Предметадміністративного процесуального права України

Традиційно склалося, що адміністративно-процесуальні норми складають окремий правовий інститут, який входить до системи адміністративного права, предмет якого складає су­купність правових відносин у сфері публічного (державного і громадського) управління або у сфері публічної діяльності¹.

Адміністративне право характеризується як одна з най- рельєфніших галузей публічного права^{[7] [8], оскільки управлінські процеси «пронизують» усі сфери життєдіяльності суспільства. На цей час до системи адміністративного права відносять пра­вові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що виникають:}

— в процесі здійснення публічного (державного і громадсь­кого) управління;

— при здійсненні делегованих повноважень у сфері держав­ного управління;

— при забезпеченні внутрішньоорганізаційного розвитку управлінських систем;

— у зв’язку з наданням адміністративних послуг;

— у зв’язку з розглядом і вирішенням заяв і скарг фізичних та юридичних осіб щодо реалізації та захисту їх прав і законних інтересів;

— у зв’язку з притягненням особи до адміністративної від­повідальності, що, до речі, в літературі юридично не виправда­но визначається як здійснення правосуддя у формі адміністра­тивного судочинства^[9], адже притягнення до відповідальності не входить у сферу адміністративного судочинства (ст. 17 КАСУ);

— у зв’язку зі зверненням фізичних чи юридичних осіб до суду з позовом щодо захисту їх прав, свобод і законних інтересів та ін.

Отже, якщо перші три види правовідносин споріднює їх управлінська діяльність, в якій застосовуються ідентичні фор­ми і методи, то інші зазначені види правовідносин до управ­лінських можна зарахувати з певною часткою умовності. Саме ці обставини ставлять під сумнів твердження, що адміністра­тивне право регулює якісно однорідні відносини суспільного життя.

Зрозуміло, адміністративне право і адміністративний процес мають достатньо спільних ознак: вони виникають у результаті уп­равлінської діяльності з реалізації публічних інтересів; у них обов’язково бере участь суб’єкт, наділений державно-владними повноваженнями; для них характерні відносини владності тощо. Водночас вони мають значну змістовну відмінність. Норми ад­міністративного права спрямовані на цілеспрямований, організу­ючий вплив у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності з метою планомірно і владно впливати на суспільні системи, норми ж ад­міністративного процесуального права спрямовані на забезпечен­ня реалізації прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ.

Автори підручників та іншої літератури адміністративно- правового спрямування одностайно вказують на одну із ознак адміністративного процесу — це вирішення конкретної ад­міністративної справи. На законодавчому рівні поняття ад­міністративної справи визначається стосовно до адміністратив­ного судочинства (ст. 3 КАСУ). Але, враховуючи різноманітність сфери публічних відносин, таке визначення адміністративної справи буде неповним, адже за визнанням, вирішенням та за­хистом своїх прав, обов’язків та інтересів громадяни, фізичні чи юридичні особи звертаються не тільки до суду, а й до інших органів владних повноважень, зокрема до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо. Тому, на нашу думку, адміністративна справа — це вирішення органами ад­міністративної юрисдикції (в тому числі й адміністративними су­дами) питання про визнання, реалізацію та захист прав, обов 'язків, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб у публічно- правових відносинах, у яких хоча б однією із сторін є орган вико­навчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа або інші суб'єкти, які на основі законодавства уповноважені роз­глядати і вирішувати порушені у справі питання.

У цьому зв’язку, на наше переконання, адміністративне право має регулювати відносини публічної адміністрації і пуб­лічні інтереси, а адміністративне процесуальне право — відно­сини визнання і забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й держави.

Отже, йдеться про наявність поряд із усталеним адміністра­тивним правом окремої самостійної галузі — адміністративного процесуального права. Щоправда, провідні фахівці визнають цілком безпідставними будь-які спроби обґрунтувати самостійне існування адміністративного процесуального права, що регулю­вали б таке кореспондуюче адміністративному праву явище як «адміністративний процес»^[10]. З цією тезою погодитися навряд чи можна. По-перше, поняття «адміністративний процес» і «ад­міністративне право» не ідентичні. Адміністративний процес — як зазначалося раніше, — це урегульована нормами адміністра­тивного процесуального права система відносин щодо визнання, забезпечення та реалізації і захисту прав, свобод і законних інте­ресів фізичних чи юридичних осіб у процесуальній формі, а ад­міністративне право — це системне об’єднання юридичних норм, якими регулюються державно-владні, організуючі су­спільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією вико­навчо-розпорядчих функцій. По-друге, припустимо, що цілісно­го явища як адміністративний процес в реальності не існує¹, але можемо говорити про різні його форми, які утворюють систем­не, об’єктивне юридичне поняття незалежно від наукових по­глядів (підходів) дослідників. По-третє, адміністративний про­цес і адміністративне процесуальне право можуть не кореспон­дувати і не мусять, як на нашу думку, кореспондувати адміністративному праву за аналогією кримінального та цивіль­ного процесу. В цьому і виявляється особливість адміністратив­ного процесуального права та його відмінність від кримінально­го і цивільного аналогів, що його нормами регулюється застосу­вання не тільки матеріальних норм адміністративного права, а й інших матеріальних галузей права (трудового, цивільного, бан­ківського, фінансового, господарського, земельного, лісового та ін.).

Визнання адміністративного процесуального права як само­стійної галузі права в правовій системі України знімає і дис­кусійне питання щодо місця адміністративної юстиції в системі юридичних процесів. Адже і В. Б. Авер’янов, і О. В. Кузьменко та інші автори сходяться на думці, що адміністративна юстиція не входить до системи адміністративного права^{[11] [12], що цілком ло­гічно і вірно. На нашу думку, місце адміністративної юстиції як підгалузі права — саме в системі адміністративного процесуаль­ного права (зауважимо: яке не є складовою адміністративного}

ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ права та не обов’язково може кореспондувати йому, оскільки адміністративна юстиція — це судовий контроль за діяльністю публічної адміністрації, а діяльність суду не розглядається і не може розглядатися як продовження діяльності адміністрації)^[XIII].

Адміністративне процесуальне право України як системне об’єднання юридичних норм і правових інститутів являє собою складне реально існуюче юридичне утворення, основними за­вданнями якого є:

1) створення умов для реалізації суб’єктивних прав, свобод і інтересів фізичними чи юридичними особами, а також вико­нання ними суб’єктивних юридичних обов’язків;

2) забезпечення захисту в процесуальній формі прав, сво­бод та інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом: а) уп­равлінської (адміністративної) діяльності через виконання за­вдань і функцій органами владних повноважень, їх посадовими особами; б) поновлення порушеного права органами владних повноважень, їх посадовими особами в судовому порядку за позовом;

3) розгляд і вирішення правових спорів чи спорів про право шляхом: а) розгляду і вирішення індивідуальних адміністратив­них справ органами владних повноважень, їх посадовими осо­бами у порядку підлеглості, підвідомчості та компетентності, тобто в адміністративному порядку; б) розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ адміністративними су­дами в порядку судового позову щодо захисту прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері державного управління (публічних відносин).

Ці завдання адміністративного процесуального права, по- перше, визначають предмет правового регулювання суспільних відносин; по-друге, обумовлюють існування двох форм (видів) процесуальної діяльності або двох форм проваджень і на теоре­тичному рівні об’єднують два різні за обсягом явища: а) ад­міністративну (управлінську) форму процесуальної діяльності (провадження); б) судочинську форму процесуальної діяльності (провадження) одночасно і як форму контролю за діяльністю публічної адміністрації. Спільним у адміністративній і судо- чинській процесуальній формі можна, на наш погляд, вважати сферу відносин — публічне (державне і громадське) управління.

Підсумовуючи викладене, можна вважати, що предмет адмі­ністративного процесуального права становить система суспіль­них правовідносини, які виникають між органом владних повнова­жень, їх посадовими особами, судом, з одного боку, та фізичними чи юридичними особами, з іншого, щодо визнання, реалізації і захисту прав і законних інтересів особи і держави у сфері публічних відносин та розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, визна­ченому адміністративним процесуальним законодавством.

1.3.