3. Сутність, форми і методи формування банком зобов\'язань

позикові (кредити) кошти.

Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку, але не сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення ж частки депозитів до запитання призводить до зворотніх результатів. Особливу увагу потрібно звернути на депозити до запитання, які с найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів призводить до зниження ліквідності банку. З урахуванням світового досвіду їх частка не повинна перевищувати ЗО % суми\' всіх залучених коштів.

Збільшення частки депозитів юридичних і фізичних осіб призводить до здешевлення ресурсної бази банку та підвищення прибутковості банківських операцій.

Частка великих депозитів визначає стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення депозиту на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку .

Основними видами зобов\'язань банків в Україні є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. На прикладі розглянемо зобов\'язання комерційних банків України .

Структура зобов\'язань банків на початок 2003 р. була наступною: кошти суб\'єктів господарювання - 19 702,9 млн. грн. (36,5% від загальної суми зобов\'язань банків); вклади фізичних осіб - 19 092,4 млн. грн. (35,4%); міжбанківські кредити га депозити - 6 404,8 млн. грн. (11,9%); кошти бюджету та позабюджетних фондів - 1 749,4 млн. грн. (3,2%); кошти НБУ - 1 302,2 млн.

Останнім часом в структурі зобов\'язань відбуваються певні позитивні зміни. Зокрема збільшується (з 47,5 на початку року до 52,3% на 01.01.2003 р.) частка строкових зобов\'язань юридичних та фізичних осіб, що свідчить про певне підвищення стабільності ресурсної бази банків і зростання можливостей довгострокового кредитування економіки.

Рис. 3.2. Структура зобов \'язань банків України

D Кошти НВУ

Кошти бюджету і позабюджетних фонд»

?Міжбанюеські кредити І дегозитм

Кошти субскт» господарювання

І

Вклади фізички осіб

г цінні папери власного боргу

ВСубОРДИМОМИИв борг

Нараховані витрати до сплати

Кредити отримам відміжнародних та інших мокбаипасьюа організацій

Кореспондентські рахунки иших банків

?Інш< зобовязамн*

Також знижується рівень процентних ставок за депозитами (рис. 3.3). Починаючи з 1998 року, він зменшився у 2,6 раза. У 2000 році середня процентна ставка за депозитами становила 13,5%, у 2001 р. - 9.9%, у 2002 р. — 7,4%. Зниження процентних ставок - один із чинників зменшення процентних витрат банків.

Депозити

.-\'» \'Кредити J

Рис. 3.3. Процентні ставки банків України за кредитами та депозитами4

Щоб у подальшому поліпшити свою діяльність, банки повинні постійно вживати заходи щодо збільшення обсягів залучених коштів (передусім довгострокових зобов\'язань юридичних і фізичних осіб), підтримання на належному рівні показників ліквідності (чого можна досягти шляхом узгодження строків залучених коштів і вкладень), забезпечення оптимального співвідношення між власними та залученими коштами, шо сприятиме зменшенню витрат і підвищенню прибутковості діяльності.

Основним джерелом банківських ресурсів у складі зобов\'язань виступають вклади

Депо їй і (вклад) - кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Депозитна операція - операція із залучення коштів на вклали та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Суб\'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори-власкики коштів.

їі

Види депозитів

X

За термінами

За правам власності

X

X

Е

До запитання

Іменні

а пред явника

На визначений термін

Рис. 3.4. Види депозитів

Депозити до запитання - це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних або кс>респондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються в банках на відповідних рахунках і можуть у будь-який час за вимогою клієнта бути поповнені або вилучені, причому

як частково, так і повністю. При розміщенні коштів на поточному рахунку вкладник може вилучити кошти в межах кредитового залишку, а при розміщенні коштів на контокорентному рахунку - не лише вилучити свій вклад, але й отримати на визначений строк банківський кредит.

Вклади до запитання мають як переваги, так і вади для усіх, хто ними користується. Переваги для вкладника полягають у їх високій ліквідності, можливості безпосереднього використання як засобу платежу. Вадою для вкладника є те, що по вкладах до запитання банками виплачується низький депозитний процент або не виплачується зовсім. Нестабільність вкладів до запитання обмежує можливість сфери їх використання комерційними банками. Водночас це безоплатний банківський ресурс. Не дивлячись на те, що кошти до запитання дуже ліквідні, сумарні стабільні залишки коштів на таких рахунках дозволяють банкам їх використовувати з вигодою для себе. Це досягається за допомогою різних схем, що розробляють банки, зокрема надання короткострокових кредитів, придбання власниками коштів до запитання ощадних сертифікатів на пред\'явника тощо. З метою стимулювання приросту вкладів до запитання в умовах відсутності плати за них банки пропонують вкладникам додаткові послуги та підвищують рівень якості їх обслуговування.

Депозити на визначений термін - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом встановленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків.

Строкові вклади - це ірошові кошти, розміщені у банку на чітко визначений строк, тобто можуть бути вилучені вкладником, як правило, після закінчення обумовленого строку. Вони використовуються вкладниками для одержання більш високих відсотків, ніж по вкладах до запитання. Для строкових вкладів характерне стрибкоподібна зміна розмірів, а також залучення банками коштів на них круглими сумами. Ці вклади не призначені для розрахунків з третіми особами, їм притаманна невелика швидкість обертання. Банки зацікавлені у залученні коштів на строкові вклади, оскільки вони переважно мають стабільний та довгостроковий характер. Це дозволяє банку здійснювати планування розмірів залучених коштів, оптимально їх використовувати і, таким чином, збільшити банківські доходи.

Строкові вклади можуть бути двох видів:

власне строкові вклади, коли кошти повертаються вкладнику тільки після закінчення встановленого строку, до цього вони знаходяться у повному розпорядженні банку;

вклали з попереднім повідомленням про вилучення коштів. Вони передбачають надходження до банку повідомлення вкладника про дострокове вилучення коштів. Строк надання повідомлення завчасно обумовлюється в угоді між вкладником і банком. У такому випадку депозитний процент знижується до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу ( видачею ощадної книжки), або видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором про банківський депозит комерційний банк, який прийняв кошти віл вкладника або кошти, шо надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони як у національній, так і в іноземній валюті, зобов\'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти у відповідній валюті на умовах та в порядку, що передбачені договором.

Особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються внутрішніми положеннями цих банків.

Комерційні банки зобов\'язані оприлюднити умови укладання депозитного договору, відкриття депозитних рахунків та випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації або в друкованих засобах масової інформації чи в загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.

Краще зрозуміти сутність вкладу дозволяє їх класифікація за різними ознаками. Одна з найбільш повних класифікацій банківських депозитів

здійснена М.Д. Алексеєнко, яка наводигься нижче з певними

ю

скороченнями .

В залежності від категорії вкладника виділяють вклади фізичних та юридичних осіб. Зазначені категорії вкладників за своїм складом теж неоднорідні, а тому їх, в свою чергу, можна класифікувати в залежності від форми власності, виду підприємства організаиійно-правових форм підприємства, резидентності, галузі економіки, сектора економіки, виду економічної діяльності тощо.

Алексегнхо М.Д Економічна природа банківських вкладів// Вісник ЖГП. -- 2000 №11 Г 172-177.

Щодо секторів економіки розрізняють вклади: фінансових корпорацій; нефінансових корпорацій; органів державного управління та підвідомчих ним некомерційних організацій, що утримуються за рахунок бюджету; домашніх господарств; некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

За ознакою резидентності розрізняють вклади резидентів та нерезидентів.

Залежно від форми власності виокремлюють вклади, що належать вкладникам з державною та недержавною формами. Останні, в свою чергу, можуть бути вкладами приватними, колективними, юридичних та фізичних осіб-нерезидентів.

