3.1.3. Режим таргетування інфляції

Враховуючи недостатню ефективність впливу центрального банку на головну стратегічну ціль - цінову стабільність за допомогою таргетування проміжних показників, на початку 90-х років ряд центральних банків світу запровадили у практику більш гнучкий режим грошово-кредитної політи­ки - таргетування інфляції.

Запровадження режиму таргетування інфляції вимагає наявності низ­ки інституційних передумов, які впливатимуть на ефективність його дії. Основними з них є:

1) Наявність достатньої незалежності центрального банку в питаннях розроблення монетарної політики, визначення кінцевих, проміжних, опе­ративних цілей та інструментів їх досягнення.

Відповідно до світової практики центральних банків, що впровадили режим таргетування інфляції, можна виділити два види незалежності - цільову і повну. Цільова незалежність є результатом надання центрально­му банку повноважень щодо застосування інструментів грошово-кредит­ної політики в тих межах, які необхідні для досягнення поставленої Уря­дом цілі. Такий вид незалежності можна відзначити в країнах Латинської Америки, Східної Європи і Азії - Бразилія, Колумбія, Перу, Мексика і Таїланд. Характерним для цих країн є автономія центрального банку щодо оголошення значення і терміну досягнення таргету. Такий номінально ви­сокий рівень незалежності пояснюється тим, що більшість із згаданих кра­їн у різні періоди часу змушені були вирішувати проблему стрімкого зрос­танням інфляції, яка була спричинена монетизацією дефіциту бюджету.

Для запобігання дії цього фактору інфляції за рекомендаціями МВФ були проведені заходи щодо підвищення незалежності центрального банку (у тому числі шляхом оголошення про перехід до режиму таргетування ін­фляції у нормативних актах).

Потрібно звернути увагу на той факт, що незважаючи на те, що номіна­льно технічні характеристики встановлює центральний банк, це не означає повну інструментальну незалежність від Уряду у проведенні грошово- кредитної політики, так як до складу комітету, який приймає рішення щодо проведення грошово-кредитної політики, як правило включаються пред­ставники Уряду (перш за все Міністр фінансів). Між тим, відповідальність за дотримання таргету несе безпосередньо центральний банк країни.

Повна незалежність характеризується прийняттям центральним бан­ком відповідальності за досягнення поставленої мети в поєднанні з майже необмеженою можливістю застосовування інструментів грошово-кредит­ної політики. Такий вид незалежності спостерігається, перш за все, у та­ких розвинутих країнах як Норвегія, Австралія, Канада, Нова Зеландія та Великобританія. Характерним для цього виду незалежності є те, що осно­вні технічні параметри встановлюються або урядом (відповідно до показ­ників бюджету), або у вигляді домовленості після відповідних консульта­цій з Урядом. На наш погляд, така автономія центрального банку має бі­льше переваг, ніж цільова незалежність. У цьому випадку процес прийн­яття рішень є більш прозорим, що дозволяє рівномірно розподілити відпо­відальність та скоординувати дії між Урядом і центральним банком.

2) Друга передумова є прямим наслідком попередньої і полягає у не­обхідності встановлення перед центральним банком лише однієї цілі.

Так, спільною рисою для усіх центральних банків країн, що впровади­ли режим таргетування інфляції є досягнення лише однієї цілі - цінової стабільності, і, як правило, це визначено нормативним актом, який регла­ментує діяльність центрального банку [241].

Важливо зазначити, що в розвинутих країнах, які першими запрова­дили інфляційне таргетування, відповідні зміни у законодавстві мали міс­це вже після його введення. Але для країн східної Європи, Азії і Латинсь­кої Америки визначення цінової стабільності, як єдиної цілі центрального банку було обов’язковою передумовою для впровадження режиму тарге­тування інфляції.

