§ 1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми

У процесі кодифікації цивільного та сімейного законодавства від­бувся певний перерозподіл сфер впливу між цивільним та сімейним законодавством. Більшість норм про опіку та піклування, що виступа­ють як способи доповнення дієздатності й захисту прав та інтересів неповнолітніх і недієздатних осіб і традиційно містилися в КЗпШС УРСР, знайшли своє закріплення в новому ЦК України у главі 6 «Опі­ка та піклування» (статті 55-79).

Між тим питання, пов’язані зі встановленням і здійсненням опіки та піклування над дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без бать­ківського піклування, регулюються главою 19 CK «Опіка та піклуван­ня над дітьми» (статті 243-251). Виходячи з цього, слід погодитися з тим, що інститут опіки і піклування — комплексний інститут, а нор­ми CK про опіку та піклування тлумачаться в поєднанні з нормами ЦК, що передбачають цей інститут¹, і з нормами адміністративного права, що встановлюють, зокрема, компетенцію органів опіки і піклування^{[CCXXIV] [CCXXV].}

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як пере­дача дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і осо­бистих прав. Дитина-сирота — це дитина, у якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, — це діти, які за­лишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьків­ських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошен­ням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких від­мовились батьки, та безпритульні діти.

Однак опіка і піклування можуть установлюватися і за життя бать­ків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини, оскіль­ки перебування з батьками небезпечне для її життя; батьки визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі тощо); понад шість місяців не про­живають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні; не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповід­ними актами органів внутрішніх справ; відмовилися від дитини у вста­новленому законом порядку; перебувають під слідством; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Між тим установлення опіки та піклування стосовно дитини-сироти і дитини, яка позбавлена батьківського піклування, не є обов’язковим. У випадках, передбачених законом, інші особи, насамперед близькі роди­чі, можуть без установлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами звертатися з позовами до суду про захист прав і інтересів такої дитини або брати участь у її вихованні. Закон відносить до таких осіб ді­да, бабу, сестру, брата, мачуху, вітчима, особу, яка взяла у свою сім’ю таку дитину («фактичного вихователя») (статті 258, 260, 261, 262 CK).

Питання, пов’язані з утриманням і вихованням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішуються не тільки на під­ставі норм CK і ЦК, а також на підставі Правил опіки та піклування (да- 258

лі — Правил)^[226] органами опіки та піклування, якими є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ве­дення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації ра­йонів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.

Опіка і піклування відрізняються за своїм змістом. Опіка встанов­люється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітньою особою) і має часткову цивільну дієздатність, тобто має право само­стійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, здійснювати особис­ті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, і не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Виходячи з цього, опікун замінює її у здійсненні всіх інших прав і обов’язків, будучи її законним представником. Між тим він не має права без дозволу органу опіки та піклування відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов’язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвід­ченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо по­ділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна (ч. 1 ст. 71 ЦК).

Піклування встановлюється над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітньою особою), яка має неповну ци­вільну дієздатність, тобто має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснюва­ти права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охоро­няються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної осо­би, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпо­ряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Така дитина особисто несе відповідальність за порушення до­говору, укладеного нею самостійно відповідно до закону, і самостійно на загальних підставах відповідає за завдану нею шкоду.

Орган опіки та піклування контролює діяльність опікунів (піклу­вальників) відносно умов утримання, виховання, навчання дитини, здійснюючи такий контроль різними способами, зокрема перевіркою умов життя дитини, її виховання і навчання, перевіркою звітів опікунів (піклувальників) відносно діяльності за певний термін, співбесідами із сусідами опікунів (піклувальників), вчителями і т. ін. Підставою для оцінки діяльності опікуна (піклувальника) є акт, який складається після кожної планової перевірки.