В залежності від виду підприємства розрізняють депозити підприємств: приватних; колективних; господарських товариств; комунальних; державних; підприємств, заснованих на власності об\'єднання громадян.

Виходячи із належності вкладника до галузі економіки, виокремлюють вклали підприємств: промисловості; сільського господарства; будівництва; транспорту; зв\'язку; торгівлі та громадського харчування; культури та мистецтва; освіти тощо.

Залежно від можливості одержання вкладником додаткових послуг та пільг від розміщення коштів на вклали розрізняють: чисті вклади, коли вкладник не одержує ніяких додаткових послуг чи пільг; вклади-з правом одержання пільгового кредиту або використання вкладу як застави; вклади з можливістю одержання додаткових безоплатних послуг; вклади з іншими послугами та пільгами.

За формою доходу віл депозитного розміщення коштів, розрізняють вклади з доходами в грошовій та грошово-речовій формах.

Виходячи з оподаткування доходів по вкладах, виокремлюють неоподатковувані та оподатковувані вклади. В першому випадку податки з одержаних доходів вкладником не сплачуються, а в другому - сплачуються згідно з чинним законодавством.

Зважаючи на вік вкладника, розрізняють вклади: на дітей (до 16 років); молодіжні (від 16 років до ЗО років); осіб зрілого віку (від ЗО до 45 років); осіб перелпенсійного віку (від 45 років до 55-60 років); осіб пенсійного віку.

Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти у вклали, розрізняють вклади в національній та іноземній валютах. В останньому випадку слід враховувати чинне валютне законодавство.

Виходячи із можливостей капіталізації нарахованих відсотків, виокремлюють вклади з простими та складними відсотками. За характером визначення процента вклади бувають: з фіксованою процентною ставкою; з плаваючою процентною ставкою; безпроцентні.

Залежно від періодичності виплати процентів за вкладами їх поділяють на вклади з виплатою процентів: за період, тобто через певний час після залучення банками коштів; авансом, тобто одночасно із внесенням коштів на вклад; за запитом, тобто у зв\'язку із закриттям вкладного рахунку.

За характером вилучення коштів вклали поділяються на такі, як: з попереднім повідомленням про вилучення; без попереднього повідомлення про вилучення; з обмеженнями у вилученні коштів.

Ощадні вклади призначені для нагромадження та вкладання грошових заощаджень. Для цих вкладів характерним с повільне, плавне зростання, а також те, що використання ощадних вкладів у більшості випадків відбувається через тривалий проміжок часу.

Зберігання заощаджень юридичних та фізичних осіб на ощадних вкладах викликано різними мотивами, може мати за своєю економічною сутністю різне призначення. В принципі можна розрізнити цільове зберігання і зберігання без чітко вираженого цільового призначення. Банки, зокрема можуть приймати цільові вклали на дітей, для придбання автомобілів, житла, інших товарів тривалого користування, шо дорого коштують, пенсійні вклади. Останні призначені для акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян з метою одержання ними по досягненні пенсійного віку додаткової пенсії.

Суттєво впливає на класифікацію вкладів за різними ознаками порядок встановлення розміру депозитного процента. Чинним законодавством України передбачено, шо комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях.

ГІри цьому правомірно відносити до складу валових витрат банку витрати, пов\'язані з виплатою або нарахуванням процентів за депозитними вкладами у повному обсязі, незалежно від рівня процентної ставки, якщо вони пов\'язані з веденням господарської діяльності платника податку. При сплаті процентів за вкладами пов\'язаним особа,м комерційний банк мас право віднести до складу валових витрат суми, які не перевищують звичайні процентні ставки за депозитними вкладами у даному банку. Витрати по сплаті процентів у сумі, що перевищує звичайні процентні ставки, мають бути віднесені за рахунок прибутку банку.

Вилучення коштів з ощадного вкладу регламентується у депозитному договорі, можливе після подачі вкладником до банку попереднього повідомлення. Строк повідомлення про вилучення коштів може визначатись законодавчо або в індивідуальному порядку в депозитній угоді.

