ПЕРЕДМОВА

На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і сво­бод людини є домінуючою. У цьому напрямку прийнято низку міжна­родних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов’язком демократичної держави.

Дані положення отримали своє відображення й у Конституції України, згідно з котрою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторкан­ність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забез­печення прав і свобод людини - головним обов’язком держави (ст. 3). Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. У зв’язку з цим, набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, одним із яких є право людини на компенсацію шкоди моральної.

В Україні право на компенсацію моральної шкоди отримало законо­давче закріплення лише 1993 року, коли чинний на той час Цивільний кодекс України було доповнено статтею 440-1. У радянський період це право не було юридично визнаним. Поміж тим, своєрідний аналог права людини на компенсацію моральної шкоди можна зустріти ще у правових пам’ятках нашої держави, що свідчить про традиційну належність даного інституту до права України.

На сучасному ж етапі законодавець визнає, що право на компенсацію моральної шкоди є однією із гарантій захисту й інших прав і свобод лю­дини.

Такий стан речей дає підстави говорити про необхідність нового, більш широкого підходу до права людини на компенсацію моральної шкоди. У теорії права вже обгрунтовано думку про те, що правовий ін­ститут компенсації моральної шкоди є комплексним принаймні тому, що він стосується захисту усіх природних прав людини. Застосу­вання зазначеного підходу дозволяє узагальнити накопичений досвід галузевої практики застосування юридичних норм стосовно вказаного права, що матиме позитивний вплив на практичне здійснення права лю­дини на компенсацію моральної шкоди. Та ще більш важливим вида­ється те, що саме це право людини має бути досліджене передовсім як загальносоціальний (природно-соціальний) феномен, а вже потім - як явище юридичне.

Проблемі юридичного права людини на компенсацію моральної шкоди присвячено праці багатьох учених, які є представниками різ­них галузвих юридичних наук. Так, у радянський період, а пізніше в Україні та Російській Федерації, вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили такі вчені, як: М.М. Агарков, С.М. Антосик, Б.Т. Безлєпкін, А.М. Бєлякова, С.А. Бєляцкін, Д.В. Боброва, Л.В. Брус- ніцин, К.І. Голубєв, М.І. Гошовський, В.К. Грищук, О.П. Кучинська, П.Н. Гусаковський, С.Є. Донцов, В.В. Глянцев, В.А. Дубрівний, А.М. Ерделевський, А.М.

Викладеними обставинами якраз і зумовлюється актуальність моно­графічного комплексного дослідження - у рамках загальної теорії дер­жави та права - права людини на компенсацію моральної шкоди.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз природного права людини на компенсацію моральної шкоди та його юридичного забезпечення.

Для досягнення цієї мети видавалось за необхідне вирішити наступ­ні завдання:

- запропонувати уточнення поняттєво-термінологічного апарату, необхідного для здійснення даного дослідження (зокрема, сформу­лювати дефініції таких загальнотеоретичних понять, як: моральна шкода, компенсація моральної шкоди, право людини на компенса­цію моральної шкоди);

- проаналізувати регламентацію природного права людини на ком­пенсацію моральної шкоди у міжнародно-правовій та національ­но-юридичній практиці (нормотворчій, нормозастосувальній та нормотлумачній), виявити деякі загальні проблеми, які виника­ють у цій регламентації, запропонувати та обгрунтувати шляхи їх розв’язання;

- сформулювати можливі пропозиції щодо оптимізації юридичного забезпечення в Україні права людини на компенсацію моральної шкоди.

Об’єктом дослідження є природне право людини на компенсацію моральної шкоди, а також нормотворча та нормозастосувальна діяль­ність міжнародних органів і державних інституцій України стосовно юридичного забезпечення і захисту цього права.

Предметом дослідження виступають зміст і загальні закономірнос­ті виникнення природного права людини на компенсацію моральної шкоди, а також його юридичного забезпечення і захисту.

