<<
>>

§ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА Й ЗАКОНУ

Питання щодо співвідношення права й закону викликає сьогодні багато суперечок в юридичній літературі. Щоб зрозуміти їх суть, необхідно врахувати, що термін "закон" достатньо багатозначний.

У вузькому розумінні — це акт вищої юридичної сили, прийнятий органом законодавчої влади або шляхом всенародного голосування, в широкому — будь-яке джерело права. У визначенні К. Маркса і Ф. Енгельса, в якому право розглядається як воля, зведена в закон, цей термін, вжитий у широкому розумінні, містить у собі і нормативний акт, і судовий прецедент, і санкціонований звичай. Звести волю в закон — означає надати їй загальнообов'язкового значення, юридичної сили, забезпечити державний захист. Спір про те, чи збігається право і закон, буде доречним тільки в тому випадку, коли термін "закон" розуміється в широкому значенні.

Бажання ототожнити право й закон має відповідну основу: в цьому випадку межі права суворо формалізуються, правом визначається лише те, що зведено в закон; поза законом права немає і бути не може. Слід зауважити, якщо під правом розуміти тільки норми права, то висновок щодо тотожності права й закону неминучий, оскільки поза джерелом права юридичні норми не існують. Проте право не слід зводити до норм. Крім норм, воно (повторимося) вміщує в собі соціально-правові домагання (природне право) і суб'єктивні права. Призначення норм полягає втому, щоб соціально-правові домагання трансформувались у суб'єктивні права — "юридичну комору" найрізноманітніших духовних і матеріальних благ. Отже, право охоплює не тільки сферу нормативних та індивідуальних приписів і рішень, а й реальне використання юридичних можливостей, реальне виконання обов'язків. Право, окрім цього, є і регулятор, і юридична форма суспільних відносин, які змальовують суспільне буття.

При такому широкому розумінні права стає очевидним, що його зміст створюється суспільством і лише надання цьому змісту нормативної форми, тобто "зведення його в закон", здійснюється державою. Формула — "право створюється суспільством, а закон — державою" найбільш точно виражає розмежування права й закону. Тут не треба забувати про єдність правового змісту і правової форми та можливі протиріччя між ними. Правовий зміст, не зведений у закон, не має гарантій реалізації, а значить не є правом уточному розумінні цього слова. Закон може бути неправовим, якщо зміст його стає свавіллям державної влади. Подібні закони слід визначити як формальне право, тобто право з точки зору форми, але не змісту. Життя показує, що і законодавство в цілому може не мати нічого спільного з правдивим правом.

Розмежування права й закону має великий гуманний зміст, оскільки право тоді розглядається як критерій якості закону, встановлення того,

наскільки останній визнає право людини, її інтереси, свободу, потреби.

<< | >>
Источник: М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор,2006. — 477 с.. 2006

Еще по теме § 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВА Й ЗАКОНУ:

  1. 2.3. Співвідношення права Європейського Союзу і національного права держав-членів.
  2. 4. Співвідношення земельного права із суміжними галузями права
  3. Розділ 3. Співвідношення принципу диспозитивності з іншими принципами цивільного процесуального права України
  4. Система источников римского права. Обычаи и законы. Стадии принятия и состав республиканского закона. Конституции принцепсов
  5. 4 Система источников римского права. Обычаи и законы. Стадии принятия и состав республиканского закона. Конституции принцепсов
  6. 25. Субъекты, защищающие в гражданском судопроизводстве от своего имени права, свободы и законные интересы других лиц: цель и основания участия, формы участия, процессуальные права и обязанности.
  7. Метод характерного співвідношення між ринковою вар­тістю землі та поліпшенням
  8. 1.4 Співвідношення категорії «непідприємницька юридична особа» із суміжними категоріями
  9. 3.2. Закон – универсальный источник права
  10. 3. Норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів
  11. 3. Норматив співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів
  12. ПИТАННЯ 39. Співвідношення оперативно-розшукової діяльності та криміналістики
  13. Реализация права. Толкование законов
  14. 1.Оптимальні співвідношення ресурсів: максимізація прибутку та мінімізація витрат.
  15. § 3. Переход права требования в силу закона
- Law - Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -