Система загальних положень досудового розслідування

Загальні положення досудового розслідування - це передбачені КПК України правила, що визначають найбільш характерні ознаки досудового розслідування, вимоги, що висуваються до порядку ви­конання процесуальних дій і прийняття рішень на цій стадії.

Систему загальних положень досудового розслідування стано­влять правила, визначені главою 19 КПК України, що регулюють:

1) початок досудового розслідування; 2) підслідність; 3) об’єд­нання і виділення матеріалів досудового; 4) строки досудового ро­зслідування; 5) розгляд клопотань під час досудового розсліду­вання; 6) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення; 7) недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

Початок досудового розслідування. Досудове розслідування ро­зпочинається з моменту внесення відомостей про вчинене кримі­нальне правопорушення до ЄРДР (ст. 214 КПК України). Так, слід­чий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопору­шення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального право­порушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР.

До внесення відомостей до ЄРДР здійснення досудового розс­лідування не допускається і тягне за собою відповідальність, вста­новлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР може бути проведений огляд місця події.

Для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до ЄРДР може бути: 1) відібрано пояс­нення; 2) проведено медичне освідування; 3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних за­собів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 4) вилучено знаряддя і засоби вчи­нення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосере­днім предметом кримінального проступку, або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей (ч.

Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Підслідність - це сукупність установлених КПК України ознак кримінального правопорушення (зокрема кваліфікація криміналь­ного правопорушення, суб’єкт та місце його вчинення), які дозво­ляють визначити певний орган, уповноважений здійснювати досу- дове розслідування.

Правила визначення підслідності передбачені ст. ст. 216, 218 КПК України. На їх підставі виокремлюють такі види підслідності: предметна (родова), персональна, територіальна тощо.

Предметна (родова) підслідність визначається кваліфікацією кримінального правопорушення за статтями Особливої частини КК України. Основне правило цієї підслідності закріплено в ч. 1 ст. 216 КПК України та полягає в тому, що слідчі органів Національної по­ліції здійснюють досудове розслідування всіх кримінальних право­порушень, окрім тих, які віднесено до підслідності інших органів досудового розслідування, а саме: 1) слідчих органів безпеки; 2) де­тективів органів Бюро економічної безпеки України; 3) слідчих ор­ганів Державного бюро розслідувань; 4) детективів Національного антикорупційного бюро України.

Персональна підслідність обумовлюється специфічними (інди­відуальними) ознаками суб’єкта (його посадою тощо) криміналь­ного правопорушення. Так, наприклад, кримінальні правопору­шення, що вчинені Президентом України, повноваження якого при­пинено, суддею, працівником правоохоронного органу тощо є підс­лідними слідчим органів Державного бюро розслідувань (ч. 4 ст. 216 КПК України).

Територіальна підслідність визначає, що досудове розсліду­вання здійснюється тим органом досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 218 КПК України).

Підслідність кримінальних проступків визначається за тими ж правилами, що передбачаються для злочинів, тобто згідно з вимо­гами, встановленими ст. 216 КПК України.

Об’єднання і виділення матеріалів досудового (ст.

Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування віднесено виключно до компетенції прокурора. Ці рішення не можуть бути оскаржені. У разі необхідності в одному кримінальному провадженні можуть бути об’єднані матеріали до- судових розслідувань: 1) щодо декількох осіб, підозрюваних у вчи­ненні одного кримінального правопорушення; 2) щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопору­шень; 3) якщо досудовим розслідуванням не встановлено підозрю­ваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопо­рушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинено од­нією особою або особами.

Не можуть бути об’єднані в одне провадження матеріали досу- дових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо зло­чину, крім випадків, коли це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду (ч. 2 ст. 217 КПК України).

У разі необхідності матеріали досудового розслідування мо­жуть бути виділені в окреме провадження щодо одного або кількох кримінальних правопорушень: 1) якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень; 2) якщо дві чи бі­льше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше криміналь­них правопорушень.

