Тема 12 Зобов\'язання ніби з договорів

Зобов\'язання ніби з договорів (quasi ex contractu) виникали не з контрактів чи іншої якоїсь угоди, а саме з односторонньої дії якої- небудь особи, але за своїм характером і змістом ці відносини схожі з договорами.

Характерною особливістю таких зобов\'язань є одержання пев­ної винагороди однією стороною за волевиявленням і за рахунок іншої, але без наміру одарити першу сторону.

До зобов\'язань ніби з договорів римське право відносило дві кате­горії зобов\'язань:

1) зобов\'язання з ведення чужих справ без доручення;

2) зобов\'язання з безпідставного збагачення.

Останню охоплювало три різновиди зобов\'язань, що виникали:

— із помилкового платежу незаборгованого;

— з факту майнового надання з певною метою, яка не здій снилась;

— з повернення недобросовісно одержаного.

Negotiorum gestio (тобто ведення чужих справ без доручення) іс­нувало в тих випадках, коли одна особа (gestor) вела справи іншої (daminus) без винагороди, не будучи зобов\'язаною до цього ні за дорученням, ні за посадою, наприклад, піклування про речі іншого або оплата боргів відсутнього. В цьому випадку встановлюються відносини, подібні до договору доручення (mandatum), причому необхідно, щоб справа для гестора була чужою.

Ведення чужих справ без доручення завжди викликає обов\'язки для гестора, інколи — для господаря; gestor повинен був довести до кінця почату справу, подати господареві звіт, передати все, що є в нього на руках і ніс відповідальність за легку вину, а інколи й за випадок.

Проти negotiorum гестора господар для здійснення своїх вимог мав позов (actio negotiorum gestorum directa).

Господар мав повернути гестору всі обгрунтовані витрати з про­центами і звільнити його від прийнятих ним на себе зобов\'язань за умови, якщо gestor.

1) вів справу з наміром зобов\'язати господаря;

2) не діяв проти заборони господаря;

3) діяв в інтересах господаря і за його рахунок.

За наявності цих умов gestor мав проти господаря право на по­зов — actio negotiorum gestorum contraria.

Траплялись випадки, коли якась особа збагачувалась за рахунок іншої без будь-якої підстави. Ознаками такого збагачення були зба­гачення однієї особи за рахунок іншої і безпідставність такого зба­гачення.

Безпідставне збагачення особи за рахунок іншої давало право на позов (actio in personam) про повернення одержаного. Позови ці називалися condiction.es і були систематизовані Юстиніаном.

Condictio indebiti, тобто виплата удаваного боргу. Мета цього позову — відновлення попередніх відносин між вірителем і удаваним боржником. Для подання вимоги за цим позовом необхідними були:

1) відсутність боргу;

2) помилка обох сторін: хто свідомо приймає плату, той здій снює крадіжку;

3) здійснення платежу.

Condictio ob causam datorum, тобто хто-небудь передає майно іншій особі, розраховуючи на майбутню подію, але остання не нас­тає (наприклад, видача приданого у зв\'язку з майбутнім шлюбом, але шлюб не відбувається). Подання позову було можливим за таких умов:

1) майбутньої чесної події (causa futura honesta);

2) дійсної передачі в надії, що ця подія настане;

3) що остання не настала.

Condictio ob turpem causam. Позов цей пред\'являвся в тому ви­падку, коли хто-небудь передавав що-небудь іншому з метою, що суперечила моралі: наприклад, дача кому-небудь хабара; порочні мотиви дачі хабара могли мати місце і з боку того, хто давав, і з боку того, хто брав, не вимагалось ні настання, ні ненастання даної обставини.

Condictio ob iniustam causam. Позов цей пред\'являвся в тих випад­ках, коли збагачення сталося від делікту або угоди, яка не дозволена законом. Наприклад, хто-небудь дає гроші в позику з вимогою за користування лихварськими процентами, дарування між подруж­жям. правочини. які вчинені під загрозою, тощо.

Condictio sine causa. Позов цей подається, на думку класичних юристів, у всіх випадках безпідставного збагачення. Випадки засто­сування цього позову Юстиніан виокремив в окрему групу:

1) придбання з самого початку було безпідставним (наприклад, збагачення шляхом відчуження чужої речі);

2) придбання згодом стало безпідставним (наприклад, хто-не будь одержував винагороду за крадену річ, яку згодом йому було повернено).