3) Наступна передумова полягає у необхідності аналізу результатів впливу інструментів монетарної політики. З цією метою важливим є наяв­

ність якісних економетричних моделей, які достовірно і на постійній ос­нові описували б процеси, що відбуваються в економічній системі. Знання функціонування економічної системи і трансмісійного механізму навіть у високорозвинених країнах є завжди недосконалим, оскільки часові лаги і канали мають тенденцію змінюватися. Додаткову проблему становить не- передбачуваний вплив глобалізаційних процесів, зокрема: динаміки цін на сировину та енергоносії, коливання попиту на експортні товари.

4) Добре розвинена система комунікацій центрального банку. Особ­ливістю дії режиму таргетування інфляції полягає в обов’язковому надан­ні органами монетарної влади для суспільства об’ єктивної і всебічної ін­формації про поточний стан інфляційних процесів, а у випадку відхилення від оголошеного таргету - чітких і однозначних пояснень щодо причин і вжитих заходів спрямованих на подолання такої ситуації. Це потребує об­ґрунтованої і чітко налагодженої системи інформаційних каналів, яка од­ночасно охоплювала б максимально широкі кола суспільства. До складу інструментів комунікації включаються: прес-релізи щодо змін основних інструментів монетарної політики, регулярні інфляційні звіти, виступи ке­рівництва центрального банку, публічні дискусійні клуби і круглі столи, статті і огляди в наукових та публіцистичних виданнях, розміщення ін­формації на інтернет-порталах тощо.

Крім зазначених умов, макроекономічне середовище також повинно бути належним чином адаптоване до запровадження режиму інфляційного таргетування, що передбачає наявність:

1.

2. Зваженої бюджетної політики та її належної координації із монетар­ною політикою. Дефіцит бюджету завжди був і залишається одним з основ­них факторів, що впливає на рівень інфляції у країні. Взаємозв’ язок зва­женої бюджетної політики тісно переплітається з питанням автономії цент­рального банку, а отже, з можливістю проведення ним незалежної грошо­во-кредитної політики. Як показує практика країн, що розвиваються, рі­вень незалежності грошово-кредитної політики центрального банку прямо пропорційний зростанню дефіциту бюджету: чим більші проблеми з по­криттям дефіциту бюджету, тим менша автономія центрального банку.

Індикаторами, що характеризують присутність проблем дефіциту державного бюджету є: факт існування прямих позик Уряду в централь­ному банку, низька ємкість внутрішнього ринку для розміщення необхід­ного обсягу державних облігацій, низька дохідна база бюджету. Позитив­не значення цих індикаторів є прямим наслідком незваженої бюджетної політики, яка характеризується бюджетним дефіцитом, який за формою прояву є прихованим, за причинами виникнення - вимушеним, а за спря­муванням коштів - на поточні витрати. Наявність цих індикаторів вказує

на обмеження рівня незалежності центрального банку у виборі інструмен­тів грошово-кредитної політики, що відповідно впливає на її ефективність впровадження стратегії таргетування інфляції.

Необхідність тісної координації між центральним банком і Урядом зу­мовлена тим, що розвинуті країни встановлюють цільовий орієнтир на три­валий термін (здебільшого 5 років), що суттєво знижує можливість центра­льного банку прогнозувати рівень інфляції без тісної координації з основ­ними заходами економічної (перш за все фіскальної) політики.

3. Механізму ринкового регулювання цін, що означає відсутність або принаймні мінімізацію адміністративного регулювання цін.

4. Мінімізації впливу факторів, що мають непередбачений, але одночас­но суттєвий вплив на попит грошей.

Необхідно зазначити, що жодна з країн яка запровадила режим інфля­ційного таргетування не створила в повній мірі усі необхідні макроеконо- мічні передумови. Разом з тим, це не мало суттєвого впливу на їх рішення так як реформування системи економічних відносин відбувалось вже під час дії цього монетарного режиму за відповідної підтримки з боку Уряду.

Як вже зазначалось, режим інфляційного таргетування є доволі склад­ною системою взаємопов’язаних заходів спрямованих на досягнення пуб­лічно оголошеного таргету. Кожен з цих заходів (наприклад, перегляд ба­зової процентної ставки) виступає не тільки як інструмент регулювання, але і є важливим джерелом інформації для суб’єктів господарювання від­носно подальших заходів центрального банку. Тому оголошення інфля­ційного таргету супроводжується визначенням низки додаткових характе­ристик, які б надавали суб’єктам господарювання додаткову інформацію відносно якого часу центральний банк буде дотримуватися оголошеної цілі, який саме показник інфляції буде вибраний в якості таргету, наскіль­ки він буде характеризувати цінову динаміку, в якому «коридорі» повинно знаходитися цільове значення; які заходи будуть застосовуватися органа­ми державного регулювання у випадку відхилення від проголошеного значення рівня інфляції. Відповідь на ці та інші питання надається у ви­значенні технічних параметрів режиму таргетування інфляції серед яких обов’язковими для визначення є:

- горизонт таргету;

- вид таргету;

- числова інтерпретація таргету;

- процедура підзвітності і відповідальності центрального банку.

Горизонт таргету. Існує два підходи щодо визначення поняття гори­зонту таргетування. Відповідно до першого підходу [236; 259; 241] гори­

зонт таргетування це часовий період, протягом якого центральний банк має вплив на значення інфляції, тобто в даному розумінні під горизонтом таргетування мається на увазі часовий лаг, протягом якого центральний банк за допомогою інструментів грошово-кредитної політики впливає на рівень інфляції.

Другий підхід [241] визначає горизонт таргетування як термін часу, про­тягом якого центральний банк повинен утримувати поставлене Урядом або самостійно встановлене значення таргету. На відміну від першого підходу, другий підхід передбачає підзвітність центрального банку за дотримання ви­значеного рівня показника інфляції протягом горизонту таргетування.

Звичайно, обидва підходи взаємопов’ язані між собою, причому пер­ший підхід набуває вирішального впливу в країнах де центральні банки самостійно встановлюють значення таргету.

У країнах, де цілі і значення таргету встановлюються відповідно до середньострокових програм розвитку економіки, горизонт таргетування дорівнює 5 рокам і визначається: а) відповідно до терміну, протягом якого або Голова центрального банку займає свою посаду, або діючий Уряд є легітимним; б) відповідно довжині економічного циклу. До таких країн відноситься Австралія, Канада, Нова Зеландія, Велика Британія. Як видно в цьому випадку горизонт таргетування залежить, у першу чергу, від ста­більності економічної і політичної системи країни, а також від можливості прогнозування розвитку економіки країни з боку Уряду. На ex-ante horizon покладено більш технічні функції, які полягають у висновках щодо впливу грошово-кредитної політики на стан економіки, а не наданні вирішального аргументу щодо можливості встановлення і дотримання центральним бан­ком протягом певного періоду значення таргету.

Центральні банки країн, що самостійно (або після консультацій з Уря­дом) установлюють значення таргету, орієнтуються, по-перше, на власні можливості прогнозування рівня інфляції (відповідно до діючої моделі трансмісійного механізму), а по-друге, - на термін дії інших стратегічних документів (перш за все тих, що стосуються фіскальної політики), в яких зазначено прогноз основних макропоказників. Тому, не зважаючи на те, що горизонт таргетування встановлюються, як правило, на рівні трьох ро­ків, може бути запроваджена практика щорічного (короткострокового) встановлення значення таргету. Комбінація коротко і середньострокового горизонту таргетування характерна для країн з початково високим рівнем інфляції, недостатнім де-факто рівнем незалежності центрального банку.

Наступним параметром, який потребує визначення при переході до режиму таргетування, є вид таргету. В рамках цього необхідно розгляну­ти два питання:

1. Який показник інфляції треба обрати в якості таргету?

2. Який числовий вигляд він повинен мати?

Вибір показника повинен вирішуватися відповідно до трьох основних питань:

1. Наскільки обраний показник адекватний тим процесам, які відбу­ваються в економіці країни (макроекономічний аспект).

2. Чи характеризує обраний показник інфляційні процеси з точки зору суспільства (комунікаційний аспект).

3. Яка процедура прогнозу обраного показника.

Згідно світового досвіду [246; 273; 288] існує два методи розрахунку показника цін, які обираються в якості таргету: індекс споживчих цін або так званий показник «базової» інфляції, який складається безпосередньо центральним банком.

Переваги від запровадження індексу споживчих цін, як цілі таргету- вання, полягають у тому, що:

1. Його визначення є універсальним для усіх розвинених країн світу.

2. Методологія його розрахунку не потребує додаткових пояснень для економічних агентів і є зрозумілою як для реального сектору економіки, так і для домашніх господарств (у загальному розумінні цей показник по­винен характеризувати «вартість життя» [238].

3. Динаміка індексу споживчих цін є «адекватним» індикатором поточ­ного стану економіки, тобто на відміну від «базової» інфляції цей показ­ник змінюється відповідно до інших макро- показників, що дає можли­вість контролювати його значення в рамках економічної системи (особли­во з точки зору впливу рівня цін на ВВП). На думку деяких дослідників [273] ця перевага індексу споживчих цін є вирішальною з точки зору ви­бору його в якості таргету.

Головним недоліком вибору ІСЦ в якості таргету є недосконалість ме­тодики його прогнозування (навіть у короткостроковому періоді), а також обмежені можливості центрального банку самостійно впливати на його значення.

Ця проблема вирішується шляхом вибору показника «чистої» інфляції в якості таргету. Таким чином центральний банк отримує можливість як прогнозувати його значення, так і впливати на нього. У загальному вигля­ді цей показник є цільовою функцією центрального банку, яка описує вплив грошово-кредитної політики на стан економічної системи.

На відміну від індексу споживчих цін, методику розрахунку показника «чистої» інфляції та його інтерпретацію важко зрозуміти суб’єктам ринку. Невипадково цей показник не обрали в якості таргету такі країни як Туреч­чина і Румунія [242]. Другим недоліком таргетування «базової» інфляції є неадекватність економічним процесам у середньостроковій перспективі. На думку деяких дослідників [236; 242], таргетування «базової» інфляції,

методологію розрахунку і прогнозування якої встановлює центральний банк, штучно відриває проведення грошово-кредитної політики від загаль­ноекономічної програми розвитку. Третім недоліком є те, що органами ста­тистики (не говорячи вже про різні дослідницькі організації) обов’язково публікують офіційно розрахований показник інфляції - індекс споживчих цін, який у середньостроковій перспективі може відхилятися від показника базової інфляції. У підсумку все це суттєво знижує рівень довіри суспільст­ва до адекватності політики, яку проводить центральний банк, а відтак і до зниження ефективності політики інфляційного таргетування.

Взагалі, як показує досвід, введення центральним банком в якості тар- гету показника «базової» інфляції можливе протягом певного перехідного періоду. Яскравим прикладом такого підходу є, наприклад, Чехія, де споча­тку (в період з 1997 по 2001 р.) було введено таргетування індексу «базо­вої» інфляції, який не враховував близько 18% від індексу споживчих цін (у частині динаміки цін на оренду майна та енергоресурси). Починаючи з 2002 р., в якості таргету було введено індекс споживчих цін. Другим при­кладом використання «базової» інфляції на початковому етапі є Нова Зела­ндія. Так, в пункті 2 Політичної угоди від 2 березня 1990 р. зазначено, що «таргетування інфляції повинно стосуватися цін товарів і послуг, які спо­живаються домашніми господарствами. Зараз, на жаль, індекс споживчих цін (що розраховується Державним департаментом статистики) не відпові­дає поставленим вимогам. Причиною цього є включення витрат на житло (у тому числі оренду)». А вже починаючи з Політичної угоди від 16 грудня 1992 р., стабільність цін визначається вже у «термінах CPI» (пункт 2). При­чому в цьому пункті надано пояснення, що цей показник обраний як такий, що є «найбільш зрозумілий для суспільства». Слід додати, що індекс спо­живчих цін в якості таргету зазначався в Політичній угоді від 10.12.1996 р. і від 17.09.2002 р., яка діє і по цей час. Виключенням була Політична угода від 15.12.1997 р., де в пункті 2 було зазначено, що «для досягнення цінової стабільності в якості таргету буде обрано індекс споживчих цін за виклю­ченням кредитних послуг (CPIX), який публікує Державний департамент статистики». Важливою особливістю даної Угоди є акцентування уваги на тому, що індекс, який обраний в якості таргету, розробляється і публікуєть­ся Державним департаментом статистики, а не центральним банком країни. Однією з основних причин того, що Туреччина не вводила таргетування інфляції до 2006 р. є те, що турецька Агенція статистики змінила складові індексу споживчих цін відповідно до корзини споживання товарів і послуг з урахуванням сезонності у 2005 р.

