<<
>>

5.5 КРЕДИТНА СИСТЕМА ЯПОНІЇ

Загальний огляд

Для японської банківської системи у післявоєнний час характерним було розмежування функцій різних банків за американським прикладом, що сталося внаслідок значного впливу на післявоєнний устрій кредитної системи Японії американських окупаційних властей.Банківською реформою 1998 р.

передбачено певну лібералізацію банківської діяльності.Так, звичайні міські банки можуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філіі, банки довгострокового кредиту можуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними, траст-банки отримали право відкривати філіі для проведення операцій з цінними паперами,брокерсько-дилерські фірми за операціями з цінними паперами можуть перетворюватися на філіі комерційних банків.

Міністерство фінансів займає центральне адміністративне положення в японській банківській системі, регулюючи безпосередньо і опосередковано діяльність усіх банківських установ Японії..

Кредитна система Японії утворилась після незакінченої буржуазної революції 1868 року. Протягом 30-ти років, після прийняття в 1872 року Закону про національні банки, створюється більша частина японських державних (спеціальних), приватних банків.

В цей період виник також центральний емісійний банк Японії. В 1897 році закон про комерційні банки легалізував організацію банківської системи за єврозразками.

У 1927 році в Японії виникла банківська криза. Вона потягла за собою подальшу концентрацію банківського капіталу і посилила позиції монополістичних банків. У 1928 р. загальна кількість банків скоротилась удвічі в порівнянні з 1918 роком. Японські банки приймали активну участь в економічній підготовці до Другої Світової війни. Вони проводили політику японських монополій у колоніях, фінансували державні військові витрати і розвиток військової економіки.

В цьому ж напрямку японські банки діяли і у роки війни у Китаї (початок її в 1937 р.), і в період другої світової війни.

В 1942 р. посилився державний монополістичний контроль над господарством Японії. З цією метою створюється Національна Фінансова Контрольна Асоціація. Їй підкоряється уся діяльність кредитної системи. Банки зобов’язуються вкладати в облігації державних військових позик не менш 75% приросту депозитів. В роки війни створюються спеціальні кредитні установи для здійснення експансії в країнах Східної і Південно-Східної Азії, які були тимчасово окуповані Японією. Після Другої Світової війни розвиток кредитної системи Японії характеризується рядом особливостей.

Накопичення позичкового капіталу випереджувало накопичення дійсного капіталу. Наприклад, позичковий капітал в 1986 р. збільшився у порівнянні з 1970 роком у 3,2 рази (в порівняних цінах), а дійсний – у 2 рази. Але за цей же період оптові ціни збільшились у 2,2 рази, тобто інфляція знецінювала реальну величину позичкового капіталу. Цьому сприяли особливості економічного розвитку Японії. Вони проявлялись перед усім у тому, що погіршились загальні умови відтворення: темпи економічного росту в Японії набагато скоротились (10,2% в середньому за рік в 60-ті роки, 5,2% - в 70-ті; та 3,7% - в 86 рр.).

Через уповільнення приросту інвестицій попит на основний і оборотний капітал відносно знизився, зросла частина останнього, набрала грошової форми, виступаючи у ролі позичкового капіталу. Перенакопиченню позичкового капіталу сприяли також зміни в структурі кредитної системи: з’являються і швидко розвиваються пенсійно-страхові і ощадні заклади.

Сучасна кредитна система Японії складається з Центрального Банку (Ниппон Гинка). Він є верхнім рівнем кредитної системи, її головою. Банк Японії здійснює емісію грошей, грошово-кредитну політику, державно-монополістичне регулювання економіки та касове обслуговування Казни. Далі розташовується нижчий рівень кредитної системи (додаток 1).

Це перед усім приватні кредитно-фінансові установи (КФУ), котрі діляться на звичайні (комерційні) банки; спеціалізовані КФУ та інші КФУ, а також урядові КФУ.

Звичайні (комерційні) банки складаються з міських (10), регіональних (64); банків-членів 2-ої Асоціації регіональних банків (65); іноземних банків (93).

Спеціалізовані КФУ діляться на: КФУ довгострокового кредитування (3) і траст-банки (30); КФУ для малого і середнього бізнесу, що діляться на Банк Дзенсінрен (1), Банки Сінкін (кредитні асоціації (416); кредитні кооперативи (369)); Банк Чюкін (центральний кооперативний банк торгівлі і промисловості, трудові банки (48)); КФУ для сільського, лісового та рибного господарства.

