Стаття 11. Добросовісність і розсудливість

1. Адміністративний орган зобов’язаний діяти добросовісно для досягнен­ня мети, визначеної законом.

2. Адміністративний орган, здійснюючи адміністративне провадження та приймаючи адміністративний акт, повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою, загальноприйнятими нормами моралі й справедливості.

3. Особа має здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними.

Предмет регулювання

1. У коментованій статті закріплено принципи добросовісності та розсудливості як вимоги до адміністративного органу. Аналогічні вимоги щодо добросовісності звернені і до особи — учасника адміні­стративного провадження.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою коментованої статті є захист особи від недобросовісних та нерозсудливих рішень, дій та бездіяльності адміністративного органу, тобто таких, що не узгоджуються (суперечать) із законами логіки, здоровим глуздом та загальноприйнятими нормами моралі.

Правова основа коментованого положення

3. У ЗАП принципи добросовісності та розсудливості корелю- ються з пунктами 5 та 6 частини 2 статті 2 Кодексу адміністратив­ного судочинства України серед критеріїв для оцінки правомірності рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

4. У коментарі до КАСУ (хоча і в попередній редакції, але зміст регулювання не змінився) принцип добросовісності пропонується тлумачити як «прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії добро­совісно (із лат.: bona fide — щиро, правдиво, чесно, без обману). Цей критерій-принцип вимагає від суб’єкта владних повноважень діяти з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначе­ним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без кори­сливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Очевидно, що таке тлумачення принципу добросовісності вказує на його тісний зв’язок з принципами належності мети використання повноваження, безсторонності (неупередженості), пропорційності.

Прикладом недобросовісної поведінки адміністративного органу в адміністративному провадженні можна назвати свідоме незалу- чення певних заінтересованих осіб (тобто приватних осіб, інтереси яких зачіпатиме рішення у справі) до участі в провадженні, оскільки службові особи адміністративного органу передбачали позицію цих заінтересованих осіб, і усвідомлювали, що їх залучення суттєво ускладнить швидке вирішення справи або вплине на суть рішення. Отже, в цій ситуації адміністративний орган допустив свідоме неви­конання своїх обов’язків та проігнорував інтереси інших осіб задля «простішого» чи «передбачуваного» вирішення справи.

5. Добросовісність слід розуміти також як вимогу до особи не зловживати своїми правами та виконувати обов’язки, встановлені законом. У новій редакції ЗАП цей обов’язок визначено у частині 3. При чому ця вимога спрямована не лише на захист публічного інтер­есу, а й на захист прав та законних інтересів інших осіб, зважаючи на можливість існування у адміністративній справі учасників прова­дження з різним статусом та інтересами.

6. У цитованому вище коментарі до КАСУ «під безросудливими (інакше — безглуздими, ірраціональними) рішеннями, діями, безді­яльністю суб’єкта владних повноважень» пропонується «розуміти такі, які жоден суб’єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов’язків, покладених на нього законом. Безрозсудливими необхідно вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими під кутом зору законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів»^[41]. Очевидно, що цей коментар в повній мірі стосується і адміністративних органів в адміністративному провадженні.

Нерозсудливим можна було б вважати і рішення адміністратив­ного органу про призначення повторної експертизи у адміністратив­ній справі, якщо у жодного з учасників провадження немає сумнівів і заперечень щодо результатів першої експертизи.