Висновки до 6 розділу

Українські політичні сили у Галичині спочатку визнавали тимчасовий характер польської окупації, а згодом у ставленні до Польської держави, український політикум розділився на три групи: ліві сили займали радянофільську позицію і пов’язували майбутні перспективи Східної Галичини і Волині у з’єднанні з УСРР; УНДО і християнські організації виступали за співробітництво з польськими урядовими чинниками і розглядали вирішення національних перспектив у рамках Польщі; праві, націоналістичні сили відстоювали гасла національної незалежності.

Українська греко-католицька церква та митрополит А. Шептицький були заангажовані до виникнення Західно-Української Народної Республіки, а пізніше національного руху у Східній Галичині. Антиурядова діяльність А. Шептицького виявилася в активній участі у підтримці українського населення, що переслідувалося поляками; митрополит був противником використання церкви у політичній боротьбі; однак розумів, що нижче духівництво міцно заангажоване у неї, а деколи допомагає національним силам; особисто А. Шептицький засуджував терористичні акти, здійснювані УВО та ОУН як незгідні з наукою церкви, однак, самих політичних структур не засуджував, а трактував їх як форму тимчасової організації державної українсько думки.

Суспільно-політичний рух українців у 1930-их рр. був повПязаний не лише з діяльністю громадських товариств та установ, а й творенням фінансово- кредитних та господарських структур. Кооперативний рух, який розгорнувся у цей період створив фінансові можливості для забезпечення діяльності українських національних організацій.