До них відносять: Банк Норін Чюкін (центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства), кредитні федерації сільськогосподарських кооперативів (35), регіональні кооперативи (1335); інші КФУ : страхові компанії (компанії страхування життя (29), ті, що не страхують життя (58).

Урядові КФУ: Банки та фінансові корпорації (10).

До складу останніх входять: Японський експортно-імпортний банк, Японський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, фінансова корпорація малого бізнесу, фінансова корпорація санітарної екології, фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства; корпорація житлових позик, фінансова корпорація державних підприємств; корпорація розвитку Хокайдо і Тохоку; фінансова корпорація розвитку острова Окінава. Зокрема до урядових КФУ входять Корпорація страхування кредитів малого бізнесу (1), поштові ощадні каси (1) та інші.

В кредитній системі Японії переважають приватні інститути. Їх доля в депозитах у 1986 році склала 51,6%, в обліково-позичкових операціях – 49,5%, а в портфелі цінних паперів – 55,9%. Біля 15% сукупного балансу приватних кредитних інститутів припадала на долю 29 компаній по страхуванню життя і 58 по страхуванню майна. 211 компаній по операціям з цінними паперами займають незначне місце в кредитній системі. Державні банки і фінансові корпорації функціонують в тих галузях, кредитуванням яких приватні банки не зацікавлені, але розвиток яких необхідний для процесу відтворення в цілому, а також з соціально-політичної точки зору.

Останнім часом процес концентрації і централізації в сфері кредиту протікав не у формі злиття і скорочення кількості банків, а шляхом використання монополістичним капіталом кредитних ресурсів держави з одного боку. І страхової, ощадної системи і кредитної кооперації - з іншого. Одночасно було вжито заходів для притягнення іноземних капіталів в Японію для перебудови економіки з урахуванням вимог НТР. Іноземні інвестиції в основному спрямовуються в облігації, а в акціях такі інвестиції займають значну питому вагу 97% придбаних іноземними інвесторами цінних паперів не дають права участі в управлінні відповідними японськими фірмами.

Японські фірми також розміщують на іноземних ринках свої облігації. Крім того, укладаються багатотисячні контракти про технічну допомогу першого класу, у формі яких Японія придбає закордонні ліцензії і технічну документацію.

З перетворенням Японії в найбільшу державу, відбулись зміни її стану у сфері міжнародного кредиту: з нетто-імпортера вона перетворилась на ведучого нетто-експортера капіталу. Головними регіонами вивозу японських капіталів є країни американського континента, Південної і Південно-Східної Азії. Зростає активність японських фірм і на Ближньому і Середньому Сході, та в Африці.

З розвитком випереджаючого накопичення позичкового капіталу виникають умови для послаблення каналу залежності монополістичних банків від Банку Японії. Відбувається зростання прибутків монополістичних компаній і розширюються масштаби їх самофінансування, але в загальній сумі функціонуючих капіталів продовжують переважати позичкові кошти. В умовах перенакопичення позичкового капіталу в структурі його використання підвищилась доля фіктивного капіталу.

Великі японські монополії перетворились у фінансово-монополістичні групи, а банки – в їх центри. Підвищилась роль міжкорпоративного володіння акціями і посилилась концентрація володіння останніми.

Банк Японії

Центральний банк Японії створено 1882 року строком на 30 років. Згодом цей термін було продовжено ще на 30 років, а 1942 р. банк отримав безстроковий статус. Йому надано монопольне право емісії банкнот.

Функції Банку Японії визначено спеціальним законом від 1942 р., який у 1979 р. було модернізовано. Згідно із законом від 1942 р. основний капітал банку було встановлено у розмірі 100 млн. єн. У новій редакції закону, що нині набирає чинності, він не змінюється. 55% капіталу належить державі, 45% - приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям тощо). Акціонерам було гарантовані дивіденди в розмірі 4%, які за умови надзвичайно високих прибутків банку, зростали до 5%. Решта прибутку надходила до державного бюджету. Згідно із законом 1979 р. на чолі банку стоїть політична рада (вид банківської ради). До її складу входить 7 членів: керуючий Банком Японії, уповноважений урядом міністр фінансів, уповноважений урядом представник планово-економічного управління та представники найбільших банківських, промислових і торговельних монополій.

Останні призначаються урядом Японії на термін до 4 років. Голова політичної ради є керуючим банком. Рішення приймаються простою більшістю голосів. Слід зауважити, що обидва уповноважених уряду не мають права голосу, тож основну роль у прийнятті рішень відіграють представники великого капіталу. Закон зобов’язує політичну раду взаємодіяти з міністерством фінансів у певних напрямах, наприклад, при встановленні процентних та резервних ставок. Нова редакція закону про Банк Японії набрала чинності у квітні 1998 р. Відтепер загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку, що складається з 9 осіб (скасовується рада директорів).

Голова та два його заступники призначатимуться Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. 6 членів правління призначатиме Кабінет Міністрів із числа осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів. Термін їхніх повноважень – 5 років. Посади представників уряду скасовуються.

Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів – строком на 4 роки, радників – на 2 роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів строком на 4 роки.

На засіданнях правління у разі необхідності можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд правління свої пропозиції та давати оцінку грошово-кредитної політиці Банку Японії, але остаточне рішення приймає правління.

У 1973 році Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, мав 45 філій та відділень у Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні і в Гонконгу.

Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Згідно із законом від 1979 року обсяг банкнотної емісії встановлювався міністерством фінансів за згодою уряду. Банк Японії мав право, якщо вважав за необхідне, випускати банкнот більше, ніж передбачено лімітом, за що сплачував процент у розмірі 3% річних від отриманого прибутку. Емісія банкнот змушувала банк тримати резерви, які складалися з основної частини (комерційні векселі і державні цінні папери всіх видів) та необов’язкової частини (іноземна валюта, золотий і срібний запас).

Головне забезпечення емісії банкнот становив портфель державних зобов’язень. Скасування у 1965 році заборони на використання державних позик для покриття дефіциту бюджету призвело до емісії облігацій державної позики. В активах Банку Японії державні папери становлять понад 80%.

Таблиця 10.

Структура балансу Банку Японии

\r\n Стаття балансу Питома вага,%\r\n Актив

\r\n -золото О,2

\r\n -цінні папери

а)державні облігації

б) векселі

64,3

14,3\r\n -позики 12,5\r\n -залишки на рахунках в іноземних банках 6.1\r\n -інші активи 2.6

\r\n Всього 100\r\n Пасив \r\n -банкноти 81,1\r\n -залишки на рахунках 9,9\r\n -державні депозити 1.о\r\n -рахунки капіталу 2.6\r\n -інші пасиви 5.4\r\n Всього \r\n

Як зазначено у новій редакції закону, головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку національної економіки шляхом підтримання цінової стабільності. Це втілюється в життя завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки. Нове законодавство скасовує максимальну квоту випуску банкнот та вимоги щодо їх резерву.

До найважливіших завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні 6 місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, але розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.

У новій редакції закону визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії:

облік комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань;

надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов’язень, державних облігацій та цінних паперів;

купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;

виписка векселів на отримання;

приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;

приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у злитках.

Таблиця 11.

Норми обов’язкового резервування для банків Японії

(встановлені 16.10.1991 р.)\r\n Строкові вклади та депозитні сертифікати, % Інші депозити, %\r\n Єнові депозити, крім

Нерезидентських рахунків \r\n до 50 млрд. єн - -\r\n від 50 до 500 млрд. єн 0,05 0,10\r\n від 500 млрд. до 1,5 трлн. Єн 0,05 0,80\r\n від 1,5 до 2,5 трлн. єн 0,90 1,30\r\n Понад 2,5 трлн. єн 1,20 1,30\r\n Резидентські депозити в інвалюті 0,20 0,25\r\n Нерезидентські єнові рахунки 0,15 – всі рахунки \r\n Нерезидентські інвалютні рахунки 0,15 – всі рахунки \r\n Боргові зобов’язання банків 0,10 – всі рахунки \r\n Грошові трасти 0,10 – всі рахунки \r\n

Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, займається валютно-фінансовою діяльністю, спрямованою на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надаються шляхом підписки та андеррайтингу випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів.

У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені закордонних центральних банків та інших іноземних організацій з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих єнових інвестицій.

До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям.

Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох післявоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинутих капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було кількісне раціонування кредиту (“кредитне вікно”), яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів. Методи і дієвість грошово-кредитної політики визначалися “фінансовим голодом” японських корпорацій нефінансового сектора, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало. Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні. Впродовж 1960-1980-х років апогей перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.

Нині основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

політика коригування облікової ставки;

політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

політика резервної норми.

Встановлення, зміна або скасування обов’язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20% (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), і її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків і категоріями кредитно-фінансових установ.

