка та впровадження універсального формату обміну даними, завдяки якому стане можливою передача справ та документів між автоматизованими системами документообігу суду різних розробників [121].

З метою реалізації положень Концепції Наказом Державної судової адміністрації України від 07.09.2012 р. № 105 було затверджено Тимчасовий регламент обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу [198], який визначає порядок подання учасниками судового процесу до суду документів в електронному вигляді, а також надсилання таким учасникам процесуальних документів в електронному вигляді паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства. Цим Наказом було також визначено порядок реєстрації і роботи користувачів в системі, подача та отримання судом електронних документів, а також надсилання документів користувачу.

Реалізацію пілотного проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу розпочато у Святошинському районному суді міста Києва та Апеляційному суді Дніпропетровської області з 15 жовтня 2012 року [198], а за Наказом Державної судової адміністрації України № 72 від 31 травня 2013 року “Про реалізацію проекту щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу” [199] у місцевих та апеляційних судах загальної юрисдикції з 17 червня 2013 року запроваджено порядок щодо обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу із застосуванням автоматизованої системи документообігу суду відповідно до згаданого Тимчасового регламенту обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу, але тільки в межах кримінального провадження. Безумовно, такий механізм в подальшому слід запровадити і в цивільному провадженні, в порядку якого розглядається більше ніж півтора мільйона справ на рік.

Разумне та доцільне використання інформаційних та комунікативних технологій, зокрема, електронного правосуддя, слід визнати одним із пріоритетних напрямів реформування сучасного цивільного судочинства. Успішна реалізація надсилання судами копій процесуальних документів в електронному вигляду учасникам судового процесу; визначення переліку справ, призначених до розгляду на веб-порталі судової влади, запровадження смс-повісток дала змогу продовжувати реформи, зокрема, запровадити механізм надсилання учасникам судового процесу процесуальних документів в електронному вигляді (апеляційних та касаційних скарг та інших документів) впродовж 2014 року. В зв’язку із цим слід активізувати дослідження і ініціювати проведення пілотних проектів із запровадження обміну електронними документами в порядку цивільного судочинства, особливо в судах першої інстанції, що зумовить істотну економію витрат суду та учасників процесу, а також спростить доступ до судочинства, полегшить документообіг в провадженні в суді першої інстанції, скоротить робочий час працівників судів та учасників процесу.