Б. Головні напрями та засоби

Коли слідити за державною адміністрацією в її історичнім розвою, ми побачимо, що держава перебирає на себе чимраз більше завдань. її «функції» ростуть, — раз тому, що вона перебирає такі завдання, якими ранше не цікавилася, то знову дякуючи повставанню нових завдань, які раніше вза­галі не істнували.

Кожда модерна держава остає безнастанних зносинах з иншими. Діяльність на тлі цих міждержавних зносин нале­жить до необхідних завдань державної адміністрації. Метою цеї галузи діяльности — з одного боку скріпленнє становища в світі держав, охорона перед нападом другою державою або і підготовленнє власного нападу на чужу державу. Шляхом для цего — міждержавні договори, союзи та инші звязки, порозуміння для ведення спільних акцій, словом все те, що розуміємо під назвою заграничної політики. Далі, завданнєм держави є берегти інтереси своїх громадян за своїми межами. Те завданнє виконує «конзульська служба». Одно і друге — це поле зовнішної державної адміністрації.

Коли перейти до «внутрішньої» діяльности держави, то ми зустрічаємо передусім діяльність, якої метою утримувати в русі весь складний механізм державного устрою. Це «функ­ції» «правління», які відріжняється звичайно від «адміністра­ції» чи «виконування» в стислішім розумінню слова. До цеї галузи, до «правління» належать такі функції, як розпису- ваннє виборів до виборних найвищих державних орґанів, скликуваннє їх на засідання, відрочуваннє та закриваннє засідань, розвязуваннє репрезентаційних тіл, назначуваннє міністрів та инших урядовців і т.д. До цеї катеґорії треба зачислити і потяганнє до відповідальности найвищих орґанів держави.

Адміністрація в вузшім розумінню має декілька головних напрямів, що є звичайно основою для повстання окремих «галузий» «ресортів» з окремими орґанами. Відносини поміж цими ріжними ділянками адміністраційної діяльности дер­жави зміняються на протязі історії, і в ріжних державах є ріжні. Для характеристики держави, для пізнання її — це відношеннє дуже важне. Залежно від цего, які «ресорти» займають головне місце, котрим з них присвячена головна увага, — зміняється — так би мовити — внутрішне обличче держави, її істота. Кожний з «історичних типів» держави представляється з цеї точки погляду інакше, і поміж сучасни­ми державами ми бачимо великі ріжниці. На них основується розріжнюваннє на примір «мілітарних», «індустріяльних» державних типів і вони передусім є висловом суспільних від­носин, що панують в даній державі. Ріжні суспільні кляси в неоднаковій мірі заінтересовані в ріжних галузях державної діяльности. Залежно від цего, котрі суспільні кляси мають вплив на хід справ держави, вони кладуть «наголос» то на військову справу, то питаннє «суспільної політики», на питан- нє публичної освіти, чи «матеріяльної культури». Коли в двох ріжних державах ми бачимо однакове відношеннє поміж ріж- ними галузями державної адміністрації, то можна догадува­тися в них подібного укладу суспільних сил.

В модерній державі ми находимо такі головні ділянки адміністрації.

Військова адміністрація має на меті забезпеченнє цілости держави перед ворожим нападом. Таке завданнє та мету вій­ськової адміністрації признають всі держави. В дійсности її завдання ширші, хоч не все їх явно признається. Це є оборона збройною рукою «інтересів держави» взагалі, — при чім дер­жавним інтересом являється все те, що в данім випадку пану­ючі в державі кола визнають за «державний інтерес».

