<<
>>

Урядові пошуки розв’язання правоохоронних проблем.

Соціалістичні ілюзії Центральної Ради і відповідні засоби управління Ради Народних Міністрів (так з 11 січня 1918 р. став називатися уряд УНР) не випадково відразу увійшли в суперечності із загальними уявленнями союзників про державне управління.

Політики і військові з Німеччини і Австро-Угорщини, які внаслідок Брестського миру опинилися в Україні, були виховані в умовах беззаперечного панування приватної власності і ринкового господарства. Анархо-кримінальна ситуація в країні, навіть з поправками на воєнний час, була незбагненною для німецького менталітету.

Навесні 1918 р. під впливом військового командування союзників Центральна Рада вдалася до прийняття більш рішучих організаційних заходів із забезпечення громадського порядку в країні, але не змінила основ своєї соціальної політики. 21 березня на її розгляд було внесено проект доповнень до «Тимчасового положення про губерніальних і повітових комісарів», затвердженого Тимчасовим урядом ще 19 вересня 1917 р. В пояснювальній записці до законопроекту зазначалося, що «розруха і анархія, яка охопила всю Україну, вимагає рішучих і негайних заходів». Тому пропонувалося надати губернським комісарам право видавати обов’язкові постанови у справах, що стосуються порушення громадського порядку та спокою і державної безпеки, у випадку невиконання яких вони мали право вживати позасудових санкцій: накладати на правопорушників в адміністративному порядку штраф до 3 000 крб. або ув’язнювати на термін до трьох місяців 126. Стати законом за часів Центральної Ради цей проект не встиг, оскільки знайшов значну кількість противників серед її членів, які вважали його недемократичним. Втілив його в життя гетьман. І це свідчить, що німцям потрібний був рішучіший уряд, який би не відволікався на порожню балаканину, а вживав дійових заходів із державного управління в руслі загального політичного курсу Центральних держав в Україні.

Більше, ніж Центральна Рада загалом, це зрозуміли окремі урядовці УНР. Міністерства і відомства, не чекаючи нових законів, з оглядом на минуле російське законодавство, видавали накази, інструкції і розпорядження про вживання термінових управлінських заходів із забезпечення правопорядку на місцях.

27 березня 1918 р. в наказі за №125 міністр військових справ О. Жуковський зазначив, що «розруха на залізницях цілком залежить од виконання військовими офіціальними особами установлених правил, як при вимогах на перевіз, так і при самих перевозах». І тому «для непохитного виконання» вимагав від усіх чинів військового відомства керуватися положеннями «Общего устава Российских железных дорог», а у справах пересування військ і вантажів звертатися за розпорядженням до комендантів станцій, категорично забороняючи «пряме звернення військових офіційних осіб зі своїми вимогами до залізничної адміністрації». Міністр також наголошував, що «призначення комендантів залізничних участків і станцій, якими б не було владами, чи то військовими, чи то громадянськими, крім Начальника Військового перевозу України, категорично забороняється, і особи, котрі не виконують цього наказу, будуть притягнені до відповідальності аж до увільнення з посади і віддачі під суд» 127.

25 квітня Лісовий департамент Міністерства земельних справ видав «Тимчасову інструкцію по лісових справах».

В ній зазначалося, що «всі ліси України (казенні, бувши удільні, приватні, монастирські та інші) складають державний лісовий фонд Української Народної Республіки, який повинний бути непорушним, і тому ніяке повернення лісової площі для іншого нелісового користування недопустимо. Нелісові участки, що входять в склад лісових дач (пахотні, сінокосні, оселі, прогалини тощо), в тому числі і наділи лісових служачих, належать також до лісового фонду і безпосередньо не підлягають Земельним Комітетам. Земельні участки, непридатні для сільського господарства (піски, яри), також залучаються до лісового фонду».

Інструкція надавала повноваження з адміністративно-техніч­ного керування державним лісовим фондом лише органам лісового державного управління і вимагала «самовольні порубки у всіх лісах негайно припинити, для чого органи лісодержуправління та Земельні Комітети мають подбати про лісову сторожу, а порубщиків притягати до карної відповідальності» 128.

Для поліпшення стану громадського порядку до надзвичайних розпоряджень вдавалися й місцеві керівники.

Ось витяг із наказу канівського повітового коменданта від 12 квітня 1918 р.: «Наказую всім громадянам повіту негайно припинити всі бешкети і свавільні вчинки... В кожнім селі селяни мають свою власну владу в лиці народних управ та земельних комітетів, по вказівках котрих і мають проводити всі свої справи. Ніякі свавільні вчинки з розділом землі, її засівом, порубкою лісу, розділом інвентаря по економіях на продаж його не допускаю і за невиконання цього буду вживати збройну силу. Зброю негайно знести до волосних управ під розписку. В ті села, де різні бешкети та безвладдя не припиняться, мною негайно буде надсилатись військова частина українців і німців, котра буде содержуватись на кошти самих селян весь час, поки не буде встановлено повний спокій» 129.

