§3. Виникнення, припинення і захист сервітутів
Підставами для виникнення сервіту тів могли бути: заповіт, договір, давність користування, судове рішення та закон.
Шляхом заповіту і укладення договору встановити сервітут міг лише власник речі.
Сервітути встановлювалися в заповіті спадкодавця. За нормами цивільного права всі сервітути встановлювалися шляхом відступлення права, а сільські сервіту ти, крім того. — шляхом емансипації. Власник земельної ділянки при відчуженні землі міг придбати для себе сервітут на відчу жену річ шляхом додаткової угоди до договору купівлі-продажу.У період імперії сервітути встановлювалися шляхом традиції, тобто передачі володіння сервітутом. Сервітути на провінціальні землі встановлювалися шляхом простої згоди із застосуванням стипуляції.
Давність користування. За Законами XII таблиць сервітут міг бути придбаний за давністю його користування протягом двох років). У праві Юстиніана набувальна давність застосовувалася за умови, щоб володіння сервітутом не було насильним, таємним або зловживанням довіри, тобто вимагалась добросовісність та сумлінність. Строк користування було встановлено в 10 років - між присутніми і 20 років — між відсутніми.
На підставі судового рішення сервітут міг бути встановлений на основі судового рішення при поділі спільного майна. В цьому випадку визнавалася господарська необхідність або право справедливості інших осіб на користування чужою власністю.
В силу приписів закону сервітут встановлювався у таких випадках:
а) батько мав право на користування всім майном підвладних дітей;
б) чоловік, який мав дітей, міг користуватись приданим жінки при розірванні шлюбу з її вини;
в) один з подружжя, вступивши в другий шлюб, одерновав серві тут на майно померлого подружжя від першого шлюбу.
Припинення сервітутів мало своїм наслідком відновлення в повному обсязі права власності. Сервітут міг припинитися в разі поєднання в одній особі власників пануючого і обслуговуючого земельних наділів. Речові і особисті сервітути могли припинятися або шляхом відмови правомочної особи, або шляхом тривалого невикористання — особливого виду погашуваної давності. Особисті сервітути припинялися зі смертю правомочної особи або зменшенням її правоздатності.
Захист сервітутів. Для захисту сервітутів слугував позов, який мав назву "конфесорний" (actio confessoria), що не тільки поновлював порушені права користувача сервітуту, а й забезпечував відшкодування йому збитків, а також перешкоджав порушенню прав позивача у майбутньому.
Деякі сервітути захищалися за допомогою інтердиктів як посе- сорних засобів захисту власників.