ДВОМУЖНИЦЯ

Козацькі суди вільно розв’язувалишлюби зпричин, що нічого спільного не мали зцерковиими приписами. Ha Україкі що в другій половині XVII віку шлюбні взаємини псе ще керувалися не так церковними приписами, як побутовими звичаями— спадщиною попередніх століть.

Відомо, що ще в XII віці на Україні прості люди (селяни і міщани) не вінчалися в церкві, вінчалися тільки бояри і князі. Однак, за тих часів шлюб без вінчання простих людей був теяі законний, навіть з погляду церкви, яка мусіла була відступити перед звичаями. Довгі століття зусиль церкви прищепити тільки церковну форму шлюбу не могли зостатися без наслідків, алс ще в XVI і XVII віці на Україкі

та в Білорусі існував подвійний погляд иа законний шлюб. He тільки широкі маси населення, але й виші тодішні клясіі керуються стародавніми поглядами звичаєвого права иа шлюб, як иа акт цілком цивільний, заснований па вільному договорі обох сторін, а щоб цей договір мав законну силу, треба було додержувати відповідних форм, що їх вішагав тогочасний закон і звичай.

Закон вимагав, щоб договір укладали відкрито, при свідках і оформлювали законним документом, а звичай вимагав ще невідкладніше, щоб виконаний був стародавній обряд у формі весілля. Без весілля шлюб не вважався за законний. Звичайно, духівництво боролося проти цього, намагалося, щоб обо-

одкривати, а що ся дієт всдм язиого о чиїх пециотах, тое оиовідити невозбранно. і \'алка Петрашківиа, міючи живого мужа, з другим нецнстливгня поиялася i без благословення мойого ібезвідомсети парафіяльного свого священника взяла шлюб. Дарма ся доброю мииує і пецноти свої приверненням слави покрити усилує, виводячись з якихсь обмовок. Правда то, що корову в неї од иарахіяльного презвитера взято,- проте і єще невольна єсть жити з цим мужем, але розлучеиію подлежит, гди ж(бо)міючи живого мужа з сим прелюби творит а не по закону божію живет, а єще п не бравши з сим вторим мужем шлюбу, приобріла дітище, защо і я взялем корову.

полтавський.

Отже, ми дізнаємося, що Галька Петрашківна, не звертаючись до духовного суду, розлучилася з першим чоловіком і взяла новий шлюб, при чому невідомо, чи вінчалася вона в церкві, чи справа обійшлася тільки весіллям. 3 погляду звичаєвого права, Галька не порушила закону, а тому вона й сама щиро себе вважала за чесну „мужню жону**, та й скрізь визнавали законність її другого шлюбу. Коли було б інакше, то вона б зазнала суворої кари за перелюбство. Але парафіяльні попи та протопопи, стоячи иа ґрунті каискічних приписів, часто-густо заявляли свій протест проти народніх звичаїв щодо шлюбу, і справедливість вимагає відзначити, що такі протести не виходили з якихсь там попівських піклувань про моральність та виконання церковних законів, підвалина їхня була простіша, звичайніша, Попи дбали за свої кишені.

Ш

UJe u XVi піці архиєреїиа Україні неодноразово боролися гіроти підвладних їм священників та протопопів за узурпацію (незаконне привласнення) єпископського права давати розлуку, дозволяти недо- зволекі канонами шлюби, судити за перелюбство та за інші порушення церковних законів і.т.д. Причина цієї узурпації була проста: адже тодішній суд, і світський і духовний, давав суддям великий прибуток у формі судових штрафів. От саме духівництво через ці штрафи і втручається часто-густо в справи, зв’язані з розлуками, незаконними на його погляд шлюбами тощо. Так було й даного разу: за розлуку без дозволу церковного і другий шлюб парафіяльний піп відбирає в Гальки корову, у той же час полтавський протопоп притягає Гальку до свого суду за те, що вона трохи поспішила стати матір’ю і як судову „вину" теж бере в неї корову. Неписьменна Галька та її чоловік тепер ужс напевне думають, що двох корів цілком досить за якесь порушення невідомих їм ніколи церковних канонів. Ta духівниц- твуцього мало було: протопоп і тепер вважає Гальку за двомужкишо й вимагає, щоб її силою розлучили з „прелюбодієм", тобто другим чоловіком.

Але полковий суд на цю вимогу не відгукнувся. Протопопський лист йому потрібен був тільки для того, щоб завдати ганьби зухвалій пасербиці, що, маючи грішки за собою, насмілилася ганьбити, зводити наклеп на свою мачуху.

У своєму декреті суд визнав Ганну Петращиху „за невинную і доброє ім’я і почтивіє статечние поступки маючую", на посвідку чого видано їй засвідчену копію цього декрета. Гальку суд визиав за винну в наклепі, їй наказано було прилюдно визнати, що вона облудне „завдавала мачусі своїй ганьби і непочтивости". Галька повинна була „ревоковать", тобто признатися, що вона брехала. I коли Галька