Крім того, виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження можливе за випадків: 1) якщо у криміналь­ному провадженні наявні підстави для зупинення досудового розс­лідування, але вони стосуються не всіх підозрюваних, то матеріали стосовно таких підозрюваних можуть бути виділені в окреме кри­мінальне провадження за рішенням прокурора (ч. 3 ст. 280 КПК України); 2) якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні криміна­льного правопорушення разом із повнолітнім, матеріали криміна­льного провадження щодо неповнолітнього можуть бути виділені в окреме провадження (ч. 1 ст. 494 КПК України).

Водночас матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду (ч.

Поряд із цим КПК України передбачає низку випадків, коли ви­ділення матеріалів досудового розслідування в окреме прова­дження є обов’язковим, а саме: 1) якщо згода щодо укладення угоди про визнання винуватості була досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, які підозрюються чи обвинувачуються у вчи­ненні одного або кількох кримінальних правопорушень, матеріали щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягають виділенню в окреме провадження (абз. 1 ч. 8 ст. 469 КПК України); 2) якщо згоду щодо укладення угоди про примирення досягнуто не з усіма потерпілими, кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якою досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження (абз. 3 ч. 8 ст. 469 КПК України).

Днем початку досудового розслідування у провадженні, виді­леному в окреме, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об’єд­нано матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку ро­зслідування того провадження, яке розпочалося раніше (ч. 7 ст. 217 КПК України).

Строки досудового розслідування (ст. 219 КПК України). Строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відо­мостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досу- дових розслідувань до дня звернення до суду з обвинувальним ак­том, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 219 КПК України).

У кримінальному провадженні окремо обчислюються строки досудового слідства та строки дізнання.

Строки досудового слідства. З моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру строк досудового розслідування злочинів стано­вить: 1) 12 місяців - щодо нетяжкого злочину; 2) 18 місяців - щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 219 КПК України).

З дня повідомлення особі про підозру строк досудового розслі­дування злочинів незалежно від ступеня їх тяжкості становить 2 мі­сяця (п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України).

Строки дізнання. КПК України передбачено три види гранич­них строків проведення дізнання, які обраховуються з дня повідо­млення особі про підозру та залежать від різних обставин, а саме:

1) 72 години - загальний строк проведення дізнання щодо всіх кримінальних проступків та у разі затримання особи в порядку, пе­редбаченому ч. 4 ст. 298-2 КПК України (п. 1 ч. 3 ст. 219 КПК України);

2) 20 діб - у таких випадках: а) якщо підозрюваний не визнає вину; б) необхідно провести додаткові слідчі (розшукові) дії; в) кримінальний проступок вчинено неповнолітнім (п. 2 ч. 3 ст. 219 КПК України);

3) 1 місяць - у разі повідомлення особі про підозру, якщо вона заявляє клопотання про проведення експертизи у разі її незгоди з результатами проведеного щодо неї медичного освідування або ви­сновку спеціаліста (п. 3 ч. 3 ст. 219, ч. 2 ст. 298-4 КПК України).

Розгляд клопотань під час досудового розслідування. Відпо­відно до ст. 220 КПК України під час досудового розслідування сто­рона захисту, потерпілий і його представник чи законний предста­вник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється про­вадження, вправі заявити клопотання (офіційне прохання) слід­чому, дізнавачу, прокурору про виконання будь-яких процесуаль­них дій. Слід зазначити, що, крім вищевказаних учасників криміна­льного провадження, клопотання можуть заявляти й будь-які інші особи, які заінтересовані в реалізації своїх прав і законних інтере­сів, зокрема свідок (п. 8 ч. 1 ст. 66 КПК України), перекладач (п. 4 ч. 2 ст. 68 КПК України), експерт (п. 7 ч. 2 ст. 69 КПК України).

Заявлене клопотання слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту його подання. За наявності відповідних підстав вони зобов’язані задовольнити клопотання. У разі повної або часткової відмови в задоволенні кло­потання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин надсилається їй.

Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК України). Слідчий, дізнавач, прокурор зо­бов’язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, предста­вника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на­дати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення за винятком матеріалів: а) про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, оскільки роз­криття таких даних може зашкодити життю, здоров’ю, майну осіб, взятих законом під охорону; б) ознайомлення з якими на цій стадії 89

кримінального провадження може зашкодити досудовому розслі­дуванню (наприклад, може завдати шкоди законним інтересам від­повідним учасникам кримінального судочинства).

Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного до­кумента, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового роз­слідування, не допускається.

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, яка його здійснює, має право робити необхідні виписки та ко­пії (ч. 2 ст. 221 КПК України). Слідчий, прокурор такій особі мають створити для цього належні умови (наприклад, надати необхідний для цього відповідний час та дозвіл на виготовлення копій матері­алів кримінального провадження).

Недопустимість розголошення відомостей досудового розслі­дування. Положення ч. 1 ст. 222 КПК України передбачають, що ві­домості досудового розслідування розголошені бути не можуть. Перш за все, це обумовлюється тим, що виконання завдань кримі­нального провадження, передбачених положеннями ст. 2 КПК України, нерозривно пов'язано з недопустимістю розголошення його відомостей. Указаний чинник, з одного боку, є запорукою ефе­ктивного розслідування, а з іншого, - гарантією дотримання прав та законних інтересів учасників кримінального провадження. Це правило спрямоване на забезпечення інформаційної безпеки кри­мінального процесу, яка сьогодні, за умов зростання рівня злочин­ності, має суттєве значення. Оскільки зацікавлені особи з метою протидії розслідуванню різними шляхами намагаються отримати інформацію про кримінальне провадження. Така поведінка має на меті, зокрема, приховати майно, отримане в результаті вчинення злочину, здобути відомості про місце проживання свідків, потерпі­лих для їх залякування, шантажу або навіть фізичного знищення. В результаті чого вказані учасники кримінального провадження змі­нюють свідчення, чинять інші дії, які від них вимагають, або взагалі відмовляються від співпраці із судовими та правоохоронними органами.

Правовими засобами забезпечення таємниці розслідування є кримінальний та кримінальний процесуальний закон. Так, гаран­тією забезпечення належної поведінки учасників досудового розс­лідування виступають положення, передбачені ст. 222 КПК України (Недопустимість розголошення відомостей досудового розсліду­вання), а також ст. 387 КК України (Розголошення даних операти­вно-розшукової діяльності, досудового розслідування), яка перед­бачає кримінальну відповідальність за порушення вищевказаного припису.

Взаємодія органів досудового розслідування - це регламенто­вана нормами кримінального процесуального законодавства та ві­домчими нормативно-правовими актами їх спільна діяльність, що скоординована на виконання завдань кримінального прова­дження. Втім, сутність взаємодії органів досудового розслідування здебільшого розкривають не положення КПК України, а відомчі но­рмативно-правові акти.

Взаємодія органів досудового розслідування може здійснюва­тися як у процесуальних, так і непроцесуальних (організаційних) формах.

Процесуальні форми взаємодії регулюються кримінальним процесуальним законом. До такої форми взаємодії можна віднести: а) залучення слідчим, прокурором спеціаліста-криміналіста до уча­сті в проведенні слідчої (розшукової) дії для надання допомоги у виявленні доказової інформації та належного використання спеці­альних знань. При цьому кожного, хто бере участь у проведенні слід­чої (розшукової) дії, необхідно обов’язково вказувати в протоколі (п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК України); б) виконання слідчим доручень та вказівок прокурора, які надаються у письмовій формі; в) доручення слідчого, прокурора іншому органу досудового розслідування про прове­дення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій.

Непроцесуальні (організаційні) форми взаємодії органів досу- дового розслідування регламентуються відомчими нормативно- правовими актами. До їх переліку належить: а) проведення коорди­наційних нарад; б) складання узгоджених планів про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій; в) об­мін інформацією щодо обставин вчиненого кримінального право­порушення тощо.

6.4.