Методологічні основи дослідження. Такими виступають, перш за все, філософська концепція соціального детермінізму та конкретно-історичний підхід до предмета дослідження. Використовуються й такі загальнонаукові методи дослідження, як історичний (при висвітленні питання про розви­ток юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди), системний (при виокремленні критеріїв визначення розміру ком­пенсації моральної шкоди), функціональний (при розкритті змісту понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на компен­сацію моральної шкоди), порівняльний (задля характеристики юридичного забезпечення у різних державах права людини на компенсацію моральної шкоди), логічний (при формулюванні дефініцій понять гідності, честі, мо­ральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на компенса­цію моральної шкоди). З-посеред спеціальних методів використовувались тлумачення нормативних та інших актів з питань прав людини; контент- аналіз юридичних актів; узагальнення відповідної юридичної практики.

Безпосередньою змістовно-методологічною основою даного дослі­дження слугувала концепція моральної шкоди та права на її компенса­цію [204, с.1-4].

Загальнотеоретичний характер дослідження зумовлюється тим, що, по-перше, його об’єктом і предметом виступає, перш за все, загальносо- ціальний (природньо-соціальний) феномен; по-друге, воно спрямоване на виявлення найзагальніших принципів та тенденцій права, котре роз­глядається, і по-третє, воно грунтується на аналізі усіх основних юри­дичних інструментів, які опосередковують реальне здійснення і захист цього права.

Джерела дослідження. У монографії використовуються міжнарод­но-правові акти з прав людини, Конституція України, національне за­конодавство України і деяких інших країн та матеріали практики засто­сування відповідних норм; суспільствознавча та спеціальна література з наведеної тематики.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вона є першим у вітчиз­няному правознавстві загальнотеоретичним монографічним досліджен­ням природного права людини на компенсацію моральної шкоди та юри­дичної (вітчизняної та міжнародної) практики його забезпечення.

Елементи наукової новизни притаманні, як видається, наступним по­ложенням:

- додатковій аргументації обгрунтування й конкретизації (у рамках згаданої концепції) дефініцій загальних понять а) моральної шко­ди, б) компенсації моральної шкоди та в) права людини на компен­сацію моральної шкоди;

- характеристиці історії розвитку на території України юридичних джерел щодо права людини на компенсацію моральної шкоди;

- обгрунтуванню застосування загальнодозволенного принципу при використанні та юридичному забезпеченні права людини на ком­пенсацію моральної шкоди;

- висновку про розширення кола суб’єктів права на компенсацію мо­ральної шкоди;

- обгрунтуванню необхідності обмеження державою можливості використання права людини на компенсацію моральної шкоди та з’ясуванню кола підстав і чинників для такого обмеження;

- уточненню системи критеріїв для визначення розміру компенсації моральної шкоди;

- формулюванню рекомендацій щодо оптимізації законодавчого за­безпечення в Україні права людини на компенсацію моральної шкоди.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у монографії положення можуть бути враховані законодавчим та іншими нормотворчими державними органами України при удосконаленні нор­мативно-юридичних засобів забезпечення права людини на компенса­цію моральної шкоди. Такі положення будуть корисні також для право- застосовних (насамперед судових) органів держави. Вони можуть бути використані також адвокатами, громадськими правозахисними органі­заціями, окремими громадянами у процесі реалізації та захисту права, що розглядається.

Окрім того, матеріали дослідження можуть застосовуватися при викладанні в юридичних та інших гуманітарних навчальних закладах таких курсів, як “Загальна теорія права та держави”, “Права людини”, “Конституційне право”, “Цивільне право”, “Трудове право”, “Кримі­нальний процес”, “Міжнародне право”. Деякі положення роботи вже використовувалися у 2000-2003 роках при проведенні семінарських за­нять з курсу “Загальна теорія права та держави” на юридичному фа­культеті Львівського національного університету імені Івана Франка.