Види судових рішень та набрання ними законної сили

Судові рішення — це імперативні процесуальні акти, в яких відображається державна воля про процедуру захисту прав, свобод, інтересів та установлення обов’язків учасників проце­су, виконання яких є обов’язковим на всій території України.

Залежно від змісту питань, що вирішуються, на якій стадії провадження вирішуються ці питання та у якій формі, судові рішення поділяються на:

1) постанови і ухвали;

2) попередні (поточні), кінцеві та остаточні;

3) письмові та усні.

Найбільш суттєве практичне значення у класифікації судо­вих рішень мають постанови і ухвали. Постанови приймаються при вирішенні справи по суті. Ухвали постановляються при вирішенні процесуальних питань. В юридичній літературі за­лежно від вирішення змісту та обсягів вимог постанови і ухвали поділяються на відповідні різновиди^[CCXCIV]. Такий підхід до класифі­кації судових рішень має велике пізнавальне, теоретичне і при­кладне значення, не навести якого неможливо.

Отже, постанови бувають:

1) постанова суду першої інстанції (ст. 162 КАСУ) — нею вирішуються вимоги адміністративного позову;

2) постанова суду апеляційної інстанції (ст. 205 КАСУ) — нею одночасно вирішуються вимоги апеляційної скарги і ви­моги адміністративного позову;

3) постанова суду касаційної інстанції (ст. 230 КАСУ) — нею одночасно вирішуються вимоги касаційної скарги і вимо­ги адміністративного позову;

4) постанова Верховного Суду України (ст. 242 КАСУ) — нею вирішуються вимоги скарги за винятковими обставинами, а також можуть вирішуватися вимоги адміністративного позову;

5) постанова щодо частин позовних вимог (ст. 164 КАСУ) — приймається судом до закінчення судового розгляду справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з’ясовані судом обставини мають можливість без шкоди для справи ви­рішити частину позовних вимог;

6) додаткова постанова (ст. 168 КАСУ) — приймається судом за заявою особи, яка брала участь у справі, чи за власною ініціа­тивою, якщо у постанові суду внаслідок недогляду було виріше­но не всі вимоги адміністративного позову, щодо яких досліджу­валися докази, або не встановлено способу виконання судового рішення, або не вирішено питання про судові витрати.

Не менш пізнавальне, теоретичне та практичне значення має запропонована класифікація ухвал адміністративного суду^[295], які бувають:

1) ухвала суду будь-якої інстанції (статті 160, 169, 205, 230 КАСУ) — нею вирішуються поточні питання процесуального характеру стосовно прийнятності заяви чи скарги, суті заявле­ного клопотання, вчинення процесуальної дії, залишення скар­ги без задоволення та ін.;

2) ухвала суду апеляційної інстанції (ст. 205 КАСУ) — нею вирішуються лише вимоги апеляційної скарги, але не вимоги адміністративного позову;

3) ухвала суду касаційної інстанції (ст. 230 КАСУ) — нею вирішуються лише вимоги касаційної скарги, але не вимоги адміністративного позову;

4) додаткова ухвала (ст. 168 КАС України) — постанов­ляється судом, якщо у його ухвалі внаслідок недогляду було вирішено не всі клопотання, щодо яких досліджувалися дока­зи, або не встановлено способи виконання ухвали, або не вирі­шено питання про судові витрати;

5) окрема ухвала (статті 166, 208, 203 КАСУ) — спрямована на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також у необхідних випадках про притяг­нення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Судові рішення залежно від кола питань, які вирішуються, повноти їх вирішення та стадії провадження можна поділити на:

а) попередні (поточні) судові рішення — ними вирішуються частина позовних вимог з клопотаннями особи, яка бере участь у справі, або процесуальні питання, що виникають під час руху адміністративної справи чи позову. Наприклад, постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху чи повернення позовної заяви, відкриття провадження у справі, закриття про­вадження у справі тощо. Попередніми (поточними) судовими рішеннями провадження у справі не закінчується;

б) кінцеві судові рішення — ними вирішується спір по суті. Кінцеві судові рішення приймаються іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Постанова про задоволен­ня частини позовних вимог, незважаючи на те, що вона прий­мається у процесі судового розгляду, також приймається іме­нем України.

в) остаточні судові рішення — ними вирішується адміністра­тивний спір по суті, остаточно, і рішення оскарженню у поряд­ку провадження не підлягає. Наприклад у деяких «виборчих спорах».

