2. Методи регулювання в земельному праві

Межі предмета правового регулювання можуть бути уточ­нені за допомогою методу, притаманного тій чи іншій галузі права. Земельне право як самостійна галузь правової системи має свій метод регулювання земельних відносин.

Метод земельного права становить собою відповідні харак­теру земельних відносин способи та прийоми впливу на поведінку їх учасників, які відповідають характеру і природі землі як природного надбання, життєво необхідного усім громадянам. Він складається зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов\'язків учасників земельних відносин і примусових заходів, що застосовуються до цих осіб, у разі недодержання ними Правових норм. Особливості земельних відносин дістають вияв у специфічному поєднанні застосовуваних у земельному законодавстві методів їх правового регулювання. При цьому завданням правового регулювання є забезпечення відповідної поведінки учасників земельних відносин. Його сутність полягає в офіційному виданні правової норми, яка закріплює моделі поведінки учасників земельних відносин.

У юридичній літературі розрізняють імперативний, притаман­ний публічному праву, і диспозитивний методи регулювання суспільних земельних відносин. Перший передбачає здійснення впливу на учасників земельних відносин за допомогою видання обов\'язкових до виконання розпоряджень і встановлення різних заборон, а другий, що властивий приватному праву, лише визначає межі поведінки цих осіб, завдяки чому вони мають можливість самостійно регулювати свої відносини у встанов­лених межах.

Імперативний метод застосовується в галузі управління використанням і охороною земель: при визначенні порядку реалізації функцій державного управління; веденні державного земельного кадастру, земельного моніторингу; здійсненні земле­устрою; визначенні умов і порядку проведення земельних аукціонів; встановленні обмежень використання земель за їх цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод — це атрибут регулювання відносин власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній, який ґрунтується на визнанні того, що кожен власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою. За таких умов учасники земельних відносин можуть у певних межах регулювати відносини між собою самостійно.

У літературі висловлено погляд, згідно з яким існують З основні види диспозитивного методу регулювання земельних відносин: рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий\'.

Рекомендаційний метод полягає у наданні суб\'єкту земельних відносин можливості альтернативної поведінки залежно від поставленої мети. Так, у ст. 140 ЗК серед підстав припинення прав на земельну ділянку закріплюється право добровільної відмови власника землі чи землекористувача від права на зе­мельну ділянку. Таким чином власнику земельної ділянки чи землекористувачу надається право вибору: використовувати земельну ділянку за призначенням або відмовитися від неї.

Санкціонуючий метод дістає вияв у тому, що рішення про реалізацію земельних повноважень суб\'єкт земельних право­відносин приймає самостійно, але воно набуває юридичної сили лише після його затвердження відповідним компетентним орга­ном. Наприклад, у ст. 100 ЗК передбачений порядок встанов­лення земельних сервітутів. І в ній же закріплено положення про те, що хоч земельний сервітут встановлюється за домовле­ністю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду, право такого сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Делегуючий метод полягає у наданні прав і свобод суб\'єктам земельних правовідносин з того чи іншого кола правомочнос-тей. Наприклад, відповідно до ст. 90 ЗК власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі, тобто без втручання будь-якого суб\'єкта, на свій розсуд використо­вувати її корисні властивості.

У ході правового регулювання земельних відносин застосову­ється практично весь зазначений вище спектр методів. Відобра­женням цього є закріплення у земельному законодавстві вимоги цільового використання земельних ділянок; заборони порушення родючості грунтів і погіршення екологічної ситуації; застосуванні заходів економічного стимулювання охорони земель; обмеження розпорядницьких прав власників землі в інтересах усього су­спільства у зв\'язку з її соціальною значущістю й об\'єктивно існуючою обмеженістю. При цьому особливості методів регу­лювання земельних відносин визначаються характером останніх і дістають вияв у специфічному поєднанні імперативного та диспозитивного методів. Отже, на сучасному етапі в земельному праві спостерігається переплетення диспозитивного та імпера­тивного методів і визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від інтересів суспільства і держави, які превалюють у конкретний проміжок часу.