Право на індивідуальність.

Дослідники особистих немайнових прав фізичних осіб, розглядаючи право на індивідуальність, називали його різними поняттями. Так, М. Н. Малєіна виділяла право на індивідуальний вигляд, в яке вона включала право на зовнішній вигляд людини, право на власне зображення, запис голосу.

Ж. В. Нор виділяє, паралельно до права на індивідуальність фізичних осіб, для юридичної особи право на зовнішній образ як особисте немайнове право. Він аргументує це тим, що окремим категоріям працівників міністерств, відомств, установ видається формений одяг, що часто має за мету виділити співробітників серед інших громадян, тому юридична особа публічного права взагалі й органи внутрішніх справ зокрема наділені правом на зовнішній образ, яке виявляється в зовнішньому вигляді представників певної юридичної особи. При цьому пропонує віднести зміни до статті 300 Цивільного кодексу, і передбачити, що аналогічно до права на індивідуальність для фізичних осіб, юридичні особи можуть володіти правом на зовнішній вигляд¹. Вважаємо, що правильніше буде передбачити право на індивідуальність юридичної особи, оскільки крім зовнішнього вигляду представників деяких юридичних осіб є ще й інші ознаки, які характеризують індивідуальність юридичної особи, про які ми говорили вище.

Інша дослідниця, С. І. Чорнооченко, право на індивідуальність розглядала через правомочності визначення та використання. Перша правомочність, яка полягає в можливості, за її словами, самостійно визначати свій зовнішній вигляд, може обмежуватися носінням одягу встановленого зразка у зв’язку з професією, але коли особа її вибирає, то свідомо обмежує свою індивідуальність. Друга правомочність полягає в можливості вільно використовувати свій зовнішній вигляд. Вона пропонувала закріпити в законодавстві положення, за яким не допускається використання індивідуальності особи в рекламних, пропагандистських та інших цілях без її згоди^{[994] [995]. Якщо провести деяку паралель до юридичної особи, то використання індивідуальності особи не слід допускати не тільки у вищеназваних цілях, а й взагалі без згоди особи її індивідуальні ознаки використовувати не можна.}

В. І. Бобрик право на індивідуальність розглядає переважно через правомочності на свої дії, куди він вписує можливості мати індивідуальність, визначати її, тобто вільно вибирати форми та способи прояву своєї індивідуальності, та надавати дозвіл на використання форм прояву своєї індивідуальності іншим особам. Правомочність на чужі дії, за його словами, полягає в можливостях вимагати від сторонніх осіб не нав’язувати форми і способи прояву індивідуальності, не обмежувати її^[996]. Як ми вже зазначали, результативніше розглядати зміст права через володіння, користування та розпорядження немайновим благом.

Що стосується правомочності по володінню індивідуальністю, юридична особа може мати різноманітні індивідуалізуючі її ознаки. Їх вона може набути в процесі реєстрації, наприклад, найменування юридичної особи, місцезнаходження, а може формувати їх в процесі своєї діяльності. Юридична особа може вільно обирати цю назву, місце свого розташування, інші індивідуалізуючі ознаки, при цьому формуючи свою індивідуальність.

Що стосується правомочності по користуванню індивідуальністю, то Науково-практичний коментар Цивільного кодексу роз’яснює її як можливість обрання будь-якої форми та способу прояву індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та моральними засадами суспільства^[997]. З таким обґрунтуванням ми не згідні, оскільки обрання того чи іншого способу індивідуалізації юридичної особи відбувається в процесі заволодіння, тобто, ця можливість входить в правомочність по володінню.

Користування індивідуальністю, на наш погляд, полягає у використанні вже обраних ознак, які індивідуалізують юридичну особу в процесі своєї діяльності, можливо і в корисних цілях. Таке використання може бути навіть для отримання прибутку, хоч і право на індивідуальність є немайновим правом, і в ньому не повинно бути економічного характеру.

Використання тієї чи іншої ознаки чи сукупності ознак юридичної особи без її згоди не повинно допускатись, так як і не допустимо перешкоджати юридичній особі вільно користуватися своєю індивідуальністю в якості її ознак. Звичайно, що таке використання не повинно порушувати права інших учасників цивільних правовідносин та норм законодавства. Можливими є деякі обмеження у використанні індивідуальності щодо юридичних осіб, якщо таке використання суперечить цілям, для яких створена юридична особа, якщо в статуті не передбачений певний вид діяльності, в сфері якої особа хоче використати індивідуальні ознаки та інші обмеження вибіркового характеру в залежності від виду юридичної особи, індивідуалізуючої ознаки, сфери діяльності юридичної особи.

Правомочність по розпорядженню, яка означає самостійний вияв волі юридичної особи щодо визначення долі блага, полягає в можливостях відмовитись від тієї чи іншої індивідуалізуючої ознаки, змінити її, надати в користування іншій особі. Тут теж все залежить від виду ознаки: якщо це загальна ознака для юридичних осіб, така як найменування - відмовитись від неї юридична особа не може без свого припинення, оскільки існування такої особи без найменування є неможливим; якщо це специфічна ознака, яка допомагає в індивідуалізації, наприклад, логотип, юридична особа може відмовитись від неї без всяких обмежень.

Таким чином, право на індивідуальність юридичної особи - це суб’єктивне особисте немайнове право, яке полягає в можливості формувати та використовувати індивідуалізуючі її ознаки у вигляді найменування, місцезнаходження, печатки, установчих документів, логотипу, бренду, доменного імені тощо, сукупність яких становить особливість юридичної особи, що робить її своєрідною та впізнаваною серед інших осіб.

Що стосується захисту права на індивідуальність, вважаємо, що юридична особа може використовувати всі можливі способи, передбачені для захисту особистих немайнових прав цивільним законодавством. На практиці ми не зустрічали позовів про захист саме права на індивідуальність юридичної особи, напевно тому, що в цивільному законодавстві воно не прописане. Окремі ознаки, що індивідуалізують юридичну особу захистити легше, оскільки в законодавстві містяться норми, що закріплюють їх. Проте їхніх захист відбувається без наголошення на особистій немайновій природі таких прав.

В Цивільному кодексі слід закріпити право на індивідуальність юридичної особи, доповнюючи статтю 300, і викласти її в наступній редакції:

Стаття 300. Право на індивідуальність.

1. Фізична та юридична особа мають право на індивідуальність.

Фізична та юридична особа мають право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

2. Фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності.

Юридична особа має право на прояв своєї індивідуальності у вигляді формування та захисту своїх індивідуалізуючих ознак.

4.2.