Резервування поширюється: на депозити; банківські позики; номінальну вартість довірчої власності; валютні склади резидентів; єнові пасиви нерезидентів та аналогічні пасиви, визначені розпорядженням уряду; суми, що переводяться зі спеціального рахунку міжнародних фінансових операцій на інші рахунки.

Суми обов’язкового резервування по відповідних рахунках за будь-який місяць повинні депонуватись у Банку Японії протягом місяця (із 16 числа поточного місяця по 15 число наступного місяця). Штраф із недонарахованої суми (у розмірі облікової ставки комерційних векселів +3,75% річних) перераховуються Банком Японії у державну казну.

Взаємовідносини центрального банку як “банку банків” із комерційними фінансово-кредитними інститутами проявляються у постійному моніторингу банківської діяльності. Банк Японії щоденно контролює банківські баланси та щомісячно отримує звіти з прогнозними розрахунками обсягів майбутніх кредитів та надходжень на депозити. Як і раніше, Банк Японії, виходячи із загальноекономічної ситуації у країні, вносить свої пропозиції у плани банків або накладає обмеження на розмір їх кредитної експансії. Позики центрального банку комерційним також не є надзвичайним явищем, бо ці позики – найвигідніший засіб залучення ліквідних ресурсів (вигідніший навіть, ніж депозити населення).

Облікова ставка процентів за кредитами банку Японії набагато нижча, ніж за онкольними короткостроковими міжбанківськими позиками.

Другий рівень банківської системи

Для Японії характерні дві категорії комерційних банків: міські та регіональні. Міські банки - це 10 найбільших монополістичних банків Японії і світу. Це найбільші банки японських монополістичних груп: “Бенк оф Токіо-Міцубісі”, “Сумітомо”, “Фудзі” та інш. Вони зосередили більше 25% загального обсягу залучених депозитів, близько 30% позик надаються цими банками. Ці банки мають розгалуджену мережу філій як в Японії, так і за кордоном. Кожен з них має тісні контакти з промисловими і торгівельними компаніями, вони є основними учасниками валютного ринку. Під контролем міських банків знаходиться діяльність багатьох інших кредитно-фінансових установ, в тому числі - регіональні комерційні банки. Ці банки традиційно є головними постачальниками коштів в ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами, особливо - в експортні. Для цих банків характерна залежність від Банку Японії (Табл.10)

Таблиця 12.

Фінансові групи Японії

\r\n№ Назва групи Число компаній Банк, що є центром групи Питома вага у капіталі,

% Питома вага кредитів, одержаних від банку,

%\r\n1. “Міцуї” 24 “Міцуї” 18,6 16,2\r\n2. “Міцубісі” 28 “Міцубісі” 13,6 23,6\r\n3. “Сумітомо” 21 “Сумітомо” 15 22,7\r\n4. “Фуйо” 29 “Фудзі” 10,3 20,2\r\n5. “Даїті Кангін” 46 “Даїті Кангін” 9,2 15\r\n6. “Санва” 42 “Санва” 7,7 18,8\r\n

Регіональні банки (64) - це в більшості дрібні та середні за масштабом операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі, де знаходиться їх головна контора. Деякі з цих банків мають значні за розміром активи, хоча і поступаються активам міським банкам.

Крім того до групи комерційних банків статистика відносить 93 іноземних банків, що працюють в Японії.

До приватних спеціалізованих банків належать банки середньо- тадовгострокового кредитування (3) та траст -банки (30). Внаслідок того, що міські банки спеціалізувалися на короткостроковому кредитуванні, банки середньо- та довгострокового кредитування: Індастриел Бенк оф Джапен, Лонг Терм Кредит Бенк та Ніппон Кредит Бенк, займалися, як це й випливає з їх назви, наданням довгострокових кредитів гігантам промисловості.

Доля довгострокових кредитів трьох банків гігантам промисловості складає приблизно 10% всіх кредитів банківської системи. Вони мають значну міжнародну вагу на протязі останніх 20 років, у той час як міські банки лише нещодавна почали поширювати операції за кордоном.

Траст-банки здійснюють інвестиційні та довірчі операції, контроль за діяльністю брокерських компаній по операціях з цінними паперами. Більшість з них знаходиться у тісному зв”язку з міськими банками через спільне володіння акціями.

Кредитна кооперація поділяється на сільськогосподарську та міську. Вона включає 4,4 тис. сільськогосподарських кооперативів, 468 трудових кооперативів, їх федерації та центральні кооперативні банки такі, як Банк Сінкін (416 кредитних операцій), Центральний Кооперативний банк Торгівлі і промисловості, Центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства та інші

.Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва тощо), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади. Їх бюджети та щорічні плани затверджуються парламентом, а діяльність контролюється відповідними міністерствами.

Державні банківські установи займають важливе місце в банківській системі, бо вони фінансують тільки ті сфери економіки, де через певні причини не працюють комерційні банки. Кредит цих установ традиційно більш пільговий, завдяки тому, що вони отримують кошти від бюро довірчих фондів, установа, де концентруються депозити населення у державних почтово-ощадних касах та державних пенсійних фондах, під офіційно встановлений низький процент і самі працюють як органи політичного фінансування.

Японський банк розвитку заснований в квітні 1952р. Здійснює овгострокове кредитування промисловості, в основному тих галузей, які є ризикованими з точки зору приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших урядових установ.

Експортно-імпортний банк заснований в 1950р. Уставний капітал повністю належіть державі, власні кошти банку складаються з його капіталу та бюджетних асигнувань. Залучені кошти складаються з позик, які урядові установи надають банку, та іноземних кредитів. Обсяг, структура пасивів та зміст активних операцій банку щорічно зхвалюється парламентом. Загальна діяльність банку відбувається під керівництвом міністерства фінансів. Банк надає позики підприємствам Японії для зовнішньоекономічної діяльності на строк від 6 місяців до 5 років, в окремих випадках термін позик, збільшується до 15-20 років. Спільно з комерційними банками цей банк надає також позики імпортерам японських товарів.

Поштові ощадкаси функціонують при поштових відділеннях. Залучені на депозити кошти надходять до Бюро довірчих фондів міністерства фінансів і становлять головну частину його коштів.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через банк Японії, міністерство фінансів, Федерацію економічних організацій (“Кейданрен”).

Банк не має права розпочати свою діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів. Для отримання ліцензії засновникам слід забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід та знання, певний соціальний статус. Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше 1 млрд. єн.

У його назві має бути слово “гінка” (банк). Дозвіл міністерства фінансів необхідний також для відкриття відділень банку.

До початку 1990- х років функції різних категорій банків згідно із законодавством були розмежовані

Таблиця 13.

Сегментація японських банків.\r\nКатегорії банків Заборонено/дозволяється\r\nЗвичайні (ordinary) банки, у т.ч.

Міські банки Заборонено: трастові операції; випуск довгострокових цінних паперів; залучення депозитів на строк понад 3 роки\r\nБанки довгострокового кредиту Дозволяється: випуск довгострокових зобов’язень; залучення коштів лише від власних позичальників та державних органів. Обмежено: право на відкриття відділень\r\nТраст-банки Дозволяється: здійснювати трастові операції; керувати пенсійними та інвестиційними фондами\r\nБрокерсько-ділерські фірми за операціями із цінними паперами Заборонено: займатися банківською діяльністю\r\nФілії іноземних банків Дозволяється: здійснювати операції з цінними паперами через спеціальні філії; займатись трастовим бізнесом.\r\n

Нинішньою банківською реформою в Японії передбачено певну лібералізацію банківської діяльності.

Згідно з нею:

міські банки зможуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії;

банки довгострокового кредиту зможуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними;

траст-банки отримають право відкривати філії для проведення операцій із цінними паперами;

фірми, з операцій із цінними паперами, зможуть створювати (як філії) комерційні банки.

Японські банки оподатковуються за загальними принципами оподаткування корпорацій. Банки сплачують корпоративний податок на прибуток за ставкою 37,5% (за станом на 1998 р.), місцевий податок на прибуток – 12,6%, місцевий подушний податок – 7,76%. Після всіх відрахувань ставка податку становить від 44 до 56%.

Програма страхування депозитів у Японії запроваджена у 1971 р. і контролюється урядом. У разі банкрутства кредитно-фінансового інституту сума страховки має покривати до 10 млн. єн на одного вкладника, проте такий порядок почне діяти з 2001 року. Нині внески банків у страховий фонд досить низькі: за загальною програмою – 0,048% від суми вкладів за попередній період; за спеціальною програмою – 0,036% від суми вкладів терміном до 2000 року.

Банк Японії 2-3 рази на рік здійснює моніторинг тенденцій фінансового ринку і системи розрахунків, встановлення ризику неліквідності, забезпечення збалансованого керівництва банківською системою.

