Розділ Обєднуючі сили в кровних зв'язках

Зі становиска науки про державу являється найбільшої ваги питаннє про саму істоту сил, що удержували та хорони­ли перед розпадом первісні людські обєднання. Тільки на тлі цего розуміння можна поняти, що істотно нове внесла держа­ва в форми людських обєднань та в чому заключається її істота.

В цім напрямі треба сказати, що по всім даним первісно і на протязі довгих тисячиліть людське «гуртованнє» не ріжни- лося істотно від «суспільностий» звіринного світа.

«Первісна людина — це людина змислів» — каже Штайн. І в змисловому наскрізь почуванню, вже вяже батьків, з окрема матір та дітий, треба бачити чинник, яким звязується найстар­ша із форм суспільного обєднання — родина. Тесаме почуван- нє, тільки менш інтензивне удержує і ширші обєднання, роди та племена. Безумовно, обєктивні умовини життя рішали про ступень та форми цих обєднань. Але первісна людина «перци­пувала», охоплювала ці умовини не шляхом розумовання, а перш за все інстинктом і тільки інстинктово реаґувала на них, приймаючи такі чи инші форми обєднання. Вибір поміж цими формами відбувався на протязі тисячиліть не инакше, як шля­хом «природньої селєкції» себто не розумованнєм, а так, що удержувалися силою факту форми більше застосовані до обставин. І досвід довгих поколінь виражаєся передусім в царині психольоґії. Він перетворювався в цей «appetitus societatis», який звязував людину з ґрупою.

В життю цеї психольоґії безоглядне підчиненнє людини фактові фізичного її походження та кровного звязку. Цей факт рішає про приналежність до означеної ґрупи, зовсім незалежно від волі людини. Тільки згодом, як вислід довгої еволюції являється можливість переходу з одної родової чи племінної ґрупи до иншої. Це відбувається шляхом адопції, яка зразу мала творити маґічним способом штучно кровний звязок між людиною і ґрупою, яка її приймала.

Це визнаваннє кровного звязку як рішаючого про прина­лежність до ґрупи, лежало в психольоґії людини дуже глибо­ко і воно переживало іноді й розпад родово-племінної орґані- зації.

Звязаність первісної людини з її ґрупою поражає своєю силою та повнотою. Первісна людина становила в повному розумінню слова частину ґрупи і вона істнувала соціяльно тільки як частина ґрупи. Протиставленнє одиниці загалови не було мислимо в умовинах первісного побуту. Зовсім психо- льоґія юрби охоплює всеціло одиниці та зливає їх в одну цілість, так первісна ґрупа поглочувала кожду одиницю пси- хольоґічно і соціяльно. Одиниця дужає і відчуває там тільки як частина ґрупової цілости. Дякуючи цій психольоґії, всі рішення западають там «однодушно». Це було-б неможливе в розвитому суспільстві. В ньому постійно істнувала-б небезпе­ка, що непокірна якась одиниця чи більше їх, своїм спроти- вом відберуть ґрупі можливість рішення. В примітивній ґрупі «чередний гін» усуває практично таку небезпеку. Тільки в дуже рідких випадках там зважується хтось опертися «волі загалу». Тоді наступає реакція ґрупи: вона фізичною силою заставляє непокірливого свого члена покоритися, приєднати до «всіх». Такий стан, коли твореннє ґрупової волі шляхом отсего психічного обєднування всіх стає труднішим, коли опо­зиція непокірливих стає серіознішою, та частішою, означає вже розклад первісного типу людських обєднань. Тоді при­ходиться для збереження ґрупи та її спосібности ділання при­бігати до таких засобів, як делєґованнє когось, одиниці чи вузшого тіла для вирішування справ в імени та в заступстві «всіх», або як сотворення та проголошення, що воля більшос- ти рішає. Ці засоби незнані примітивному суспільному устро- єви, і він обходиться без них. В психічній природі своїх членів первісна ґрупа находить повну і достаточну запоруку своєї цілости та дієздатности.

Побіч цеї інтензивности визначається звязаність людини ґрупою в первісних устроях ще своєю повнотою.

Треба вважати щойно витвором довгої еволюції факт, що не всі области життя є охоплені тою-ж самою ґрупою. Так при­міром справи культу переходять іноді до ширших ґруп, які не обіймають инших, приміром господарських справ. Але і тоді ще, вузші ґрупи задержують звичайно якусь частину справ культу, приміром культ власних предків так, що хоч і з дея­ким обмеженнєм вони все таки обіймають «повноту життя». Всеж таки отсі ріжні ґрупи остають до себе в відношенню ширших та вузших, ширші обіймають собою вузші. І первісна людина живе далі в усіх напрямах життя спільним життєм з другими членами своєї найвузшої ґрупи.

Модерна людина належить рівночасно до ріжних ґруп ріж- ними сторонами своєї особовости. З иншими членами родини вона не мусить ділити ані своїх реліґійних переконань, ні приналежности до політичної парії; вона може належати до ріжних господарських обєднань разом з людьми, що чужі їй реліґійно та політично; є членом наукових товариств разом з політичними, реліґійними та господарськими своїми проти­вниками і т.д.. Цего рода прояви зовсім чужі первісній люди­ні та первісним формам суспільного обєднання. Воно обіймає людину вповні та всеціло.

4.