З метою залучення коштів юридичних і фізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки як у національній, так і в іноземній валюті. У разі їх відкриття між комерційним банком і власником коштів укладається депозитний договір у письмовій формі.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування. Основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути:

наїва га адреса банку, який приймає депозит (вклад); назва та адреса власника коштів; дата внесення депозиту; сума депозиту;

дата вимоги вкладником своїх коштів;

процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процен тну ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України);

зобов\'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи - керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи - власника коштів або уповноваженої на це особи).

Однією з форм строкового вкладу є ощадний сертифікат. Ощадний (депозитний) сертифікат (далі - сертифікат) - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та процентів за ним. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ощадні сертифікати визнаються цінними паперами. В закордонній практиці депозитні та ощадні сертифікати різняться між собою: перші надаються юридичним особам, а другі -- фізичним особам.

Ощадні сертифікати бувають різних видів, мають низку суттєвих переваг над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами".

По-перше, сертифікати органічно поєднують у собі позитивні властивості вкладу та цінного паперу. З одного боку, вони приносять вкладнику дохід, а з іншого - можуть використовуватись ним як платіжний засіб і обертатися на вторинному ринку цінних паперів.

По-друге, завдяки обігу на вторинному ринку цінних паперів сертифікати, у разі погреби, можуть бути достроково продані власником іншій особі з одержанням деякого прибутку чи з можливістю уникнути втрат, яких неможливо уникнути при достроковому розірванні депозитного договору.

По-третє, реалізація власниками сертифікатів на вторинному ринку цінних паперів не призводить до вилучення коштів, тобто втрати банком частини своїх ресурсів, тоді як дострокове розірвання депозитного договору означає для банку втрату частини його ресурсів.

По-четверте, використання ощадних сертифікатів, особливо на пред\'явника, значно полегшує можливість фізичним особам одержувати основну суму вкладу і відсотків.

По-п\'яте, сертифікати можуть бути способом забезпечення виконання зобов\'язань перед кредитором. Використання сертифікатів в такій ситуації більш доцільно, що пов\'язано з простотою передавання їх (особливо сертифікатів на пред\'явника) та оперативністю одержання коштів.

Ощадні сертифікати класифікуються за різними ознаками, що дозволяє краще зрозуміти їх сутність. Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в національній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками тільки в національній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в іноземній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками за бажанням їх власників як в іноземній валюті, так і в національній валюті за курсом Національного банку України на дату їх погашення, зазначену в депозитному сертифікаті.

11 Ричаківська ВІ. Олсксігнко М.Д. Ощадні (депозитні) сертифікати, CVTB та фінансовий облік // Вісник НБУ - 1999 - № 5 С 28-31

Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред\'явника, строковими або до -запитання.

В залежності від форми випуску, ощадні сертифікати поділяють на емітовані в документарній та в бездокументарній формі. Емісія ощадних сертифікатів в безпаперовій формі передбачає наявність відповідної матеріальної бази та розвинутої інфраструктури ринку цінних паперів.

З огляду на особливості випуску та способу сплати доходів розрізняють процентні та дисконтні ощадні сертифікати. За процентними дохід обчислюється відсотками, нарахованими на номінал. В свою чергу, процентні ощадні сертифікати залежно від умов сплати процентів поділяються на сертифікати зі сплатою процентів у день їх погашення та з регулярною виплатою процентів після закінчення розрахункового періоду, обумовленого умовами випуску.

Дисконтні ощадні сертифікати розміщуються зі знижкою (тобто вони оцінені нижче їх номінальної вартості), однак погашаються за номінальними цінами. Відтак власники дисконтних сертифікатів одержують процентний дохід у вигляді знижки (дисконту).

Строк обігу сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Бланки сертифікатів мають містити обов\'язкові реквізити:

назву "ощадний (депозитний) сертифікат";

порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним);

дату внесення депозиту;

розмір депозиту, який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами);

зобов\'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит,

дату вимоги вкладником суми за сертифікатом;

процентну ставку за користування депозитом;

умови сплати процентної ставки - у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку;

назву та адресу банку-емітента, а для іменного сертифіката - назву (ім\'я) вкладника;

місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов\'язання, та місце для печатки банку.

Банк, який випускає сертифікат, може додати до його реквізитів та умов інші додаткові умови та реквізити, які не суперечать законодавчим актам України.

ві

Сертифікат мас містити також умови випуску, сплати та обігу сертифіката.

Виготовлення бланків сертифікатів здійснюється тільки на державних спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку.

Бланк сертифіката заповнюється банком друкованим способом або від руки чорнилом чи кульковою ручкою. Жодні виправлення при заповненні сертифіката не допускаються. Якщо при заповненні бланка сертифіката допущені помилки, то він вважається зіпсованим і підлягає знищенню.

Сума депозиту записується літерами і має починатися з великої літери на початку рядка. Слово "іривні" у відповідному відмінку пишеться після суми, \'зазначеної літерами, без залишення вільного місця. У разі виникнення розбіжностей у прочитанні сум, зазначених літерами та цифрами, дійсною вважається сума, зазначена літерами. Сертифікат має підписувати керівник банку або уповноважена на це особа.

Іменні сертифікати можуть мати корінці за відповідною формою. У разі випуску іменного сертифіката банк заповнює всі реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або уповноваженою ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і зберігається в банку окремо. Якщо до бланка сертифіката корінець не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних сертифікатів, до якого заносяться реквізити, що відповідають реквізитам, передбаченим для корінця.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. Сертифікат, який виписаний на користь юридичної особи, отримує в комерційному банку керівник підприємства або уповноважена на це особа. А сертифікат, який виписаний на користь фізичної особи, отримує особа, яка внесла кошти на депозит, або інша уповноважена на це особа.

У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред\'явлення сертифіката на підставі заяви власника або уповноваженої ним особи, в якій зазначається рахунок для зарахування коштів.

Комерційний банк перевіряє справжність сертифіката і його відповідність записам на корінці та в реєстраційному журналі. Якщо дані збігаються, у реєстраційному журналі власників сертифікатів робиться позначка про погашення. Після цього виписується розпорядження для бухгалтерії про перерахування коштів на зазначений рахунок або про видачу готівки фізичним особам та здійснюється погашення сертифіката шляхом проставлення напису "погашено" в правому верхньому куті.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплата сум за ними (для юридичних осіб) здійснюються тільки в безготівковій формі, а для фізичних осіб - як у готівковій, гак і в безготівковій формі.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власнику сертифіката його суму та проценти за зниженою процентною ставкою, яка визначається при видачі сертифіката.

Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким на банк покладається зобов\'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги, вказану в сертифікаті.

Таким чином, вклади є важливим джерелом формування банківських ресурсів. Однак їм притаманні окремі вади\'". По-перше, депозитне залучення коштів пов\'язане із значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. Це не дозволяє їм при необхідності оперативно залучати грошові кошти для здійснення акт ивних операцій та передбачених платежів. По-друге, одну частину залучених коштів комерційні банки повинні зберігати в НБУ, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів, в основному, залежить, від ініціативи потенційних вкладників, а не від комерційного банку, якому часто буває тяжко або навіть неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. Нарешті, слід враховувати обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни в цілому.

Вище згадувати, що зобов\'язання можна поділити за способом їх акумулювання на залучені та позикові кошти. До позикових коштів відносяться ресурси, які банк отримує у вигляді позик або шляхом продажу на грошовому ринку власних боргових зобов\'язань, а також кореспондентські рахунки банків, міжбанківські кредити, кошти інвесторів вкладені в боргові зобов\'язання банку. Адже позикові кошти - це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках (див. рис. 3.5).

Одним із джерел банківських ресурсів, які відносяться до позикових коштів є кошти інвесторів, вкладені в довготермінові незабезпечені боргові зобов\'язання банку. Згідно з діючим законодавством, банки можуть емітувати цінні папери, облігації, сертифікати тільки після повної сплати

" Алекссснко М.Д. Економічна природа банківських вкладів // Вісник ЖІТ1. - 2000. - № II. С. 172-177 заявленого статутного фонд)\' і в обсязі, що не перевищує 25 % його розміру1\'. Якщо ж у складі позикових коштів переважають міжбанківські кредити як один із найбільше дорогих видів ресурсів, то це призведе до залежності банку від ситуації на грошовому ринку. Тому за розрахунками науковців, частка міжбанківських кредитів у ресурсній базі банку не повинна перевищувати 20 %.

Позикові кошти байку

¦г ц ¦- ..¦.. ¦ - с - ¦ Т"." J. .. , ->,—7- ;\r\n \r\n Кореспондентські рахунки банків\r\n \r\n Депозити і кредити комерційних банків\r\n \r\n- Кредити ПБУ\r\n \r\n Кошти до запитання клієнтів\r\n \r\nч Строкові депозити кліснтів\r\n \r\n Цінні папери власного боргу\r\n \r\n Кредити міжнародних фінансових організацій j\r\n \r\n Субординована таборгованість\r\n \r\n Інші зобов\'язання\r\nРис. 3.5. Структура позикових коштів банків

Серед форм формування пасивів комерційних банків, що отримали розповсюдження у 90-ті p.p. необхідно виділити кредитні аукціони НБУ і операції з державними цінними паперами.

Комерційні банки можуть позичити кошти, тобто одержати кредита у НБУ через -закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.

Кредитні аукціони проводяться періодично. Дату аукціону, обсяг кредитів, строк та цілі, на які вони продаються, а також початкову процентну ставку визначає правління НБУ.

До участі в кредитних аукціонах допускаються комерційні банки, що виконують установлені НБУ економічні нормативи, своєчасно подають йому необхідну звітність і повертають раніше отримані кредити. Філії комерційних банків до участі в кредитних аукціонах не допускаються. Це обмеження поширюється і на комерційні банки, котрі діяли менше одного року від лати їхньої реєстрації.

Дія участі в кредитному аукціоні комерційні банки подають до Аукціонного комітету заявку встановленої форми. Умовою, що дає право комерційному банку брати участь у кредитному аукціоні, с дотримання ним такої вимоги: сума заборгованості за кредитами НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не може перевищувати п\'ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу.

Зауважимо, що один банк не може одержати більш, як 50 % запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні.

Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилаються комерційним банкам не пізніше, ніж за 10 робочих днів до дня його проведення. У повідомленні вказуються день, умови проведення кредитного аукціону, цільовий напрям кредитів або його відсутність, термін і початкова процентна ставка, а також мінімальна сума кредиту для одного банку.

На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої на них процентної ставки, починаючи з найвищої. Якщо два або кілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою процентною ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає Аукціонний комітет.

Комерційним банкам, чиї заявки задоволені, на підставі затверджених Головою правління НБУ результатів кредитного аукціону видасться офіційне свідоцтво про купівлю кредитів.

Приклад 3.1N

Варіант І. Початкова процентна ставка НБУ за кредитами - 30% річних. Обсяг ресурсів, що пропонується для продажу, становить 4 млрд грош. од. Надійшло 15 заявок на 3,5 млрд грош, од., в яких указані процентні ставки від 40% до 20 %, причому найнижчу процентну ставку запропонував тільки один банк із заявкою на 0,5 млрд ірош. од. У цьому разі Аукціонний комітет задовольнить заявки всіх банків.

Варіант 2 Умови ті ж самі, що і в першому варіанті, однак заявок надійшло на 4,5 млрд грош од. У цьому разі Аукціонний комітет задовольнить заявки 14 банків.

Офіційне свідоцтво про купівлю й усі необхідні для оформлення кредитної угоди документи комерційний банк подає регіональному управлінню ІІІіУ. Після оформлення такої угоди регіональне управління НБУ переказує гроші на рахунок банку, що отримав даний кредит НБУ.