Платіжні системи в Японії складаються із приватних систем, таких як “Система Дзенгін”, клірингові палати (Clearing Houses), “Єнова клірингова система валютного обміну”, мережа Банку Японії (Bank of Japan Financial Network System (BOJ-NET) та інших. “Система Дзенгін” виконує у межах Японії електронні перекази коштів (зокрема, трансферти кредитів), об’єднує всі депозитарні установи країни.

У клірингових палатах при регіональних банківських асоціаціях обліковуються чеки та векселі. Клірингові палати Токіо та Осаки здійснюють ці операції автоматично. “Єнова клірингова система валютного обміну” діє при Токійській банківській асоціації і використовує мережу Банку Японії (BOJ-NET).

Мережа Банку Японії використовується для здійснення міжбанківських трансфертів за поточними рахунками, розрахунків у єнах по валютному обміну, обробки державних облігацій у системі on-line, доставки державних облігацій для трансакцій на вторинному ринку одночасно з тендером чергової емісії державних облігацій. Системи cash dispensers (CD) та automated tellers machines (ATMs) – це банкомати, - ще один важливий елемент автоматизації платіжних систем у Японії. Банки та інші депозитарні установи розробляють власні СD/ATM мережі, з’єднані між собою через центральну систему, що називається MICS. Отже, кожен вкладник, що має депозит у приватній фінансовій установі, може вилучити кошти у будь-якій СDs/ATMs країни.

Фінансова криза 1996-98 рр. боляче зачепила Японію. На скрутне становище її фінансової і банківської системи вказували давно. Загальний борг країни сягнув 80%, а чистий -–близько 10% від ВВП. Окрему тяжку проблему становить маса “поганих” боргів, що дістались у спадок від періоду гіпертрофованого розвитку 1980-х років.

Японські банки, в яких накопичилося близько 77 трлн. Єн проблемних боргів, оголосили про грандіозні плани їх списання. Asahi Bank, наприклад, готується списати, крім уже запланованих 300 млрд. єн, додатково 480 млрд. єн “поганих” боргів, що завдасть йому збитків на 190 млрд. єн. Хвора банківська система пронизана корупцією та оплутана криміналітетом. Тим інвесторам зі США, що займаються скуповуванням у японських банків “поганих” боргів, доводиться рахуватися з новим видом ризику, який реально становлять для них японські гангстери. Вважається, що певна частина власності, заставлена за борги у вигляді цінних паперів, належить кримінальним угрупуванням, - так званій якудзі. Якудза не зупиняється перед насиллям, коли виникає загроза позбавлення прав власності за прострочені борги.

Фінансова криза в країнах Південно-Східної Азії боляче зачепила країни-кредитори. Подібні ситуації вже траплялися в новітній історії. Важким уроком для США у 1980-х роках стала боргова криза в Латинській Америці. Тоді латиноамериканські країни заборгували США майже 100 млрд. доларів. Американці почали побоюватися ринків, які швидко розвиваються.

Цього разу лідером за обсягом азіатських боргів стала Японія – 97,2 млрд. доларів. США (23,8 млрд.доларів заборгованості) посіли четверте місце, пропустивши вперед, крім Японії, Німеччину (31,7 млрд. доларів) і Францію (24,6 млрд.доларів).

Не всім японським банкам, які ще не оговталися від власних проблем (75% банків ще до кризи вважалися некредитоспроможними), буде під силу впоратися з новими труднощами. Міжнародні експерти вважають, що без оздоровлення банківської системи не можна розраховувати на економічне відродження Японії. Японський уряд виступив із програмою врятування від банкрутства, за якою передбачається влити в банківський сектор 228 млрд. доларів капіталу. Ослаблені банки вимушені згортати свою діяльність. Дев’ять японських фінансових інститутів закрилися в Гонконгу. Ті ж, які ще діють, скорочують свою базу активів. Це відбувається не тому, що Японія вирішила покинути ринки Гонконгу (банкіри наполегливо шукають варіантів, як зберегти довгострокові стосунки з вигідними клієнтами), а через необхідність поліпшення рентабельності. Конкурентоспроможність японських банків на міжнародних ринках потерпає під тиском вимог програми реструктуризації, яка має на меті підготовку до лібералізації індустрії фінансових послуг усередині країни.