При цьому підкреслимо, що комендант діяв на свій розсуд, не маючи керівного нормативного акта про оголошення надзвичайного стану в окремих місцевостях, який би регламентував порядок вживання збройної сили. В той час українське військове відомство навіть почало вже самостійно ліквідувати земельні комітети.

У відомостях оперативного відділу українського Генштабу «Про стан анархії і боротьбу з нею» на 16 квітня 1918 р. зазначалося: «На Київщині. – 1) Чигиринський повіт. Земельні комітети розпускають, повітові і сільські комітети розпущені. Обеззброєння повіту не зроблено за браком озброєної сили. 2) Канівський повіт. Земельні комітети розпущені. Польський корпус роззброєно німцями. Роззброєних поляків грузять на потяги і відряджають. Населення в повіті не вдалось обеззброїти через роззброєння поляків. 3) Звенигородський повіт. В ніч з 12 на 13 квітня пограбували склад демобілізованих частин, котрий охороняла комендантська сотня, яка сама врешті розбіглась. 4) Київський повіт. Бувший повітовий комісар відібрав від Земельного комітету 19 000 крб., котрі і передав земельній управі. Цілком роззброєна вся південна частина повіту.

5) Радомисльський повіт. Комендант і його помічник Мордалевич затримані за шкідливу діяльність. Одностайність праці з німецькими частинами налагоджена. Готуються нападки. В Радомисльський повіт для встановлення зв’язку з Києва відправлена залога. На Чернігівщині. 1) У Мглинському та Сурожському повітах панують більшовики, підбивають населення до бешкетів та проводять мобілізацію сільської людності. Інтелігенція, особливо українська, тероризована. У Мглинськ прийшло 200 анархістів, котрі грабують населення і стращають різаниною. Брянські робітники вислали на Мглинськ загін. В Сурож 13 травня прийшов курінь чорної гвардії. Комендант просить звернути на німців, аби вони посунулись до ж. ст. Почеп. У Сосницькому повіті не зовсім спокійно. Мандрівні розбишацькі банди зарізали дідича Товстолоба в його маєтку і спалили Крупецький монастир. На Андріївку наступила більшовицька банда в 45 осіб, котра перейшла вже в Кролевецький повіт. Місцевою міліцією заарештовано більшовицький дозор в 5 чоловік. У Конотопському повіті настрій щодо нової влади бурхливий. На Волині – спокій. На Поділлю. 1) У Балтському повіті йде агітація проти німців, зброї не здають і граблять ліс. 2) У Дипольському повіті настрій неспокійний. 7000 селян присягнули отаману Криворучці йти на Ямполь, де до них пристане ще 4000 чол. У Джурині селяни розібрали склеп зброї. У Гайсин прибув 30-й австрійський полк. На Херсонщині спокійно. Ст. Іловайская: непорозуміння робітників з хазяями, прохають прислати представників влади» 130.

З приходом в Україну німецько-австрійського військового контингенту Центральна Рада отримала реальну можливість для вгамування анархічних тенденцій в державному житті. Вже з початку березня на території, де розташовувалися військові залоги союзників, антивладні виступи і селянські бешкети починали вщухати. З перших днів тут було запроваджено режим жорсткого реагування на кожний вчинок, що виходив за межі розпоряджень німецького Вищого військового командування в Києві чи Австро-Угорської імператорської і королівської Східної армії в Одесі.

Подекуди каральні заходи союзників були зовсім не адекватними провині і мали на меті загальне залякування населення.

Так, 23 березня 1918 р. в Одесі був прилюдно страчений на шибениці сімнадцятирічний А. Михайлов, якого звинуватили в тому, що він ніби-то хотів застрелити австрійського офіцера. Але, як згодом встановило розслідування, проведене Міністерством судових справ за спеціальною вказівкою Центральної Ради, юнак лише збирався здати за розпорядженням австрійців гвинтівку до їхньої комендатури і розстрілював перед тим набої на березі моря 131.

Не маючи на меті виправдовування каральної політики німців і австрійців, мусимо зазначити, що налякане населення окупованих районів навесні 1918 р. переставало чинити опір і українським міліціонерам при виконанні ними службових обов’язків.

18 березня голова Житомирського повітового земельного комітету на листі зі скаргою Озадовського волосного комітету про самочинні селянські пограбування економій в с.Рачках і Татариновці, що більше місяця не мала вирішення, нарешті зазначив: «Надіслати своїх представників для приймання пограбованного від начальника міліції». Тоді ж Волинський губернський комісар повідомив військового міністра, що «в Житомирському і Дубенському повітах настрій робітників і селянства стає задовільним, успішно ведеться боротьба проти більшовицької агітації, антивладних виступів не було. Цьому сприяє розташування тут штабу 7-го корпусу, комендантської пішої сотні і двох сотень січовиків» 132.

Про особливості діяльності української міліції в цей час нам стає відомо зі звіту її начальника в Острозькому повіті Волинському губернському інспектору міліції за березень – першу половину квітня 1918 р., який, у зв’язку з унікальністю свідчень безпосереднього учасника подій, дозволимо собі навести повністю із збереженням орфографії:

«Об’їзджаючи з загоном повіт для виконання обов’язкових постанов, а також Ваших доручень, довожу до Вашого відому, що мною навідані такі села: Розваж, Кургани, Волосківці, Водівка, Вільбовне, Солов’є, Нітішин, Кривін, Лисиче, Головні, Понора, Анопор, Шетеринці, Малий Скніт, Сосновка, Тодосівка, Великий Скніт, Должок, Клепачі, Майков, Пашуки, Дуліби, Гоща, Симонов, Томахів, Шкарівка, Тесів, Сіянці, Милятин, Мощаниця.

Зазначаю, що майже в кожному селі мною збирались сходи, де рішуче вимагав виконання постанов, на це в багатьох селах одержував відповіді, що постанови уже проведені в життя. Де ще вони не виконані, мною давався трьохденний термін для їхнього виконання. Повинен зазначити, що в багатьох селах є зрозуміння сучасного моменту. В інших же селах хвиля большевизму ще панує. В деяких селах багато скарг на німецькі частини, де нема контакту німецьких частин з місцевими Земельними Комітетами, наприклад, в Должку, Майкові й інших селах, через що маєтки не взяті на облік і це нервує громадян. Цікавлючись земельним питанням на місцях, одержував відповіді, що всі поля, належні до весняного посіву, будуть майже всі засіяни. Непорозумінь пекучих по цій справі не зазначено. В зв’язку з обеззброєнням громадянства, то надії себе не виправдують. Частина зброї здана охоче належним владам, в деяких же селах по одні – дві рушниці та пістолетів відібрано. Безумовно, що ще багато зброї притаєно, яку незважаючи на обшуки, зараз не можливо знайти. Повинен зазначити, що, виконуючи постанови, громадянство дуже вороже відноситься до міліції, найбільш до резерву міліції. Не розпізнавши навіть, що це за загін, яка його мета, населення зустрічає виразами: «грабіжники», «хулігани», «барбоси» і т.п. Правда, по з’ясуванню завдання загону і загального становища Держави, громадянство в багатьох селах задовольнялося поясненнями і відношення змінювалося. Приїжджаючи в села, впровадив таку тактику: кликав місцевого Комісара, пропонував призначення ним по потребі понятих і міліціонерів розсилав на обшук. Правда, громадянство такою тактикою ображувалось, але по скінченню обшуків скликав по можливості сходи, яким зазначав неумістність спочатку робити сходи, позаяк це давало б можливість все належне до одібрання поховати, громада безумовно задовольнялась.

Особливий випадок стався в селі Майкові. Приїхавши до села і вживши попереду зазначену тактику, розіслав на обшуки. За декілька хвилин одержав доповідь Начальника Довжанської Волосної міліції із Пашуків, куди він був мною надісланий з 6 міліціонерами для заарештування прихованих винокурців, що там противляться і не допускають до обшуків. Я пішов з декількома міліціонерами туди. Прибувши на місце, виявив, що особливого нічого немає, наказав виконувати мої розпорядження далі. Не скінчивши справи тут, одержав нове донесення із Майкова, що там зібралася громада, пограбувала з возу складені на ньому відібрані речі, вимагає 1000 крб. якоїсь застави і хоче обеззброїти міліцію.

Почувши такі відомості, швидко з бувшими зі мною міліціонерами виїхав до Майкова. У Майкові застав громаду розбурканих людей біля залишившихся там міліціонерів. За для того, щоб можна було виявити становище ставшогося бешкету, необхідно було вилучити із натовпу заколотників за вказівкою вахмістра, який був весь час у Майкові, що я зробив. Під час вилучення з натовпу цих заколотників, громада здійснювала опір, на що мною виданий наказ міліціонерам взяти їх силою, а натовп розігнати, що теж було зроблено. Натовп розбігся по різним шляхам і підняв на нас із будинків стрілянину, зробивши до 7 пострілів. Побачивши таке становище, я наказав загону дати декілька залпів вгору, після яких все ж з боку Майківців було з кілька пострілів. На всі заклики до снуючої громади не опиратися і особливо не стріляти нічого не допомагало. Тоді мною був надісланий верхівець в Гощу до німецького Коменданта за допомогою. В час, коли виїхав верхівець, натовп заспокоївся і став сходитися до місця випадку, зрозумівши, що справа не жарт, прохав відпустити заарештованих і уже плакався на свій випадок. Зібравши більшу громаду, почав вести балачку про випадок і ультимативно пропонував негайно здати яку є зброю, та привести для заарештування по їхнім промовам самого головного заколотника Михайла Матвійчука, котрий в час заарештування других утік. Після моєї вимоги була здана тільки одна рушниця. Позаяк був пізний час, примушений був залишити Майков, але з наказом, що коли не будуть доставлені в Гощу рушниці, вранці загін за допомогою німців прибуде для поголовного обшуку, і з тим залишив Майков, забравши заарештованих. Вранці Комісар села Майкова доставив 6 рушниць, а про Матвійчука зазначив, що його в селі нема. Заарештовані приведені мною до Острога, передані Судовому Слідчому, по постанові якого вже сидять у в’язниці.

Другий випадок обурення був у селі Симонові, де, як Вам відомо, панувало тайне винокурення. Зазначаю, що особливого нічого не було. З початком обшуків майже в кожній хаті знаходили горілку в великій кількості, находилась горілка в хлівах, льохах і закопана в землю. Горілки виявлено майже до десяти відер. Більшість на очах громадян вилита на землю, а частина доставлена в Остріг для учинення експертизи, за для чого мною сповіщений Акцизний дозорець. В цьому селі становище було до смішного. Під час обшуку все село заворушилось, як при навалі татар. Бігали, ховали, самі били посуд і виливали горілку. Деякі проводирі теж присікувалися із різними запитаннями і висловлювалися, як то завжди бува, що минула свобода. По закінченню обшуку, був зібраний сход, де пояснена була мета мого приїзду і загальне становище.

В селах, де були Ваші доручення відносно розгрому маєтків, з’ясовував становище більшістю при сходах. Враження виніс від скарги дідичів, що вони, минуючи Волосні Земельні Комітети і Продовольчі Управи, звертаються до вищої влади тоді, як в деяких селах гроші за пограбоване збоже майно внесені в Продовольчі Управи чи Земельні Комітети. Правда, оцінка забраного самочинна, але гадаю, що в таких випадках необхідно посвідчення фактів насамперед Волосними Земельними Комітетами. Наприклад: «Селяни с.Милятина і Сосновки по заяві сходу гроші внесли до Волосної Продуправи».

Пограбовані ж речі, реманент в багатьох місцях звезені і взяті на облік, в де яких звезені, але ще не взяті на облік Волосними Земельними Комітетами. В с.Курганах майно бувшими Комітетами розподілене по своєму розумінню і гроші поділені по між селянами. Не маючи даних, що пограбоване, на яку суму, а головне відсутність власників або уповноважених їх, не дають змоги, що би то не було зробити. Рахую, що в таких випадках необхідне повне розслідування, позаяк отряд тримати в таких місцях безкорисно. Взагалі ж в повіті відчувається в майже більшій половині населення заспокоєння» 133.

Наведені документи допомагають з’ясувати, що навесні 1918 р. слабкість державної організації правоохоронного апарату Центральної Ради певною мірою була компенсована військовим контингентом союзників. Але окремі підзаконні акти і розпорядження урядових установ УНР не могли призвести до докорінних змін у суспільному житті держави. Перед весняною сівбою союзників лякала насамперед законодавча невизначеність Центральною Радою інституту власності. Слід враховувати, що продовжувалася світова війна і досягнення в ній своїх стратегічних завдань залишилося для воюючих сторін головним чинником їхньої політики. Анархо-кримінальна ситуація, що склалася в Україні навесні 1918 р., не влаштовувала насамперед Німеччину, яка в умовах світової війни вбачала, що «німецька окупація України перетворюється на «безладний захід» з одним лише наслідком: руки Німеччини будуть зв\'язані на Сході, тоді як військо буде потрібне на Заході» 134. Це примусило німецьке Вище командування в Києві самому вдатися до «нормативного» регламентування посівної кампанії в Україні. Отже, соціалістична Центральна Рада винесла собі вирок. Ухвалена нею поправка до земельного закону про те, що ділянки розміром до 30 десятин не підлягають «соціалізації», вже нічого не могла змінити 135.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Урядові пошуки розв’язання правоохоронних проблем.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -