ТЕМА ІІ ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ ПРАВІ

Дослідження тієї чи іншої галузі візантійського права необхідно починати з початку формування синтезу названих традицій: римського права, грецької правової культури та християнських цінностей.

Нормативна формула шлюбу запропонована Модестіном була прийнята у Візантії в часи Юстиніана, а пізніше каноністами та світськими юристами кінця ІХ – початку Х ст. Щоб зрозуміти її смисл у різні епохи недостатньо проаналізувати відповідні системи права, інститути та норми. Тобто, догма права є складовою методології для історика права (разом з філософією права та соціологією права). Жодна спроба нормативного співставлення не виведе на бажаний результат, але є необхідною як початковий етап аналізу даної норми в суспільному житті. Різного роду теорії, напрями досліджень, концепції (наприклад “природного права”), необхідно використовувати в технічному, теоретично-гносеологічному сенсі історико-правових досліджень, а не в якості … онтологічної основи.

Отже, враховуючи відповідні методи історії права (догми, соціології, філософії права) та методики історико-правового перекладів спробуємо розкрити зміст, нормативно-регулятивне значення, місце в на у конструкцію шлюбного права Візантії сентенції Модестівна. В кінці класичного періоду римського права ( між 226 – 244 рр.) пізньоримський юрист Модестін у 1-й книзі 10-ти томних “Правил”, очевидно вперше, у юридичній практиці дав нормативне визначення шлюбу: “Nuptiae sunt coni(j)unctio maris et feinae et consortium omnis vitae, divini et humani iuris communication”. Візантійський юрист Трибоніан (керівник авторського колективу створення Дігест) вніс сентенцію Модестін в 1-й фрагмент ІІ титул 23 книги Дігест Юстиніана. Згодом нормативне визначення Модестівна буде сприйняте творцями християнської доктрини шлюбу (Номоканон патріарха Фотія, Тит. ХІІ, гл. 13) і майже дві тисячі років без жодних змін побутує в канонічній літературі. Зі світського законодавства після Дигест визначення шлюбу Модестівна, на межі ІХ-Х ст., потрапило у Василіки[26], а на початку Х ст.

Чи відповідала шлюбна практика доби Модестівна, а також різних періодів візантійського права ? Чи можна поширити дане визначення на історію права інших, дохристиянських цивілізацій? Якщо перше питання вимагає більш фундаментальних доказів та аргументації, то відповідь на останнє лежить на поверхні. Відповідь однозначна – ні. У зв’язку з цим лише необхідно показати: чому не відповідає і цей, на перший погляд приклад відповідності понять, підтвердить наявність онтологічної прірви при вирішенні гносеологічної проблеми.

Але на початку виникає філологічна або філологічно-юридична проблема. Це дуже важливе питання юридичної методології, як в контексті формально-догматичному, так і в філософсько-соціологічному. Виникає цілком слушне питання: як ми можемо розкрити зміст цієї сентенції в контексті ІІІ (Модестін) та VІ (Дигести) століть, якщо невідомо яку парадигму відображає той чи інший переклад сентенції Модестіна. Відтворення юридичних текстів двохтисячолітньої давності на сучасну мову, писав німецький романіст А. Ваке, являє значну складність. Зокрема, це зумовлено тим що термінологія Дігест не являється послідовною, а ядро будь-якого юридичного поняття оточене численними варіантами, що не мають термінологічного значення[30]. На принципи перекладу Дігест доцільно акцентувати увагу в процесі аналізу того чи іншого варіанту перекладу.

Окрім чисто філологічних проблем, підкреслив німецький вчений, ми часто стоїмо перед значними проблемами юридичного тлумачення, що ждуть свого вирішення[31].

Кожний переклад, що не виходить за межі можливого, тобто принципів перекладу, збагачує інтерпретацію сентенції римського класика, але наше завдання полягає в тому, щоб розкрити зміст, з допомогою таких варіантів перекладу, які відображають дух і матерію епохи в добу Модестівна та в період юстиніанівських реформ. А потім з’ясувати особливості використання даної сентенції в наступні періоди.

