4. Рівні європейського управління.

Складна система управління у Європейському Союзі передбачає залучення багатьох суб’єктів загальноєвропейського, державного, регіонального, громадського і приватного рівнів управління, які не перебувають у ієрархічному підпорядкуванні.

Так, виходячи із специфіки формування та функціонування Європейського простору можна виділити такі рівні управління:

1. Наднаціональний рівень європейського управління. Варто звернути увагу, що прийняті у форматі саміту міждержавні рішення означають добровільну згоду глав держав-членів на делегування певного сегменту публічного управління на вищий наднаціональний загальноєвропейський рівень.

Три інституції ЄС – Єврокомісія, Європарламент, Рада (міністрів) ЄС – виражають наднаціональну складову і кожна із цих інституцій асоціюється із виконанням певних загальноєвропейських функцій (Рада – як головний орган прийняття рішень, Єврокомісія – як виконавчий орган і Європарламент – як представницький).

Рада ЄС (Council of the European Union) представляє важливий політичний інститут, який забезпечує узгодженість національних інтересів держав-членів ЄС із завданнями та цілями Європейської Спільноти. Поділ голосів у Раді міністрів здійснено таким чином, щоб зробити неможливим блокування рішень окремими державами: кожна держава-член має кількість голосів відповідно до її масштабів, але малі держави мають більшу кількість голосів, ніж вони мали б, виходячи з чисельності населення. До того ж під час голосування в Раді використовується механізм подвійної більшості, за яким рішення повинно набрати порогову кількість голосів і здобути підтримку більшості країн членів (в окремих випадках – дві третіх).

Єврокомісія, яку вважають виконавчим органом ЄС або неформально називають «двигуном європейської інтеграції», виражає наднаціональну складову ЄС.

Наднаціональний вимір характеризує і Європарламент, оскільки його депутати представляють все понад півмільярдне населення Євросоюзу і формують фракції за партійним принципом. Інституційна модель урядування в ЄС, в тій формі, у якій вона визначається Єдиним Європейським актом і Лісабонською угодою, ознаменована певними особливостями, які суттєво відрізняють її від національних систем:

1) наявністю двох типів міждержавних і наднаціональних інститутів; особи, що входять до органів першого типу (Рада міністрів), діють як офіційні представники держав членів, а другого (Єврокомісія) – діють як незалежні особи, що не пов’язані з державами, які їх делегували;

2) відсутністю розподілу на законодавчу та виконавчу гілку влади (законодавчі повноваження розподілені між Радою та Парламентом, а виконавчі – між Радою та Комісією);

3) відсутності вертикальних структур управління та центрального регулюючого органу.

2. Національний рівень європейського управління. Національний і європейський рівні управління передбачають чіткий розподіл компетенції між Європейським Союзом та державами-членами. У винятковій компетенції Союзу перебувають питання митного союзу, конкуренції на внутрішньому ринку, монетарної політики в зоні євро, збереження біологічних ресурсів моря. До спільної (розділеної) компетенції Союзу та держав-членів зараховано окремі питання соціальної політики; проблеми економічної й територіальної єдності; питання сільського господарства, рибальства й захисту довкілля, а також питання захисту інтересівспоживачів, управління транспортними, телекомунікаційними й енергетичними мережами. Передбачається узгодженість зусиль держав-членів у боротьбі з тероризмом, організованою злочинністю, корупцією, незаконною торгівлею наркотиками, сексуальною експлуатацією та відмиванням грошей.

У даному випадку чітко визначає місце національного рівня загальноприйнятий принцип: «якщо європейське управління на рівні прийняття рішень балансує між наднаціональними і міждержавними (міжурядовими) складовими, то на рівні реалізації європейських рішень ключова роль відводиться державі».

3. Регіональний (локальний) рівень управління. Основою здійснення європейського управління на регіональному та локальному рівнях є правовий та організаційний принцип субсидіарності, який полягає у необхідності вирішення задач на найнижчому, найбільш віддаленому від влади, рівні за умови, що ці задачі можуть бути на ньому ефективно вирішені. Відповідно, кожен вищий рівень вирішує ті задачі, які не можуть бути вирішені на нижчих рівнях. Даний принцип було зафіксовано у 1985 р. ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування. Європейський Союз запровадив принцип субсидіарності Маастрихтським договором і розвинув в подальших поправках до Договору про створення ЄС.

4. Мережевне управління та неурядові структури. Складна система взаємодії наднаціональних, міждержавних і національних чинників в управлінні Європейського Союзу при вертає підвищену увагу до концепцій, які вибудовуються навколо поняття політичних мереж (policy networks), під якими здебільшого розуміють складне поєднання стабільних, децентралізованих, неієрархічних відносин між різними за своєю соціальною природою акторів, що обмінюються ресурсами заради досягнення спільної мети. На сьогодні у Європейському Союзі діє близько тридцяти агентств, хоча називають їх по-різному – центр, бюро, фундація тощо. Усі агентства залежно від повноважень, партнерів або клієнтів можна поділити на чотири категорії: 1) децентралізовані агентства; 2) регуляторні; 3) виконавчі; 4) органи Євроатому.

Децентралізовані спеціалізовані агентства засновуються для координації галузевих політик між національними і загальноєвропейськими управлінськими інституціями та громадськими організаціями у рамках усього географічного простору ЄС, а нерідко і поза його межами. Назагал агенції ЄС відповідно до свого профілю і завдань, які у кожному окремому випадку визначаються відповідними регламентами Єврокомісії, здійснюють моніторинг внутрішнього ринку і забезпечують національні і регіональні органи влади та виробників відповідною інформацією, а також проводять навчання осіб, які відповідальні за реалізацію тих чи інших галузевих політик. Можна навести приклади окремих агентств, які діють у різних сферах. Наприклад, Європейське управління з безпеки харчових продуктів (EFSA), Європейське агентство з авіаційної безпеки (EASA) та ін.