Нічні польоти і відьомські збіговиська. Мотря Онищиха Ткачиха, Настя Дзерицька, Гандзя Гурковська й Ельжбета Завадзька
Відьомство, яким воно постає з матеріялів більшости українських міських судів, здається чимось цілком практичним, якщо не «реалістичним».
Чари майже завжди асоціювалися зі збитками (малефіціюм) чи іншою практичною магією: відьми шкодили здоров’ю людей і худоби, псували врожаї, допомагали шукати загублені чи вкрадені речі, варили зілля тощо. I хоча всі ці заняття принаймні почасти вигадані й уявні, з фантазіями вони були мало пов’язані. B історіях про відьомство не згадуються нічні польоти відьом, ні їхні збіговиська, ані взаємини з дияволом й чортами.До Оришки Личманихи застосували ті самі тортури, що й до Євки, писар навіть скористався готовим кліше, занотовуючи їх. Ha муках Оришка розповіла багато цікавого. Насамперед вона зізналася, що Євка не просила в неї зілля для отруєння чоловіка, а хотіла тільки позбутися дитини. Відтак Оришка не зупинилася, а розказувала далі все, що знала про відьомство. З’ясувалося, що вона в тій місцевості не одна, хто знається на чарах, - ще принаймні чотири «відьми» жили в сусідньому селі Дуньківці. Оришка назвала Мотрю Онищиху Ткачиху, Настю Дзерицьку, Гандзю Гур- ковську й Ельжбету Завадзьку. За її словами, вони ніколи не діють поодинці, а тільки спільними силами, тобто відьмуванням займаються всі разом. Виходило, що відьми з двох сусідніх сіл об’єдналися у справжнісіньку відьомську спілку.
У матеріялах українських судів про чари натрапляємо на окремі згадки про невеликі відьомські збіговиська. Наприклад, 1693 року Микола Оздзяк із Чукви вирішив, що в будинку його сусіда Войцеха Папайлого регулярно збираються відьми. Він уважав дружину Войцеха відьмою, що зіпсувала його корів, і часто бачив, як до неї навідуються підозрілі жінки59\'1. A Микола Яривонович з Олики 1730 року запідозрив дружину свого сусіда Сави Довгополича.
Він так само наполягав, ніби відьми постійно збираються в домі сусідів, а колись навіть бачив, як вони голяка розгулювали по садку (щоправда, він тоді був напідпитку)[550] [551]. Схоже, якесь уявлення про елементарну відьомську організацію таки побутувало, принаймні відгомони цих уявлень подибуємо в багатьох народних переказах про відьом. Звичайно це оповіді про те, як кілька відьом збираються в домі найдосвідчені- шої серед них і там чинять свої відьомські справи. Оришчи- на ж версія відьомського збіговиська помітно вирізняється на загальному тлі, адже ще жодна така історія не була розказана з позицій учасниці.Оришка не просто згадала про саме збіговисько, а й докладно розповіла про діяльність відьом-учасниць. За її словами, Мотря Онищиха Ткачиха, Настя Дзерицька, Ган- дзя Гурковська й Ельжбета Завадзька були дуже досвідченими відьмами і знали, як викрадати молоко в корів, як викликати дощі й бурі та робити «інші злі речі»[552]. Оришка запевняла, ніби ці четверо й навчили її відьомських премудростей. Як бачимо, перелічені нею відьомські справи цілком звичайні, їх традиційно приписували відьмам по всій Европі. Напевне, всі ці популярні історії про відьом жили десь глибоко в Оришчиній свідомості, а під час катування почали спливати нагору. Але Оришка розповідала й такі речі, що про них ніколи не згадувалося в українських судах, хоча для багатьох західноєвропейських судових процесів вони були звичайним явищем.
Скажімо, однією з традиційних прикмет відьомства вважалися нічні польоти ві- дьом. Bipa в таємничі нічні мандрівки дуже давня, в Европі вона живе ще за античних часів. У Стародавньому Римі вірили в «стриго- їв» і «ламій» - потвор, які літають ночами, крадуть і поїдають дітей. Одночасно побутували леґенди про нічне «дике полювання» богині Діяни, які пізніше від- лунили в германських народів - тут «полювання» очолювала богиня Гольда. Bipa в нічні мандрівки відьом до останнього часу була поширена в африканських культурах.
Однак відьомські нічні польоти досить пізно - аж після XV сторіччя - почали фігурувати в судах про чари. Доти, згідно з Єпископським каноном, уявлення про здатність жінок пересуватися в повітрі вважали пережитком язичництва, а отже забобоном, якщо не гріхом. У ході розвитку й удосконалення концепції шабашу польоти - уявні й реальні - стали елементом нової відьомської міто- логії. Польотами можна було пояснити регулярні масові подорожі відьом на чималі відстані - до місця шабашу. У творах демонологів та свідченнях обвинувачених у відьомстві згадано кілька способів пересуватися в повітрі: такий політ міг відбуватися в уяві відьми, вві сні або в реальності. B другому випадку відьма могла скористатися «літальним апаратом» (мітла, помело, вила, рогач тощо) або намастити спеціяльною маззю себе чи ту ж таки мітлу, нарешті, до місця шабашу її міг довезти особистий демон.
24. Відьми, що викликають бурю. Ілюстрація до книги Ульріха Молітора «De Lamiis» (1489) (Наталія Яковенко. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ: Критика,
2005, c. 308)
Саме про такі польоти розповіла Оришка в наступних зізнаннях. За її словами, кожного четверга названі нею жінки збиралися в домі Ельжбети Завадзької (мабуть, Оришка вважала її найдосвідченішою з чотирьох відьом), іцоб звідти летіти «за межу». Сама Оришка тільки двічі літала з ними, але добре запам’ятала «техніку» польоту. Завадзька видавала їй березовий дрючок з прив’язаним на кінці ликом. Оришка називала це «конем», бо лико, певно, правило такому «коню» за хвіст. Цікаво, що точнісінько такі «пристрої» для польотів фігурують у переказах про відьом, записаних пізніше етнографами. Ці промовисті збіги свідчать, що історії, розказані селянами у XIX столітті, зокрема й про відьомські польоти, жили в масовій свідомості й уявленнях про відьом ще задовго до того.
Усе, що доти розповідала Оришка, навіть якісь найфан- тастичніші епізоди, явно походило з народних вірувань про відьом.
Натомість продовження цих казкових пригод треба вважати продуктом її власної химерної уяви або ж вигадкою з метою переконати суддів у власній недосвідченості та невправності у відьомських премудростях. Отже, коли всі п’ятеро відьом полетіли «на межу», вона звалилася з «коня», бо ще не дуже добре засвоїла мистецтво польоту: «Впала з того коня. Розбила ніс і поранила спину», - скаржилася Оришка[553]. Через «аварію» далі летіти було неможливо, тож вона мусила приєднатися до відьом «з України» під селом коло Бердичева. Оришка додала, що в разі потреби зможе пригадати імена всіх присутніх там відьом. Це вже друга відома нам згадка про могутніх відьом з-під Бердичева, відтак цілком імовірно, що Оришка справді бувала в тій місцевості й саме там навчилася якихось елементів практичної магії. Хоча у її зізнанні цього немає, але вірогідною (і, звичайно, уявною) метою їхніх реґулярних польотів «в Україну» могло бути велике відьомське збіговисько, ба навіть у Києві.He ясно тільки, чому Оришка Личманиха вирішила розповісти про нічні польоти, якщо її про це не питали. Меріон
Ґібсон спробувала відтворити стан обвинувачених у відьомстві на допитах: «Схоже, відьми під час допиту перебували в стані, відірваному від реальности, коли їхня уява звільнялася від багатьох стримувальних чинників, однак вони чітко усвідомлювали реальні події і матеріяльний контекст»[554]. Оришчині «відьомські фантазії» суттєво відрізняються від західноєвропейського відповідника, де часто подибуємо темні й похмурі історії про зустріч відьми з Дияволом. Оришка не згадала Диявола з тієї простої причини, що він не був обов’язковим героєм місцевих оповідок про відьом, чорти й відьми не злилися в її свідомості в нерозривну цілісність. Так само й у XIX столітті Диявол рідко виступає як важливий персонаж у переказах про відьом.
Після другого допиту Оришки Личманихи постановили 15 лютого доправити чотирьох названих нею відьом до суду. Але ще до того судді вирішили долю Євки Станорихи.