Інтерес викликає очевидно особистий переклад римського класика видатного представника німецької юриспруденції Юліуса Барона (1834 – 1898)[35]. Його книга російською мовою з’явилась на початку ХХ ст. у перекладі проф. Петражицького, засновника психологічного та соціологічного напряму в юриспруденції[36]. В 3-му виданні перекладу праці Барона знаходимо наступний варіант переклад сентенції Модестіна: “Брак есть соединение мужчины и женщины, для нераздельного общения жизни и права”. І юридичний зміст, і філологічна форма цілком узгоджуються. Очевидно цей варіант перекладу стилістично найбільш досконалий, але 2 частина характеризується вільним, недослівним перекладом. В зв’язку з цим варто звернути увагу на загальний принцип перекладу іноземного тексту: перекладач немає права, щось опускати, він повинен правильно передати всі подробиці, а якщо іноземне слово можна тлумачити по різному, перекладач повинен вибрати найбільш відповідне контексту слово[37]. До того необхідно проаналізувати другу частину в сенсі відповідності оригіналу і відмінності з іншими перекладами за юридичним змістом. Порівняймо з варіантом Перетерського-Кофанова (у Перетерського відсутність прикметника “супружеский”) “Брак есть супружеский союз мужа и жены, общность всей жизни, единение божественного и человеческого права”. Тут “спільність всього життя” та “єднання божественного та людського права”. В Барона-Петражицького основні поняття: шлюб – поєднання – для – нераздельного общения жизни и права. У Перетерського-Кофанова шлюб характеризується спільністю життя та єднанням права, а у Барона-Петражицького шлюб-єднання чоловіка та жінки як засіб для неподільного спілкування життя та права. Формально скорочується тотожні близькі за змістом поняття і є незначний відхід від оригіналу. Замість “союзу” використано соединение, а замість “общонсти” (всей жизни) и “единения” (божественного и человеческого права) використано “(для) нераздельное общения (жизни и права). Замість понятть “божественне право” та “людське право” одне узагальнююче поняття право. Для аналітичної догматики переклад Барона-Петражицького є в цілому задовільним, оскільки нормативний зміст в загальному відповідає оригіналу. Для історика права важливе значення відіграє кожен нюанс, що висвітлюється при кожному перекладі.

Сучасний російський романіст-аналітик Дмитро Дождєв запропонував наступний переклад сентенції Модестіна: “Брак – это единение мужа и жены и объединение всего в жизни, соединение по божественному и человеческому праву”[38]. (Шлюб – це єднання чоловіка та жінки і об’єднання всього в житті, поєднання (“cоединение”)(рос.) за божественним та людським правом (укр.). На наш погляд у Дмитра Дождєва досить вдале поєднання філології з юриспруденцією, яке разом з тим відповідає принципу методики перекладу правового тексту, а саме принципу максимально допустимого особистісного характеру тексту перекладу, не допускаючи перекручення правового змісту уривку.

Середню позицію між варіантом Перетерського – Кофанова та Дождєва займає переклад сентенції Модестівна в підручнику під редакцією І.Б. Новицького та І.С. Перетерськогою, що знаходиться в ІV розділі, автор якого проф. Є. А. Флейшиц: “Модестин определил брак, как: (далі виділено абзацом) союз мужа и жены, объединение всей жизни, общение в праве божественном и человеческом”[39]. Отже три поняття, що відрізняють або ототожнюють останній варіанти перекладів від інших наступні: союз, объединение (всей жизни), общение (в праве бож. и чел.). Поняття “союз” співпадає з перекладом Кофанова та Перетерського, “объединение” як у Дождева, а “общение” з третьою частиною сентенції у Барона-Петражицького, але в Барона “спілкування (“общение”) життя та права” без прикметника божественного, а у Новицького-Перетерського -Флейшиц – “спілкування в праві божественному та людському”. В самого ж Перетерського, як уже зазначалось, “єднання божественного та людського права”. “Общение” (рос.) в праві є цілком можливим, але для цього не обов’язково одружуватись. Але даний переклад, останньої частини сентенції, не являється особистим результатом творчості авторів підручника, оскільки майже ідентичний (в даній частині ) перекладу, який поширений в церковній літературі і вважається канонічним[40].

В чому причина відмінностей між різними перекладами сентенції Модестівна? По-перше, відчувається різниця перекладів з латинського оригіналу та з грецьких протографів. По-друге, різні уявлення про відображення сентенцією неоднакових за оцінками романістів суспільних умов. По-третє – відображення в перекладах різних ціннісних орієнтацій і відповідне використання синонімів, які мають певні ціннісно-правові відтінки. “Матеріальною основою” для творчості перекладачів стала поліваріантність змісту трьох понять сентенції, завдяки чому виникли різні редакції уривку-визначення Модестівна. Наявні переклади безперечно збагачують розуміння істориками права змісту визначення шлюбу Модестіном. Але ми повинні пам’ятати що змінювались суспільні умови і ціннісні парадигми, еволюційних змін зазнавала стилістика латини і грецької мови, а перекладачі кожної епохи мали власне “філологічне озброєння”, мету і методику, принципи і методологію перекладу. Для того, що зрозуміти логіку перекладачів звернемось до значень трьох понять сентенції Модестівна,оскільки інші були константою даного виразу. Попробуємо передати вирішення проблеми у такій формі:

“Nuptiae sunt (шлюб є) coniumctio ( 1) зв’язок, родинний зв’язок, спорідненість, 2) дружба, близькість; 3) згода, симпатія; 4) шлюб, шлюбні відносини, сімейні стосунки; 5) зв’язок, відношення до когось; 6) спілка, союз, єднання, з’єднання (об’єднання)) maris et feinae et (чоловіка і жінки) et consortium ( і А[41]: 1) співучасть; 2) спілкування; 3) суміщення, змішування, суміш; 4) спільність, спільність майна; В[42] (інший словник): 1) “велика агнатська родина”, спільність; єдність; спілка; (2) співтовариство; С[43]: співучасть, співтовариство, спільність) omnis ( 1) кожний, всякий, усілякий; 2) всюдисущий, все можливий, суцільний; 3) увесь, цілий, сукупний, повний) vitae (життя, спосіб життя, побут, засіб життя), divini et humani (божественному і людському) iuris (права) communication (спілкуватися, робити спільним, поєднуватись, зв’язуватись). Таким чином перекладачі не були обмежені безальтернативими варіантами перекладу. А юристи , зокрема історики права змушені враховувати слідуючий стан речей: 1) в залежності від можливостей при догматичному аналізі враховувати наповненість поняття змістом кількох пояснювальних слів. Наприклад коли ми намагаємось точно зрозуміти зміст слова consortium (в контексті omnis vitae) і використовуємо варіанти слів спільність (всього життя) або єднання (всього життя) ми: 1) розуміємо це поняття з врахуванням інших ознак: співучасть в сімейних справах, спілкування на різних рівнях, спільне вирішення господарських справ, єднання в моральному, матеріальному та єднання для продовження роду; 2) використання окремих лексем з перекладу тісно пов’язуємо з історичним періодом, наприклад, вираз “велика агнатська сім’я”, в якості доповнення змісту поняття consortium, що розуміється як об’ єднання, єднання, спільність (спільнота), ми можемо використати в залежності від суспільного часу, про який йдеться. Так починаючи з архаїчного і до класичного періоду (в межах останнього з поправками) римського права, при будь якому перекладі слова consortium ми в кожному разі маємо на увазі названу форму сімейної спільноти. Натомість розглядаючи шлюбно-сімейне право посткласичного і тим більше юстиніанівського періоду небхідно обережно ставитись до наповнення даного слова відповідним змістом. В наступні часи (середньо візантійський період) згаданий вираз взагалі стає анахронізмов, але замість нього потрібно враховувати інші ознаки поняття consortium; 3) при аналізі даної сентенції необхідно усвідомлювати використані поняття в межах певного, в даному випадку посткласичного періоду (або ранньовізантійського) періоду з врахуванням двох форм (видів) шлюбу вільних людей, громадян імперії, які мали jus conubii, тобто йдеться про шлюб сum manu та sine manu згода. Стосовно пешого виду ми при розумінні поняття coniumctio у визначенні Модестівна використовуємо лексеми єднання, з’єднання (об’єднання), натомість шлюб sine manu корелюється з coniumctio перш за все через лексеми згода, спілка, союз, згода, спілка, союз. Особливість семантичного навантаження coniumctio залежить від підвладного чи непідвладного статусу жінки в сім’ї. Шлюб можна визначити як союз коли не втрачається правосуб’єктність дружини, коли є більш чи менш рівноправні суб’єкти цивільних відносин, коли дружина є особою свого права. Натомість шлюб сum manu більш змістовно виражається через поняття єднання, оскільки воно не суперечить правовому становищу, якого після єднання чи об’ єднання набуває дружина, а саме статус особи чужого (чоловікового або його батька чи діда) права; разом тим при розумінні поняття шлюб, за сентенцією Модестівна, необхідно мати на увазі, що йдеться про matrimonium justum – законний шлюб, оскільки передбачається спільне життя на основі божественного та людського права суб’єктами якого є лише особи з статусом римського громадянства. Таким чином усі чотири принципи розуміння сентенції Модестівна, сприяють визначенню особливостей її нормативної природи та правового значення.

Давньоруський переклад сентенції Модестівна з’явився тоді коли почалась рецепція візантійського права на Русі. Вперше він з’являється в перекладі Номоканону патріарха Фотія, а також в перекладі Прохірону у Сербській кормчій (49 глава). Пізніше – в перекладеній Синтагмі Матвія Властаря, в першій третині ХІХ ст. в перекладі Шестикнижжя Арменопуло. Як правило в церковній літературі посилаються на старослов’янський переклад з грецької мови із Прохірону: “Брак есть мужеви и жене сочетание и сбытие во всей жизни Божественныя и человеческия правды”.

Давньоруський текст робить для нас важливу послугу, оскільки зміст без розділових знаків стає цілком зрозумілий. При цьому текст ділиться не на три, а на дві частини і стає більш логічно довершеним. Український переклад з давньослов’янської мовою має такий вигляд: Шлюб є поєднання чоловіка та дружини і здійснення в усьому житті Божественної і людської правди.

Але ми не можемо обмежитись лише давньоруським перекладом, оскільки на Русі ще не всі поняття були відомі. Для того, щоб достеменно з’ясувати зміст грецького варіанту сентенції ми повинні використати сучасний переклад Модестівна з грецької мови. На жаль такого перекладу не існує, тому спробуємо, не претендуючи на перекладацькі прерогативи, зрозуміти зміст грецького варіанту сентенції Модестівна. Значення грецького тексту безприкладне, оскільки він був єдиним варіантом визначення поняття шлюбу у Візантії, після того (VІ – VІІ ст.) як грецька мова стала офіційною і остаточно витіснила із вжитку латинь.

Грецький текст очевидно вперше з’явився не раніше середини VІ століття, коли візантійські юристи Феофіл, Дорофей, Ісідор, Анатолій, Фалалей, Стефан, Феодор Гермупольський, Феодор Схоластик, Афанасій Емеський, Гобіда здійснили систематизацію і перекладе на грецьку мову Кодексу, Інституцій, Дігест та Новел – складових частини Corpus iuris civilis. Переклад з латини сентенції Модестівна могли здійснити в своїх Коментарях до Дігест Дорофей, Ісідор, Феодор Гермупольский, Комбіда, але найбільше заслуг по роботі з Дігестами дослідники очевидно справедливо приписують професору Бейрутського та Константинопольського університетів Стефану. Він був автором найбільш повного і найкращого, на думку дослідника біографії Стефана французькокого вченого Коллінета, Індексу (перекладу) Дігест. Індекс Стефана з’явився раніше праць інших дослідників та перекладачів Дігест і став найавторитетнішим виданням Пандект грецькою мовою, отримавши за найбільш повний об’єм і професійний рівень назву το πλάτος. Індекс Стефани став найавторитетнішим виданням з юстиніанівського законодавства до появи Василік, ставши їх основним джерелом. Тому цілком ймовірно що у Василіки та Прохірон сентенція Модестіна потрапила в перекладі Стефана. Він, як зауважують дослідники, користувався незвичайно широким визнанням і в подальші часи. Його називали наймудрішим вселенським вчителем, законодавцем – νομοθετης[44]. (Очевидно це словосполучення увійшло в грецьку юридичну лексику в добу інтенсивного греко-римського юридично-філологічного обміну, тобто у (ранньо-) візантійські часи, оскільки в давньогрецькій мові, включно добу початків Нового Заповіту, користувались лексемою νομογράφος). Важливим аргументом, що свідчить про авторство, як перекладача сентетенції Модестіна і пізніше використання цього перекладу у Василіках, є так звані “старі схолії” до Василік, що такими стали через три століття і в яких є важлива інформація про роботу на Дігестами та іншими джерелами Стефанаю

Отже, грецький переклад сентенції Модестівна, який потрапив в Номоканон патріарха Фотія, Василіки та Прохірон, виглядає наступним чином: Γάμος εστίν άνδρος χάί γυνάλχος συνάφεια χάί συγχλήρωσις πάσης ζωής θείου τε χάί άνθρωπίνού διχαίου χοινονία. Окрім згаданого старослов’янського тексту маємо переклади лише в Синтагмі Матвія Властаря та Шестикнижжі Арменопуло.

Проаналізуємо варіанти вибору слів для перекладу з грецької сентенції Модестіна: Γάμος ( 1) весілля, влаштовувати весілля; 2) одруження, шлюб, співмешкання; 3) наречена, одружитися з нареченою з благословіння батьків;) εστίν (є) άνδρος κ άί γυνάικος (чоловіка і дружини) συνάφεια (1)доторкнутися, доторкування; 2) зв’язок, контакт; 3) домовленість) κάί (і, та, також) συγκλήρωσις ( 1)той що бере співучасть (співучасник), суміжний; 2) (συγκλήροω) з’єднані жеребом); πάσης ( 1)весь, цілий, усілякий) ζωής (життя, род. від.) θείου (θείος) ( божественний)τε (і) κάί (і) άνθρωπίνού δικαίου κοινονία.(спільний).

Тобто поєднавшись вони живуть в шлюбі за людськими та Божими законами, які диспозитивно регулюють, вірніше спрямовують їх відносини. Таким чином більш чітко виявляється нормативний зміст сентенції Модестіна і основний нормативний припис подружжю.

Дещо інакше визначає поняття шлюбу православний кантоніст, ієромонах Матвій Властар. Він писав свою Алфавітну Синтагму грецькою мовою (1335 р.), але переклад цитат з Дігест було здійснено на російську з латини. Принаймні переклад сентенції Модестівна російською звучить так: “Брак есть мужа и жены союз и общий жребий на всю жизнь, общения божественного и человеческого права”[45]. Можливо латинський текст використовувався при перекладі визначення шлюбу пізньоримським автором, але в цілому Власта послуговувався греко-мовними джерелами. Вираз “общий жребий на всю жизнь” не являється проявом творчого суб’єктивізму перекладача Синтагми Ніколай Ільїнського (1891 р.). Цей вираз, опирається на один з варіантів тлумачення слова consortium, як “спільна доля”. Про це, при перекладі Модестівна в підрядковому зауваженні, писав Дмитро Дождєв[46].

Насамкінець розглянемо переклад сентенції Модестіна яка через Прохірон та Василіки потрапила в Шестикнижжя Арменопуло. “Брак есть пожизненное соединение и сожитие мужа с женою и соучастие в Божественніх и человеческих правах[47]. Практично всі ті ж поняття, що в кожному разі акцентують увагу на тій чи іншій смисловій частині сентенції Модестівна.

З історико-юридичних позицій позицій сентенція Модестівна є ідеальною конструкцією, що не відображала реалій ні класичного, ні посткласичного, ні юстиніанівського права. При шлюбі з чоловічою владою не між домовладикою і його дружиною бути спілка, союз, поєднання чи об’єднання. Не було єдності чи єднанні права, оскільки чоловік та дружин мали різні права та обов’язки. Інша річ, єднання вправі можна допустити, як визнання суб’єктами шлюбу єднання нерівних права або сприйняття кожним своїх власних прав і погодження їх з іншим. Нерівність в людських правах і рівність в Божественних. Оскільки Божественні і природні права римляни та жителі ранньої Візантії були схильні ототожнювати, то людська нерівність компенсувалась гарантією Божественного права принаймні права на життя.

Тим більше не відповідали сентенції Модестівна реаліъ шлюбу sine manu. Відсутність єдності на економічному грунті (роздільність майна, заборона дарувань між чоловіком та дружиною), відсутність спадкових прав дружини в сім’ї чоловіка, відмінність майнових прав матері та дітей і т.ін. Натомість шлюб за Еклогою найбільш повно відображав юридичний зміст сентенції Модестіна. ЇЇ відповідність християнським цінностям, зокрема правилам прийнятим на Тульському соборі, сприяло імплементації в наступні збірки візантійського права. та рецепції в православних країнах. Союз чоловіка та дружини, їх єдність в усіх проявах життя, єднання в Божественному та людському праві. Чим не зразок християнського благочестя та бажаний ідеал шлюбного права? Не дивлячись на певні відступи від у визначенні правоздатності жінок за Ісагого., Епанагогою, Ваиліками, іншими джерелами та поточним за імператорським законодавством поняття шлюбу Модестіна стало еталоном у християнському світі.