Стаття 95, Права землекористувачів

Землекористувачі, якщо інше не передбачено зако­ном або договором, мають право: , а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогоспо­дарських та інших культур, на вироблену сільсько­господарську продукцію;

І в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загально-поширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, вод­ні об\'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передба­чених законом;

- ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Вищенаведені права належать лише землекористу­вачу, який одержав земельну ділянку в установленому законом порядку для відповідних цілей. Тому само­вільному землекористувачу вони не можуть належати і він буде нести відповідальність за, це згідно статей 211-212 Земельного кодексу України.

Самостійне господарювання на землі може мати місце лише за умови використання її за цільовим призначен­ням, яке передбачається в рішеннях органів місцевої влади та місцевого самоврядування про надання землі в користування, а також відповідним документом на право користування землею — Державним актом на право землекористування (на право приватної власно­сті), або договором оренди (суборенди) землі. Самостійне господарювання не може виходити за межі цільового при­значення землі.

Власник землі — це теж землекористувач, якому на­лежать такі ж самі права на користування землею. За­безпечуючи реалізацію власником-землекористувачем права самостійно господарювати на землі, стаття 154 Земельного кодексу передбачає, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішен-

241

ня суду не мають права втручатись у здійснення влас­ником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами до­даткові обов\'язки чи обмеження.

Одним із принципів земельного законодавства є не­втручання держави в здійснення громадянами, юридич­ними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядженню землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» статті 5 Земельного кодексу України).

Порядок встановлення та зміни цільового призначен­ня земель та наслідки його порушення передбачені стат­тями 20 і 21 Земельного кодексу України.

Законний землекористувач має право власності і на ті посіви і насадження сільськогосподарських та інших куль­тур, на вироблену сільськогосподарську продукцію, які одержані іншим суб\'єктом в результаті самовільного використання його землі.

Законний землекористувач не має права власності на ті посіви і культури, які заборонені для вирощування і споживання — наркотичні та інпгї, передбачені в устано­вленому законом порядку.

Землекористувачі в межах наданих ЇМ земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів (ліцен­зій) та гірничого відводу видобувати для своїх господар­ських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використо­вувати надра для господарських і побутових потреб.

Видобування корисних копалин місцевого значен­ня і торфу з застосуванням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до небажаних змін довкілля погоджується з місцевими Радами та місцевими органа­ми Міністерства екології та природних ресурсів Украї­ни (ст. 23 Кодексу України про надра).

Землекористувачі також мають право використову­вати для власних потреб в межах наданих їм ділянок лісові угіддя і водні об\'єкти згідно статті 9 Лісового кодексу України і статті 43 Водного кодексу України.

Право на видобування підземних вод глибиною понад 20 метрів регулюється інструкцією Мінекобезпеки Украї­ни від 28 липня 1994 року «Про порядок видачі до­зволів на видобування підземних вод».1

Право на відшкодування збитків землекористувачам передбачено статтями 156 і 167 Земельного кодексу України.

Збитки, заподіяні вилученням або тимчасовим за­йняттям земельних ділянок, а також обмеженням прав землекористувачів, у тому числі орендарів, погіршен­ням якості земель або приведенням їх у непридатність для використання за цільовим призначенням у резуль­таті негативного впливу, спричиненого діяльністю під­приємств, установ, організацій та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали цих збитків. При обчисленні обсягу збитків враховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земель­них ділянок, а також не одержані доходи.

Споруджувати жилі будинки, виробничі та інші бу­дівлі і споруди можна тільки після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку* передбаченому статтею 116 Земельного ко­дексу, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт (ст. 22 Закону України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування»).*

Землекористувач може, вимагати в адміністративно­му або судовому порядку усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов\'я­зані з позбавленням права володіння земельною дДлян­

1 Збірник законодавчих актів України «Про охорону навколишнього середовища».— 1996.— Том 3.— Стор. 75.

2 ЗП України.— 1993.— № 10.— Ст. 193.

8 Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 52._

Ст. 683.

243

кою, і відшкодування завданих збитків. Відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав відбуваються в порядку, передбаченому статтями 152,158, 211 та 212 Земельного кодексу України.