Без пожвавлення японської економіки буде складно вирішити решту азіатських проблем. Так за даними 1996 року, японські банки надали Гонконгу кредитів на загальну суму понад 280 млрд. доларів, що зробило їх найбільшими іноземними позичальниками на цій території: на них припадає 28% усіх кредитів. Якщо внутрішні проблеми змусять Японію піти з Гонконгу, це може спричинити для регіону великі проблеми. За умови посилення ознак дефляції в Японії існує ризик небезпечного посилення політики протекціонізму. Всупереч цим побоюванням Японія висловлює впевненість у тому, що вжитих заходів достатньо, аби вже у нинішньому фіскальному році досягнути майже 2 % зростання. . Японський уряд вірить: найгірше у банківському секторі вже позаду, і в подальшому єна суттєво зміцніє.

Питання для самоконтролю:

Які зміни відбулися у діяльності Банку Англії після створення FSA ?

Чому найбільші англійські комерційні банки називаються кліринговими?

Які спеціальні кредитні установи визнаєте? Назвіть особливості їх діяльності у Великобританії та Німеччині.

Яку структуру мають баланси федеральних резервних банків в США?

Що означає бути банком-членом ФРС? Які переваги це дає комерційним банкам?

Назвіть особливості підпорядкування та організаційної структури комерційних банків США.

Які зміни було внесено Законом про дерегулювання депозитних установ 1980 рю. В США?

Які установи у США належать до депозитних? Даайте характеристику.

Яку структуру має ФРС США?

Як побудована система кредитної кооперації у Франції?

Як здійснюється контроль за діяльністю французських комерційних банків?

Дайте характеристику операцій німецьких “гросбанків”.

Яке місце займають державні кредитно-фінансові установи у кредитній системі Японії?

Яка специфіка організації ощадної справи у Франції?

Які зміни сталися у грошово-кредитній системі Німеччини після приєднання Східних земель?

Які банки належать до групи універсальних у Німеччині?

Додаток 9

Основні кредитно-фінансові установи Японії

Центральний банк –

Банк Японії

Приватні Міські банки (10)

кредитно- Звичайні

фінансові (комерцій- Регіональні банки (64)

установи ні) банки

(КФУ) Банки-члени 2-ї Асоціації

регіональних банків (65)

Іноземні

банки (93) Банки довгострокового

кредитування (3

Спеціалі- КФУ довго-

зовані строкового

КФУ кредитування Трест-банки (30)

Банк Дзенсінреи (1)

КФУ для

малого і серед- Банки Сінкін (кредитні

нього бізнесу асоціації) (416)

Національна федерація

кредитних кооперативів

Кредитні кооперативи (369)

Банк Сноко Чюкін (центральний

кооперативний банк торгівлі і

промисловості

Трудові банки (48)

Банк Норін Чюкін (центральний

кооперативний банк сільського

КФУ для сіль- та лісного господарства

ського, лісового

та рибного Кредитні федерації сільсько-

господарства господарських кооперативів (47)

Сільськогосподарські

кооперативи (2264)

Кредитні федерації регіональних

кооперативів (35)

Регіональні кооперативи (1335)

Інші КФУ Страхові компанії Компанія страхування життя (29)

Компанії, що не страхують життя (58)

Компанії за операціями із цінними

паперами (283)

Урядові КФУ Банки та фінансові Японський експортно-імпортний банк;

корпорації Японський банк розвитку; Народна

фінансова корпорація; Фінансова кор-

порація; Фінансова корпорація малого

Корпорація страху- бізнесу; Фінансова корпорація санітар-

вання кредитів ної екології; Фінансова корпорація

малого бізнесу (1) сільського, лісового та рибного госпо-

дарства; Корпорація житлових позик;

Фінансова корпорація державних

Поштові ощадні підприємств; Корпорація розвитку

каси (1) Хокайдо і Тохоку; Фінансова корпо-

рація розвитку острова Окінава

Інші

Примітка: у дужках вказана кількість

Додаток 5.

Типова американська холдингова банківська компанія.

Додаток 7

Організаційна структура типового німецького універсального банку

Додаток 4

Органи контролю за діяльністю банків у США

КГО – Контролер грошового обігу (структура у Міністерстві фінансів)

ФКСД – Федеральна корпорація страхування депозитів.

