<<
>>

§ 4. Інтеграція в Азії та Африці.

Основними інтеграційними утвореннями в Азії є Асоціація Південно-Східної Азії (АСЕАН), яка створена в 1967 р. і включає дев’ять країн (Бруней, Малайзію, Індонезію, Таїланд, Сінгапур, В’єтнам, Камбоджу, Лаос та Філіппіни), а також Азіатсько- Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС), засноване в 1989 р.

АСЕАН — найбільш динамічне інтеграційне об’єднання, націлене на послідовне проходження п’яти етапів інтеграції:

  1. відкриту економічну асоціацію;
  2. зону вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень;
  3. митний союз із встановленням єдиних тарифів у торгівлі і вільним переміщенням капіталу і робочої сили;
  4. економічний союз без будь-якої дискримінації з погодженням економічної політики країн-учасниць;
  5. повну інтеграцію з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.

Згідно з наведеною класифікацією, зону торгівлі в системі АСЕАН відносять до першого етапу економічної інтеграції. Країни АСЕАН ще не дійшли до створення зони вільної торгівлі, проте вони співробітничають у справі її створення, у тому числі і в галузі зниження тарифів. У 1992 р. її учасники поставили перед собою завдання протягом п’ятнадцяти років створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині неї. Що ж стосується господарського зближення країн АСЕАН, взаємодоповнюваності їхніх економік, то ці процеси ще не набули широкого розвитку.

Кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою Японії, США та з новими індустріальними державами Азії (Гонконгом, Південною Кореєю, Тайванем). Значна частина їхньої зовнішньої торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, а також тайванських і південнокорейських корпорацій.

Модель інтеграції АСЕАН відрізняється від моделі північноамериканської та західноєвропейської тим, що інтегрування там ішло від створення єдиного ринку до економічного, валютного та політичного союзу, що супроводжувалось формуванням та зміцненням наднаціональних структур.

В АСЕАН же інтеграційні процеси надійно охоплюють мікрорівень на основі діяльності ТНК. Так, в усіх країнах АСЕАН на компанії з участю японського капіталу припадає 40-70% виробництва радіоапаратури. З 1994 р. тут спостерігається різкий стрибок імпорту Японією напівпровідників та утворення спільних підприємств, збудованих у країнах АСЕАН. Японія, яка не є учасницею АСЕАН, досягла великого успіху, вкладаючи кошти в економіку країн — учасниць асоціації, використовуючи їхню сировину для виробництва готових товарів, які реекспортуються в ці ж країни. Це стало приводом для серйозних суперечностей усередині АСЕАН.

Країни АСЕАН намагаються співробітничати в багатьох сферах, включаючи промисловість і торгівлю. В галузі промисловості робиться натиск на реалізацію спільних проектів і створення в різних країнах-учасницях середніх за розмірами галузей. В таких галузях 60% власності контролюється країною-господаркою, а 40% — рештою членів АСЕАН. Так, наприклад, були реалізовані проекти будівництва заводів по виробництву добрив в Індонезії, Малайзії та ін. До 1983 р. в АСЕАН було створено 15 спільних підприємств, на яких 40% власності належить приватним компаніям з двох і більше країн — учасниць асоціації. На експорт продукції СП в країни АСЕАН розповсюджуються пільгові митні збори. Базовий договір про торговельні преференції всередині асоціації був схвалений ГАТТ і привів до деякої лібералізації взаємної торгівлі.

За чверть століття свого існування АСЕАН успішно сприяла формуванню субре- гіону вільної торгівлі. Однак у цілому процес оформлення економічних організацій в цьому регіоні істотно відставав від розвитку подій в Європі та Америці, хоча він і перетворюється у величезного імпортера капіталу. У 2002 р. сукупний експорт АСЕАН становив 405 млрд. дол., на внутрішньорегіональну торгівлю припадало 24%.

Найбільшим у світі за територією й населенням інтеграційним об’єднанням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). До нього входить 21 держава: Австралія, Бруней, В’єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Республіка

Корея, Перу, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Японія, а також Росія (з 1997 р.).

Частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 54%, в світовій торгівлі — 41,5%.

АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативний характер. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі та інвестицій, співробітництво в таких галузях, як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюванням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передбачається створення зони вільної торгівлі до 2020 року.

Серед інших інтеграційних об’єднань Азії й Азіатсько-Тихо-океанського регіону слід назвати:

  • «План Коломбо» із спільного економічного й соціального розвитку в Азії й Тихому океані; утворений в 1951 р. і об’єднує 24 держави Південної, Південно- Східної, Східної Азії, а також США, Австралію;
  • Асоціацію регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК); утворена в 1985 р., об’єднує 7 країн регіону (Бангладеш, Бутан, Індію, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланку).

Регіональні інтеграційні процеси розвиваються і на Африканському континенті, який має свої географічні, демографічні, економічні, екологічні та соціальні особливості (специфіку). Африка — це регіон, який економічно швидко розвивається, де розташовано понад 50 держав з населенням понад 500 млн. осіб, і знаходиться в безпосередній близькості до Близького Сходу. Більшість молодих африканських держав володіють значним, здебільшого не освоєним економічним потенціалом. Це — багаті запаси сировини, сприятливі, як правило, природно-кліматичні умови для ведення сільського господарства, значні трудові ресурси. Проте цей потенціал розподілений між африканськими країнами вкрай нерівномірно. Так, основні запаси нафти знаходяться на північному (Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир) та західному (Нігерія, Камерун, Конго, Ангола) узбережжі. Густота населення на континенті — 19 осіб. на 1 кв. км — одна з найнижчих у світі. Все це зумовлює істотні відмінності між країнами Африки щодо темпів економічного зростання, рівня розвитку економіки, її структури та зовнішньої торгівлі.

Процес економічного розвитку країн Африки в цілому характеризується суперечливими тенденціями. Після здобуття незалежності в регіоні загострилася суперечність між накопиченням і споживанням: максимізація накопичення і недостатній рівень споживання. Вузькість внутрішніх ринків, зростання соціальної напруженості, дефіцит власних кваліфікованих кадрів, низькі виробнича культура та дисципліна праці — всі ці проблеми, пов’язані з незадовільним станом споживання, стали негативно позначатися на загальній динаміці капітальних вкладень, на їх структурі. Уповільнився приплив до ключових галузей капіталів, посилилась диспропорціональ- ність розвитку. Що суттєво знижувало темпи економічного зростання.

Особлива роль у забезпеченні соціально-економічного розвитку регіону належить гірничодобувній промисловості. Розвиток виробництва в державах регіону пов’язаний з витратами значних фінансових ресурсів, що визначає зростаючий попит цих країн на капітал. У зв’язку з цим економічний розвиток країн Африки значною мірою залежить від надання іноземних позик, а також безоплатної міжнародної допомоги.

Через орієнтованість економік країн Африки на зарубіжні ринки виключно важлива роль у забезпеченні їх економічного розвитку належить зовнішньоторговельним зв’язкам, а значить, вирішенню питань спільного ринку та ефективному розвитку їх зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки з населенням понад 247 млн осіб. і ВВП понад 278 млрд. дол.

Основні зусилля співтовариства спрямовані на ліквідацію внутрішніх тарифів та встановлення єдиного зовнішнього тарифа, що повинно перетворити ЕКОВАС у митний союз на зразок ЄС. Проте надто проблематичним є вихід ЕКОВАС на подібні до ЄС форми інтеграції, оскільки в регіоні існують й інші види міждержавного співробітництва, а також у зв’язку з тим, що у країн-учасниць цієї організації відсутня зацікавленість в успішній діяльності її.

В Африці існують також й інші інтеграційні угруповання: митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), що об’єднує 6 країн; спільний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), що об’єднує 20 країн регіону; південноафриканське співтовариство розвитку (САДК), що об’єднує 11 країн регіону.

Інтереси багатьох груп постійно стикаються один з одним. Майже всі групи прагнуть до співробітництва, створюючи ті чи інші форми інтеграції, яка, здебільшого відбувається на низькому рівні. Африканські країни настільки бідні, а їхнього економічна активність настільки низька, що бази для їх співробітництва поки що практично нема.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 4. Інтеграція в Азії та Африці.:

  1. 1.2. Основні етапи розвитку грошових систем
  2. § 4. Інтеграція в Азії та Африці.
  3. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
  4. 12.3.4. Проблеми і перспективи фінансово-економічного розвитку країн Африки
  5. Розділ VІ Міжнародні фінанси
  6. 2.1. Захист трудових прав працівників за допомогою міжнародних норм та інституцій
  7. 3.1. Міжнародно-правові форми захисту трудових прав працівників
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -