ВСТУП

Актуальність теми. Одним з найголовніших здобутків людської цивілізації, здатних убезпечити людей від волюнтаризму держави, її органів і посадових осіб, інших публічних інститутів, гарантувати стабільність і динамізм в умовах глобалізованого світу та безпеку громадян перед новими викликами, що постають перед людством, є принцип верховенства права.

Як одна з найважливіших демократичних цінностей його все частіше фіксують не тільки в міжнародних документах, що стосуються прав і свобод людини, а й у національних конституціях і законах. Ним широко оперують міжнародні і національні суди. Україна у цьому відношенні також не є винятком. Проте, незважаючи на закріплення цього принципу в Конституції України та низці законів, стан його забезпечення в нашій державі залишається явно незадовільним. Причини цього різні - від національних традицій, браку волі відповідних владних інститутів, на які покладено обов'язки щодо забезпечення верховенства права, та рівня правової культури до недостатньої визначеності змісту названого принципу. Поглиблене з'ясування змісту верховенства права доцільно проводити не стільки через всеохоплююче, універсальне визначення, що практично неможливо, скільки через дослідження його конститутивних складових. Однією з таких складових є принцип пропорційності (сумірності), який досить широко використовується як Європейським судом з прав людини, так і національними судами низки європейських держав. Цей принцип порівняно давно привертає до себе увагу спеціалістів в галузі загальної теорії права, конституційного, адміністративного та інших галузей правознавства в Західній Європі. Останнім часом принципу пропорційності приділяють увагу і в Україні, однак він залишається вивченим недостатньо: вітчизняні вчені досліджують його переважно фрагментарно, в контексті інших складних питань (верховенства права, правової держави, захисту прав людини, порівняльного правознавства, адміністративного права тощо).

При цьому відсутні єдині підходи до розуміння природи, вимог згаданого принципу, його місця у вітчизняній правовій системі. Це спричиняє труднощі у правовому регулюванні меж обмежень прав і свобод людини, у їх забезпеченні та захисті, оскільки Конституція України та українські закони часто надають занадто широкі дискреційні повноваження державним органам, що призводить до зловживань та надмірного обмеження прав і свобод. Саме принцип пропорційності спрямований проти неконтрольованого свавілля як законодавця, так і правозастосовних органів та їх посадових осіб. Брак наукового аналізу цього принципу негативно позначається й на судовій практиці, про що свідчать його порушення при розгляді справ, пов'язаних насамперед з втручанням у права людини. Отже, існує нагальна потреба у спеціальному дослідженні окресленої теми, спрямованому на з'ясування природи та поняття принципу пропорційності, його значення як необхідної складової верховенства права, розкриття змісту його вимог у сферах правотворчості та правозастосування, та аналізі практики використання цього принципу судами конституційної та загальної юрисдикції. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії та історії держави і права Університету економіки та права «КРОК» відповідно до теми НДР «Проблеми застосування норм права в процесі розбудови правової, демократичної, соціально орієнтованої держави з широко розгалуженими інститутами громадянського суспільства», державний реєстраційний номер 0111U007821. Мета та завдання дослідження. Метою цього дослідження є аналіз генезису та змісту принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права, обґрунтування його основних ознак, розкриття вимог цього принципу у сферах правотворчості і правозастосування, формулювання на цій основі конкретних пропозицій щодо удосконалення Конституції України, чинного законодавства України, а також правозастосовної діяльності судових органів. Для досягнення зазначеної мети поставлено і вирішуються такі основні завдання: - дослідити історію становлення ідеї пропорційності, її історичні зв'язки з ідеєю справедливості, а також базовими доктринами сучасності - верховенства права та правової держави; - з'ясувати роль принципу пропорційності у правовій системі та його значення для правотворчості і правозастосування; - розглянути вітчизняні та зарубіжні теоретичні підходи до загального розуміння принципу пропорційності, його використання у правовій сфері; - дослідити вітчизняні та зарубіжні теоретичні підходи до розуміння вимог принципу пропорційності, їх відтворення у практиці конституційного судочинства зарубіжних країн та Європейського суду з прав людини; - розкрити зміст цих вимог та їх особливості у сфері правотворчості, зв'язки з іншими правовими принципами (рівності, законності, правової визначеності, заборони свавілля тощо), виявити основні недоліки відтворення принципу сумірності у вітчизняній правотворчості; - розкрити зміст вимог принципу пропорційності у сфері правозастосування, у тому числі стосовно дискреційних повноважень правозастосовних органів; - обґрунтувати необхідність активного використання принципу пропорційності у практиці Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, виявити тенденції, напрями та недоліки застосування цього принципу у вітчизняній судовій практиці.

Об'єктом дисертаційного дослідження є механізми утвердження верховенства права та його складових. Предметом дисертаційного дослідження є принцип пропорційності як умова утвердження верховенства права, аналіз його генезису та основних ознак, вимог у сферах правотворчості і правозастосування, а також у сфері конституційного контролю. Методи дослідження. У процесі виконання дисертаційної роботи застосовано комплекс загальнонаукових, спеціально-наукових та окремо-наукових методів пізнання. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод, вимоги якого супроводжують увесь процес пізнання принципу пропорційності у його чинних аспектах. За допомогою цього методу виявлено, зокрема, органічний зв'язок принципу сумірності з механізмом захисту прав і свобод людини, з'ясовано правову природу цього принципу, обґрунтовано його призначення і основні ознаки, сформульовано авторське розуміння зазначеного принципу як необхідної складової верховенства права. Дисертантом також використано такі загальнонаукові методи, як історичний, логічний і системний. Історичний метод дав змогу дослідити особливості розвитку ідеї пропорційності, її трансформацію у принцип, розкрити природу останнього, його роль і значення у правовій системі, а також зв'язки з такими загальноправовими цінностями, як справедливість, невідчужувані права людини, верховенство права, правова держава. Застосування логічного та системного методів дозволило обґрунтувати самостійність принципу сумірності, його загальноправовий характер, встановити ознаки цього принципу та сформулювати зміст його основних вимог. Серед спеціально-наукових методів особливу увагу приділено порівняльно- правовому та формально-юридичному методам. За допомогою порівняльно- правового методу зіставлено різні аспекти використання принципу сумірності в нормах чинного законодавства України, міжнародних правових актах, конституційних актах різних держав. Формально-юридичний метод використано, зокрема, в ході дослідження відповідного нормативного матеріалу (міжнародно- правових документів, конституційно-правових та інших нормативно-правових актів, практики Європейського суду з прав людини, актів органів конституційного контролю, рішень судів загальної юрисдикції), що дозволило проаналізувати використання принципу пропорційності у правотворчій та правозастосовній практиці України, сформулювати певні рекомендації щодо шляхів її удосконалення.

У виявленні недоліків цієї практики допомогло використання статистичного методу. Теоретична основа дисертаційної роботи базується на вченнях відомих мислителів, які тією чи іншою мірою звертали увагу на явище пропорційності, зокрема пропорційності у праві (Аристотель, Ч. Беккаріа, Р. Ієрінг, Б. Констан, Дж. Локк, Дж. Мілль, Ш.-Л. Монтеск'є, Піфагор, Платон, Ж.-Ж. Руссо, Ульпіан, Цицерон та інші). Серед сучасних дослідників, які приділяли увагу різним аспектам принципу пропорційності, слід згадати українських вчених: C. Головатого, А. Зайця, М. Козюбру, І. Панкевича, С. Погребняка, А. Пухтецьку, П. Рабіновича, М. Савчина, М. Селівона, С. Шевчука, російських вчених: М. Баглая, Н. Волкову, Г. Гаджієва, Д. Дєдова, І. Ледях, О. Лукашеву, М. Утяшева та інших, а також відомих вчених зарубіжних країн: М. Гартвіга, К. Екштайна, Д. Коммерса, К. Крайфелда, П. Лерхе, Р. Мюллерсона, Т. Хартлі, Р. Циппеліуса, А. Шайо, Б. Шлоера, К. Штерна та інших. Емпіричну базу дослідження становлять Конституція України, закони та підзаконні нормативно-правові акти України, рішення Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції; міжнародно-правові акти, зарубіжні конституції та інші нормативно-правові акти, рішення органів конституційного контролю зарубіжних країн, Європейського суду з прав людини. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний науковий аналіз принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права, його основних ознак та вимог у сферах правотворчості та правозастосування. Уперше: - на основі аналізу виявів ідеї пропорційності на різних історичних етапах (за часів далекосхідних цивілізацій, античності, середньовіччя, просвітництва) аргументовано процес трансформації цієї ідеї у принцип права, досліджено її зв'язок зі справедливістю та самою сутністю права; - обґрунтовано такі важливі ознаки принципу пропорційності, як його універсальне значення та багатоаспектне використання в юридичній сфері, на основі чого зроблено висновок про загальноправовий характер цього принципу; - доведено, що принцип пропорційності має подвійне правове призначення: з одного боку, він гарантує захист обсягу та змісту фундаментальних прав і свобод особи від надмірного впливу публічної влади (у тому числі від впливу дискримінаційного характеру) та від неналежного забезпечення нею цих прав і свобод, а з іншого - сприяє досягненню публічно значущої мети, заради якої такий вплив може здійснюватися, що має сприяти балансуванню та гармонізації приватних і публічних інтересів у суспільстві; - на основі німецької концепції пропорційності сформульовано систему основних вимог принципу пропорційності та їх критеріїв у сфері правотворчості; - на тій самій основі розроблено систему вимог принципу пропорційності у сфері правозастосування, розкрито умови їх реалізації під час здійснення державними органами чи їх посадовими особами дискреційних повноважень (зокрема, дотримання ними принципів законності, правової визначеності, заборони на створення бар'єрів на шляху реалізації права тощо); - на основі дослідження практики Конституційного Суду України встановлено основні аспекти та напрями застосування ним принципу пропорційності, проаналізовано позитивні риси і недоліки його практики у цьому плані та запропоновано шляхи її вдосконалення; - на базі аналізу низки рішень загальних судів зроблено висновок про універсальність принципу пропорційності для обґрунтування рішень судів з різних правових питань, а також про характеристику його як інструменту стримування у визначенні меж судових дискреційних повноважень у процесі реалізації норм матеріального та процесуального права.

Удосконалено: - наукові уявлення про зв'язок принципу пропорційності з формуванням базових доктрин сучасності - верховенства права та правової держави; зокрема, обґрунтовано та наголошено, що цей принцип історично та змістовно пов'язаний одночасно з двома згаданими доктринами; - визначення принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права; під ним пропонується розуміти загальноправовий принцип, що має універсальний характер та багатоаспектне використання у юридичній сфері: поширюється на різні правові системи, галузі права й правові інститути; виступає принципом правотворчості та правозастосування, у тому числі судового контролю, як матеріального, так і процесуального права; у широкому розумінні означає, що всі суб'єкти владних повноважень, які прямо чи опосередковано втручаються у приватну автономію особи, мають застосовувати лише розумні заходи (придатні, необхідні, сумірні у вузькому розумінні) для досягнення легітимної публічної мети; - пропозиції щодо ефективного використання принципу пропорційності у вітчизняній правотворчості у зв'язку з виявленням фрагментарного відтворення його вимог у цій сфері, зокрема, запропоновано власну редакцію деяких статей Конституції України щодо закріплення принципу пропорційності, за якою згаданий принцип буде адресований насамперед законодавцю та поширюватися на всі можливі конституційні випадки обмеження прав і свобод людини. Набули подальшого розвитку положення: - про походження принципу пропорційності з ідеї невід'ємних прав людини та правового обмеження влади; - про зміст принципу пропорційності, обґрунтування його як необхідної складової верховенства права, ролі у захисті прав і свобод людини; - про розуміння змісту вимог принципу пропорційності, у тому числі в практиці конституційного судочинства та Європейського суду з прав людини; - про необхідність поглибленого використання принципу сумірності у практиці конституційного судочинства та в практиці судів загальної юрисдикції. Практичне значення одержаних результатів.

Теоретичні положення, висновки та пропозиції цього дисертаційного дослідження можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері - для подальших наукових розробок, зокрема щодо розуміння змісту принципу верховенства права та поглиблення уявлень щодо меж обмеження прав і свобод людини, а також вирішення інших питань; у правотворчій діяльності - для удосконалення положень Конституції України та вітчизняного законодавства, зокрема, при розробці законопроектів та прийнятті законів, що стосуються меж обмежень конституційних прав і свобод та балансування різноспрямованих інтересів у цілому; у правозастосовній діяльності - для правомірного здійснення відповідними державними органами та їх посадовими особами дискреційних повноважень, у тому числі визначення меж останніх при втручанні в приватну автономію людини; для здійснення дієвого та якісного конституційного контролю Конституційним Судом України, обґрунтованості його рішень; для вдосконалення захисту прав і свобод людини судами загальної юрисдикції, забезпечення якісного судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю публічної влади; у навчальному процесі - при викладенні курсів загальної теорії права, конституційного, кримінального, адміністративного права та інших галузевих дисциплін у юридичних навчальних закладах, а також спецкурсів для суддів, державних службовців (з метою поглибленого вивчення ними актуальних питань захисту прав і свобод людини, принципу верховенства права тощо). Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. У дисертації використано матеріали досліджень, проведених особисто дисертантом, що відображено у списку опублікованих праць. Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертаційній роботі, доповідалися на міжнародних та загальноукраїнських наукових конференціях, семінарах, круглих столах у 2009 - 2011 роках (Міжнародній науковій конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (13 - 14 листопада 2009 р., м. Хмельницький); Всеукраїнській науково- практичній конференції «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (13 березня 2010 р., м. Запоріжжя); III Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (23 квітня 2010 р., м. Київ); Міжнародній науковій конференції «Шості юридичні читання. Правова культура, правова свідомість і право» (22 - 23 квітня 2010 р., м. Київ); Круглому столі молодих учених «Принцип верховенства права і законності: проблеми реалізації в правотворенні та правозастосуванні» (18 травня 2010 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми становлення та розвитку правової системи України» (27 - 28 листопада 2010 р., м. Харків); IV Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні, соціологічні та психологічні проблеми права» (28 - 29 травня 2011 р., м. Чернівці); Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених на тему «Проблеми державотворення та правотворення в умовах модернізації України» (16 червня 2011 р., м. Київ); на методологічному семінарі Управління правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України (2011 р., м. Київ). Крім того, методологічні підходи, окремі ідеї дисертаційного дослідження використовувалися дисертантом при підготовці низки науково-експертних висновків під час опрацювання відповідних конституційних подань і звернень в Управлінні правової експертизи Секретаріату Конституційного Суду України. Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковані у чотирнадцятьох статтях, шість з яких надруковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та одна - у фаховому виданні, затвердженому ВАК Російської Федерації. Структура дисертації. Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями, об'єктом та предметом, а також логікою і послідовністю розкриття теми дослідження, викладення його результатів. Вона складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, які в свою чергу поділяються на чотирнадцять пунктів, та висновків, списку використаних джерел (400 найменувань на 45 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 214 сторінок, з яких основного тексту - 166 сторінок.

<< | >>

↑

Источник: Євтошук Юлія Олегівна. ПРИНЦИП ПРОПОРЦІЙНОСТІ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме ВСТУП:

- Теория государства и права Р. Беларусь - Теория государства и права РФ - Теорія держави та права України -