Міжнародний факторинг.
До факторингового обслуговування банками клієнтів, звичайно, входить:
облік дебіторської заборгованості покупців;
контролювання строків оплати поставок та повідомлення дебіторам про настання таких строків;
інкасація (збір) платежів від дебіторів;
перевірка ділової репутації діючих і нових покупців;
юридичний аудит документообігу з дебіторами.
Авансуючи експортеру кошти до настання строку вимог, банк його кредитує.
Розмір кредиту коливається від 70% до 90% суми рахунка- фактури залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта 10-30% після вирахування процента за кредит та комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Кошти цього рахунка слугують для покриття не прийнятих банком можливих комерційних ризиків (недостатність якості товарів, їхня некомплектність, суперечки щодо ціни та ін.). Після оплати боргу покупцем банк ліквідовує блокований рахунок і повертає залишок клієнту. Для факторингових операцій характерним є право регресу вимог експортеру в разі неплатоспроможності імпортера.При купівлі вимог банк звичайно застосовує відкриту цесію, тобто сповіщає покупця про перевідступлення вимог експортерів, і рідше - приховану цесію, при якій покупцю про неї не сповіщається. Процент за факторинговий кредит переважно вищий, ніж при класичному кредитуванні, що приносить банкам високі прибутки. Однак, незважаючи на відносну високу вартість, експортер зацікавлений у факторингу, тому що він супроводжується інкасовими, довірчими та іншими послугами. Строк кредиту, як правило, становить до 120 днів. Угода про факторинг підвищує кредитоспроможність фірми-експортера і полегшує їй отримання банківських кредитів.
Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. Водночас він виконує роботу, пов\'язану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування вимог та ін.