ПЕРЕДМОВА

Питання, на яке немає відповіді, - бар 'єр, через який не можна переступити. Іншими сло­вами: саме тими запитаннями, на які немає від­повіді, обмежені людські можливості, окресле­ні межі людського існування.

М. Кундера

Про філософію скажу одне: спостерігшії, що впродовж багатьох сторіч вона розробля­ється найчудовішими умами і, незважаючи на це, в ній дотепер немає положення, яке не було би предметом суперечок і, отже, не було б сум­нівним...

Р. Декарт

Актуальність теми дослідження визначається, насамперед, такими чинниками. По-перше, методологічні перетворення у сучасній вітчизняній юридичній науці¹ зумовили необхідність пошуку нових і змістового оновлення існуючих дослідницьких підходів^{[1] [2] до вивчення правових[3] явищ, зокрема прав людини. По-друге, дедалі рельєфніше як відносно самостійний напрям вітчизняних філософсько-правових досліджень виокремлюєть­ся філософія прав людини та починає претендувати на централь­не положення в структурі філософії права1. По-третє, актуаль­ним завданням філософії права, поряд із виявленням глибинних закономірностей, які стосуються виникнення, структури, функ­ціонування та розвитку права[4] [5], є розкриття сутності застосову­ваних нею методологічних підходів (й передусім - підходів ан­тропологічних), а також відповідних їм методів і прийомів до­слідження[6] правових явищ. По-четверте, на теперішньому етапі розвитку України, з огляду на антропологізацію і гуманізацію юридичної науки та практики, очевидною є потреба у вирішен­ні в філософії права саме антропологічних проблем. По-п'яте, у наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених, а також у міжнародних і національних документах щодо прав людини вживається низка таких понять, якими окреслюється поняттє­вий апарат людинорозуміння саме в юридичній науці.}

Деякі аспекти теми висвітлені у працях М.Дамірлі, Д.Керімова, Б.Кістяківського, А.Козловського, В.Лазарєва, П.Рабіновича, Ґ.Радбруха, В.Сирих (концептуальний плюралізм в юридичній науці, розмаїття дослідницьких підходів до ви­вчення людини та права, тенденції розвитку сучасного людиноз­навства); О.Бережнова, В.Бігуна, С.Добрянського, Ж.Карбоньє,

A. Ковлера, В.Малахова, С.Максимова, М.Малеїна, М.Матузова,

B. Нерсесянца, М.Орзіха тощо (термінологічне позначення по­нять про людину та її права); М.Бердяєва, М.Бубера, М.Булатова, К.Вальверде, М.Вітрука, М.Гайдеґґера, Б.Головка, Б.Григор'яна, О.Грищук, В.Губіна, П.Гуревича, В.Дольника, М.Коркунова, К.Любутіна, Б.Маркова, О.Некрасової, І.Покровського,

C. Сливки, В.Табачковського, Г. Тульчинського, Н.Хамітова (природа та сутність людини¹, антропні властивості останньої), С.Алексєєва, В.Бачиніна, Л.Воєводіна, О.Гьофе, М.Козюбри, Г.Мальцева, П.Недбайла, О.Овчиннікова, В.Патюліна, А. По­лякова, О.Пучкова, С.Рабіновича, Н.Рулана, Л.Удовики тощо (окремі сюжети антропології права). Проте саме антрополого- методологічні засади дослідження прав людини об'єктом моно­графічного дослідження в Україні ще не були.

Щоб заповнити цю прогалину, тобто встановити антрополого-методологічні засади (підходи)^{[7] [8] дослідження прав людини та виявити евристичні можливості цих підходів, насам­перед необхідно розв'язати такі завдання:}

1) визначити поняття антропологічного дослідницького підходу;

2) встановити різновиди цього підходу;

3) розглянути філософсько-правові аспекти вживання тер­мінів "людина’’, "особа”, "особистість”, "індивідуальність”, "суб’єкт” тощо;

4) визначити й охарактеризувати поняття "правова люди­на”, "юридична людина”, "правова особистість”, "юридична особистість”;

5) продемонструвати деякі евристичні можливості філософсько-антропологічного, соціально-антропологічного та релігійно-антропологічного дослідницьких підходів до з’ясування природи і сутності прав людини¹.

Виходячи з того, що методологія будь-якого філософсько- правового дослідження має трирівневу структуру (дослідницькі підходи, методи та прийоми)^{[9] [10], для цього дослідження було об­рано таку методологію:}

-антропологічні дослідницькі підходи (філософсько- антропологічний, соціально-антропологічний, релігійно- антропологічний)',

-методи дослідження', філософські (діалектичний і мета­фізичний - для вивчення прав людини, відповідно, або як явищ, природа та сутність яких перебувають у постійному розвитку, або як явищ з незмінною природою і сутністю); загальнонауко- ві (системний - для встановлення різновидів антропологічно­го дослідницького підходу; структурно-функціональний - для з’ясування евристичних можливостей цих різновидів у дослі­дженні прав людини; сходження від конкретного до абстрак­тного - при визначенні понять "правова людина”, "юридич­на людина”, "правова особистість”, "юридична особистість” тощо; сходження від абстрактного до конкретного - зокрема, для формування загальних висновків стосовно прав людини, виходячи з розуміння природи та сутності їхнього носія); спе­ціальні (аналіз письмових джерел - наукових праць, а також нормативних і ненормативних юридичних актів); окремі (тлу­мачення юридичних норм - при аналізі текстів вказаних актів; догматичний - для формулювання нових понять; теоретико­правового моделювання - наприклад, для обґрунтування люд­ських прав, виходячи з розуміння природи та сутності їх носія; порівняльно-правовий - зокрема, при зіставленні ознак західної та східної концепцій прав людини);

—прийоми дослідження: індукція (наприклад, для форму­лювання узагальнених висновків про права людини, виходячи зі знання їхніх суттєвих рис, притаманних їм у певному соціо- культурному середовищі); дедукція (зокрема, у дослідженні особливостей прав людини як явища, що залежить від соціо- культурного контексту, виходячи із загальних знань про остан­ній); класифікація (з метою групування за різними критеріями антропологічних дослідницьких підходів і способів засвоєння прав людини); синхронний та діахронний аналізи (наприклад, при розгляді антропно-правової проблематики у вченнях про людину в історичній ретроспективі, при логічній експлікації поняттєвого апарату людинорозуміння у правовій науці); те­оретичний синтез (зокрема, у дослідженні поняттєвого апа­рату людинорозуміння у правовій науці як системи); екстра­поляція (для поширення висновків різних видів антропології на філософсько-правове дослідження); абстрагування (для вичленування у досліджуваних об'єктів різноманітних ознак, властивостей, якостей та їхньої мовної фіксації, зокрема при визначенні, обмеженні, узагальненні та поділі певних понять); ідеалізація (наприклад, при формуванні образів^[11] правової та юридичної людини й особистості); опис (зокрема, суттєвих рис правової та юридичної людини й особистості); характеристи­ка (наприклад, різних видів антропології); порівняння (зокре­ма, у дослідженні особливостей сприйняття людини та її прав суспільствами Заходу та Сходу); роз 'яснення (наприклад, для з'ясування суті способів засвоєння людиною її прав); доведення (зокрема, з метою виявлення особливостей розвитку прав лю­дини у світлі колізійності концепцій природи та сутності люди­ни Заходу і Сходу); спростування (для критики поглядів деяких учених, праці яких були досліджені).

Автор висловлює щиру подяку:

своєму Вчителеві - професору П.М.

рецензентам монографії - професору С.І. Максимову та к.ю.н. В.С. Бігуну за цінні поради і зауваження, які сприяли вдосконаленню роботи;

колективам кафедри теорії та філософії права, кафедри іс­торії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Іва­на Франка й особисто завідувачам цих кафедр - професорам Л.А. Луць і БИ. Тищикові - за багаторічну підтримку та допо­могу у творчій реалізації;

колективам відділу теорії держави і права Інституту держа­ви і права ім. В.М. Корецького HAH України, відділу теорії та історії приватного права Науково-дослідного інституту приват­ного права і підприємництва Академії правових наук України, кафедри теорії держави і права Одеської національної юридич­ної академії, кафедри теорії та історії держави і права Національ­ної академії Служби безпеки України, кафедри теорії та історії держави і права й кафедри філософії та політології Львівського державного університету внутрішніх справ, кафедри філософії філософського факультету Львівського національного універ­ситету імені Івана Франка - за активні обговорення результатів дослідження та висловлені пропозиції;

професорам М.Г. Братасюк, М.В. Вітруку, О.А. Івакіну,

B. Д. Перевалову, О.О. Пучкову, Л.Т. Рискельдієвій, P.O. Сте- фанчукові, М.В. Цвіку, А.К. Черненку, доцентам С.А. Калініну,

C. М. Касаткіну, Н.М. Крестовській, О.М. Литвинову, С.П. По- гребнякові, С.В. Савчукові, О.М. Тимохіну, В.В. Трутню, Л.Г. Удовиці та к.ю.н. О.В. Павлишину - за корисні рекоменда­ції та коментарі, надані під час підготовки монографії;

організаторам і учасникам Міжнародної програми під­вищення кваліфікації "Сучасна теорія права'’ (Open Society Institute, HESP ReSET) - за плідні дискусії стосовно предмета дослідження;

батькам, бабусі, дідусеві та сестрі - за виховання, терпіння і створення умов для наукового зростання.

1.