окрім питань технічного порядку звязані з військовою адміністрацією питання прінціпового характеру. Це питан­ня «призначення» збройної сили, а власне призначення її раз — з огляду на зовнішнє, становище та зовнішну держав­ну політику, відтак — з огляду на внутрішно-державні від­носини. Що до зовнішних завдань, то основно інакше пред­ставляється справа в державі, яка рішена або готова вести завойовницьку політику, — інакше в державі, що хоче бути тільки приготовленою на випадок оборонної війни. В кож- дім випадку представляється в звязку з цим інакше справа набору, орґанізації дієвої армії та її запасу, відношення поміж обома, озброєння та вишколу. Відносно внутрішно- державних відносин прінціпове значіннє має питаннє про можливість та допустимість уживання армії на випадок внутрішних заворушень в державі, на випадок суспільних та політичних конфліктів. Іде не тільки про це, чи можна вживати армії для збройного здавлення внутрішних повстань та бунтів. Можна уживати армії і в инший ще спо­сіб як дуже важного засобу в таких боротьбах: можна на пр. зломити страйк ужиттєм війська до робіт. Домаганнєм демо­кратії в модерній державі було здійсненнє «аполітичности» армії. Це мало бути осягнене шляхом докладного означення умов, під якими можна ужити армії у внутрі-державних конфліктах, та означення осіб, які одиноко компетентні рішати про те ужиттє.

Взагалі треба підкреслити, що таке чи инше вирішеннє всіх питань військової адміністрації тісно звязане з суспіль­ним характером держави. Військова адміністрація все мусить відповідати цілям, які ставить собі загальна державна полі­тика.

З питаннєм збройної сили держави звязане ще одно, най­більше прінціпове питаннє. Модерні держави стоять всі на становищи загального обовязку військової служби. Навіть держави, що не утримують великої постійної армії та вдово- ляються на нормальнім добі мира військом, зложеним з добровольців, накладає на своїх горожан обовязок військової служби на випадок покликання їх. Таку постанову містить на пр. конституція Швайцарської Спілки в ст. 10. В практиці цей прінціп загального обовязку військової служби є від часу великої французької революції скрізь визнаний. Ото-ж треба зазначити, що проти цего прінціпу піднесено засадничий закид. Мовляв — ніхто, отже і держава, не має права приму­шувати нікого наражати своє життє або наставати на чуже життє. Загальний обовязок військової служби є насильством над людиною, якого нічим не можна оправдати. З абстрак­тного фільософічного становища цей закид оправданий, але його не можна визнати як практичну норму серед пануючих відносин. Переважна частина держав виставила би на небез­пеку своє істнованнє, як би відказалася від загального обо- вязку військової служби, поки не зроблять цего другі. Як чимало других, прінціпово оправданих, домагань, так і це домаганнє може бути здійснене не інакше, як тільки в звязку з основною та загальною зміною суспільних відносин.

Скарбова адміністрація держави зближена до її військо­вої адміністрації тим, що і вона має на меті забезпеченнє самого буття держави. Це її головне завданнє. Тільки попри те головне завданнє, скарбова адміністрація може мати на оці й инші, хоч вплив її на все життє в державі безперечно дуже великий. Питаннє, які є головні джерела приходу для держави, на які верстви людности накладається передусім тягар податків та оплат, — які галузи виробництва та які роди майна оподатковані важче, а які лекше, спосіб і методи та вся «скарбова політика» держави, має дуже велике зна- чіннє для розвою економічних та суспільних відносин в дер­жаві.

Скарбова адміністрація, коли брати це слово в широкім розумінню, це дуже стара область діяльности держави, хоч не так стара як військова. Вона поширювалася та ускладнювала в міру цего, як росли взагалі «державні завдання». Бували періоди, коли скарбова адміністрація служила майже самим тільки матеріяльним потребам армії. В модерній державі, особливо в часі перед світовою війною, видатки на потреби війська були теж найважнішою частиною всіх витрат держа­ви, але прецінь не одинокими. Помимо них, скарбова адміні­страція мусить забезпечити для держави можливість праці на дуже ріжних полях, — її завданнє стало через те трудні­шим. Воно стало теж труднішим та складнішим наслідком основної зміни погляду на її методи. В міру цего, як поглиб­лювалося розуміннє державних завдань, та як росла необхід­ність узгіднювати ті завдання одні з другими, і скарбова адміністрація ставала в деякій мірі звязаною. Вона не могла мати на оці виключно тільки головну свою ціль. Хоч ця ціль і остала головною, то все-ж доводилося скарбовій адміністра­ції не забувати і про инші ціли держави. Вона мусить, а бодай повинна, берегтися, щоби вжитими засобами не пошко­дити цим иншим завданням.

Адміністрація на полі господарського життя найблизше звязана з цеї точки погляду зі скарбовою, але не є з нею тотожна. Завданнєм скарбової адміністрації — постачаннє державі матеріяльних засобів для її буття та діяльности. Завданнєм господарської, економічної адміністрації вплива­ти на хід господарського життя в державі, не в безпосереднім «її власнім» інтересі, але в інтересі «суспільства», «народу». На протязі цего викладу нераз вказано, що треба розуміти під цим терміном, загального «суспільного» інтересу. Такого інтересу, в розумінню інтересу дійсно спільного для всего державного суспільства нема. Істнують вправді, зглядно можуть істнувати «інтереси», що обхоплюють всіх громадян держави, — але поруч з ними істнують інтереси, спільні тіль­ки поодиноким ґрупам державного суспільства, суперечні з інтересами инших ґруп.

В реальній дійсности, розуміннє та спосіб виконування цего завдання змінялося. Воно було і є все залежним від цего, які кляси та які суспільні ґрупи мають в своїх руках владу, або бодай дійсний вплив на неї.

Перший раз зовсім свідомо визнала цей обовязок меркан­тильна теорія. Вона визнала його однобоко, виходячи зі ста­новища, що розвій промислу — це одинокий інтерес цілої нації, та звязуючи цей інтерес зі скарбовим державним інтер­есом. Те завданнє виконувала на свій спосіб «поліційна» дер­жава. Цей спосіб, а власне спутаннє державною владою всеї свободи рухів капіталістичних підприємців, викликало реак­цію проти поліційної держави. Але перемога «лібералізму» не перепинила діяльности держави, про яку мова. Вона тільки змінила її форму та обмежила її там, де вона була небажана для тепер пануючої кляси, буржуазії. Держава вела свою еко­номічну адміністрацію всеціло в імя інтересів «посідаючих» та політично пануючих кляс. Напрям цеї адміністрації хитався тільки поміж двома ґрупами посідаючих, поміж інтересами нерухомого — земельного, та рухомого — промис­лового та торгового капіталу. Картина почала згодом зміня­тися, коли до голосу в державі прийшли «непосідаючі» кляси людности. В міру цего, як став рости їхній вплив, держава не могла стояти на сторожі виключно тільки інтересів одної кляси. Поволі вона починає звертати увагу також на еконо­мічне положеннє та інтереси «непосідаючих» кляс своєї люд- ности. Економічна адміністрація держави комбінується з «соціяльною» адміністрацією. Остання творить такі установи, як охорона праці, фабричні інспекторати, обезпеченнє на випадок неспосібности до праці та старости і т.д. В загальнім вченню про державу не місце представляти подрібно цю галузь державної адміністрації. Вказати тут треба тільки на дві течії, що боряться одна з одною власне передусім відносно господарської діяльности держави. Одна з них вимагає — в своїм скрайнім сформулованню — щоби держава в цій своїй діяльности визнала «загальним» та «державним» інтересом інтереси посідаючих кляс, друга навпаки — хоче піднести до значіння загального інтересу інтереси непосідаючих. З при­роди річи обі течії основно розходяться що до обсягу господар­ської діяльности держави. Перша бажає затримати в приват­них руках всю економічну ініціятиву та «орґанізаторську» діяльність на полі господарського життя. Вона бажає обме­жити по можливости державу до ролі «нічного сторожа», а власне сторожа «суспільного ладу». В господарській адміні­страції держави вона добачує тільки одно із завдань держа­ви, іменно-ж завданнє порівнуючи з иншими маловажне. навпаки друга, соціялістична течія. Вона добачує в госпо­дарській діяльности, в орґанізації державного економічного життя вже тепер найважніше завданнє для держави. В май­бутнім держава повинна би обмежитися до цего одного завдання, вона повинна перестати бути орґанізацією пано- вання одних людий над другими, а стати орґанізацією для пановання людий над річами. такий іменно є головний зміст «марксівського» вчення про державу.

Адміністрація правосуддя представляє частину адмі- ністраційної діяльности держави, яку, як теорія, так і прак­тика уважає для модерної держави істотною. її предметом орґанізація судової влади, назначуваннє носіїв її, матеріяль- не та технічне забезпеченнє як судів, так і орґанів та заве­день для виконання судових рішень.

Врешті внутрішна адміністрація в найтіснішім розумінню, це «культурна» державна діяльність на всіх полях життя дер­жавного суспільства. не можна перечислити вичерпуюче всіх можливих напрямів цеї діяльности. Вони стають майже з дня на день численнішими. Можна вказати тільки два їхні роди: діяльність на полі матеріяльної та духової культури. Перша має на меті забезпечити потреби такі, як фізична охорона людности та їхнього майна. Тут належить поліція публичної безпечности, діяльність держави на санітарнім полі, адмі­ністрація шляхів комунікації, шляхів почти, телєґрафів, телєфонів, охорона та опіка над лісами, боротьба зі шкідни­ками ростинного та звіринного світа і т.д. Адміністрація на полі духової культури заняла в модерній державі дуже сері- озне місце, особливо коли порівнати модерну державу з середньо-віковою. На це склалися ріжні причини. В першу чергу є це наслідком загальної демократизації. Широкі вер­стви людности піднялися в своїх духових вимаганнях та потребах, але разом з цим не зросла їхня економічна спосіб- ність заспокоїти ці потреби. В аристократичнім суспільстві ті верстви, що мають вищі духові потреби, мають разом з тим й економічну можливість заспокоїти їх. Вони не потребують звертатися до держави за допомогою. В здемократизованім суспільстві культурні потреби широких, і разом з цим неза­можних, народніх мас може заспокоїти одна тільки держава своїми могутніми засобами. Разом з цим і відношеннє паную­чих кляс до питання духової культури залежить від суспіль­ного характеру цих кляс. З окрема, інакше відноситься до цих питань земельна, інакше промислова аристократія. Як в питанню загальної народньої освіти, так і відносно справи високої, передусім наукової творчости, земельна аристокра­тія займає з правила становище неґативне. Освіта широких мас для неї не тільки не представляє ніякого інтересу, але є просто небажана. Для виконування простих праць хлібороб­ських вистарчає зовсім неосвічений робітник, а рівночасно такий робітник і вигідніший, бо його потреби менші і менша його орґанізаційна спосібність розуміння «клясового» інтере­су та готовість заступати його. Знову відносно високої духової творчости кляса, про яку мова, заінтересована в ній тільки однобоко. Дякуючи свому природньому консерватизмови, вона проявляє розуміннє для деяких напрямів історичних дослідів, для деяких напрямів мистецтва, але — беручи загально — не проявляє зацікавлення на пр. природничими або суспільними науками. Інакше промислова «буржуазія». Саме виробництво вимагає в промислі чимало «кваліфікова­них» робітників, а таких робітників можна найти тільки серед людности, що посідає якесь мінімум освіти. Знову-ж відносно творчої духової праці, то вся істота фабричного виробництва говорить про її вагу та значіннє. Воно-ж побудо­ване на вислідах наукових дослідів, і весь його технічний розвій залежний від поступу, особливо природничих наук.

Представлена ріжниця поміж двома «посідаючими» кляса- ми викликала зміну в відношенню держави до справ духової культури вже в моменті, коли керма перейшла з рук фео­дального панства до рук «буржуазії». Широке поле, на якім досі проявлялася майже виключно тільки приватна ініціяти- ва, стало полем діяльности держави. І в міру демократизації держави це поле її діяльности постійно поширюється. Шкільництво, майже все, від найнизшого до високого, пере­йшло до держави, таксамо, хоч в меншій мірі, піклуваннє про наукову та мистецьку творчість. Тільки анґльо-саксонські держави оказують на цім полі певного роду здержливість, полишаючи більше місця приватній ініціятиві. Це остає в звязку з цілим характером анґльо-саксонської державности. Навіть супроти «етатизму» проявляється і на цім поли.

Що сказано про инші галузи державної адміністрації, від­носиться і до культурної діяльности держави. Вона зовсім залежна від відношення суспільних сил в державі, від їх політичного впливу та значіння. В напрямі та характері цеї адміністрації проявляється все, більше або менше виразно, суспільне обличча пануючих політично в державі кляс.