Вироки
Кульмінацією справи про дітовбивство в Щуровчиках, як і в більшості кримінальних справ, стало оголошення вироків.
14 лютого 1753 року суд оголосив рішення у справі Євки Станорихи. Судді визнали, що Євчина дитина народилася мертвою, та все одно розцінили цей випадок як дітовбивство. По-перше, Євка вживала магічне зілля, щоб позбутися дитини, по-друге, - і це важливіше - вона «власну дитину віддала на поталу свиням»[555]. Цього було досить, щоб осудити Євку на горло. Судді послалися на магдебурзьке право, згідно з яким жінку належало рвати розпеченими щипцями, а потім поховати живцем, забивши кілок у серце. Як і в більшості випадків, цю страшну кару замінили на просту смерть «від меча»[556]. Ставлення до дітовбивства в українських судах було таким самим, як і деінде в Европі, його влучно окреслила Юлінка Раблак:Тільки в другій половині століття [XVII ст. - K. Д], коли було вреґульовано систему судочинства, припинилися жорстокі показові розправи, як-от утоплення чи поховання живцем, але разом з ними зникло й співчуття до тих, хто вбив свою дитину. Дітовбивство перетворилося на злочин, якому не було жодного виправдання, і жінок, які вбивали власних дітей, неминуче засуджували до страти601.
Так само в українських землях у XVII-XVIH сторіччях судді рідко співчували дітовбивцям, а обставини, які штовхнули жінку на такий крок, зазвичай не розслідувалися. Своєрідним винятком можна вважати хіба справу 1729 року з міста Лохвиця в Гетьманаті, коли судді зглянулися над винуватицею. Історія Гарпини Деревянченкової, обвинуваченої у дітовбивстві, цілком тривіяльна: Гарпина була вдовою з кількома дітьми на руках, і якось увечері її зґвалтував такий собі Гриць- ко Клетченко. Потім він нібито примусив Гарпину до реґуляр- них інтимних стосунків, обіцяючи одружитися й годувати її дітей.
Але щойно почувши про вагітність, Грицько втік, покинувши Гарпину в отакій халепі. Це був один із рідкісних випадків, коли судді дарували життя дітовбивці[557] [558]. Вони зважили, що Гарпина козацька вдова, а в разі її смерти діти залишаться сиротами і турбота про них тягарем ляже на місцеву громаду. Проте здебільшого ставлення до таких справ було надзвичайно суворе. Ще й у XVIII сторіччі міські суди в Україні за дітовбивство могли присудити поховати жінку живцем[559].Ще один вирок у справі про дітовбивство в Щуровчиках оголосили Євчиній матері Марушці Тимчисі, яку визнали частково винною у злочині доньки. Сама вона нічого поганого не робила, тому її засудили до тривалого церковного покаяння, хоча звичайно такі речі каралися доганою і попередженням. A тепер повернімося до другої частини справи - відьомства.
У призначений судом день 15 лютого на місце прибули тільки дві з чотирьох названих Оришкою Личманихою жінок - Мотря Ткачиха й Ельжбета Завадзька. Обох допитали, але без тортур. Подробиці допиту в судових матеріялах не зафіксовані, та з контексту зрозуміло, що обидві жінки відкинули висунуті їм обвинувачення. Мотря Ткачиха, наприклад, обурено заявила: «Я не знаю ні про які чари і не розуміюся на них. I я ніколи не бачила тієї жінки, Оришки, за винятком одного разу, коли вона прийшла до мене і просила вогню»[560]. Ельжбета Завадзька, що її Оришка вважала
Вироки 249
найдосвідченішою з усіх чотирьох «відьом», так само все заперечувала: «Я теж не знаюся на жодних злих справах, і мене неправдиво звинуватили. Проте я чула від людей, а саме від Романа Ткача..., що Гандзя Гурковська після свята Покрова збирала росу і перетворювала її на молоко»™7. Пригадаймо, що ця Гандзя Гурковська фігурувала серед відьом, які, за словами Оришки, входили до «збіговиська». Схоже, вона справді мала у своєму селі репутацію відьми, тому й Ельжбета Завадзька вирішила поділитися з суддями місцевими плітками, що їх за певних обставин могли сприйняти куди серйозніше.
Після цього відбулася очна ставка, під час якої Оришка заявила жінкам прямо у вічі: «Ви обидві - відьми!»[561] [562]. Однак якраз на цьому етапі судді постановили припинити розслідування. Оришчині зізнання до уваги не взяли, бо за цей час вона дискредитувала себе раптовими змінами свідчень, отож звинувачених нею жінок визнали неповинними. Саму Оришку обвинуватили в тому, що вона дала Євці отруйне зілля, оббрехала чотирьох жінок, а ще неправдиво свідчила на допитах. Усі разом ці злочини, на думку суду, не заслуговували на смертну кару, але й вирок був не з м’яких. Оришку віддали катові «магістрові Антонію Кіндратсько- му», який мав покарати її двомастами різками, тільки не одразу, а по п’ятдесят ударів щомісяця. У кінці справи додано, що суд не схвалює відьомські практики, тому Оришку, Мотрю, Ельжбету й Гандзю попередили: якщо вони чи їхні діти будуть займатися відьомством і чарами, то їх - через кілька років чи через кількадесят років - спалять живцем, як це й передбачає маґдебурзьке право. * * * Справа зі Щуровчиків дозволяє краще зрозуміти ставлення суду до двох «жіночих злочинів» - дітовбивства й відьомства. Дітовбивство розглядали як надзвичайно важкий злочин, якому не може бути виправдання, і жодні пом’якшувальні обставини до уваги не бралися. Хоча судді визнали, що дитина була мертвонародженою, вони все одно максимально суворо поставилися до жінки, яка покинула свою мертву дитину непохованою, ще й свиням на поталу. Таку поведінку розцінювали як нехристиянську й нелюдську, і справедливою карою за цей учинок вважалася страта. B цьому сенсі ставлення українських суддів до дітовбивства було майже таким самим, як і в західноєвропейських судах. Частина ж справи, яка стосується відьомства, помітно відрізняється від решти українських справ про чари. Ориш- ка була однією з небагатьох обвинувачених у відьомстві, до кого застосували тортури. Мало того, вона чи не єдина, хто зізнався у практикуванні злих чарів, як-то приготування й поширення зілля, викликання негоди, викрадання молока у корів. Отже, Оришка зізналася в усіх можливих і неможливих справах, пов’язаних із чаклунством, і судді мали чудову нагоду визнати її винною у відьомстві й покарати згідно з приписами магдебурзького права, однак вони цього не зробили. Як і в більшості справ про чари, судді розцінили відьомство як другорядний злочин, що за серйозністю безперечно поступався злочину дітовбивства. Оришку покарали радше за безвідповідальні неправдиві свідчення, а не за відьомство. Ha решту звинувачених жінок суд витратив мінімум часу, вдовольнившись їхніми заявами про те, що вони відьомством не займаються. I хочадві викликані «відьми» навіть не прибули до суду, справу про відьомство закрили, щоправда, суворо застерігши на майбутнє всіх причетних до неї жінок.