Наступним параметром, який за своєю суттю є технічним, але в той же час пов’язує процес прийняття рішень з відповідальністю центрального банку за дотримання режиму таргетування інфляції, є вибір числової

інтерпретації таргету. Це питання полягає у визначенні допустимого зна­чення на яке показник інфляції може відхилятися від заданого орієнтиру.

Більшість країн, що впровадили інфляційне таргетування, надали пе­ревагу гнучкій числовій інтерпретації цілі, що передбачає знаходження показника інфляції у заздалегідь визначеному діапазоні. У межах такого підходу розрізняють два види діапазону - з оголошеним середнім значен­ням і лише з зазначеними граничними межами.

У деяких країнах (Колумбія, Чехія (період з 2001 - 2004), Таїланд, ПАР, Нова Зеландія) показник інфляції повинен знаходитися у визначе­ному діапазоні без уточнення середнього значення, яке, власне, і є число­вим значенням таргету. Введення діапазону, як числової інтерпретації тар- гету, може бути пояснено з точки зору залучення цими країнами досвіду Нової Зеландії, де центральний банк в угоді з Урядом щодо дотримання рівня інфляції завжди зазначає саме діапазон, але не середнє значення. Цей підхід, крім зазначених країн, не отримав широкої підтримки.

Це пов’ язано з тим, що по-перше, навіть за сприятливих умов, довго­строкової стабільності і позитивних результатах від впровадження режиму таргетування інфляції, в суспільстві завжди буде присутня невпевненість щодо можливості центрального банку за допомогою інструментів грошо­во-кредитної політики регулювати рівень цін в країні [269]. Введення не­чіткого числового діапазону (тобто без визначення середнього рівня) не дає можливості суспільству оцінити поведінку центрального банку. В да­ному випадку відхилення від середнього значення не може бути розціне­но, як зростання ризику недотримання встановленого таргету. Така невиз­наченість може створити тиск на центральний банк як з боку Уряду, так і з боку економічних суб’єктів щодо обов’язковості утримання інфляції в межах діапазону, незважаючи на ймовірний вплив зовнішніх шоків. У під­сумку це призведе до невиправданих втрат як центрального банку, так і економіки в цілому, падіння довіри суспільства, політичної кризи.

По-друге, вихід числового таргету за межі діапазону завжди створює більш негативне враження і занепокоєння у суспільстві, ніж відхилення від крапкового значення [239; 241].

По-третє, межі діапазону завжди сприймаються як «критичні» точки і наближення до них завжди буде знаходитися в епіцентрі уваги суспільства (принаймні ЗМІ і Уряду). Особливо це важливо у тому випадку, коли об­раний короткостроковий горизонт таргетування.

Як видно, два останніх зауваження стосуються також числової інтер­претації таргету з визначеним середнім. Не зважаючи на це, більшість кра­їн, що запровадили режим таргетування обрали саме такий числовий ви­гляд таргету - тобто числовий діапазон з оголошеним середнім значенням. Серед таких країн можна зазначити Бразилію, Канаду, Чилі, Чехію (почи­наючи з 2005), Угорщину, Ісландію, Перу, Польщу, Швецію. Значення

відрізка між центральним середнім значенням і межами коливається від 2,5% (Бразилія) до 1% (наприклад, Канада, Чилі). В останні два роки, особливо серед країн, що тільки впровадили режим інфляційного таргету- вання (Туреччина, Румунія) спостерігається подальша еволюція гнучкої інтерпретації інфляції - оголошення в якості цілі лише певне числове зна­чення таргету, а так звану «зону невпевненості» (тобто фактично діапазон) зазначати в частині, що стосується можливих відхилень. Такий підхід не можна інтерпретувати як жорстку ідентифікацію таргету, тому що «зона невпевненості» має досить широкий числовий розмах. Крім цього проце­дура відповідальності за недотримання поставленого числового значення таргету обмежується лише публічним звітом щодо причин, які призвели до такого відхилення.