Додаток.1

Структура кредитної системи

Додаток 6

Додаток 8

Організаційна структура Банку Франції

Перший Другий

заступник заступник

ГЕНЕРАЛЬНА РАДА

Рада по грошовій

політиці

Генеральний Головне Головне Головне

секретаріат управління управління управління

з банківської розрахунково- з кредитування

регламентації касових

операцій

Головне Головне Головне Головне

управління управління управління управління

досліджень іноземних по виробництву підготовки

операцій банкнот кадрів

Управління Адміністративне

юридичних керівництво

служб

Додаток 2

Контроль офіційних органів за діяльністю банків

\r\nКраїна Основні органи контролю Ревізії на місцях Звіти про фінансовий стан\r\nНімеччина Федеральне відомство контролю над банками ( при МФ ) Раз на рік незалежними аудиторськими фірмами за дорученням бюро Річний та щомісячний звіт про фінансовий стан і річний, квартальний та щомісячний звіти про великі позики\r\nФранція Національна кредитна рада, Банківська комісія, Комітет кредитних установ, Комісія з питань регулювання банківської діяльності Раз на рік або на два роки Банківською комісією ( за допомогою працівників Банку Франції) Повні звіти – 1 раз на півроку, скорочені – щомісяця, регулярні звіти про великі кредити\r\nЯпонія Бюро банків при МФ, Банк Японії Один раз на 2-3 роки Річний баланс про фінансовий стан, звіт про доходи – раз на півроку\r\nВеликобританія Банк Англії, Агенція фінансових послуг Щорічно приватними аудиторськими фірмами Річний баланс, звіт про деякі операції негайно після їх завершення\r\nСША ФРС, Контролер грошового обігу, ФКСД, 50 банківських департаментів штатів Раз на 1-2 роки Повні квартальні звіти про фінансовий стан та доходи\r\n

Додаток 3

Програми страхувуання банківських депозитів

\r\nКраїна Установа Розмір гарантії Примітка \r\nФранція Асоціація французських банків (недержавна) 400 тис. франків на 1 вкладника, але не більше ніж 200 млн. франків на один банк Банки, що ефективно працюють, надають допомогу банкам, які знаходяться у скрутному стані \r\nЯпонія Корпорація страхування депозитів (федеральна) 10 млн.єн на одного вкладника \r\nВеликобританія Фонд захисту вкладників (федеральний) 75% суми депозиту до 20 тис. фунтів стерлінгів \r\nСША Федеральна корпорація страхування депозитів 100 тис. доларів на одного вкладника \r\nНімеччина Федеральна асоціація німецьких банків (недержавна) 30% від суми банківського вкладу на одного вкладника У надзвичайних ситуаціях федеральні органи земель та приватні банки надають допомогу\r\n

Додаток 10

Резервні вимоги центральних банків

\r\nКраїна Мінімальні норми обов’язкових резервів, встановлені центральними банками\r\nФранція 5% від суми депозитів до запитання, 1% від суми ощадних вкладів.\r\nЯпонія За строковими вкладами: 0,125% при сумі 50-500 млрд.єн, 1,75% при сумі 500-2500 млрд.єн\r\nВеликобританія 0,35% за депозитами\r\nНімеччина За депозитами до запитання: 6,6% - до 10 млн.марок, 9,9% - від 10 до 100 млн.марок, 12,1% - більш як 100 млн. марок; за ощадними вкладами – 4,14%, за строковими вкладами до 4 років – 4,95%\r\nСША 3% за рахунками до запитання та іншими трансакційними рахунками сумою до 42,2 млн.доларів, 10% - за рахунками з більшою сумою коштів, 3% за неособистими строковими рахунками строком до 1,5 років\r\n

<< | >>
Источник: ШАМОВА ІРИНА ВІКТОРІВНА. ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН. 2000

Еще по теме 5.5 КРЕДИТНА СИСТЕМА ЯПОНІЇ:

  1. 1.3.Грошова система Японії
  2. Види кредитних установ
  3. 4.1 Еволюція та сучасні тенденції в розвитку кредитних систем
  4. 5.3 КРЕДИТНА СИСТЕМА НІМЕЧЧИНИ
  5. 5.5 КРЕДИТНА СИСТЕМА ЯПОНІЇ
  6. Основні етапи розвитку світової валютної системи
  7. ТЕМА 1. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ
  8. ТЕМА 2. ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ
  9. Розділ З ОГЛЯД ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ
  10. Глава 2. Фінансова система
  11. Глава 8. Бюджет і бюджетна система
  12. Сутність та структура ліквідності банківської системи
  13. Проблемні питання визначення ефективності грошово-кредитної політики
  14. ТЕМА 10. КРЕДИТНІ СИСТЕМИ
  15. Грошові системи монометалевого і біметалевого обігу
  16. 3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -