Загальна характеристика

У Законі України «Про медіацію» принципам медіації відведено належне місце. Зокрема, їм присвячено аж п'ять окремих статей, що у законодавчих актах України трапляється нечасто. Перша із цих статей має загальний характер.

Перш ніж безпосередньо перейти до розкриття по суті кожного із вищезазначених принципів медіації, вважаємо за необхідне спершу охарактеризувати спільні для всіх цих принципів особливості, які випливають саме з їх законодавчої природи, дати їм загальну оцінку. Очевидно, такий аналіз законодавчих принципів медіації в Україні було б найбільш раціональним розпочати зі з'ясування їх генетичних витоків. Це дозволить, зокрема, і глибше зрозуміти їх світоглядний та методологічний потенціал, а також функціональне призначення.

Таким загальним і водночас найвагомішим нормативним джерелом законодавчих принципів медіації в Україні можна з достатніми підставами вважати Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Зокрема, в Преамбулі до цієї Угоди йдеться про необхідність запровадження в Україні альтернативних (позасудових) способів вирішення конфліктів (спорів), передусім медіації, а також про потребу у зв'язку з цим імплементувати досвід ЄС в цілому, та окремих держав-членів ЄС у

цій сфері^[723]. Коментуючи Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС як інноваційний правовий інструмент, професор європейського права Гентського університету (Бельгія) П. ван Елсувеге підкреслив, що ця Угода належить до окремої групи «інтеграційних угод»,...

Принагідно зазначимо, що у Преамбулі до вищезгаданої Угоди про асоціацію прямо заявлено, що «політична асоціація та економічна інтеграція України в Європейський Союз залежатиме від результатів імплементації цієї Угоди, а також забезпечення Україною поваги до спільних цінностей та досягнення зближення з ЄС у політичній, економічній та правовій сферах»^[725]. У попередній період часу принципи партнерства України та держав-членів ЄС забезпечувалися за допомогою інструментів «м'якого права», передусім відповідних Планів дій та Порядку денного асоціації. Наразі вони вже закріплені у юридично обов'язковій двосторонній Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. Це спонукало Українську державу в багатьох сферах співпраці з ЄС, зокрема й у сфері впровадження медіації, перейти від так званих підготовчих процедур до конкретних дій в обраному напрямку. На нашу думку, саме цей зовнішній відносно України чинник став вирішальним у підготовці й ухваленні Закону України «Про медіацію».

Безпосередніми нормативними джерелами законодавчих принципів медіації в Україні стали, як уже неодноразово

359 зазначалося у відповідній літературі^[726], міжнародні правові акти з альтернативного врегулювання конфліктів (спорів), передусім акти ЄС з медіації, а також національне законодавство держав- членів ЄС, яким врегульовується медіація. Зокрема, більшість нормативних принципів медіації для держав-членів ЄС, які згодом стали законодавчими принципами медіації відповідно до Закону України «Про медіацію», були закріплені ще у розділі IV Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо медіації у цивільних справах від 18.10.2002 р.^[727] Частина цих принципів знайшла своє додаткове тлумачення і закріплення під час конференції у Брюсселі 2 липня 2004 р., на якій Рада Європи ухвалила Кодекс поведінки медіатора^[728].

Наразі найпоширеніше у державах-членах ЄС визначення медіації, що міститься у Директиві Європейського парламенту Ради Європи 2008/52/ЕС щодо деяких аспектів медіації у цивільних та господарських справах. У цьому визначенні (ст. 3 Директиви), як і у Преамбулі Директиви, йдеться і про деякі принципи медіації^[729]. Перелік актів ЄС, у яких розкриваються нормативні принципи медіації, ще може бути продовженим.

Чимало нормативних принципів медіації міститься й у національних юридичних актах держав-членів ЄС, а також інших розвинутих держав Заходу: у Федеральному Законі Австрії «Про медіацію в цивільних справах»; у Законодавчому Декреті Італійської Республіки №28 «Про медіацію з питань цивільного та торгового характеру» від 4.03.2010 р.; у Цивільному

процесуальному кодексі Франції; у Швейцарському Цивільному процесуальному кодексі; в Цивільному процесуальному кодексі Англії; у Цивільному процесуальному уложенні Німеччини та чималої кількості інших держав Європи і світу.

Отже, появі Закону України «Про медіацію» в цілому, а також його статей про принципи медіації передував великий європейський зокрема та міжнародний в цілому досвід нормативного регулювання принципів медіації. Україна успішно скористалася з цього досвіду - в основі законодавчих принципів медіації за законодавством України лежать європейські зокрема та міжнародні в цілому ціннісні підходи до здійснення та нормативного забезпечення медіації.

За їх юридичною природою законодавчі принципи медіації, відповідно до Закону України «Про медіацію», належать до спеціально-юридичних принципів правових інститутів. У літературі ці принципи інколи поділяють за їх функціональним призначенням на організаційні принципи та процедурні принципи^[730], однак з точки зору нашого дослідження такий поділ цих принципів не має істотного значення.

Окрім вищезазначеного, законодавчим принципам медіації також властивості такі зовнішні ознаки: 1) вони розраховані на нормативне регулювання якісно виокремленого виду суспільних

361 відносин без обмеження їх дії в часі; 2) ці принципи адресовані необмеженому колу осіб; 3) ці принципи не вичерпують свою чинність якою б то не було кількістю їх застосувань, тобто діють юридично безперервно; 4) формальна обов’язковість цих принципів може бути змінена або скасована повністю відповідно до спеціальних правил законотворчості^[732]. Вищевикладене нами стосується суто позитивістського розуміння законодавчих принципів медіації.

Поряд із позитивістським праворозумінням в Україні дедалі очевидніше утверджується у праворозумінні соціологічний і навіть природно-правовий підходи. Відповідно до їх парадигмальних матриць законодавчі принципи чинних інститутів права, як і право в цілому, є продуктом людської діяльності, який на певному етапі його розвитку санкціонується (визнається) державою. Тобто законодавчі принципи медіації мають недержавне походження, а вкорінені у відповідних суспільних практиках. Принагідно зазначимо, що саме таке їх розуміння набуває чимраз більшого поширення й у літературі з права та медіації^[733].

Формування законодавчих принципів медіації, згідно з другим підходом підпорядковане реалізації практичних завдань, а саме укоріненню медіації як альтернативного судовому способу вирішення конфліктів (спорів) в цілому та прийняттю раціональних рішень у конкретних життєвих ситуаціях (казусах). Прихильники цього підходу до розуміння природи законодавчих принципів зазначають, що розглядані принципи своїм формуванням значною мірою зобов’язані судовій та іншій суспільній практиці, а не законодавцю^[734].

Водночас, наголошують вони, судді не вільні у формуванні принципів права, які згодом набувають статусу законодавчих принципів, тобто ці принципи не є продуктом суто суддівського розсуду.

Представники соціологічного і природно-правового підходів до праворозуміння послідовно наголошують на людиноцентристській природі законодавчих принципів права. Особливо повно та безпосередньо це стосується законодавчих принципів медіації. Вони є своєрідним індикатором людиномірності медіації, оскільки задають загальну спрямованість і тон медіації, її гуманістичний формат, який дозволяє медіації не просто здійснюватися, а реалізувати свою місію замирення соціуму, бути антиподом беззаконня і свавілля, забезпечувати свободу і справедливість індивідам їх же власними зусиллями.

Законодавчі принципи медіації, будучи уособленням системи загальнолюдських суспільних цінностей, фактично виходять за вузьконормативні межі закону, набувають характеру та значення ціннісних матриць справедливого буттєвого устрою

363 всього_ суспільства. Вони стають елементами

людиноцентристського соціокультурного коду перебудови суспільної дійсності на засадах невідчужуваних людських прав і свобод. Отже, вони виступають і ключовими засобами світоглядного переосмислення традиційних уявлень широких верств населення про медіацію як правомірне явище. Саме цим насамперед зумовлена винятково важлива інструментальна роль законодавчих принципів медіації у просуванні та укоріненні медіації як цінності в Україні.

6.3.2.