<<
>>

ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК

*Акерлоф Джордж[32] (1940) — американський економіст, засновник інформаційної економічної теорії, лауреат Нобелівської премії по економіці 2001 року «за аналіз ринків з асиетричною інформацією» (разом з Майклом Спенсом і Джозефом Стігліцем).

Алгіан Армен (1914) — американський економіст, один із творців «економічної теорії прав власності».

*Аллє Моріс (1911) — французький економіст. Створив теорію взаємовпливу економічного зростання, інвестицій, процентних ставок. В 1988 році Аллє був відзначений Нобелівською премією «за внесок у теорію ринків і ефективного використання ресурсів». Роботи Аллє присвячені загальній теорії рівноваги і суспільного оптимуму, теорії економічного зростання і максимальної ефективності, теорії розподілу грошей і теорії вибору.

Аристотель (384—322 до н. е.) — давньогрецький учений, філософ. Його основними творами, в яких містяться роздуми з економічних питань, є «Нікомахова етика» і «Політика».

*Ауманн Роберт (1930) — в 2005 році разом із Томасом Шеллінгом отримав Нобелівську премію з економіки «за внесок у краще розуміння конфлікту і співробітництва за допомогою теорії ігор». Лауреати вперше застосували інструментарій теорії ігор до проблем суспільства і здійснили аналіз соціальних проблем за допомогою цієї теорії. При цьому Ауманн займався проблемою співробітництва і конфліктів з точки зору математики, а Шеллінг з точки зору економіки. Так, Шеллінгу вдалося показати, що багато суспільних взаємодій можна розглядати як не коаліційні ігри, які включають в себе як спільні, так і протележні інтереси учасників. Ауманн, в свою чергу, зумів продемонструвати, що соціальні взаємодії можуть бути проаналізовані за допомогою формальної теорії некоаліційних ігор.

Дослідники довели, що співробітництво простіше підтримувати у довгострокових відносинах, а не в короткострокових. Більше того, аналіз короткострокових ігор не залишає гравцям свободи.

Зокрема, Роберт Ауманн вперше провів повний формальний аналіз так званих нескінченно повторюваних ігор, що дозволило виявити, які вигоди дають довгострокові відносини.

Роберт Ауманн професор Єврейського університету в Єрусалимі (Ізраїль). Докторську ступінь він отримав в Массачусетському технологічному інституті. Ауманн — відомий спеціаліст у неовальрасому аналізі. В 1964 році Р. Ауманн довів еквівалентність множини рішень Еджуорта і рівноваги Вальраса за умови континуума (неліченної нескінченості) агентів.

Афтальон Альбер (1874—1956) — французький економіст. Його головна праця — «Періодичні кризи перевиробництва» (1913).

*Беккер Гері (1930) — американський економіст, соціолог. Головна область дослідження Беккера — соціоекономічні процеси, в яких прослід- ковується зв’язок економіки зі способом життя, сімейними відносинами, освітою. Основна праця Беккера — «Людський капітал» — теоретичний і економічний аналіз, головним чином в області освіти. Беккер — Нобелівський лауреат 1992 року «за розширення сфери мікроекономічного аналізу для управління формуванням сім’ї».

Бектам Ієремія (1748—1832) — англійський соціолог. філософ, юрист, засновник етичного вчення утилітаризму. Основні твори: «Уривок про управління» (1776), «Вступ в основу моральності і законодавства» (1779), «Деонтологія, або наука про мораль» (1834).

Бьоем-Баверк Ейген фон (1851—1914) — австрійський економіст. Основні праці: «Капітал і процент» (1884), «Позитивна теорія капіталу»

  1. . Бьоем-Баверк — один із засновників теорії граничної корисності.

Берштейн Едуард (1850—1932) — відомий діяч німецької соціал- демократії, один із авторів реформістської концепції еволюції суспільства. Основні праці: «Проблеми соціалізму і задачі соціал-демократії» (1901), «Нариси з теорії та історії соціалізму» (1902).

Блауг М. (1927) — англійський економіст, дослідник проблем історії економічного аналізу, економічної історії провідних країн світу, економіки мистецтва і освіти.

Блауг — член Британської академії. Основні праці: «Економічна думка в ретроспективі» (1962 — 1968), «Економічна історія й історія економічної теорії» (1986), «Методологія економіки» (1992).

*Б’юкенен Джеймс (1919) — американський економіст, один із творців сучасної теорії добробуту. Б’юкенен — лауреат Нобелівської премії з економіки за 1986 рік «за дослідження договірних і конституційних основ теорії прийняття економічних і політичних рішень». Він отримав міжнародне визнання в якості провідного дослідника в галузі, яка отримала назву — теорія суспільного вибору. Б’юкенен досліджує застосування економічних методів до сфер, що традиційно належали до політології. Основними категоріями аналізу є приватні особи, здатні приймати раціональні рішення, що ведуть до вигоди суспільства в цілому.

Вальрас Леон (1834—1910) — швейцарський економіст. Основні теоретичні досягнення Вальраса викладені в його книзі «Елементи чистої політичної економіки (1874). Розробка ним теорії вартості як теорії граничної корисності зробило його одним із творців «маржиналістської революції».

Вебер Макс (1864—1920) — німецький соціолог, історик, економіст і юрист. Основні праці: «Протестантська етика і дух капіталізму», «Господарство і суспільство».

Веблен Торстейн (1857—1929) — американський економіст, соціолог, видатний представник інституціоналізму як напрямку в економічній теорії. Веблену належить ряд досліджень: «Теорія бездіяльного класу» (1899), «Теорія ділового підприємництва» (1904), «!нстинкт майстерності і рівень розвитку технології виробництва» (1914), «Великі підприємці і проста людина», «!нженери і система цінностей» (1921), «Абсентеністська власність і підприємництво в Новому часі» (1923).

Візер Фрідріх фон (1851—1926) — австрійський економіст, один із засновників теорії граничної корисності. В історію світової економічної думки увійшов як автор терміну «маржиналізм», теорії альтернативних витрат виробництва й оригінального трактування концепції вмінення цінності.

Основні праці Візера: «Походження і основні закони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1899).

*Вікрі Вільям (1914—1996) — лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1996 рік. Народився в м. Вікторія (Британська Колумбія, Канада). Нобелівську премію Вікрі отримав разом з професором економіки Гарвардського університету Дж. Міррлісом. У рішенні комітету зазначається, що ці економісти «незалежно один від одного обґрунтували і суттєво розвинули економічну теорію стимулювання при асиметричній інформації». Об’єктом тривалого наукового пошуку стали «дослідження процесу прийняття рішень в економічній сфері на основі неповної, недосконалої інформації, проблеми, пов’язані з впливом інформаційних переваг на готовність до ризику індивіда та ринкові механізми». Своїми дослідженнями ці вчені заклали підвалини адекватної економічної поведінки для страхування, фінансових і кредитних ринків, оподаткування, а також для акціонерів.

Вікселль Кнут (1851—1926) — видатний шведський економіст. У своїй першій праці, присвяченій проблемі вартості (1843), зробив спробу поєднати вчення австрійської школи політичної економії з теорією цін математичної школи. Розробив цілісну теорію, в якій об’єднав проблеми цін, доходів, грошей і економічного циклу.

Гансен Елвін (1887—1976) — американський економіст, засновник американського кейнсіанства. Економічний радник Ф. Рузвельта, прибічник державного регулювання економіки. Основні праці: «Монетарна теорія та фіскальна політика» (1949), «Економічні цикли та національний дохід» (1951). У центрі уваги Гансена знаходилися дослідження механізму циклічних коливань і антициклічного регулювання. Власне кажучи, він разом з англійцем Дж. Xіксом є засновниками кейнсіанської теорії циклу.

Гелбрейт Джон Кеннет (1908) — відомий американський економіст, доктор філософії. Народився в Канаді. Навчався в Торонтському університеті. Головні праці Гелбрейта: «Американський капіталізм. Концепція зрі- вноважувальної сили» (1952), «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Нариси з теорії ризиків» (1970), «Економічні теорії та цілі суспільства» (1973) та інші.

Германн Фрідріх (1795—1868) — німецький економіст.

Гіффен Роберт (1837—1910) — англійський економіст, статистик.

Госсен Герман Генріх (1810—1853) — відомий німецький економіст, основоположник теорії граничної корисності, представник математичної школи. Здобув юридичну освіту. З 1847 року почав розробляти економічну теорію. В 1854 році вийшла його праця «Розвиток законів суспільного обміну і правил суспільної торгівлі, що випливають з цього». Мета економічної науки, на думку Госсена, полягає в тому, щоб допомагати людині отримати максимум насолод.

*Гренджер Клайв (1934) — англійський економіст, фахівець з методів аналізу економічної статистики. Лауреат Нобелівської премії з економіки 2003 «за методи аналізу економічних тимчасових циклів методом загальних тенденцій (коінтеграції)» разом з Робертом Енглом. Автор більше ніж 150 наукових робіт. Головною темою його робіт стало вивчення взаємозв’язку між ключовими економічними показниками (наприклад, цінами і курсами валют, чи добробутом і споживанням). Ці взаємозв’язки аналізують за допомогою даних про значення економічних показників за довгі проміжки часу — тимчасових рядів. Розроблені ним методи економіко- статистичного аналізу допомагають економістам краще пояснювати довгострокові тенденції і будувати більш достовірні прогнози шляхів розвитку економіки.

*Дебре Джерард (1921) — франко-американський економіст Джерард Дебре нагороджений Нобелівською премією у 1883 році «за внесок у теорії загальної рівноваги й умов, при яких загальна рівновага існує в деякій абстрактній економіці». Неперевершена в добірності викладу і математично точна «Теорія вартості» Дебре стала класичною роботою XX ст. з економічної теорії, вершиною традиції, що сходять до Адама Сміта.

Джевонс Вільям (1835—1882) — американський економіст, статистик, філософ, засновник математичної школи політичної економії, один із засновників суб’єктивної теорії корисності. В 1871 році вийшла його головна праця «Теорія політичної економії», в якій найважливішою метою цієї науки Джевонс проголошував вивчення умов отримання споживачами максимуму насолод з мінімумом витрат.

Джіні Коррадо (1884—1965) — італійський статистик, економіст, філософ.

Дуглас Поль (1892—1976) — американський економіст.

*Енгл Роберт (1942) — американський економіст, фахівець з методів аналізу економічної статистики. Лауреат Нобелевської премії з економіки 2003 «за методи аналізу економічних тимчасових рядів із змінною в часі волатильністью» разом із Клайвом Гренджером. Енгл розробив авторегре- сійну гетероскедастичну модель (Autoregressive Conditional Heteroskedasticity — ARCH), на основі якої стало можливо пророкувати зміна волатильності. Відкритий ним метод аналізу економічних тимчасових рядів дозволяє набагато достовірніше, ніж раніше, прогнозувати тенденції зміни ВВП, споживчих цін, процентних ставок, біржового курсу й інших економічних показників не тільки на найближчий день чи тиждень, але навіть і на рік уперед. Висока точність прогнозів з використанням цієї моделі була доведена, зокрема, на аналізі історико-економічної статистики США і Великобританії, коли зроблений на основі даних за минулі роки прогноз зіставляли з фактичними показниками наступного років.

*Ерроу Кеннет (1921) — американський економіст. Кеннет Джозеф Ер- роу визнано гідним Нобелівської премії у 1972 році за новаторський внесок у загальну теорію рівноваги і теорію добробуту. Роботи Ерроу внесли значний вклад у теорію оптимальних запасів, аналіз стабільності ринкових моделей, математичне програмування і теорію статистичних рішень. Зміст і значення «теореми неможливості» Ерроу дотепер усвідомлені не цілком.

Жугляр Клемент (1819—1908) — французький фізик і економіст.

*3елтен Райнхард (1930) — німецький економіст і математик, відзначений у 1994 (разом із Дж.Харсані і Дж.Нешем) Нобелівською премією з економіки. Наукові дослідження Зелтена присвячені розробці теорії ігор (некооперативним іграм), теорії рівноваги, організації промисловості.

Зомбар Вернер (1863—1941) — німецький економіст.

Кан Річард (1905) — англійський економіст.

Кантільон Річард (1680—1734) — відомий англійський економіст, демограф, банкір. Головна його наукова праця — «Досвід про природу торгівлі загалом» — опублікована лише в 1735 році. Джерелом багатства в ній названо працю і землю, які визначають дійсну вартість економічних благ. В теорії капіталістичного відтворення Кантільон вперше зробив спробу схематично відобразити кругообіг промислового капіталу, що є подальшою конкретизацією теорії відтворення Ф. Кене. Розвиваючи теорію народонаселення він запропонував у науковий обіг поняття «максимальне населення».

*Канеман Деніел (1934) — ізраїльсько-американський психолог, один з основоположників психологічної (поведінкової) економічної теорії, лауреат Нобелевскої премії з економіки 2002 «за застосування психологічної методики в економічній науці, особливо — при дослідженні формування суджень і прийняття рішень в умовах невизначеності» (разом з В.Смітом). Головний об’єкт досліджень Канемана — це механізми прийняття людиною рішень у ситуації невизначеності. Він довів, що прийняті людьми рішення істотно відхиляються від того, що запропоноване стандартною економічною моделлю homo oeconomicus. Замість теорій прийняття рішень, що ґрунтуються на теорії імовірностей, Д.Канеман і А.Тверскі запропонували нову теорію — теорію перспективи (prospect theory). Відповідно до цієї теорії, нормальна людина не здатна правильно оцінювати майбутні вигоди в абсолютному вираженні, насправді він оцінює їх у порівнянні з деяким загальноприйнятим стандартом, прагнучи, насамперед, уникнути погіршення свого положення. За допомогою теорії перспективи можна пояснити багато нераціональних вчинків людей, не з’ясовні з позицій «людини економічного».

*Канторович Леонід (1912—1986) — російський економіст Леонід Канторович визнаний гідним Нобелівської премії у 1975 році за внесок у теорію оптимального розподілу ресурсів. Метод Канторовича, розроблений для рішення проблем, зв’язаних з виробництвом фанери, і відомий сьогодні як метод лінійного програмування, знайшов широке економічне застосування в усьому світі.

Кейнс Джон Мейнард (1883—1946) — видатний англійський економіст і державний діяч, засновник макроекономічного аналізу, «батько мак- роекономіки». Йому належать фундаментальна двотомна праця «Трактат про гроші» (1930), книга «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936).

Погляди Кейнса зробили великий вплив не тільки на подальший розвиток економічної думки, але й на економічну політику західних держав. Він віднесений на Заході до числа найбільш великих економістів усіх часів і народів (разом з А. Смітом і К. Марксом).

В період різкого загострення загальноекономічної кризи, посилення потреби в державному регулюванні, Кейнс, аналізуючи питання попиту, сформулював так званий «основний психологічний закон», згідно якого із ростом доходів схильність до споживання спадає, а схильність до заощадження зростає. Обсяг заощаджень, що постійно розширюється, повинен постійно поглинатися зростаючим попитом на інвестиції. Розмір інвестицій Кейнс вважав головним фактором ефективного попиту, а з його допомогою — головним фактором зайнятості і національного доходу.

В його теорії позначений і кількісний зв’язок між інвестиціями і національним доходом. Він визначається так званим ефектом мультиплікатора. Концепція мультиплікатора, встановлюючи стійку, постійну залежність між інвестиціями, зумовила думку про необхідність державного впливу на економічну динаміку шляхом стимулювання інвестиційного попиту.

Кене Франсуа (1694—1774) — французький економіст, фундатор і лідер течії фізіократизму. За основною професією — лікар. Його основні праці: «Економічна таблиця», «Аналіз економічної таблиці», «Деспотизм Китаю». Кене висунув і науково обґрунтував тезу, що багатство суспільства створюється у сфері виробництва, а не в обігу, як вважали прихильники меркантилізму. Обмеженість його вчення в тому, що сферу функціонування продуктивної праці та створення чистого продукту він обмежував сільським господарством.

*Кідланд Фін — американський економіст (громадянин Норвегії), нагороджений разом з Едвардом Прескоттом у 2004 році Нобелівською премією за внесок у динамічну макроекономіку (див. Прескотт Едвард). Займається науковими дослідженнями в Університеті Карнегі-Меллон (Піттсбург) і Каліфорнійському університеті (Санта-Барбара).

Кітчін Джозеф (1861—1932) — англійський економіст, статистик.

Кларк Джон Бейтс (1847—1938) — американський економіст.

Кларк Джон Моріс (1884—1963) — американський економіст (син Кларка Дж. Б.).

*Клейн Лоурес Роберт (1920) — видатний американський економіст, «батько» сучасного економічного моделювання і прогнозування. За створення економічних моделей і їх застосування до аналізу коливань економіки й економічної політики був визнаний гідним Нобелівської премії у 1980 році. Клейн організував проект «Лінк», щоб інтегрувати статистичні моделі різних країн у єдину загальну систему з метою поліпшення розуміння міжнародних економічних зв’язків і прогнозування в області світової торгівлі.

Коммонс Джон (1862—1945) — американський економіст.

Кондільяк Етьєн (1715—1780) — французький економіст, філософ.

Кондратьєв Микола Дмитрович (1892—1938) — російський (радянський) економіст, автор теорії великих циклів господарської кон’юнктури. Основні роботи — «Світове господарство і його кон’юнктура під час і після війни» (1922) і доповідь «Великі цикли економічної кон’юнктури» (1925). Вчений розвивав ідею множинності циклів, виділяючи різні моделі циклічних коливань: сезонні (менше року), короткі (3—3,5 року), торгово- промислові (середні) цикли (7—11 років) і великі (48—55 років). Цим великим циклам (довгим хвилям) Й. Шумпетер дав назву «цикли Кондратьє- ва». Кондратьєв розробив струнку концепцію наукового планування, свідомого впливу на економіку, причому в умовах непу, при збереженні механізмів ринкового регулювання і ринкової збалансованості. Фактично Кондратьєв уже в кінці 1920-х років підійшов до концепції індикативного планування, яка була реалізована в багатьох країнах Заходу після Другої світової війни.

Корнаї Янош (1928) — угорський економіст.

*Коуз Рональд (1910) — британській економіст, відзначений в 1991 році Нобелівською премією з економіки. Видатний представник нео- інституціоналізму в економічній теорії, один із творців «економічної теорії прав власності». Автор «Теореми Коуза».

* Круґман Пол (1953). Нобелівську премію в царині економіки за 2008 рік присуджено американському досліднику Полу Круґману. Його нагороджено «за аналіз шляхів розвитку торгівлі і визначення зон економічної активності».

55-річний Пол Круґман, професор Принстонського університету, а також оглядач з питань економіки в газеті New York Times, сформулював низку теорій в сферах вільної торгівлі, глобалізації і урбанізації.

Круґман є автором понад 200 наукових публікацій і 20 книг — наукових і науково-популярних.

*Кузнец Саймон Сміт (1901—1985) — відомий американський економіст, фахівець з питань національного доходу, проблем циклів і коливань в економіці. Лауреат Нобелівської премії (1971). Народився в Харкові, навчався в місцевій гімназії. У 1922 році емігрував до США. Навчався в Колумбійському університеті, де отримав ступінь магістра з економіки. У 1925 році здобув учений ступінь доктора економіки. Звання професора йому було присвоєно в 1934 році. За всебічне й обгрунтоване дослідження економічного зростання, яке дає нове і поглиблене розуміння економічної і соціальної структури та процесу розвитку йому було присуджено Нобелівську премію. С. Кузнец увійшов в економічну історію як творець теорії будівельних циклів — коливань тривалістю 18—25 років, що пов’язані з періодичним масовим оновленням житла і деяких виробничих споруд. Основне пояснення цього явища вбачав в демографічних процесах. Аналізуючи кондратьєвські цикли (М. Кондратьєв (1892—1938) — радянський вчений-економіст) він вивів хронологію трьох Кондратьєвських хвиль, поділяючи її на чотири фази. Ця хронологія часто використовується в сучасних працях теоретиків довгих циклів. В 1958 році учений висунув ідею, що динаміка населення в США підпорядкована певній закономірності. Цю тенденцію, яка згодом дістала назву «цикл Кузнеца», можна спостерігати під час розгляду великих часових періодів. У книзі «Шість лекцій про економічне зростання» (1961) він порівнює темпи розвитку промислового виробництва в СРСР і США.

Найбільша праця Кузнеца, яка є узагальненням його багаторічного вивчення проблем капіталовкладень — «Капітал в американській економіці.

Його формування і фінансування» (1961) — містить історико- статистичний аналіз основних тенденцій економічного розвитку США як результат руху капіталу за майже сторічний період. Автор наводить численні данні, які характеризують динаміку обсягу капіталовкладень, зміни капіталомісткості виробництва, еволюцію норми нагромадження капіталу. У своїх працях він дійшов висновку, що розподіл національного доходу змінюється в бік зниження частки, яку отримує верхівка суспільства. Запропоновані ним методи статистики національного доходу і продукту та інших важливих показників використовуються не лише в офіційній звітності США, а й у статистичних публікаціях інших країн. Кузнец був президентом Американської економічної асоціації, йому присуджено почесні вчені ступені Гарвардським, Прінстонським, Колумбійським, Пенсільванським і Європейським університетами.

*Купманс Тьяллінг Ч. (1910—1985) — американський економіст Тьяллінг Чарлз Купманс за внесок у теорію оптимального розподілу ресурсів і у 1975 році був визнаний гідним Нобелівської премії з економіки. Будучи першопрохідником в області програмування розвитку, Купманс показав важливість облікового відсотка для планування економічного росту суспільства. Роботи Купманса політично нейтральна, тому його теорія застосовна незалежно від політичного і соціального устрою суспільства. Видатний представник неокласичної школи західної економічної думки.

Курно Антуан Огюстен (1801—1877) — французький математик, філософ, економіст. Перший учений, який свідомо і послідовно застосував математичні методи в економічному дослідженні. У своїх працях Курно дослідив взаємозалежність ціни товару і попиту на нього при різноманітних ринкових ситуаціях, тобто при різноманітному розміщенні сил покупців і продавців. У книзі «Дослідження математичних принципів теорії багатства» (1838) запропонував першу в історії науки модель максимізації прибутку монополістом. Курно заклав основи дуополії, тобто ринкової ситуації, при якій на ринку конкурують тільки два продавці, і довів, що ціна в умовах дуополії може бути нижчою, ніж в умовах повної монополії, але вищою, ніж в умовах вільної конкуренції.

Ленін Володимир Ілліч (1870—1924) — російський політичний діяч, засновник СРСР, автор історико-економічного дослідження «Розвиток капіталізму в Росії» (1899) і теоретичної роботи «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1917). Критично розглянувши теорії імперіалізму Д. Гобсона, К. Каутського, Р. Гільфердінга та ін., Ленін розробив свою теорію імперіалізму «як вищої і останньої» — монополістичної — фази капіталізму. Він охарактеризував імперіалізм за рядом характерних ознак: 1) концентрація виробництва і капіталу, які призвели до виникнення монополій;

  1. злиття банківського і промислового капіталів у капітал фінансовий;
  2. вивіз капіталу; 4) утворення міжнародних монополістичних корпорацій; 5) завершення територіального поділу світу великими капіталістичними країнами. В економіко-практичних роботах перших радянських років — «Чергові завдання Радянської влади» (1918), «Про продовольчий податок» (1921), «Про кооперацію» (1923) та ін. — Ленін розробив шляхи подолання розвалу економіки Росії та способи її глибокого реформування після періоду «військового комунізму».

При формуванні нової економічної політики Леніну довелося переборювати марксистську тезу про несумісність соціалізму й товарного виробництва та фактично допустити часткове пожвавлення капіталістичних відносин. Також переосмисленню піддалися погляди Леніна на кооперацію: його формула про те, що «лад цивілізованих кооператорів» — це і є лад соціалізму, що змінювало традиційні марксистські положення щодо побудови соціалізму.

*Леонтьєв Василь (1906—1999) — американський економіст (народився в Петербурзі). Нобелівський лауреат (1973). Розробив у 30—50-х роках XX ст. метод економіко-математичного аналізу «витрати-випуск» — для вивчення міжгалузевих зв’язків структури економіки та складання міжгалузевого балансу, який застосовується у практиці прогнозування та програмування економіки. У праці «Дослідження структури американської економіки» (1953), використав методи лінійної алгебри і встановив міжгалузеві пропорції, які забезпечують рівновагу на всіх товарних ринках (модель Леонтьєва).

Лернер Абба (1905—1982) — англійський економіст.

Лоренц Макс (1876—1959) — американський статистик, економіст. Дав графічну інтерпретацію нерівності в розподілі доходів у суспільстві («Крива Лоренца»). Графік або крива Лоренца відображає частку доходу, яка припадає на різні групи населення, сформовані на основі розміру доходу, який вони отримують.

*Лукас Роберт (1937) — американський економіст, нагороджений Нобелівською премією з економіки в 1995 році. Наукові праці Лукаса присвячені теорії недосконалої інформації, інфляції і зайнятості, економічному зростанню й економічній політиці. Автор концепції «раціональних очікувань». Представник неокласичного напряму в економічній науці, зокрема так званої «нової класичної школи».

*Льюїс Артур Вільям (1915—1991) — відомий англійський економіст. Лауреат Нобелівської премії з економіки 1979 року за новаторські дослідження проблем економічного розвитку, зокрема проблем країн, що розвиваються. Льюїс розробив рекомендації для поліпшення торгового балансу і забезпечення розвитку «третього світу», що сприятливо впливає на регіональну і світову торгівлю.

*Майєрсон Роджер ()Лауреатами Нобелівської премії з економіки 2007 року стали троє американських учених Леонід Xурвіц, Ерік Маскін та Роджер Майєрсон. Нобелівський комітет заявив, що нагорода присуджується за створення теорії оптимальних механізмів розподілу ресурсів, яка дозволяє розмежувати ситуації позитивного і негативного функціонування ринків, повідомляє ВВС. Сьогодні теорія оптимальних механізмів розподілу ресурсів має визначальне значення в багатьох галузях економіки і частково політології. (Детальніше див. ст. Xурвіц Леонід).

*Макфадден Деніел (1937) — американський економіст, відзначений у 2000 році Нобелівською премією по економіці. Народився в Ролі (штат Північна Кароліна США). Його наукові праці присвячені мікроекономіч- ному аналізу, демографічним процесам, попиту, методам моделювання, теорії вибору.

Мальтус Томас (1766—1834) — відомий англійський економіст, демограф. Основні праці: «Дослідження про закон народонаселення» (1798), «Дослідження про природу і зростання ренти» (1815), «Начала політичної економії» (1820). Мальтус піддавав критиці рікардіанську теорію трудової вартості, заперечуючи виняткову роль праці як джерела вартості та протиставляючи їй власну концепцію витрат виробництва. Висунув теорію народонаселення, згідно до якої злидні на планеті спричинені надто швидким зростанням населення порівняно із збільшенням засобів до існування, тобто природним законом народонаселення. Існування диференціальної ренти Мальтус пов’язує із законом спадної родючості землі. Перевиробництво Мальтус трактував не як періодичне явище, а як предметний процес. Ідеї Мальтуса покладені в основу кейнсіанства як теорії попиту.

*Манделл Роберт (1932) — відомий американський економіст, професор економіки Колумбійського університету (Нью-Йорк). Відомий як творець теорії оптимальних валютних зон. Одержав заслужене визнання за внесок у розвиток світової економіки, показавши, яким образом міжнародні фінансові потоки можуть впливати на здатність країн керувати економікою шляхом зміни процентних ставок податкової і бюджетної політики.

Маркс Карл (1818—1883) — великий німецький економіст, філософ, соціолог, політичний діяч, основоположник марксизму, засновник І Інтернаціоналу.

Маркс залишив глибокий слід у всіх суспільних науках. У своїх творах здійснив спробу дати узагальнене і систематизоване тлумачення основних законів розвитку суспільства, розробивши теорію історичного матеріалізму та генезису суспільно-економічних формацій.

Основні економічні праці: «До критики політичної економії» (1859), «Капітал» (1 том — 1867, 2 том — 1885, 3 том — 1894, 4 том — 1905— 1910; 2 — 3 томи — в обробці й за редакцією Ф. Енгельса, 4 том — К. Ка- утського).

У своїх творах Маркс, зокрема, охарактеризував капіталістичне виробництво як певну історичну форму єдності продуктивних сил і виробничих відносин, як єдність процесу праці та процесу зростання вартості. Принципова відмінність економічної теорії Маркса від попередніх перш за все в тому, що капіталістичний лад розглядається в ній з класової позиції пролетаріату. Маркс дійшов висновку, що цей лад зовсім не є «вічним», «природнім», таким, що відповідає природі людини». Навпаки, він вважав, що капіталізм рано чи пізно буде замінено революційним шляхом іншою суспільною системою, в якій не буде місця приватній власності, експлуатації людини людиною, нерівності та злиденності широких народних мас.

Фундаментом величної будівлі марксистської політичної економії є так звана трудова теорія вартості. Сутність її в тому, що обмін товарами в суспільстві проходить у відповідності з тією кількістю людської праці, яка витрачена на їх виробництво. Основи цієї теорії були закладені ще у працях А. Сміта. Однак Маркс вніс у цю теорію принципово новий елемент — уявлення про подвійний характер праці, яка є одночасно і «абстрактним», і «конкретним». Причому абстрактною працею створюється «вартість» товарів, яка робить їх однорідними та співрозмірними, а конкретною працею — матеріально-речовою формою товару, яку він назвав «споживчою вартістю».

Уявлення про подвійний характер праці дозволили Марксу в подальшому довести, що такий специфічний товар, як робоча сила, теж має вартість і споживчу вартість. Причому перша визначається сумою життєвих благ, необхідних для підтримання існування самого робітника та його сім’ї, а друга полягає в самій здатності робітника продуктивно працювати. Капіталіст, за Марксом, купує не працю, а «робочу силу» пролетаря, але примушує пролетаря працювати на виробництві значно більше часу, ніж витрачається для відшкодування вартості його робочої сили. І весь результат цього додаткового часу капіталіст безоплатно привласнює. Та частина вартості, яку капіталіст привласнює в результаті експлуатації, названа Марксом «додатковою вартістю», а вчення про неї складає наріжний камінь його економічної теорії.

Маркс довів, що у процесі накопичення капіталу постійно зростає та його частина, яка представлена «минулою працею», тобто для виробництва товарів потрібно дедалі більше машин, механізмів, технологічних ліній і все менше живої людської праці. Цей процес він назвав зростанням органічної будови капіталу. Відбувається воно тому, що у гонитві за прибутком, у боротьбі з конкурентами капіталіст змушений застосовувати нові технології та машини, замінюючи ними менш продуктивну живу людську працю.

Така стратегія економічної поведінки капіталіста має далеко йдучі наслідки. По-перше, вона веде до все більшої концентрації виробництва і капіталу в руках нечисленної верхівки суспільства, яка надзвичайно збагачується на фоні зубожіння величезної більшості; по-друге, знижується потреба в живій праці, а значить, зростає кількість безробітних, які не мають засобів для існування; по-третє, постійно знижується норма прибутку на вкладений капітал, бо, за Марксом, нова вартість створюється лише живою працею, а її вимагається все менше і менше. Результат цього процесу, як вважав Маркс, буде сумним для буржуазії та капіталістичного ладу. «Централізація засобів виробництва і усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б’є час капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють.»

Таким чином, у Маркса вчення про внутрішні закони розвитку капіталізму перетворилися у вчення про історичну неминучість його загибелі та обґрунтування революційного переходу до соціалізму. Економічне вчення Маркса, безперечно, — глибокий напрям економічної думки, який мав величезне значення для соціалістів різних країн і поколінь.

*Марковіц Гаррі Макс (1927) — американський економіст, відзначений у 1990 (разом з М.Міллером і У.Шарпом) Нобелівською премією з економіки. Дослідження Марковіца присвячені дослідженню ринку цінних паперів, інвестицій, оптимізації, лінійному програмуванню. Автор концепції «портфельних інвестицій», чи «теорії портфеля», а також мови «Сим- скрипт» для цілей комп’ютерного аналізу економічних моделей.

Маршалл Альфред (1842—1924) — англійський економіст, глава Ке- мбріджської школи, родоначальник неокласичної школи в економічній теорії. Його теорія, основи якої викладені в «Принципах економічної науки»

  1. , узагальнила досягнення раннього маржиналізму і поклала початок неокласичній політекономії. Маршаллу вдалося синтезувати в одне ціле маржиналістську доктрину граничної корисності та теорію витрат виробництва Дж. Мак-Куллоха і Р. Торренса, заклавши тим самим основи сучасної мікроекономіки на базі функціонального аналізу співвідношення різних економічних явищ. Аналізуючи механізм ринкового формування цін, Маршалл встановив залежність впливу попиту і пропозиції на ціну від тривалості розглядуваних відрізків часу (у короткостроковому періоді головним ціноутворюючим фактором є попит, у довгостроковому — пропозиція). Важливе місце в дослідженнях Маршалла посідає розроблена ним концепція еластичності попиту, в якій попит розглядається в залежності від трьох основних факторів: граничної корисності, ринкової ціни та грошового доходу, що використовується на споживання. Гранична корисність (максимальна ціна) є верхньою межею коливання ринкової ціни. Попит при цьому вважається еластичним, якщо він змінюється більше, ніж змінюється ціна (у процентах до початкових величин). !деї Маршалла відкрили дорогу широкому потоку прикладних досліджень товарних ринків.

*Маскін Ерік () Лауреатами Нобелівської премії з економіки 2007 року стали троє американських учених Леонід Xурвіц, Ерік Маскін та Роджер Майєрсон. Нобелівський комітет заявив, що нагорода присуджується за створення теорії оптимальних механізмів розподілу ресурсів, яка дозволяє розмежувати ситуації позитивного і негативного функціонування ринків, повідомляє ВВС.

Сьогодні теорія оптимальних механізмів розподілу ресурсів має визначальне значення в багатьох галузях економіки і частково політології. (Детальніше див. ст. Xурвіц Леонід).

Менгер Карл (1840—1921) — австрійський економіст, засновник австрійської школи політекономії, один із лідерів «маржиналістської революції», основоположник теорії граничної корисності. Головні принципи теорії граничної корисності були сформульовані Менгером у праці «Засади політичної економії» (1871). За Менгером, гранична корисність деякого блага визначається двома факторами — інтенсивністю індивідуальної потреби та рідкістю (чи, навпаки, існуючим запасом) цього блага. Чим більша інтенсивність потреби за даного розміру запасу, тим більш високо індивід цінує благо, тим більша його гранична корисність. Чим менше інтенсивність потреби, тим нижча оцінка, яку раціональний суб’єкт надає граничній корисності. !накше впливає обсяг запасу. Якщо він зменшується, то за даної інтенсивності потреби гранична корисність блага збільшується. Коли ж кількість благ зростає, індивідуальна оцінка граничної корисності йде донизу. Встановлена Менгером залежність отримала назву правила знижувальної граничної корисності.

*Мертон Роберт (1944) — американський економіст і математик, відзначений у 1997 році (разом з М.Скоулзом) Нобелівською премією з економіки. Наукові праці Мертона присвячені фінансовим ринкам, економіці невизначеності й інформації, інвестиціям, методам оцінки ризиків, ціноутворенню опціонів. Автор нового методу визначення вартості цінних паперів і автор узагальненої «формули Блека — Скоулза».

*Мід Джеймс Едуард (1907—1995) — англійський економіст Джеймс Едуард Мід визнаний гідним Нобелівської премії у 1977 році з економіки за оригінальний внесок у теорію міжнародної торгівлі і міжнародного руху капіталу. Мід проаналізував наслідки різних видів економічної політики для міжнародної торгівлі і міжнародного поділу праці і створив основи для сучасної теорії зайнятості у відкритій економіці.

Мізес Людвіг фон (1881—1973) — австрійський економіст, глава неоа- встрійської школи, видатний представник неолібералізму як напряму економічної теорії. В 1920 році опублікував статтю «Господарський розрахунок у соціалістичній економіці», після виходу якої розгорнулася багатолітня дискусія, яка, на думку учасників, заклала основи західної економічної теорії соціалізму. Мізес, будучи прибічником концепції «логічної та практичної нездійсненності соціалізму», стверджував, що тільки вільне підприємництво на базі приватної власності, вільного ринку забезпечує оптимальну пропорційність у розподілі ресурсів, оновленні капіталу і задоволенні потреб населення. Він вважав, що саме приватна власність є «необхідним реквізитом цивілізації та матеріального добробуту», оскільки соціальна функція приватної власності сприяє оптимальному використанню ресурсів і забезпечує суверенітет споживачів. З точки зору Мізеса, приватна власність здатна бути основою раціональної економічної діяльності, оскільки породжувані нею індивідуалістичні стимули забезпечують максимальне використання ресурсів. У зв’язку з цим Мізес трактував економічну теорію як частину праксеоло- гії — вчення про загальну логіку будь-якої раціональної дії. Мізес вважав, що дія ринкового механізму можлива лише у капіталістичному господарстві, і виключав для соціалістичного виробництва використання не лише ринкових відносин, але й будь-який економічний розрахунок.

*Міллер Метрон Говард (1923—2000) — американський економіст. Лауреат Нобелівської премії з економіки нагороджений у 1990 році разом з Г. Марковіцем і У. Шарпом. Народився у Бостоні (США). Навчався у Гарвардському університеті. Праці Міллера присвячені фінансам корпорації, регулювання фінансових витрат і цінних паперів. Співавтор «теореми Мо- дільяні-Міллер» (теореми ММ) і ефекту вирівнювання. Понад тридцять років Міллер працював над розв’язанням проблеми грошових активів, ринкової вартості компаній, політики дивідендів.

Міль Джон Стюарт (1806—1873) — англійський економіст, філософ і громадський діяч. Міль — останній великий представник класичної школи (Сміта-Рікардо). Концепції Міля вперше отримали висвітлення у праці «Нариси відносно деяких невирішених проблем політичної економії» (1844). Для методології Міля було характерним різке протиставлення законів розподілу законам виробництва, які поряд із законами обміну розглядалися ним як самостійні й не пов’язані між собою розділи економічної науки. Він пішов далі Сміта і Рікардо, визнаючи історично змінний характер відносин розподілу, хоча й залишався ще в полоні їх поглядів про природні закони виробництва. Важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільств Міль відводив державі. Він розумів, що система вільної конкуренції не може забезпечити вирішення цілого ряду економічних проблем, тому держава, на думку Міля, повинна взяти на себе витрати по створенню інфраструктури, розвитку науки і т. п. Випереджаючи сучасних реформістів, Міль закликав до соціального партнерства, наданню робітникам частки в доходах.

*Мірліс Джеймс (1936) — шотландський економіст, відзначений у 1996 (разом з У.Вікрі) Нобелівською премією з економіки. Дослідження Міррліса присвячені оподатковуванню, соціальному страхуванню, теорії грошей, економічним інститутам, історії економіки. Автор «методу Мірр- ліса», застосовуваного при побудові моделі оптимального прогресивного оподатковування.

Мітчелл Уеслі (1874—1948) — американський економіст, представник інституціоналізму. Він поділяв центральну ідею інституціоналізму про необхідність посилити соціальний контроль над економікою. В 1923 році він запропонував створити систему державного страхування від безробіття. Одним із перших він висунув вимогу щодо індикативного планування американської економіки.

*Модільяні Франко (1918) — американський економіст, зробив великий внесок у теорію грошей і проценту і в цілому в макроекономічну теорію, в створенні моделі «життєвого циклу» і моделей інвестиційних рішень. У 1970-х роках брав участь у Стокгольмському економетричному проекті по створенню макроекономічної моделі Швеції. Лауреат Нобелівської премії 1985 року за «Аналіз поведінки людей відносно заощаджень», що має виключно важливе прикладне значення в створенні національних пенсійних програм.

*Мюрдаль Гуннар (1898—1987) — шведський економіст, представник стокгольмської школи. Фахівець із питань міжнародних економічних відносин, економіки країн, що розвиваються. Мюрдаль заклав фундамент динамічного методу в галузі кількісної теорії грошей, увів в економічний аналіз поняття очікуваних і фактичних змінних. Видатною працею Мюр- даля є його трьохтомна монографія «Азіатська драма. Дослідження злиденності народів» (1968). Під впливом даної книги була підготовлена стратегія задоволення основних потреб, яка рекомендована експертами ООН країнам, що звільнилися, а її автор разом з Ф. фон Хайєком у 1974 році отримали Нобелівську премію.

Найт Френк (1885—1972) — американський економіст, засновник чи- кагської школи.

*Неш Джон Фобс (1928) — американський економіст і математик, відзначений у 1994 (разом із Р.Зелтеном) Нобелівською премією з економіки. Праці і дослідження Неша присвячені теорії ігор і теорії рівноваги. Автор концепції «рівноваги в розумінні Неша».

Нобель Альфред (21 жовтня 1833 — 10 грудня 1896) — шведський хімік-експериментатор і бізнесмен, винахідник динаміту й інших вибухових речовин, побажав заснувати благодійний фонд для нагородження премією свого імені, що принесло йому посмертну популярність.

У своєму знаменитому заповіті, написаному 27 листопада 1895 року, він сформулював: «що призовий фонд повинен поділятися на п’ять рівних частин, присуджуваних у такий спосіб: одна частина — особі, що зробить найбільш важливе відкриття чи винахід в області фізики; друга частина — особі, що досягне найбільш важливого удосконалення чи зробить відкриття в області хімії; третя частина — особі, що зробить найбільше важливе відкриття в області фізіології чи медицини; четверта частина — особі, що в області літератури створить видатний добуток ідеалістичної спрямованості; і нарешті, п’ята частина — особі, що внесе найбільший вклад у справу зміцнення співдружності націй, у ліквідацію чи зниження напруженості протистояння збройних сил, а також у організацію чи сприяння проведенню конгресів миролюбних сил».

Статус Нобелівського фонду і спеціальних правил, що регламентують діяльність інститутів, що присуджують премії, були обнародувані на засіданні Королівської ради 29 червня 1900 року. Перші Нобелівські премії були присуджені 10 грудня 1901 року. У 1968 році Шведський банк із нагоди свого 300-літнього ювілею вніс пропозицію про виділення премії в галузі економіки. Зазначена премія, що була заснована в пам’ять про Альфреда Нобеля, присуджується 10 грудня, слідом за презентацією інших Нобелівських лауреатів. Офіційно іменована як Премія з економіки пам’яті Альфреда Нобеля, уперше вона була присуджена в 1969 році. У наші дні Нобелівська премія перевищує 2 млн шведських крон (225 тис. доларів США). За період з 1969 по 2004 роки Нобелівською премією з економіки було нагороджено 55 вчених, імена яких вказані в іменному покажчику даного підручника.

*Норт Дуглас Сесіль (1920) — американський економіст, відзначений у 1993 році (разом з Р.Фогелем) Нобелівською премією з економіки. Наукові праці Норта присвячені економічному зростанню, аналізу інституціо- нальних факторів, економічної історії, причинам бідності і багатства країн. Один із представників «нової економічної історії», чи «кліометрії» — застосування економічних методів до вивчення і пророкування історичних подій. У своїй Нобелівській лекції в грудні 1993 року Норт зазначив, що «економіка не може розвиватися без норм і правил, які встановлюються суспільством і приймаються усіма. Без них це буде гангстерська економіка, коли всі намагаються обдурити один одного». Норт автор восьми книг, більш як п’ятидесяти наукових статей.

*Олін (Улін) Бертіль (Ohlin) (1899—1979) — шведський економіст Бертіль Готтхард Олін (Улін) визнаний в 1977 році гідним Нобелівської премії за визначний внесок у теорію міжнародної торгівлі і міжнародного руху капіталу. Дослідження і політична діяльність Оліна допомогли сформувати шведську державу добробуту, у якому класичний лібералізм з’єднався з елементами соціальної демократії.

Оруелл Джордж (псевдонім Блера Еріка) (1903—1950) — англійський письменник, творець відомих «негативних утопій».

Оукен Артур (1928—1980) — американський економіст, представник неокейнсіанства. Розробив проблеми теорії імпліцитних контрактів, зокрема, пояснював жорсткість заробітної плати на основі оптимізуючої поведінки індивідів. Вважав, що підприємці та робітники вступають у довгострокові відносини навіть тоді, коли укладають між собою договори. Автор «закону Оукена».

Парето Вільфредо (1848—1923) — італійський економіст, соціолог, представник математичної (лозанської) школи. У праці «Курс політичної економії» (1906) здійснив рішучий поворот, який визначив майбутній розвиток теорії добробуту. Парето зумів дати опис результатів, які створюються ринковою рівновагою, відомий під назвою «оптимум Парето».

Петті Уїльям (1623—1687) — англійський економіст, один із основоположників класичного напряму економічної думки. Відома формула Пет- ті «Труд — батько і найактивніший принцип багатства, земля — його мати» можна вважати одним із варіантів його вчення про джерело вартості. Виходячи з трудової теорії вартості, Петті розробив вчення про заробітну плату і ренту. Основні роботи: «Трактат про податки і збори» (1662), «Різне про гроші» (1682).

Пігу Артур (1877—1959) — англійський економіст, який заклав основи всезагального добробуту. Основоположник школи кейнсіансько- неокласичного синтезу. Основна праця — «Економіка добробуту» (1920).

*Прескотт Едвард (1940) — американський економіст, нагороджений Нобелівською премією з економіки (разом з Кідланд Фіном) у 2004 році за внесок у розробку теорії динамічної макроекономіки: часова складова економічної політики і рушійні сили усередині бізнес-циклів. Рушійні сили і коливання усередині бізнес-циклів і вибудовування економічної політики — ключові сфери його макроекономічних досліджень. Е. Прескотт разом з Ф. Кідландом зробив фундаментальний внесок у ці важливі галузі не лише з точки зору макроекономічного аналізу, але також з практики в грошовій і податковій політиці у багатьох країнах. Вони дослідили, що в умовах, коли домогосподарства очікують у майбутньому збільшення оподаткування капіталу, то вони менше заощаджують, і якщо фірми очікують проведення більш експансивної валютної політики і росту інфляції, то вони підвищують рівень цін і заробітну плату тощо. Дослідження, які провели вчені, збагатили теорію ділових циклів, об’єднавши її з теорією економічного зростання[33]. 63-літній Едвард Прескотт є професором Арізонського університету і дослідником Федерального резервного банку Міннеаполіса.

Прудон П’єр-Жозеф (1809—1865) — французький економіст. Основні економічні праці: «Що таке власність?» (1840), «Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності» (1846), «Теорія податку» (1861). Прудон критикував капіталізм, намагаючися реформувати його. Він вважав, що якщо усунути негативні сторони розподілу праці, власності, вартості тощо, можна покращити капіталістичне товарне господарство шляхом впровадження дрібнотоварного виробництва. Наріжним каменем економічної концепції Прудона є теорія «конституйованої» вартості, тобто перетворення вартості в «синтетичну». Він пропонував зберегти товарно- грошове господарство без грошей, капіталу і проценту. Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона був згодом сприйнятий бакуністами і анархо- синдикалістами.

Поппер Карл (1902) — англійський філософ, соціолог.

Рікардо Девід (1772—1823) — англійський економіст, видатний представник класичного напряму в економічній теорії. Рікардо дав аналіз економічних явищ і процесів і сформулював серію економічних законів, які увійшли до скарбниці політичної економії. Його основна праця — «начала політичної економії і податкового обкладання» (1817). Рікардо слідом за Бентамом дотримувався принципу утилітаризму. Він вважав, що прагнен- ня людей до індивідуальної вигоди знаходиться в гармонійній єдності з загальною вигодою, з інтересами всіх членів суспільства. Основою теоретичної системи Рікардо стало визнання закону вартості, визначення вартості витраченою на виробництво товару працею. Він зробив спробу подати всю теорію політичної економії як єдність, підпорядковану в кінцевому рахунку закону вартості. В теорії вартості Рікардо висував тезу про те, що «товари, яким властива корисність, дістають свою мінову вартість з двох джерел: своєї рідкісності і кількості праці, потрібної для їх виробництва». Він підкреслював, що на «вартість товарів впливає не тільки праця, яка застосовується безпосередньо до них, але й праця, витрачена на знаряддя, інструменти й будівлі, що сприяють цій праці». Ринковою ціною праці Рі- кардо вважав заробітну плату, яка коливається навколо своєї основи — природної ціни, під якою він розумів вартість засобів існування робітника та його сім’ї. Він вказував на те, що склад засобів існування, тобто прожитковий мінімум, залежить від історичних умов, рівня розвитку, традицій і норм споживання, які склалися. Він доводив, що земельна рента є лише симптомом багатства, а не його творцем, абсолютна родючість сама по собі не породжує її. Він підкреслював, що привласнення ренти відбувається через механізм цін. Вирішальне значення при цьому мають відносна родючість і місцезнаходження ділянок, ступінь їх віддаленості від ринку збуту. Рікардо був першим економістом, який відстоював теорію міжнародної торгівлі, відокремлену від теорії внутрішньої торгівлі — теорію «зрівняльних витрат виробництва». Важливою умовою зростання багатства народів він небезпідставно вважав поділ праці, який сприяє підвищенню продуктивності праці.

Роббінс Лайонел (1898—1984) — англійський економіст. Вважав, що предметом економічної науки є дослідження відносин розподілу, засновані на принципах теорії граничної корисності. Робінс — прибічник так званого «радикального апріоризму», до якого також належав Л. фон Мізес та інші представники нової австрійської школи.

Робертсон Денніс (1890—1963) — англійський економіст, представник кембріджської школи економістів, послідовник А. Маршалла. Очолив кафедру політичної економії в Кембриджі в 1944. У працях, що вийшли у світ у 1922—1959 роках, він приділяв увагу питанням грошей та використання грошово-кредитних важелів для регулювання промислового розвитку, запобігання кризам і безробіттю, був прибічником запровадження громадських робіт, накопичення державних запасів сировини, податкових пільг і гнучкої фіскальної політики держави як засобу державного втручання в економіку.

Робінсон Джоан (1903—1983) — англійський економіст, професор Кембріджського університету, представниця неокейнсіанства, творець теорії недосконалої конкуренції. Основні праці: «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933), «Накопичення капіталу» (1956). Важливим досягненням Робінсон є вчення про дискримінацію в цінах. Вона показала, що, на відміну від досконалої конкуренції, де попит має абсолютну еластичність, при недосконалій конкуренції еластичність попиту різко обмежується, оскільки монополіст має можливість розділити ринок свого товару на окремі сегменти і для кожного з них призначити особливу ціну так, щоб загальний прибуток виявився максимальним. Робінсон розкриває також інші можливості максимізації прибутку в умовах монополізованого товару. Вивчаючи механізм ринку в умовах монополістичної конкуренції вона сформулювала вчення про монопсонію, в якому одиничному покупцеві протистоїть велика кількість продавців. Вчення про монопсонію має в системі поглядів Робінсон виключно важливе значення. З його допомогою вона пояснює, зокрема, феномен експлуатації праці. Коли велика фірма (монопсоніст), яка придбає специфічний вид праці неорганізованих працівників, нав’язує їм умови угоди, реальна заробітна плата може виявитися нижче граничного продукту праці, що й означає експлуатацію.

*Саймон Герберт Александер (1916—2001) — американський економіст, соціолог і педагог. Герберт Александер Саймон визнаний у 1978 році гідним Нобелівської премії за новаторські дослідження процесу прийняття рішень у рамках економічних організацій. Саймон відкрив область емпіричного тестування гіпотез, на яких ґрунтується процес прийняття рішень. Вивчивши взаємозв’язки між розміром фірм і їх економічним ростом, він вніс істотний вклад у центральну проблему агрегування мікро- систем. Саймон один із засновників соціального модулювання і застосування кібернетики для аналізу поведінки людей і суспільних систем із допомогою комп’ютерів. Свої погляди він характеризував як поєднання «технологічного радикалізму» й «економічного консерватизму», вважаючи, що не існує меж для науково-технічного прогресу в рамках сучасного суспільства.

*Самуельсон Пол (1915) — американський економіст, послідовник Дж.М. Кейнса (неокейнсіанець), один із послідовників (поряд з такими, як англійський економіст Дж. Хікс, американський вчений Е. Г ансен) кейнсі- анської теорії державних фінансів. Самуельсон прихильник змішаної економіки обстоює активне державне регулювання економічного життя. У 1947 році опублікував працю «Основи економічного аналізу» — одну з найавторитетніших праць для наступних поколінь економістів. У 1970 році за досягнення в розвитку статичної та динамічної економічної теорії й вагомий внесок у поглиблення аналізу в економічній науці Самуельсону було присуджено Нобелівську премію. Він першим з американських еко- номістів-теоретиків став нобелівським лауреатом. В 1973 році Самуельсон додав до дев’ятого видання підручника «Економікс» розділ, присвячений марксизму. На його думку «марксизм може виявитися надто корисним, щоб сповна віддати його марксистам».

Сей Жан Батіст (1767—1832) — французький економіст, який пропагував ідеї А. Сміта у Франції. Відомий своїм законом Сея, у відповідності з яким пропозиція товарів створює власний попит. Ця ідея означає, що товари виробляються лише для того, щоб на виручені гроші отримати які- небудь блага. Ідея лежить в основі автоматичного підтримання загальної рівноваги на основі абсолютної гнучкості цін. Основні роботи: «Трактат політичної економії» (1803), «Повний курс практичної політичної економії» (1829).

У працях Сея політична економія стає наукою чисто теоретичною та описовою. Роль економіста, як і всякого вченого, зводиться не до того, щоб давати поради, а просто для того, щоб спостерігати, аналізувати і описувати. Сей конструював політичну економію згідно зразка точних наук, закони яких мають універсальне значення. Сей визнавав, що будь-який товар має дві властивості: мінову і споживчу вартість і допускав можливість вимірювати вартість товару не лише кількістю затраченої праці, а й ступенем корисності продукту праці. Але набагато більшого значення у створені вартості товару Сей надавав запропонованій ним теорії трьох факторів виробництва, з якою нерозривно пов’язана його теорія розподілу. Праця, земля і капітал на його думку беруть участь у створенні вартості товару і кожен з цих факторів бере участь в розподілі доходів. Фактор «праця» — забезпечує заробітну плату як дохід робітників, фактор «капітал» — прибуток як дохід капіталістів, а фактор «земля» — ренту як дохід землевласників. Сей зазначав, що робітники не можуть претендувати на весь продукт праці через те, що у виробництві вони беруть участь не одні. їх дохід має бути обмежений заробітною платою і доводив, що низька заробітна плата вигідна всім — і робітникам і суспільству. Різницю між підприємцем і робітником Сей зводив лише до рівня заробітної плати: більший дохід підприємця пояснював вищим рівнем його відповідальності, складнішою діяльністю щодо управління виробництвом. Дивлячись в майбутнє він стверджував, що зі зростанням капіталів становище «нижчих класів» поліпшується, вони все більшою мірою поповнюють «вищі класи».

*Сен Амартія (1933) — індійський економіст, наукові дослідження якого присвячені теорії суспільного вибору, індексам добробуту і бідності, національному доходу, проблемі голоду. Лауреат Нобелівської премії з економіки (1988) за значний внесок в економіку добробуту. Його праці містять рекомендації щодо запобігання голоду або обмеження його наслідків на початкових етапах.

Сен-Сімон Анрі Клод де Рувруа (1760—1825) — французький громадський діяч, видатний представник так званого утопічного соціалізму. Основні праці: «Про промислову систему» (1821), «Катехізис промисловців» (1824), «Нове християнство» (1825). Викладаючи концепцію нового суспільного ладу, Сен-Сімон майбутнє суспільство уявляв як індустріальну систему. Він вважав, що індустріальне суспільство буде розвиватися на базі великого промислового виробництва, промисловість — за певним планом, а управління здійснюватиметься з єдиного центру індустріалами. Плани розвитку промислового виробництва і розподілу продукції будуть складатися вченими; промислові капіталісти, маючи багатий досвід, будуть керувати організацією управління, а робітники — безпосередньо працювати над виконанням розроблених планів. Шляхом створення нової суспільної організації Сен-Сімон сподівався домогтися усунення анархії виробництва і встановлення плановості та централізму в управлінні економікою. Ідеї Сен-Сімона отримали новий розвиток у XX ст. в сучасній теорії «індустріального суспільства».

Сеніор Нассау Уїльям (1790—1864) — англійський економіст, юрист, один із пізніх представників класичної школи. Економічні погляди Сеніо- ра викладені в «Основних началах політичної економії» і «Листах про фабричне законодавство». В основу своєї економічної доктрини Сеніор поклав 4 принципи:              1) гедоністичний принцип; 2) принцип збільшення

народонаселення; 3) принцип зростаючої продуктивності промисловості;

  1. принцип спадаючої продуктивності сільського господарства. Для пояснення отримання прибутку Сеніор висунув теорію про те, що прибуток породжується «утримуванням» капіталіста, який міг би витратити свій капітал на споживання, але утримується від цього.

Сисмонді Симонд (1773—1842) — французько-швейцарський економіст, історик, представник класичної школи. У розвитку соціально- економічних поглядів Сисмонді можна виділити два періоди. Спочатку він пропагував ідеї Сміта, виступав за свободу конкуренції та вільну гру особистих інтересів, що він відобразив у праці «Про комерційне багатство» (1803). Потім, спостерігаючи з дрібнобуржуазної позиції ламання старих, укорінених відносин, економічним базисом яких було дрібне виробництво, Сисмонді не зміг зрозуміти цього «зламу». В основній праці «Нові начала політичної економії» (1819) він уже різко засуджував режим вільної конкуренції, в якому він бачив корінь усього зла. Не економічна свобода, а державне втручання стало основною вимогою Сисмонді. На його думку, інтереси суспільства у збільшенні виробництва комерційного багатства та інтереси приватного виробника не співпадають. Протилежність інтересів суспільства та окремих виробників, з його точки зору, повинна усунути держава. Сисмонді також досліджував природу криз. Основною причиною криз він вважав невідповідність виробництва та споживання і виводив кризи з недостатнього споживання.

*Скоулз Майрон (1941) — американський економіст, відзначений у 1997 році (разом з Р.Мертоном) Нобелівською премією з економіки. Дослідження Скоулза присвячені фінансовим ринкам, ціноутворенню, методам оцінки вторинних цінних паперів і ризиків. Співавтор «формули Бле- ка — Скоулза».

Сміт Адам (1723—1790) — англійський (шотландський) економіст, філософ, один із засновників класичної політичної економії. У 1766 році створив головний твір свого життя — «Дослідження про природу і причини багатства народів», який є першою в економічній науці працею, де викладається загальна основа науки — теорія виробництва і розподілу, аналіз дії цих абстрактних принципів на історичному матеріалі та ряд прикладів їх застосування в економічній політиці. Ця праця Сміта зробила вплив на весь подальший розвиток економічної думки у світі та економічну політику багатьох держав. Головна думка цього твору — це дія «невидимої руки». Сміт характеризував економічну систему капіталізму мануфактурного періоду, в якій держава відігравала пасивну роль. Держава, на його думку, має виконувати лише функції організації громадського порядку, державної служби, національної оборони, будівництво доріг тощо. Тобто основна ідея Сміта — ідея економічного лібералізму — мінімального втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі вільного ціноутворення, вільної конкуренції, вільного і стихійного переливання капіталу та ін. Такий етап розвитку капіталістичної економіки дістав назву «вільна ринкова економіка».

*Сміт Вернон (1927) — американський економіст, відзначений у 2002 році (разом з Д.Канеманом) Нобелівською премією з економіки за «проведення лабораторних експериментів, використовуваних для емпіричного економічному аналізу, особливо у вивченні альтернативних ринкових механізмів». Запропоновані Смітом методи експериментальної імітації стали використовувати для рішення конкретних проблем господарської практики. Так, в 1980-х роках ці методи застосовували в антитрестовських судових розглядах. А в 1990-і роки вони зіграли велику роль у розробці програм дерегулювання і приватизації електроенергетики в Австралії, Новій Зеландії і США.

*Солоу Роберт (1924) — американський економіст, спеціаліст з еко- номіко-математичних методів аналізу проблем економічного зростання. Йому належить одна з визнаних «неокласичних» моделей економічного зростання, порівняльне вивчення різних факторів економічного зростання, вплив технологічних відкриттів на розвиток економіки, урбанізацію, землекористування, зайнятість. Солоу зробив спробу дослідити залежність обсягу виробництва від технічного прогресу (особливого фактору зростання). Розрахунки здійснені Солоу у середині 50-х років XX ст. показали, що технічний прогрес у широкому значенні (як збільшення національного доходу) визначав майже 70 % темпів економічного зростання у США. Со- лоу є одним з першовідкривачів економіко-математичних методів аналізу економічного зростання. Разом із Самуельсоном, Солоу розробив модель міжнародної торгівлі, споживання та ін. Крім проблем прикладної економіки, Солоу значну увагу приділяв теорії фірм і ринків.

*Спенс Майкл (1943) — американський економіст, один з основоположників інформаційної економічної теорії, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 «за аналіз ринків з асиметричною інформацією» (разом із Джорджем Акерлофом і Джозефом Стігліцем). М. Спенс продовжив почате Д. Акерлофом вивчення так званих ринків з асиметричною інформацією — ринків, де продавці інформовані про якість проданого товару набагато краще покупців. Спенс проаналізував, як продавці шляхом додаткових витрат можуть подавати покупцям інформацію (сигнали) про якість, розглядаючи як приклад ринок праці. Запропонована М. Спенсом концепція сигналів використовується не тільки в економічній теорії утворення. З її допомогою пояснюють і багато інших явищ — наприклад, виплату акціонерними товариствами дивідендів. Крім досліджень з економіки інформації, М. Спенс займався аналізом страхових ринків, теорією промислових організацій та ін.

*Стіглер Джордж (1911—1991) — американський економіст, представник чикагської школи. Основні праці: «Розвиток теорії корисності» (1951), «Теорія виробництва та розподілу», «Нариси історії економічної науки» (1956). Стіглер зробив внесок у створення мікроекономічних моделей, які включають інформаційні проблеми. Нобелівський лауреат 1982 року «за новаторські дослідження промислових структур, функціонування ринків, причин і результатів державного регулювання».

*Стігліц Джозеф Юджин (1943) — американський економіст, відзначений у 2001 Нобелівською премією з економіки разом із Джорджем Аке- рлофом і Майклом Спенсом за дослідження «ринків з асиметричною інформацією» — це таких ринків, на яких одні учасники мають більший обсяг інформації, ніж інші. Центральним питанням його досліджень є вивчення проблем збору, аналізу і поширення інформації, а також прийняття рішень на основі недостатньої інформації (так звана теорія інформаційної економіки). Багато його досліджень присвячено проблемам економічного зростання, інновацій і перерозподілу доходів. Дж. Стігліц виступив проти «шокової терапії» (рішучі заходи шляхом приватизації державного сектору) щодо країн Східної Європи в період переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки, а тим самим проти політики МВФ. На противагу цій політиці він довів необхідність поступової трансформації зі збереженням важливих регулюючих функцій держави. Це не сподобалося адміністрації президента США і МВФ. Тому під тиском міністерства фінансів США і МВФ у 1999 році він був змушений піти у відставку з посади головного економіста Всесвітнього банку. При цьому він звинуватив Всесвітній банк і МВФ в проведенні невірної політики щодо Росії і Південно- Східної Азії. Завдяки своєму міжнародному авторитету йому вдалося на базі Колумбійського університету створити наукову організацію економістів і політологів «Ініціатива за політичний діалог», з метою допомогти країнам з перехідною економікою вибрати альтернативні шляхи розвитку.

*Стоун Ричард (1913—1991) — англійський економіст, фахівець по макроекономічному моделюванню. Стоун розробив міжнародні правила розрахунку національного доходу. Згодом він створив систему демографічних розрахунків, що відбивали такі фактори, як зміни в народонаселенні і соціально-економічні перемінні. Вніс значний вклад у ринкову поведінку споживача.

У 1941 році Стоун із Дж. Мідом проаналізував національний дохід країни, використовуючи метод подвійного запису. Система, що була розроблена Стоуном, була покладена в основу системи національних рахунків, яка була прийнята ООН і ОЕСР. У 1984 році йому була присуджена Нобелівська премія «за новаторські роботи у сфері створення систем національних рахунків».

Суїзі Пол (1910) — американський економіст. Книга Суїзі «Теорія капіталістичного розвитку: принципи марксистської політекономії» (1942) створила йому репутацію ведучого американського марксиста-економіста свого покоління. У 30-ті роки XX ст. (частково під впливом І. Шумпетера) Суїзі переконався в історичній обмеженості і неминучості занепаду імперіалізму. Однак у 40—50-ті роки, в період економічної та політичної стабілізації, він (як і П. Баран) поступово перейшов від теорії краху імперіалізму до теорії його «повзучої стагнації» (яка викладена у книзі «Монополістичний капітал» (1966).

*Тінберген Ян (1903—1994) — нідерландський економіст, перший лауреат (разом з Фрішем) Нобелівської премії з економіки 1969 року. Премію було присуджено за побудову динамічних моделей та їх застосування для аналізу економічних процесів. В 1929 році захистив докторську дисертацію. З 1933 року професор Нідерландської школи економіки у м. Роттендамі. У 1973—1975 роках професор Лейденського університету. В ранній період своєї науково-дослідницької діяльності Тінберген значну увагу приділяв економічному моделюванню. Він один з перших за допомогою економетричної моделі спроектував процес економічного розвитку США, використавши методи множинності економічних взаємозв’язків. У 1942 році він доповнив функцію Кобба-Дугласа фактором технічного прогресу, яка отримала назву виробничої функції Кобба-Дугласа-Тінбергена.

Наприкінці 40-х років Тінберген розробляв теорії економічної політики в умовах відкритої економіки. Тінбергена вважають батьком теорії конвергенції, він відомий також спробами застосування статистичних методів до дослідження економічних циклів, є одним з творців макроекономічного моделювання економічних процесів у країнах, що розвиваються.

*Тобін Джеймс (1918) — американський економіст. Зробив вагомий внесок у розвиток кейнсіанської моделі, розробив теорію портфельних інвестицій. Основні погляди Тобіна викладені в його книзі «Статті з економіки» (1971). Лауреат Нобелівської премії 1981 року «за аналіз стану фінансових ринків та їх впливу на політику прийняття рішень у сфері витрат на стан з безробіття, виробництва і цін». Модель портфельних інвестицій, розроблена Тобіном, надає в розпорядження економічної політики набагато більш багатий арсенал засобів, чим попередні їй моделі.

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865—1919) — український і російський економіст, історик. Одна з основних його праць — «Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя» (1894). В ній він звернув увагу на тісний зв’язок між зміною цін на засоби виробництва («капітальні блага») і рухом акумулятивного процесу — процесу зміни грошового капіталу, що вивільняється, або зростаючих інвестицій, що створюють фонд заощадження. Тим самим він передбачав сучасну буржуазну інвестиційну теорію циклів, в якій стрижнем є ідея «заощадження-інвестиції» як головна пружина циклічних коливань.

Згідно з теорією Туган-Барановського, вичерпання інвестиційних можливостей створюється умовами застосування позичкового капіталу, обмеженістю банківських ресурсів, а найголовніше — непропорційністю в розміщенні вільних грошових капіталів між різними сферами їх застосування. Диспропорційність у розміщенні капіталу — згідно з Туган- Барановським — була головною причиною економічних криз.

*Фелпс Едмунд (1933) Лауреатом Нобелівської премії з економіки за 2006 рік став учений з Колумбійського університету Едмунд Фелпс. Премію присудили «за його аналіз інтертемпоральних відносин у макроеко- номічній політиці». Американець Едмунд Фелпс став лауреатом Премії Шведського банку пам’яті Альфреда Нобеля 2006 року за «аналіз міжча- сових компромісів у політиці макроекономіки».

У заяві Шведської королівської академії наук йдеться, що «його робота збільшує розуміння взаємозв’язку між короткостроковими і довгостроковими ефектами економічної політики. Його науковий доробок мав вирішальне значення як для самої науки, так і для політики».

Едмунду Фелпсу 73 роки, він працює в Колумбійському університеті в Нью-Йорку, передає ІТАР-ТАРС. Учений сформулював так звану гіпотезу «появи кривої Філліпса з урахуванням очікувань». Відповідно до цієї теорії, інфляція залежить як від рівня безробіття, так і від інфляційних прогнозів. Таким чином, він показав, як сьогоднішня політика визначає передумови для майбутніх стабілізаційних заходів.

Філліпс Олбан (1914—1975) — австралійський економіст, який працював в Англії, представник кейнсіанського напряму. В 1958 році встановив взаємозв’язок між безробіттям і грошовою ставкою заробітної платні для Великобританії майже за столітній період, показавши тим самим зв’язок між ринком товарів і ринком робочої сили. Крива, яка встановлює зв’язок між безробіттям та інфляцією, у подальшому отримала назву кривої Філліпса.

Фішер Ірвінг (1867—1947) — американський економіст, представник неокласичного напряму економічної думки. Основні праці: «Купуюча сила грошей» (1911), «Теорія проценту» (1930). Фішер розвинув теорію грошей у дусі класичної політекономії, внісши в неї необхідні поправки, які логічно випливали з розвитку чекового обороту в грошовому обігу першої чверті XX ст.

*Фрідмен Мілтон (1912) — американський економіст, представник чиказької школи, один з ідеологів монетаризму. Лауреат Нобелівської премії (1976). Фрідмен став ідейним натхненником «тетчеризму» та «рейганомі- ки», автором практичних програм з «демонтажу» системи державного соціально-економічного регулювання в Англії, Ізраїлі, Чилі, США. В основу його вчення було покладено саморегульовану систему. Приватне підприємство здатне вивести економіку з кризового стану, забезпечити її піднесення й відповідну зайнятість населення, а гроші і є вирішальним важелем усієї ринкової економіки. Фрідмен пропонує підтримувати темп приросту грошової маси на рівні 3—5 % на рік, інакше розгортаються інфляційні процеси, настає криза. З огляду на це, вони зводять вплив держави на економіку лише до підтримання постійних темпів грошової маси. Таким чином, він піддав критиці основні постулати Дж. М. Кейнса, який обстоював широкомасштабне і дійове державне втручання в господарські процеси. Розробка нового розуміння грошового фактору в економіці вважається головним внеском Фрідмена в науку. Розвиваючи погляди американського економіста Ірвінга Фішера, Фрідмен розробив теорію грошей як форми багатства (тобто як різновиду «корисності» для споживачів і різновиду «капіталу» для підприємців). Такий підхід принципово відрізняється від кейнсіанського, де гроші розглядаються перш за все як інструмент господарювання.

*Фогель Роберт Вільєм (1926) — американський економіст, відзначений у 1993 році (разом з Д.Нортом) Нобелівською премією з економіки за застосування нових економічних методів для вивчення історичних процесів. Наукові дослідження Фогеля присвячені моделюванню тривалих періодів економічної історії, впливу на економічний розвиток нових технологій, економічної демографії. Один з основоположників «кліометрії», чи «нової економічної історії» — застосування статистичних методів до аналізу і пророкування історичних подій.

*Фріш Рагнар (1895—1973) — норвезький економіст, нагороджений в 1969 році Нобелівською премією з економіки за створення і застосування динамічних моделей до аналізу економічних процесів. Значення теорії Фріша про заощадження для вивчення сфери макроекономіки дуже важливе. Більш того, у ній уже знайшли своє місце багато з елементів сучасної теорії планування.

*Хаавельмо Трюгве (1911—1999) — норвезький економіст, наукові дослідження якого присвячені розробці економетрії, застосуванні в еконо- метричному аналізі теорії імовірностей, економічного прогнозу, теорії капіталу й економічного розвитку, а також економічної відсталості. У 1989 році отримав Нобелівську премію з економіки.

*Хайєк Фрідріх фон Август (1899—1992) — англійський економіст, представник неоавстрійської школи. Основні праці: «Шлях до неволі» (1944), «Шлях до свободи» (1985). Xайєк у своїх працях передбачив вільні висновки економічної теорії про вплив експансіоністської фіскальної та монетарної політик на виробництво, заклав основу теорії «раціональних очікувань».

У 1974 році (разом із К. Г. Мюрдалем) відзначений Нобелівською премією «за основоположні праці з теорії грошей і економічних коливань та глибокий аналіз взаємозалежності економічних, соціальних та інституцій- них явищ». Теорія торгового циклу Хайека передбачила монетаристське пояснення Великої депресії і зіграла роль маяка для того розвитку макрое- кономіки, що відбувся майже сорок років по тому.

*Харсані Джон (1920—2000) — американський економіст, відзначений у 1994 році (разом із Дж. Нешем і Р. Зелтеном) Нобелівською премією з економіки. Наукові праці Xарсані присвячені теорії ігор (некооператив- ним іграм, іграм в умовах неповної інформації). Вважається основоположником «економіки інформації».

*Хекман Джеймс (1944) — американський економіст, наукові дослідження якого присвячені ресурсам праці, народонаселенню, «людському капіталу», державній політиці, методам статистичного аналізу мікроеко- номічних даних, зокрема формування статистичної вибірки. В 2000 році відзначений Нобелівською премією з економіки.

Хекшер Елі (1879—1952) — шведський економіст і історик, спеціаліст з меркантилізму; вчитель Б. Оліна (Уліна). Широко відомий через зв’язок з моделлю зовнішньої торгівлі, яка названа моделлю Xекшера- Оліна (Уліна).

*Хурвіц Леонід (1917 ?) Лауреатами Нобелівської премії з економіки 2007 року стали троє американських учених Леонід Xурвіц, Ерік Маскін та Роджер Майєрсон. Нобелівський комітет заявив, що нагорода присуджується за створення теорії оптимальних механізмів розподілу ресурсів, яка дозволяє розмежувати ситуації позитивного і негативного функціонування ринків, повідомляє ВВС. Сьогодні теорія оптимальних механізмів розподілу ресурсів має визначальне значення в багатьох галузях економіки і частково політології. Xурвіц (Гурвіц) народився в Москві працює в університеті Міннесоти. Теорія яку створив 90-літній професор із Прінстона і яку розвинули його послідовники допомогла людству зрозуміти особливості процесу оптимального розподіу ресурсів.

Раніше для подібного аналізу використовували теорію ринків. її вадою є те, що пропоновані рецепти ефективно працюють лише в ідеальних умовах, яких в реальному житті досягнути складно чи й загалом неможливо.

Новітня теорія ставить питання інакше: вона не шукає шлях так званого справедливого розподілу, а займається пошуком найефективнішого механізму в даних умовах. Так науковці довели, що для розподілу товарів індивідуального споживання (сировини, їжі чи одягу) найбільш дієвим у багатьох випадках є подвійний аукціон, де ціни призначають не тільки продавці, але й покупці. Водночас концепція пояснює, чому ринкові важелі погано працюють із такими суспільними благами, як водні ресурси, дороги, а також телерадіоефір. Для економічно доцільного їх розподілу може знадобитися інший метод — наприклад, уведеня податків на користувачів.

На відміну від математики, котру не завжди вдається застосувати до розв’язання реальних задач, від економічних теорій чекають конкретних рішень. Ось, скажімо, робота держави з монополіями. Роджер Маєрсон припустив, що у наглядових органів ніколи не буде абсолютно повної й достовірної інформації про реальну собівартість продукції монополіста. Тож у антимонопольників завжди є вибір між обкладанням монополістів рентою й стимулюванням ефективного рівня виробництва.

Як і всяка поважна теорія, ідеї Хурвіца можуть бути використані поза основною сферою — зокрема, для аналізу голосувань, що і проробив Ерік Маскін. Але що набагато важливіше, теорія дозволяє враховувати такі ситуації, в яких гроші — не головне. Наприклад, вона може добре зарекомендувати себе у випадку, коли пріоритетом для уряду при проведенні аукціону є суспільне благо. Коли б про це знали ідеологи та практики української приватизації та переприватизації, наша економіка, можливо, була б улаштована значно краще.

*Хікс Джон Ричард (1904—1989) — англійський економіст-кейн- сіанець, зробив великий внесок у теорії загальної рівноваги, теорію вартості, теорію процента, теорію торгового циклу. Основні праці: «Вартість і капітал» (1939), «Внесок у теорію торгового циклу» (1950). Засновник (разом з Е. Гансеном) кейнсіанської теорії циклу. Перший ввів поняття «неокласичний синтез». Хікс розробив апарат аналізу взаємодії товарного та грошових ринків — моделі «інвестиції-заощадження». Зокрема діаграма Хікса «заощадження для капіталовкладень — грошовий ринок» була включена практично в усі підручники з макроекономіки. Хікс ввів концепцію ринків «фіксованої ціни» і «гнучкої ціни», розходження між якими виявилося продуктивним у макроекономіці. Крім того, він збагатив економічний аналіз такими інструментами, як «IS-LM-криві», термін «тимчасова рівновага»; заклав основи «теорії очікування» в процесі формування довгострокової ставки проценту. Лауреат Нобелівської премії (разом із К. Д. Ерроу) 1972 року «за новаторський внесок у загальну теорію рівноваги і теорію добробуту».

Чемберлін Едуард (1899—1967) — американський економіст. Розробив теорію монополістичної конкуренції. Вважав, що монополія приносить користь суспільству, реалізовуючи наукові розробки. Основна праця — «Монополістична конкуренція. Реорієнтація теорії вартості» (1933).

*Шарп Вільям Фоліс (1934) — американський економіст, спеціаліст із функціонування фінансових ринків, відзначений у 1990 році (разом з М.Міллером і Г.Марковіцем) Нобелівською премією з економіки. Наукові дослідження присвячені інвестиціям, цінним паперам, ціноутворенню на фінансових ринках. В праці «Вартість цінних вкладів» (1964) Шарп розробив модель оцінки ринкової вартості активів (скорочено САРМ). На його працях побудовано підручники з економіки фінансів у всіх розвинутих країнах світу. Ідея САРМ вивчається слухачами кожної школи бізнесу, а спеціалісти фінансових ринків з її допомогою варіюють ступень ризику за рахунок позики кредитів.

*Шеллінг Томас (1921) — в 2005 році разом із Робертом Ауманном отримав Нобелівську премію з економіки «за внесок у краще розуміння конфлікту і співробітництва за допомогою теорії ігор». Лауреати вперше застосували інструментарій теорії ігор до проблем суспільства і здійснили аналіз соціальних проблем за допомогою цієї теорії. При цьому Ауманн займався проблемою співробітництва і конфліктів з точки зору математики, а Шеллінг з точки зору економіки. Так, Шеллінгу вдалося показати, що багато суспільних взаємодій можна розглядати як не коаліційні ігри, які включають в себе як спільні, так і протележні інтереси учасників. Ауманн, в свою чергу, зумів продемонструвати, що соціальні взаємодії можуть бути проаналізовані за допомогою формальної теорії некоаліційних ігор.

Дослідники довели, що співробітництво простіше підтримувати у довгострокових відносинах, а не в короткострокових. Більше того, аналіз короткострокових ігор не залишає гравцям свободи. Зокрема, Роберт Ауманн вперше провів повний формальний аналіз так званих нескінченно повторюваних ігор, що дозволило виявити, які вигоди дають довгострокові відносини.

Шеллінг зробив важливий вдад в теорію торгу. В одній із свїх перших праць він розглянув торг як двохсторонню взаємодію і дослідив тактику гравців, що дозволяє їм схилити чашу терезів у свій бік.

Томас Шеллінг — професор університету Мериленду (США). Докторську ступінь отрима у Гарварді.

Шпіттоф Артур (1873—1959) — німецький економіст.

Шторх Андрій Карлович (1766—1835) — російський економіст, історик.

*Шульц Теодор Вільям (1902—1998) — відомий американський економіст, нагороджений премією за новаторські дослідження економічного розвитку, зокрема проблем країн, що розвиваються. Шульц придбав славу батька революції вкладень у людський капітал. Його головною турботою було визначити політику, що сприяє розширенню схованих у сільському господарстві можливостей і використанню їх, що стало складовою частиною його стратегії динамічного росту.

Шумпетер Йозеф Алоїз (1883—1950) — австрійський економіст. Теоретичну спадщину Шумпетера можна розділити на три напрями:

  • перший напрям — методологія та історія економічного аналізу. Сюди відноситься фундаментальна праця «Історія економічного аналізу» (1954);
  • другий напрям — теорія економічної динаміки — відображений у праці «Економічні цикли» (1939);
  • третій напрям — концепція суспільного розвитку у відомій праці «Капіталізм, соціалізм та демократія» (1942).

Концепція підприємця як ключової фігури капіталізму лежить в основі запропонованих Шумпетером трактувань капіталу, прибутку, процента і грошей.

Юм Девід (1711—1776) — англійський філософ і економіст, прихильник вільної конкуренції та торгівлі, критик меркантилізму, прихильник кількісної теорії грошей. Але в історію ввійшов як один із тих, хто найглибше розкрив механізм зрівноваження платіжних балансів через переливання капіталу — «закон Юма».

582

ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З ЕКОНОМІКИ

Рік присудження премії

Лауреати

2008 Paul Krugman Пол Кругман
2007 Leonid Hurvits, Erick Maskin, Rodger Mayerson Леонід Хурвіц, Ерік Маскін, Роджер Майєрсон
2006 Edmund Felps Едмунд Фелпс
2005 Robert Aumann, Thomas Shelling Роберт Ауманн, Томас Шеллінг
2004 Finn E. Kydland, Edward C. Prescott Фін Кідланд, Едвард Прескотт
2003 Robert F. Engle, Clive W. J. Granger Роберт Енгл, Клайв Гренджер
2002 Daniel Kahneman, Vernon Smith Дениел Канеман, Вернон Смит
2001 George A. Akerlof, Michael Spence, Joseph E. Stiglitz Джордж Акерлоф, Майкл Спенс, Джозеф Стігліц
2000 James J. Heckman, Daniel I. MacFadden Джеймс Хекман, Дениел Макфадден
1999 Robert A. Mundell Роберт Манделл
1998 Amartya Sen Амартія Сен
1997 Robert C. Merton, Myron S. Scholes Роберт Мертон, Майрон Скоулз
1996 James A. Mirrlees, William Vickrey Джеймс Міррліс, Уільям Вікрі
1995 Robert E. Lucas Jr. Роберт Лукас
1994 John C. Harsanyi, John F. Nash Jr., Reinhard Selten Джон Харсані, Джон Неш, Райнхард Зелтен
1993 Robert W. Fogel, Douglass C. North Роберт Фогель, Дуглас Норт
1992 Gary S. Becker Г ері Беккер

Harry М. Markowitz, Merton H. Miller, William F. Sharpe

Гаррі Марковіц, Мертон Міллер, Уільям Шарп

Trygve Haavelmo

Трюгве Хаавельмо

Maurice Allais

Mopic Алле

Роберт Солоу

Robert М. Solow

James М. Buchanan Jr.

Джеймс Бьюкенен

Franco Modigliani

Франко Модільяні

Richard Stone

Gerard Debreu

George J. Stigler

James Tobin

Річард Стоун

Жерар Дебрё

Джордж Стіглер

Джеймс Тобін

Fawrence R. Klein

Лоуренс Клейн

Теодор Шульц, Артур Льюіс

Theodore W. Schultz, Sir Arthur Fewis

Herbert A. Simon

Герберт Саймон

Bertil Ohlin, James E.Meade

Milton Friedman

Бертіль Улін (Олін), Джеймс Мід

Мілтон Фрідмен

Feonid Vitaliyevich Kantorovich, Tjalling C. Koopmans

Леонід Виталійович Канторович, Тьяллінг Куп- манс

Gunnar Myrdal, Friedrich August von Hayek

Гуннар Мюрдаль, Фрідріх фон Хайек

Василь Леонтьев

Джон Хікс, Кеннет Ерроу

Wassily Feontief

John R. Hicks, Kenneth J. Arrow

Simon Kuznets

Саймон Кузнец

Paul A. Samuelson

Пол Самуельсон

Ragnar Frisch, Jan Tinbergen

Рагнар Фріш, Ян Тінберген

584

СПИСОК АНГЛІЙСЬКИХ СКОРОЧЕНЬ

AC average costs середні витрати
AD aggregate demand сукупний попит
AFC average fixed costs середні постійні витрати
AR average revenue середній дохід
AS aggregate supply сукупна пропозиція
ATC average total costs середні змінні витрати

С

1. costs витрати
2. consumption споживання
3. constant постійний, постійна величина
D demand попит
DI disposable income наявний дохід
E equilibrium рівновага
FC fixed costs постійні витрати
G government уряд, урядові витрати

GNP gross national product валовий національний продукт

I

1. income дохід
2. investment інвестиції
IS investment-saving інвестиції-заощадження
і interest процент
L labour праця
LM liquidity-money ліквідність-гроші
LAC long average costs довгострокові середні витрати
LMC long marginal costs довгострокові граничні витрати
M money, money supply гроші, грошова пропозиція
MC marginal costs граничні витрати
MOC marginal opportunity of costs граничні витрати втрачених можливостей
MP marginal product граничний продукт
MPC marginal propensity to consume гранична схильність до споживання
MPK marginal product of capital граничний продукт капіталу
MPL marginal product of labour граничний продукт праці
MPS marginal propensity to save гранична схильність до заощаджень
MR marginal revenue граничний дохід
MRC marginal resource costs граничні витрати ресурсу в грошовому виразі
MRS marginal rate of substitution гранична норма заміщення одного блага іншим
MU marginal utility гранична корисність

N1 national income національний дохід
NNP net national product чистий національний продукт
P price ціна
PI personal income особистий дохід
Q quantity кількість

R

1.revenue дохід, виручка
2. rent рента
3. rate ставка, ставка процента, податкова ставка, ставка орендної плати

S

1. supply пропозиція
2. saving заощадження
TC total costs валові (загальні) витрати
TR total revenue валовий (загальний) дохід
TU total utility загальна корисність

и

1. utility корисність
2. unemployment безробіття
VC variable costs змінні витрати
Vp present value теперішня вартість (майбутньої суми грошей)
w wage заробітна плата
Y

національний дохід у більшості випадків позначається літерою Y, в даному випадку це не початкова буква англійського слова, а вказівка на те, що дохід розглядається як функція інших економічних величин

<< | >>
Источник: Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І.. Економічна теорія (Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка). Б 61 Навч. пос. 2-ге вид. перероб. та доп. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 688 с.. 2009

Еще по теме ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК:

  1. ПЕРЕДМОВА
  2. ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
  3. Зміст
  4. Покажчики
  5. ЗМІСТ
  6. ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -