ХШ. РОЗВ\'ЯЗАННЯ ШЛЮБУ, ЯК KAPA

Уже немолода, мавши ужс дорослу дочку, не дуже статечно поводилася полтавська міщанка Настя Цимбалиста. Чоловік її, торгуючи худобою, їздив то на Січ, то за Дніпро, то на Слобожанщину й цілими місяцями не бував дома.

За тих часів у Полтаві та na Полтавщині у винницях чимало було захожих майстрів-робітників. Таким був і Григор. Вимова його імени вказує, . що він походив із Правобережжя або Білоруси.

Що не робив бідолашний Мартин, чоловік Настин, щоб збутися цього Григора, але ніщо ие помагало. Як чоловік дома, і Настя така, як усі, а виїхав із двору, так уже Григор у хаті.

Так тривало аж доти, доки восени 1690 року Настя „несподівано кчбула плод“ і, боячись чоловіка та „світової публіки", иадумала або знищити дитину, або ж віддати її Григорові, так, як ото співається в пісні:

„Ой, на тобі, козаче, дитину,

Бо, далебі, в кропиву укину.

Я не хочу дитя годувати To ие будуть люди глеііс знати.

Ha честь Григора, цього захожого робітника, що міг кожної хвилини піти світ за очі шукати десь інде заробітку, він нс відповів, як герой тієї пісні:

He моя причшіа, не моя днтіша

Сама єси, дурна дівко, ти у всьому винна.

Боячись, як би Мартиннха й справді не стратила дитиігу, він підшукав мамку й найняв для неї мешкання далеко від сусідів на Павленках (передмістя Полтави). Але хіба від цікавих гостроязиких сусідок сховаєшся? Вони й під землею знайдуть. I вонн чудесно знали і про вагітність Мартинихи, і про те, дс її дитина, і що з нею робиться.

Але минуло три місяці, дитина десь зникла, вже не стало потреби в мамці. Усі сусіди, усі куми, кумасі почали хвилюватися: де ж Мартиннха занапастила дитину, чи не „згладила вона u з світу, Звичайна річ, не доля малої дитини їх цікавила, цікавила їх нагода так чи інакше присікатися до Мартинихи.

— Панове! Мартиниха Цимбалистая, боязни божої забувши і карання права посполитого, без битности мужа свого Мартина, которий у Січі через років два зоставав, сплодила дитя з Григором, винником і породила його сеї прошлої осеии перед святим Дішитріем. Відаю я о тих її нециотливих поступках добре, бо тоді Настя, дочка Мартинишина, призвала мене до матері своєї, аж дитину вже уродила Map- тиниха. Там тоді стояв Яцько Лисий, винник і баба тієї дитини, Химка Семениха. Яцько Лисий, винник і Олена Хведориха, взявши тую дитииу, пішли до ма- иастира, аби там її охрещено, для того, щоб у поголосці людській тоє Мартииишипе проступство не могло чинитися. I я з ними туди ж ходила. Охрещено там тую дитину руками отця Ісихія, намісника, і дано їй ім’я Настя. 3 манастиря тоді, не несучи вже тії дитини до Мартинихи в дом, але принесено її до Сухинихи етарої в хату. Тая ж Олена Хведориха,

що була кумою, найнялася тую дитину годуваїи на чверть року за п’ять золотих. A тепер пе відаю, де тая дитина ділася. Поти моєї повісти.

Суд записав цю „повість" і наказав препровадити на уряд Олену Хведориху. Ta свідчила так:

— Правда то єсть, панове: христила я тую ди- тниу в маиастирі із Яцьком^ випником. Там тоді була ІѴІелашка Кованьківиа. ї Io крещекії зась, для підпори свого убозства, взяла я тую дитину годувати на чверть року за п’ять золотих. Перше зоста- вала я з тою дитиною n Сухинихи чотири неділі, і Сухинисі, що мя передержала з дитимою чотири неділі, дала Мартнниха два золотих. A од Сухинихи пішовши, промешкала я на Павленках у Івана Чигиря вісім неділь. Більш без нагороди годувати я нс хотіла. Аж приїхав туди на Павленки, Яцько Лисий, винник, кум Мартинишин з котсрим й тую ж дитину христила в манастирі. Приїхавши з якимсь чоловіком, повідав Яцько, що це приятель Марти- нишик, в Решетилівці живе, і того чоловіка жінка, взявши дитину Мартинишину од мене, повезли не відаю куди.

Записав суд і це свідчення. A далі розшукали й привели на допит Яцька Лисого, виниика, як бачимо, доброго дбайливого приятеляГригорового.ЗаявивЯцько:

— Я, панове, ие знаю, чия то дитина. Мене на вулиці попрошено. Олена Хведориха просила, і піш- лисьмо, тую дитину перехристили в манастирі.

Запитали далі судді про того чоловіка, що від мамки Мартинишиної узяв дитину.

— He зиаю, ие знаю — одпирався Яцько, — що то за чоловік з жоною своєю на ГІавлеики приїхавши зо мною, взяли E Олени тую дитину.

Побачиз суд, що не хоче праг.ди говорити Яцько і наказав зараз же дати його під „кієвоє карання" (тортури киями).

Зараз же розв’язався лзик в Яцька i почав він бла- і\'счти:

— He кажіть мене» панове, бити: я вам скажу самую правду. Так було, як Мелашка Коваиьківна і Олена Хведориха повідають. Ke на вулиці мене прошено тую дитину христити, але з господи її, Мартинихи... і того чоловіка, що з своєю жінкою і зо мною приїхавши на Павленки в Олени тую дитину взяли, зовуть його Юхимом, а господишо його Оришкою. Живуть вони на селі Ґуджулах. ToS Юхим Григорові тому, з которнм Мартиниха сплодила дитину, брат у других> бо почувши Map- тиииха, що муж її скоро в домові будет, гіросила мене аби я Григоровій невістці тую дитину оддав; я на прозьбу її чинив тое, оддав дитину на село ] уджули до рук Орич ки, невістки Григорової.

У цей час слуги міські привели до суду Марти- ниху. He кажучи їй нічого про те, чого добилося слідство, судді запитали Настю:

— Чи правда єсть тому, що ти, гріх беззаконний поповнивши, сплодила собі дитя з Григором винником.

— He знаю я того, панове,— відповіла засоромлена Настя.—Так то на мене люди говорять, але я не чуюся на тім.

Тут судді покликали Олсиу Хведориху й наказали їй викрити Настю. I „стала їй Олена, кума й мамка, всс в очі виговорювати, повідаючи, чого таїшся Настя, сплодилась тоє дитя з Григором, винником, котоооє тепер за прозьбою твоєю од мене взявши на 1 уджули оддаио¹*.

Настя, слухаючи це, палала від сорому,..

Нарешті, „зиськаи бил“ іГрнгор винник. Вінуперто „прівся (заперечував) всіх своїх пецнотливих поступ- ків“. Його наказали просто дати до в’язення.

Ha другиЙ день допитано Химку Семеииху, яка свідчила тек:

—• Зазвала мене, паиопе, Настя, Мартипишина дочка, в хату, говорячи: „Ходи, праві, мати моя недужа". Я зась прийду, аж тілко тієї дитипи породження стало. Тоді мусілам очистити по звичаю нашому.

Того дня пршїровадшш з Іуджулів родичів Гри- горових — Юхима з його жінкою Оришкош і з дитиною Насті Мартинихи. Юхим „повідав" так:

— Я ne відав, що то за дитина, бо Яцько Лисий говорив мені так: „Сестра, праві, моя вмерла і дитина тая осталась; дав я був її годовати мамці, так вона не схотіла годуватп в чужій хаті“. A я певне иє відав, чия то дитина.

Ha цьому закінчилося судове слідство, а розв’язання справи відклали до повернення до Полтави, „акторської сторони", тобто чоловіка Настиного яка мусіла, як і Григор, сидіти в ув’язненні.

Тільки через два тижні повернувся додому, не на радість звичайно, Мартин Цимбалистий, і другого ж дня призначений був розгляд справи. Ha суді Мартин так скаржився на Грнгора винника:

— Панове! Сей зрайца Григор вже од давного часу мешкашія моє псує і ке дає мені з жоною мешкати, худоби моєї з моєю Настею немало польо- тровали (розграбували). Наноминав я иезбожиика кількокротне, щоб мені встнду иа домівку не наволікав. Але він на тоє не дбаючи, до сих час з жоною моєю мешкаючи, дитя (як тепер я вивідав слушними доводами) сплодили, убогий дом мій привели ДО !ie- чисти. Я, убогий чоловік, через її пласис у великих долгах став. Що пришлю з Січі з інших сторін людям віддати, то вона з милоеннком своїм, з цим Григором, прогуляє, ще й до того жупани йому справляли. Воля милости вашої, тілко ж од того

часу ие хочу її міти за жону. Прошу з оаої справедливости.

Судді запитали Настю:

— Чи з давиих вже часів з тим винником Гри- гором мешкаєш?

— Я того нічого не знаю, — і далі удавала з себе цілковиту невинність Настя, — і не моя то дитина, що годовала мамка.

Зате Григор перестав таїтися.

— Що ж, панове,— каявся він,— мешкав я мкого з Мартинихою, пололиилисьмо беззаконний гріх, n котором гріху сплодилисьмо дитя, яке й милостям вашим показувано. Правда, скоро воно гродилося, повідала мені Мартиниха: „Де хоч, праві, його подінь: хоч убий, хоч дай мамці годувати". Тоді я, боячися великого карання на себе, заказав їй, аби тоє дитини не вбиваючи, мамці дала годовати, і на тім сталося з поради моєї.

Після нього щирого признання Настя переконалась, що неможливо вже далі таїтися ii „вирікла тоє";

— Так єсть, панове, грішила я миого з цим винником і уродила тоє дитя. He могу ся вже проступку, встиду од людей, а надто гріха свого затаїти, тілько прошу милостей ваших кад собою змилування.

Суд за декретом, написаним у книзі „Порядок" на аркуші 132, ухвалив: „Чужоложник на горлі має бути каран, а чужоложниця аби була у пренґера (ганебного стовпа) бита і од права малженського оддалена".

Але за Григора почали прохати „люди зацниє,, з присутніх на суді. Можливо, це були господарі тих винниць, які він влаштував. Ta до того, як видко з усієї справи, Григор був дуже порядна людина, мав чимало товаришів, як от отой самий Яцько, що не шкодував ні часу, ні турбот для свого приятеля.