§4. Наслідки невиконання зобов\'язання

У разі невиконання або неналежного виконання зобов\'язання боржник ніс відповідальність перед кредитором.

В різні епохи законів Римської держави форми відповідальності були неоднакові.

Надалі особиста екзекуція за законом Петелія (lex Poetelia) змінилася майновою (326 р. до н. є.). Пізніше в праві відпові­дальність боржника обмежувалася відшкодуванням кредитору

понесених збитків, причому відповідальність боржника буду валась на принципі вини.

Поняття і види вини. Вина (сиіра) в широкому розумінні - це неправомірний стан волі, коли особа з наміром і свідомо виконує неправомірну дію, бажаючи викликати ефект (так званий dolus, dolus malus — зломислення).

У вузькому розумінні виною є відсутність належної обережності, завдяки якій можна було б уникнути шкоди для інших (сиіра). Вина ця полягає у недбальстві, яке може полягати у дії чи бездіяльності.

Ступені вини. Якщо між сторонами існувало будь-яке особливе правовідношення, яке зобов\'язувало до певної обережності, то за відсутності такої обережності особа несла відповідальність за вину (сиіра). Але не в усіх випадках вимагалася наявність однакової обе­режності, тому визначались різні ступені вини.

Для визначення ступеня вини виходять із:

1) способу дії звичайної людини;

2) способу дії доброго господаря;

3) способу дії певної особи своїх власних справ.

Особа, яка не додержується обережності, властивої всім людям, чинить грубу вину (сиіра lata), що за визначенням джерел є нерозу­мінням того, що розуміють всі (nimia negligentia).

Особа, яка не додержується дбайливості, властивої доброму господареві, чинить легку вину (сиіра levis).

Особа, яка не додержується обережності щодо власних справ, а також доручених її піклуванню чужих інтересів, чинить так звану сиіра in concrete — конкретну вину, прирівняну до злого умислу (dolus).

Якщо дві особи наносили одна одній шкоду в результаті dolus або сиіра, то відбувався залік вини, і претензії їх одна до одної погашались.

Охорона (custodia). Вина (сиіра) полягає у відсутності належної дбайливості або обережності, причому не в усіх взаємовідносинах вимагалася їх однакова наявність, тому були встановлені різні види вини і різна відповідальність як в договірних, так і в позадоговірних відносинах.

Отже, кожна зобов\'язана особа відповідала тільки за свою вину (diligentia). Але в деяких випадках виникала відповідальність і за чужу вину; це траплялося найчастіше тоді, коли обов\'язок дбай­ливості й обережності містив у собі обов\'язок охорони речі, тобто custodia.

Підставою виникнення такої відповідальності може бути: самос­тійний договір, додаткова угода до договору, нарешті, наслідки необережності (diligentia), які випливають безпосередньо з договору. Джерела римського права вказують на такі випадки custodia:

1) охорона речей за відповідну винагороду;

2) відповідальність господаря готелю або постоялого двора, а також власника корабля за збереження й цілість речей постояльців або господарів вантажу;

3) ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio) тощо.

Випадок (casus). Під випадком слід розуміти події, не викликані будь-чиїм наміром або необережністю. Особливими видами випадку є непереборна сила, незвичайний випадок (vis maior, damnumfatale), тобто подія, яку боржник не міг ні передбачити, ні відвернути: наприклад, землетрус, пожежа, повінь та ін.

Випадок може знищити або зменшити предмет зобов\'язання, в результаті чого виконання його може бути неможливим повністю або частково.

При односторонніх зобов\'язаннях, якщо предметом останніх була індивідуально визначена річ, боржник відповідальності за неї не ніс; якщо ж предметом зобов\'язання була родова річ, то випадок значення не мав. Вбачалося, що gemis perire non potest — річ не гине. Останнє стосувалося і альтернативних зобов\'язань.

Відшкодування збитків.

Під шкодою розумілась будь-яка невигідна для потерпілої особи зміна її майнового стану.

Обов\'язок відшкодування виникав при порушенні угоди, а також при здійсненні неправомірних дій — делікту (damnum iniuria datum).

Винагорода за шкоду, що була заподіяна будь-ким майну певної особи в разі будь-якого позитивного або негативного факту, за який той, хто його виконав, ніс відповідальність, становить інтерес кре­дитора (id quod interest).

Для наявності права на відшкодування збитків необхідними є такі умови:

1) дійсне (а не спроба) порушення прав, причому порушення права має бути протизаконним;

2) наявність шкоди (збитків);

3) причинний зв\'язок з фактом, за який відповідає інша особа, тобто між протиправними діями і шкодою;

4) наявність вини.

Той, хто завдав шкоди будь-якій особі, зобов\'язаний винагоро­дити останню, тобто оплатити збитки. Збитки становлять собою шкоду, що завдана; вони могли бути позитивними (damnum emer­gens), коли безпосередньо зменшилось майно, або негативними, що полягало у втраті прибутку (lucrum cessans), який потерпілий міг би одержати від використання речі.

Обов\'язок винагороди за шкоду і збитки міг бути предметом особ­ливого договору, наприклад угоди страхування.