Банки-позичальники мусять своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за цим між позичальником і кредитором укладається угода про забезпечення повернення отриманих кредитів.

Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Вони не підлягають пролонгації.

Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів значна частина операцій з купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва - ломбардний кредит) і операції РЕПО. Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться останнім часом, здійснюються тільки за умови укладання РЕПО-угод. Згідно з цими угодами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації.

Ломбардний кредит надасться на строк до тридцяти днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:

отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року;

-дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі звітуються перед регіональним управлінням НБУ;

не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України, їх список затверджується (а в разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління НБУ під забезпечення ломбардного кредиту можуть використовуватися інші цінні папери.

Державні цінні папери, що виступають як забезпечення ломбардного кредиту, повинні відповідати таким вимогам:

вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через 35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

У загальний комплект документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75 % вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.

Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і проценти по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення кредиту.

Операції репо є інструментом оперативного управління ліквідністю банківської системи та регулювання обсягів грошової маси в обігу при здійсненні Національним банком грошово-кредитної політики.

Учасниками операцій репо можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ на:

операції за дорученням клієнтів або від свого імені;

депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Інші обмеження на участь в операціях репо не встановлюються.

Національний банк у межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" репо на визначену суму та на відповідний строк.

Операція репо - цс операція з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку (НБУ та банками) про продаж (купівлю) державних цінних паперів на певний строк із зобов\'язанням зворотнього їх продажу (купівлі) у визначений строк за обумовлену договором ціну;

"Зворотнє" репо - це договір про продаж НБУ із свого портфеля державних цінних паперів з одночасним зобов\'язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

"Пряме" репо це договір про купівлю НБУ державних цінних паперів із порлфеля банку з подальшим зобов\'язанням цього банку викупити ці державні цінні папери за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть зверталися з ініціативою до НБУ щодо здійснення операції "прямого" репо.

При рефінансуванні банків за операцією "прямого" репо ціною купівлі Національним банком державних цінних паперів із порлфеля банків є ринкова або балансова вартість державних цінних паперів.

Ціна зворотнього продажу Національним банком державних цінних паперів залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операції репо, ставки рефінансування НБУ, яка діяла у відповідному періоді, процентних ставок за кредитами та депозитами на міжбанківському ринку.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вишими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, Національний банк може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотнього" репо на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Ціною продажу Національним банком державних цінних паперів зі свого портфеля за операцією "зворотнього" репо є ринкова або балансова (у разі відсутності активного фондового ринку) їх вартість.

Ціна зворотнього викупу банками державних цінних паперів залежить від суми залучених Національним банком коштів, строку дії операції репо, процентних ставок за борговими зобов\'язаннями Національного банку.

Національний банк може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі (продажу) державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і шляхом проведення тендера заявок.

У разі проведення тендера щодо участі банків в операціях репо Департамент монетарної політики НБУ надсилає банківській системі відповідне повідомлення про проведення тендера із зазначенням умов його проведення та строку операції репо.

Банки подають до Департаменту монетарної політики за допомогою засобів відповідного програмного забезпечення заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі (продажу) державних цінних паперів.

Якщо Національний банк є покупцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються залежно від потреби в підтримці їх ліквідності; якщо НБУ є продавцем державних цінних паперів, то заявки банків задовольняються, виходячи з потреби вилучення відповідної надлишкової суми коштів із грошового обігу на певний період.

В першу чергу задовольняються ті заявки, які є найбільш привабливими для НБУ за ціновими параметрами, або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери.

Після розгляду заявок банків НБУ надсилає банкам, які за результатами тендера мають право або отримати кошти за куплені Національним банком державні цінні папери, або перерахувати кошти за продані Національним банком державні цінні папери, повідомлення- підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій репо.

Якщо НБУ здійснює операції "прямого" репо шляхом безпосередньої домовленості з банками, то відповідальні працівники Департаменту монетарної політики Національного банку обирають тих учасників ринку, що пропонують найвищий процентний дохід, мають у своєму портфелі відповідні цінні папери і погоджуються на участь в операції репо на відповідний строк.

Якщо Національний банк здійснює операції "зворотноьго" репо, то відбір заявок здійснюється між тими учасниками, які пропонують найнижчу ціну зворотньої купівлі.

Національний банк залежно від строку може здійснювати такі види операцій "прямого" за "зворотного" репо:

нічне репо (термін дії один день). Процентний дохід (витрати) с фіксованим на весь строк проведення операції;

відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна з сторін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов\'язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору). Процентний дохід (витрати) не є фіксованим і перераховується залежно від того, скільки днів триває операція репо;

строкове репо (термін операції чітко визначений). Процентний дохід (витрати) обумовлений та є фіксованим на час її проведення.

У разі досягнення згоди на проведення операції репо між її учасниками укладається договір, який мас містити такі необхідні умови:

термін дії договору;

суму купівлі (продажу) державних цінних паперів;

обумовлення ціни купівлі (продажу) державних цінних паперів за операцією репо;

" обумовлення ціни зворотнього продажу (купівлі) державних цінних паперів за операцією репо;

перелік га ознаки державних цінних паперів за операцією репо;

зобов\'язання продати державні цінні папери зі зворотнім викупом має кореспондуватись із зобов\'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотнім продажем;

розмір та порядок установлення процентного доходу (витрат):

порядок передавання державних цінних паперів до кредитора, у тому числі в разі невиконання позичальником своїх зобов\'язань під час проведення операції репо;

порядок здійснення НБУ дострокового викупу державних цінних паперів;

інші умови.

У договорі про здійснення операції репо між Національним бапком і банками має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору про здійснення операції репо на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після підписання договору про здійснення операції репо банк- продавець на дату продажу подає депо-розпорядження до депозитарію про блокування державних цінних паперів (від дати продажу до дати зворотньої купівлі). Банк-покупець відповідно до договору перераховує кошти банку-продавцю і одночасно направляє до депозитарію повідомлення відповідно до нормативно-правових актів Національного банку.

Після отримання від депозитарію довідки про блокування державних цінних паперів на відповідних рахунках депо-обліку НБУ здійснює перерахування коштів банку-позичальнику.

Після повернення банком коштів на підставі депо-розпорядження та депо-повідомлення депозитарій здійснює розблокування державних цінних паперів.

Відповідальність учасників операції репо визначається договором про здійснення даної операції.

Якщо одна із сторін договору не здійснює зворотньої купівлі державних цінних паперів у визначений договором термін через відсутність коштів, то інша сторона має право залишити державні цінні іїанери у своїй власності, про що сторони укладають додаткову угоду.

Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переобліку і перезастави векселів.

Облікові (дисконтні) ставки і заставні операції з векселями лають банкам можливість з меншим ризиком порушення ліквідності вкладати в ці операції менш сталі депозити (залишки на рахунках клієнтів), так як при неочікуваному вилученні таких коштів комерційні банки для додержання своєї ліквідності можуть рефінансуватись в НБУ або в інших комерційних банках в формі переобліку або перезастави векселів. На первинному етапі розвитку вексельного ринку, ринку цінних паперів, внаслідок нерозвинутості вексельного обігу, Національний банк, як і всі суб\'єкти фінансово-господарської діяльності, досить обережно відноситься до переобліку і перезастави векселів. Переоблік і перезастава векселів здійснюсгься тільки за таких умов:

всі надані векселі за терміном оплати не повинні перевищувати 90 днів і бути такими, щоб їх можна було своєчасно отримати на місці платежу;

надані векселі повинні містити не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який надав ці векселі, переказні векселі - додатково ще акцепт платника.

наявність ліміту кредитування. При цьому до переобліку приймаються тільки обліковані векселі, а до перезастави - як обліковані за дисконтними операціями, так і векселі, що взяті в якості застави під операції позики.