Застосування сили та спецзасобів

Загальну позицію Комітету щодо застосування спецзасобів до в'язнів було висловлено у п. 26 11-ї Загальної доповіді, в якому він вказав:

«На жаль, Комітет часто виявляє, що відносини між персоналом і ув'язненими мають формальний і віддалений характер, персонал вибирає жорстко регламентоване ставлення до ув'язнених, розгля­даючи словесне спілкування з ними як побічний аспект роботи.

Підготовлений ДПтС України проект нових ПВР УВП зберігає такого роду норму, яка перекочувала із п. 25 чинних ПВР, а саме, у п. 18.1 Проек­ту вже вказується на те, що всі засуджені під час пересування територією установи виконання покарань у супроводі персоналу повинні тримати руки в положенні «за спиною» (крім засуджених, які тримаються у вип­равних центрах, виправних колоніях мінімального рівня безпеки з по­легшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації).

Це положення повинно бути змінено як таке, що виразно супере­чить ідеї індивідуалізації застосування будь-яких обмежень до осіб в міс­цях позбавлення волі.

Згідно з п. 25 ПВР, у разі виведення довічно засуджених із камер, конвоювання на території колонії та за її межами, до них застосовують­ся наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Конвоювання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох представників адміністрації та кінолога зі службовим собакою.

Ця норма суперечить Загальним стандартам КЗК. Так у пункті 33 11-ї Загальної доповіді вказується:

«...багато хто з таких засуджених (засуджені до тривалих строків по­карання та довічного позбавлення волі) піддаються особливим об­меженням, які здатні посилити шкідливі ефекти, властиві тривалому тюремному ув'язненню; прикладами таких обмежень можуть служи­ти... застосування наручників, коли ув'язнений виводиться з камер... КЗК не бачить виправдання застосуванню повсюдних обмежень до всіх ув'язнених, засуджених до певних видів покарання, без належ­ного урахування індивідуального ризику, який вони можуть (або не можуть) представляти».

У п. 102 Доповіді про візит до України у 2002 році зазначалось:

«КЗК нагадує, що практика регулярного надягання наручників на осіб, засуджених до довічного ув'язнення, коли вони перебувають поза ка­мерами, досить сумнівна, тим більше, що це робиться, коли ув'язнені перебувають у місці забезпечення безпеки. Такі заходи явно не ви­правдані та можуть розглядатися тільки як покарання. Крім того, на­дягання наручників при зустрічі з відвідувачами, безсумнівно є при­низливим як для ув'язненого, так і для відвідувача. КЗК рекомендує українським посадовим особам негайно покласти край вищеописаній практиці». До речі у своїй відповіді на це зауваження уряд вказав, що у всіх пенітенціарних установах України, де утримуються особи, засуд­жені до довічного ув'язнення, практика систематичного застосування наручників ув'язнених цієї категорії була скасована. Тепер наручники застосовуються тільки до тих ув'язнених, які, при виході зі своєї каме­ри, становлять значну небезпеку для персоналу та інших ув'язнених. Що, з огляду на неправдивість, ще раз підтверджує недостатність «змі­ни практики» вказівкою згори, а потребу зміни законодавства в таких випадках.

У продовження, у п. 91 Доповіді про візит 2009 року рекомендуєть­ся, щоб «застосування наручників до засуджених до довічного позбав­лення волі за межами їх камер завжди базувалось на індивідуальній оцінці ризиків».

Варто вказати, що нормативні положення проекту ПВР змінили цю вимогу щодо обов'язкового застосування наручників до всіх підряд довічників під час виведення за межі камер. У відповідності до п. 33.1 при виведенні із камер або конвоюванні на території установи засуд­жених до довічного позбавлення волі, наручники застосовуються тільки до тих з них, які схильні до втечі, захоплення заручників, нападу на ад­міністрацію, і, що немало важливо, з урахуванням фізичних вад та стану їх здоров'я. Щоправда, у разі конвоювання за межами установи застосо­вуються наручники до всіх таких засуджених, незважаючи на будь-які ха­рактеристики їх особи.

Разом з тим ця норма зберегла правило, неодноразово критиковане Комітетом, про те, що під час конвоювання завжди залучаються службові собаки.

На додаток, у Доповіді про візит 2012 року КЗК висловився (вже не вперше) щодо систематичного застосування службових собак (п. 49):

«КЗК з заклопотаністю відзначає, що ніякого перегляду надмірних за­ходів безпеки, що застосовуються до довічно ув'язнених чоловіків, не було проведено з часів попередніх візитів. До ув'язнених цієї категорії продовжували систематично застосовувати наручники під час виве­дення з камери супроводжуючим персоналом, який завжди повинен був бути в супроводі працівника кінологічної служби та сторожової собаки. Сторожові собаки, як вказувалось, залишалися без намордни­ка, а іноді спонукалися до гавкання.

Комітет знову закликає українську владу забезпечити, щоб систе­матичне застосування наручників до довічно ув'язнених чоловіків при виведенні їх з камер було припинено у виправній колонії № 89 у Дніп­ропетровську, а також у будь-яких інших установах, де утримуються засуджені до довічного позбавлення волі. Застосування наручників повинно бути винятком на підставі індивідуальної та всебічної оцінки ризику та потреб, що проводиться спеціально навченим персоналом.

Крім того, сторожові собаки не повинні постійно використову­ватися при виконанні обов'язків, пов'язаних з прямим контактом з ув'язненими у в'язниці. Комітет рекомендує поставити крапку на систематичній практиці використання службових собак у вищевка­заних обставинах. При необхідності, у відповідні нормативно-пра­вові акти мають бути внесені зміни» (виділення шрифту збережено).

Так само у проекті ПВР закріплюється правило, що меддопомога довічно позбавленим волі надається в камері у присутності в'язничного персоналу. У п. 27.3 вказується, що така допомога надається «як правило, безпосередньо в камері у присутності не менше трьох представників ад­міністрації установи виконання покарань». У зв'язку з цим варто прига­дати рекомендацію КЗК, якій суперечить це положення і яка закріплена у п. 50 Доповіді за візит 2012 року:

«Заходи безпеки, що застосовуються до довічно ув'язнених чоловіків, які потребують медичної допомоги, також викликають схвильованість Комітету. Як правило, довічники оглядались лікарем з числа медич­ного персоналу через грати своєї камери. Коли потребувалось суп­роводження до медичних установ за межами сектору максимального рівня безпеки, як стверджувалось, засуджені змушені були дуже довго чекати (наприклад, протягом декількох днів у разі необхідності невід­кладної медичної допомоги) у зв'язку з існуванням вимоги, щоб такі ув'язнені супроводжувалися лише членами загонів спеціального при­значення. Крім того, без сумнівів, довічно ув'язнені перебували в на­ручниках під час всіх медичних консультацій, а також при отриманні стоматологічної допомоги. До того ж, не дотримувалася лікарська таємниця під час медичних обстежень або процедур, так як при цьому був присутній немедичний персонал (виділення шрифту — прим. авт.)».

Також у зв'язку з цим Комітет звернув увагу на висловлену у п. 30 цієї ж доповіді рекомендацію про те, щоб:

«...усі медичні обстеження ув'язнених проводилися поза межами чут­ності і, якщо тільки медичний працівник не бажає іншого в кожному кон­кретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу».

Часто під час лікування за межами установи виникає проблема одночасного здійснення охорони, забезпечення безпеки оточуючих і не перешкоджання лікувальному процесу. Як у чинному Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допо­моги засудженим (Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства охо­рони здоров'я України від 10.05.2012 № 710/5/343), так і в Проекті нового наказу щодо медичного забезпечення не міститься особливих вказівок з цього приводу, в тому числі щодо застосування наручників.

Водночас практика підтверджує надмірне застосування заходів без­пеки під час лікування ув'язнених за межами пенітенціарних установ. Наприклад, практикується застосування наручників навіть у геть неприй­нятних обставинах, як-то народження дитини матір'ю, яка була прикована наручниками до ліжка навіть під час пологів. Тому задля перешкоджання зловживанням повинні бути зроблені певні застереження. Серед іншого, слід згадати рекомендацію КЗК у п. 36 його 3-ї Загальної доповіді про за­борону приковування наручниками до ліжка чи інших предметів під час лікування в установах на волі. Ми пропонуємо також закріпити норму, яка б встановлювала, що забезпечення охорони не повинно бути надмірним та / або заважати нормальному здійсненню лікування.

У Доповіді про 2009 рік КЗК висловив зауваження щодо відкритого носіння кийків в'язничним персоналом, а також про використання ним сльозогінного газу (п. 85):

«Під час візиту в 2009 році, делегація відзначила, що тюремний персо­нал у відвідуваних установах носить при собі кийки, а іноді й балони зі сльозогінним газом і наручники, в межах проживання приміщень для ув'язнених і у них на виду.

КЗК рекомендує вжити заходів для того, щоб покласти край практиці відкритого носіння персоналом такого обладнання в зонах ув'язнення. Якщо для співробітників видасться необхідним володіти кийками, то во­ни повинні бути поза видимістю. Крім того, балони із сльозоточивим га­зом не повинні бути частиною стандартного устаткування тюремного персоналу і не повинні використовуватися в обмеженому просторі».

Зовсім безглуздою виглядає відповідь національної влади на ці ре­комендації:

«Дані вимоги КЗК суперечать нормативно-правовим документам Держ­департаменту. Згідно з п. 16 наказу Держдепартаменту № 205-дск черго­ва зміна та оперативна група забезпечується необхідними спеціальни­ми засобами та інвентарем: спецзасобами сльозоточивої та дратівливої дії—для кожного працівника чергової зміни; гумовими кийками — для кожного молодшого інспектора чергової зміни. Екіпірування спеціаль­ними засобами персоналу виправних установ, відвіданих КЗК, прово­диться у відповідності до вимог п.п. 59-61 Правил внутрішнього роз­порядку. Фактів безпідставного застосування спеціальних засобів до засуджених не виявлено». Виходить, що це не в'язнична адміністрація повинна виконувати рекомендації КЗК, а навпаки КЗК повинен сліду­вати національному законодавству, висловлюючи свої рекомендації^[34]. Загалом, це висловлювання є показовим у ставленні національної вла­ди до виконання рекомендації Комітету.

У п. 31 Доповіді про візит 2012 року КЗК також вказав: «Застосуван­ня фізичної сили, «спеціальних засобів» (наприклад, наручників, гу­мових або пластикових кийків, сльозогінного газу) і гамівних сорочок щодо ув'язнених детально регулюється inter alia статтею 106 Кримі­нально-виконавчого кодексу та пунктами 59-61 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі «Внутрішні правила»).

На думку Комітету, деякі з цих норм залишають шляхи для зловжи­вань (наприклад, співробітники пенітенціарних установ мають право за­стосовувати фізичну силу, кийки і сльозогінний газ під час «переведення до ДІЗО / ПКТ, одиночної камери («карцеру»)... якщо співробітники мають підстави вважати, що ув'язнені можуть завдати шкоди собі або іншим»). Крім того, Комітет вважає, що підстави, за яких може бути застосована сила, повинні бути чітко визначені у нормативних актах стосовно кожно­го виду сили, що, здається, не зроблено стосовно фізичної сили, кийків і сльозоточивого газу».

Таким чином, як мінімум повинна бути змінена підстава застосу­вання спецзасобів, що закріплена у п. 61-г ПВР, адже вона нечітко виз­начена. Також підстави, за яких може бути застосована сила, повинні бути чітко визначені у нормативних актах стосовно кожного виду си­ли. До речі, у вказаній рекомендації Комітет посилався на п. 65 Європей­ських в'язничних правил як такий, що має бути врахований при внесенні змін у законодавство. Цей пункт, у свою чергу, вказує:

«Мусять бути розроблені докладні процедури застосування сили, включаючи положення щодо: а) різних видів силових дій, які можуть застосовуватися; b) обставин, за яких може застосовуватися кожен вид силових дій; с) персоналу, який має право застосовувати різні види си­лових дій (тобто які саме особи можуть застосовувати кожен окремий

спецзасіб^[35] — приим. авт.); d) рівня адміністрації, який надає дозвіл на будь-яке застосування сили; та е) рапортів, які мусять складатися після застосування сили».

У тому ж п. 31 Комітет чітко визначив й інші зміни, які повинні бути внесені до законодавства:

«Комітет рекомендує, щоб українська влада переглянула нормативну базу щодо застосування фізичної сили, «спеціальних засобів» і гамів- них сорочок з урахуванням висновків делегації і висловлених вище зауважень (цит. вище — прим. авт.), а також забезпечити співробіт­ників пенітенціарних установ поліпшеною підготовкою з цих питань. Зокрема, повинно бути чітко визначено, що:

— коли не можна уникнути застосування наручників до ув'язненого, вони ні за яких обставин не повинні бути надмірно зажатими і по­винні застосовуватися тільки до тих пір поки це є абсолютно не­обхідним. Крім того, ув'язнений ніколи не повинен бути прикутим наручниками до фіксованих об'єктів; а в разі, якщо засуджений вчи­няє дуже сильний та агресивний опір, відповідну особу краще має піддати уважному нагляду у відповідному приміщенні. У разі, якщо поведінка обумовлена станом здоров'я ув'язнених, працівники пе­нітенціарних установ мають звернутися за медичною допомогою і слідувати інструкціям спеціалістів в галузі охорони здоров'я;

— кийки повинні використовуватися тільки, коли є небезпека для життя чи здоров'я, і тільки коли вона є безпосередньою;

— сльозогінний газ не повинен бути частиною стандартного укомп­лектування персоналу і не повинен використовуватися в обмеже­ному просторі».

4.3.