фінансова стійкість комерційного банку

Факторами фінансової стійкості комерційних банків є певні рушійні сили, що сприяють безпеці банку та його стабільному розвитку або, навпаки, виступають причинами їхньої проблемності. Отже, фактори можуть відігравати як стабілізуючу, так і дестабілізуючу роль. Фактори фінансової стійкості банку розмежовують на зовнішні та внутрішні. Умовно і зовнішні, і внутрішні фактори впливу на фінансову стабільність можна згрупувати за такими напрямками: економічні, правові, соціальні,

політичні, техніко-технологічні (табл. 18.1).

Таблиця 18.1

Основні фактори впливу на фінансову стійкість банку\r\nГрупи факторів впливу на фінансову

стійкість банку Зовнішні фактори Внутрішні фактори\r\nЕкономічні – загальний економічний стан країни

(ВВП, рівень інфляції, розвиток виробництва за секторами економіки, інвестиції, стан платіжної дисципліни);

– стан та динаміка грошового,

фондового і валютного ринку;

– стан ринку кредитів та депозитів;

– стан і динаміка страхового ринку;

– стан світової економіки – структура активів, фінансовий стан

банку (капітал, резерви, прибуток, склад та залучених коштів, ліквідність ы платоспроможність);

– динаміка фінансових показників;

–наявність стратегічної програми розвитку (освоєння нових ринків, нових видів продуктів, послуг);

– стан маркетингу та реклами\r\n

604

Продовження таблиці 18.1\r\nПравові – законодавство, його несуперечність,

достатність, повнота, дієвість;

– дієздатність судової системи при відстоюванні інтересів банків;

– наявність, компетентність, дієздатність органів державного регулювання та

контролю за діяльністю банків – повнота установчих та внутрішніх

документів банку, їхня відповідність чинному законодавству;

– правомірність здійснюваних банком операцій;

– зловживання власників банку,

керівництва, персоналу, клієнтів;

– стан претензійно-позовної роботи\r\nСоціальні – довіра суспільства до банків;

– імідж банку;

– стан освіти;

– демографічна ситуація – стиль керівництва (авторитарний,

колегіальний, партнерський);

– рівень корпоративної культури;

– взаємовідносини з клієнтами, державними органами, діловими партнерами\r\nПолітичні – політична система країни;

– корумпованість чиновників;

– рівень внутрішньої політичної стабільності країни;

– рівень політичної стабільності у світовому масштабі;

– імідж країни на світовій арені – кадрова політика;

– політика розвитку;

– політика відносин з клієнтами та діловими партнерами\r\nТехніко-

технологічні – новації та відкриття;

– пріоритетні напрямки розвитку науки та техніки;

– техногенні катастрофи – техніко-технологічне забезпечення

банківських операцій, процесів сучасним обладнанням;

– технології видачі та погашення позичок та забезпечення їхнього повернення;

– методики оцінювання кредитоспроможності,

аналізу фінансового стану підприємств та ін.\r\n

Отже, виділені групи факторів відіграють системну роль при становленні та функціонуванні банківської системи, тому вони значною мірою визначають ступінь фінансової стійкості банків на грошовому ринку.

Функціонування фінансово стабільного комерційного банку базується на певних принципах діяльності, серед яких слід розглядати:

1) принцип задовільності фінансового стану. Задовільність фінансового стану комерційного банку передбачає: по-перше, дотримання банком чинних економічних нормативів та резервних вимог, встановлених НБУ й іншими органами влади і управління; по-друге, відповідність фінансових показників, не зарахованих до нормативних, рекомендованому рівню згідно з вітчизняним та світовим досвідом; по- третє, відповідність фінансового стану банку загальноекономічному стану країни загалом і особливостям грошового, фондового, валютного,

страхового та інших ринків зокрема;

605

2) принцип наявності мети, політики та стратегії, які забезпечують прогресивний розвиток банку. Успішне функціонування банку тісно пов’язане з наявною стратегією, оскільки сформульовані в межах політики та стратегії пріоритети банку, його головна мета і цілі мають забезпечувати спрямування банку щодо гарантування його ефективного функціонування на грошовому ринку;

3) принцип правової досконалості. Діяльність банку має здійснюватись у межах закону відповідно до чинних правових норм. Банк, що систематично або періодично порушує законодавство, не має класифікуватися як фінансово стабільний через наявність правових факторів ризику, санаційних і штрафних санкцій центрального банку та інших органів регулювання й нагляду;

4) принцип виваженості соціально-кадрової політики передбачає компетентність керівництва та персоналу, високий професіоналізм, досвід роботи, наявність освіти відповідного фахового спрямування. Кадрова політика має охоплювати адекватну систему заохочення та відповідальності для стимулювання належного виконання своїх обов’язків, попередження недбалого ставлення до них;

5) принцип структурної та функціональної мобільності.

6) принцип технічної озброєності передбачає застосування новітніх технічних та технологічних досягнень для покращення роботи банку. Сучасні стандарти господарювання вимагають від банків забезпечення швидкості, надійності, точності розрахунків, мінімізації втрат при виправленні помилок, використання індивідуального підходу до клієнтів, скорочення операційних і трансакційних витрат;

7) принцип сприятливості зовнішнього середовища. Оскільки комерційні банки є тією ланкою економіки, яку обслуговують перерозподільчі процеси в економіці, традиційно вважається, що країна, яка характеризується політичними потрясіннями, технічною недосконалістю й економічною нестабільністю, не здатна забезпечити сприятливі умови формування фінансово стійких банків. Традиційно в рейтингах провідних агентств, містяться обмеження, коли рейтинг банку

не може перевищувати рейтингу власної країни.

606

Отже, організована відповідно до зазначених принципів робота комерційного банку сприятиме його фінансовій стабілізації.

З огляду на необхідність порівняння функціонуючого банку та перспективи його розвитку у вітчизняній практиці виокремлюють критерії фінансово стабільного банку, згідно з якими можна оцінити фінансову стійкість окремого банку на грошовому ринку. З цього приводу слід виділити ряд ознак, за якими визначається клас банку-емітента при нарахуванні резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, а також клас банку при формуванні та використанні резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

Так, для визначення класу банку-емітента при нарахуванні резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами пропонується такий перелік критеріїв, а саме: 1) кількість років з часу державної реєстрації; 2) кількість років з часу останньої структурної реорганізації; 3) зміни у складі засновників чи керівництва; 4) наявність повністю позитивного висновку за останні три роки діяльності; 5) наявність перспективного бізнес-плану; 6) відсутність фактів невиконання (несвоєчасного виконання) зобов’язань за кредитними угодами; 7) при- буткова діяльність; 8) перевищення власного капіталу суми статутного та резервного фондів; 9) виконання нормативів капіталу, ліквідності, ризику, міжбанківських операцій, інвестиційних операцій, валютної позиції.

В іншому разі, а саме для визначення класу банку при формуванні та використанні резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, використовують такі класифікаційні ознаки: 1) дотри- мання економічних нормативів та нормативу обов’язкового резервування коштів; 2) якість активів і пасивів; 3) прибутковість/збитковість; 4) виконання зобов’язань у минулому; 5) характер виданих та отриманих міжбанківських кредитів; 6) характер щорічного аудиторського висновку; 7) відмінна ділова репутація керівництва.

У сукупності наведених критеріїв є якісні, а саме: характер виданих та отриманих міжбанківських кредитів; характер аудиторського висновку; відмінна ділова репутація керівництва та ін.

нормативи, оскільки вони є обов’язковими до виконання усіма банками.

607