Незважаючи на зазначені недоліки, дослідники зазначають дві ключо­ві причини на користь вибору гнучкої числової інтерпретації таргету. По- перше, в умовах недосконалості ринкових відносин (особливо в перехід­них та трансформаційних економіках) важливо мати можливість проводи­ти гнучку грошово-кредитну політику, метою якої може бути не тільки цінова стабільність, але і стабільність валютного курсу. По-друге, комбі­нування діапазону і горизонту таргетування може використовуватися як для проведення стабілізаційних заходів, так і для стимулювання економі­чного зростання, зниження безробіття тощо. Необхідною умовою для цьо­го є чітке уявлення дії трансмісійного механізму протягом коротко- та се- редньострокового періоду, що не завжди можливо в умовах недостатньо розвинутої економіки.

Жорстка числова ідентифікація таргету виражається у оголошені кон­кретного значення (крапки) і характерна для розвинутих країн, таких як Великобританія, Норвегія та ЄЦБ. Наприклад, в огляді монетарного ре­жиму Великобританії зазначено, що «інфляція вище 2% так само є непри­пустимою як і значення, що є нижче цього рівня».

Як вже зазначалось, переваги від запровадження жорсткої числової ідентифікації полягають у тому, що по-перше крапкове значення (особли­во в поєднанні з середньостроковим горизонтом) є добрим орієнтиром для суб’єктів господарювання відносно перспектив щодо розвитку економіч­ної ситуації в країні, а відтак - позитивно впливає на очікування суспільс­тва, іноземних інвесторів; по-друге, встановлення крапкового значення є ознакою спроможності центрального банку не тільки передбачити розви­ток економічної системи і впливати на її стан шляхом реалізації грошово- кредитної політики, але й займати провідне місце в інституціональній сис­темі органів державного управління, що не потребує додаткової норматив­но закріпленої незалежності центрального банку.

Характерними рисами режиму жорсткої числової інтерпретації цілі є, по-перше, відсутність обумовлених випадків12, коли фактичне значення інфляції може відхилятися від попередньо встановленого, по-друге, вузь­кий коридор допустимих відхилень (не більше 1%), по-третє, крім пояс­нень, що спричинило відхилення від значення поставленої цілі надається перелік дій центрального банку, які необхідно здійснити з метою повер­нення інфляції до таргетованого значення.

І останнім, але не менш важливим за попередньо визначені технічні характеристики, є формат підзвітності та відповідальності центрального банку за дотримання встановленого значення таргету.

Як вже зазначалось, основою ефективності режиму таргетування інф­ляції є розуміння суспільством дій центрального банку, іншими словами центральний банк (за участю Уряду) повинен гарантувати цінову стабіль­ність протягом визначеного часового горизонту шляхом реалізації власної грошово-кредитної політики. Враховуючи той факт, що показник інфляції (як власне і більшість інших статистичних показників) неможливо виміря­ти окремим суб’єктам господарювання апріорі буде присутня недовіра до його значення, яка поглиблюватиметься внаслідок недосконалої системи підзвітності та відповідальності центрального банку.

Система підзвітності складається з двох складових: нагляду керуючих органів державного управління і публікація звітів.

о • ...... . 13

З точки зору інституційної підзвітності нагляд за проведення грошо­во-кредитної політики здійснюється Урядом (Канада, Великобританія, Іс­ландія, Таїланд), Парламентом (Угорщина, Чехія, Південна Корея, Польща, Швеція), а також одночасно обома гілками влади (Австралія, Чилі, Мекси­ка, Нова Зеландія, Норвегія, ПАР). Подання звітів відбувається в середньо­му раз на місяць і його результати публікуються у ЗМІ. Іншими словами - оголошення рішень (але не протоколів їх прийняття!) щодо змін у грошово- кредитній політиці є інструментом комунікації центрального банку.

Відношення до цього як серед науковців, так і практиків неоднознач­не. Це пов’язано з думкою, що така підзвітність є зайвою (центральні бан­ки і без цього налагоджують комунікаційні канали шляхом проведення брифінгів, прес-конференцій, випуску прес-релізів тощо) і що більш важ­ливо - може обмежувати інструментальну незалежність центрального

12 Наприклад, внаслідок несподіваного зростання зовнішніх цін (Чехія, Нова Зеландія, Філіппіни, Польща, ПАР), різкі коливання непрямих податків (Швеція, Філіппіни, Нова Зеландія), коливання цін на продукцію аграрного сектору (Чехія, Філіппіни, Польща), несподіваний притік капіталу (ПАР), коливання цін на нерухомість тощо.

13 У даному контексті нагляд розуміється як надання звіту центральним банком органам державного управління щодо рішень, які стосуються грошово-кредитної політики. Мож­ливість впливу на самі рішення обмежені відповідно положення про інструментальну автономію центрального банку.

банку. В цілому така думка є слушною, з огляду на те, що це може створи­ти тиск на окремих членів комітету, який приймає рішення щодо прове­дення монетарної політики, тому протоколи прийняття рішень публікують лише Корея, Польща та Великобританія, але з лагом біля 3 місяців (Поль­ща і Корея). Решта країн публікує лише звіт, який має визначену структу­ру: надання оцінки виконання грошово-кредитної політики, передумови та фактори, що вплинули на рішення щодо зміни грошово-кредитної політи­ки, ризики, які можуть вплинути на досягнення поставленого таргету.

Враховуючи той факт, що грошово-кредитна політика має такі важли­ві наслідки для суспільства, питання відповідальності за результат також потребує окремої уваги. Необхідно пояснити, що в даному контексті від­повідальність приймає форму конструктивного обговорення, а не політич­ного тиску або репресій. Формат обговорення проблеми відхилення зале­жить від того, який орган державного управління встановлює таргет, - уряд, центральний банк або обидва інститути разом та від вигляду таргету.

Відповідальність і підзвітність центрального банку є не тільки і не стільки процес інформування про результати грошово-кредитної політики центральних органів законодавчої і виконавчої влади. Подання відповід­ного звіту передбачає публічну реакцію з їх боку у випадку, коли їх дії призводять до відхилення фактичного значення інфляції від таргету. Кін­цевою метою є врегулювання причин порушення режиму, наслідком чого може бути зміна виду і значення таргету.

Важливим елементом підзвітності центрального банку і, одночасно, комунікаційної політики, є публікація Інфляційного звіту і Звіту з моне­тарної політики. Зазначені документи дають можливість суспільству не тільки отримувати інформацію про хід проведення центральним банком грошово-кредитної політики, але і формувати власні очікування щодо по­дальшого розвитку економіки країни. У свою чергу це накладає на центра­льний банк додаткову відповідальність відносно прозорості у проведення проголошеної грошово-кредитної політики.

У цілому вибір режиму грошово-кредитної політики залежить від кола завдань, що поставлені перед органами державного управління, особли­востями економічної системи та її місця в системі міжнародного розподілу продуктивних сил.

Безумовними перевагами режиму інфляційного таргетування та ін­шими режимами грошово-кредитної політики є:

- визначення номінального якоря, наслідки досягнення якого є зрозу­мілими для суспільства;

- гнучкість у виборі та застосування інструментів грошово-кредитної політики, що є безумовним стимулом подальшого розвитку фінансового ринку, стабілізації попиту на гроші.

Результати зазначеного режиму в значній мірі залежать від повноти інституційних і макроекономічних передумов, відсутність яких матиме, безумовно, негативний вплив на ефективність дії грошово-кредитної полі­тики, орієнтованої на цінову стабільність.

3.2.