За формою викладення судові рішення можуть бути письмо­вими або усними.

У вигляді письмового документа викладаються:

— усі постанови судів будь-якої інстанції;

— усі ухвали, що викладаються окремими документами, які вирішуються під час судового розгляду. Орієнтовний перелік цих ухвал наведений у ч. 4 ст. 160 КАС України. Такі ухвали теж постановляються в нарадчій кімнаті і оголошуються безпо­середньо після виходу із нарадчої кімнати. Порушення проце­суального порядку постанови ухвал веде до їх скасування як постановлених з порушенням норм процесуального права;

— усі ухвали за результатами розгляду апеляційних та каса­ційних скарг;

— усі ухвали судів з інших питань, якщо вони постановля­ються поза судовим розглядом. Наприклад постановлення ухвали за судовим дорученням (ст. 115 КАСУ).

Законодавець не встановлює переліку випадків прийняття ухвал в усній формі. Але зміст ч. 6 ст. 160 та ч. 2 ст. 165 КАС України дає підстави вважати, якщо ухвали постановляються під час судового розгляду і законодавцем не встановлена обов’язкова форма ухвали, то вони можуть бути, на розсуд суду, як письмові, так і усні. При постановленні усної ухвали зміст її фіксується секретарем судового засідання у журналі судового засідання та оголошується висновок суду і мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Судові рішення можуть бути класифіковані й за іншими ознаками залежно від того, які підстави покладені в основу класифікації.

Судове рішення є процесуальним актом застосування норм матеріального права до конкретних правовідносин, але влас­тивість як акта правосуддя набуває з набранням законної сили.

Важливе практичне значення має визначення моменту на­брання законної сили рішенням суду. В цьому зв’язку законо­давством встановлено кілька строків і способів визначення мо­менту набрання законної сили судовим рішенням:

1) рішення суду першої інстанції набуває законної сили, якщо протягом певного строку воно не було оскаржене. За за­гальним правилом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили: а) після закінчення строку подання за­яви про апеляційне оскарження (десять днів — для оскарження постанови, п’ять — для ухвали), якщо таку заяву не було пода­но; б) після закінчення строку подання апеляційної скарги (протягом двадцяти днів — після подання заяви — для оскар­ження постанови, десяти днів — для ухвали), якщо було пода­но заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана; в) після закінчення апеляційного розгляду справи у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення суду першої інстанції не скасовано судом апеляційної інстанції.

Законодавець встановлює, якщо строк апеляційного оскар­ження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили. Проте логічним було б вважати, що поновлення строку апеляційного оскарження є всього лише відкладенням строку набрання законної сили судовим рішен­ням, після закінчення якого рішення набирає законної сили, якщо його не буде скасовано судом апеляційної інстанції. Од­ночасно з поновленнями строку суд апеляційної інстанції вирі­шує питання про зупинення виконання постанови або ухвали (ч. 3 ст. 257 КАСУ);

2) рішення набуває законної сили з моменту його проголо­шення (до відома учасників). Постанова або ухвала суду апеля­ційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, поста­нови Верховного Суду України набирають законної сили з мо­менту проголошення;

3) рішення набуває законної сили і не може бути оскаржене з моменту його проголошення.

Судові рішення, які набрали законної сили тягнуть за со­бою певні правові наслідки. До таких наслідків належать:

1) постанова або ухвала суду, які набрали законної сили, обо’язкові для осіб, які беруть участь у справі, для їх правонас­тупників, для осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, для усіх органів, підприємств, установ, їх посадових осіб і підлягають виконанню на всій території України. Це відповідає вимогам ч. 5 ст. 124, ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 255 КАС України, за змістом яких основним наслідком на­брання законної сили рішенням є його виконання;

2) преюдиціальність рішення, що набрало законної сили, зміст якого полягає в тому, що обставини, які були встановлені в одній адміністративній справі, не можуть оспорюватися в ін­шій судовій справі за участю тих самих сторін.

Частиною 1 та 4 ст. 72 КАС України встановлюється, що: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; ви- рок суду в кримінальній справі або постанова суду в адміністра­тивній справі про адміністративний проступок, які набрали за­конної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності осо­би, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питан­нях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою;

3) обов’язковість судових рішень суду вищої інстанції в од­ній і тій самій справі для суду нижчої інстанції у разі направ­лення справи на новий розгляд;

4) невиконання судових рішень тягне за собою відповідаль­ність, встановлену законом.

15.2.