ВСТУП

Розвиток українського суспільства і держави на порозі третього тисячоліття проходить складний період. Ми є свідками істинно революційних перетворень в усіх сферах соціально-економічного і політичного життя, значного науково-технічного прогресу, реформування державної влади і економічних відносин, формування нового мислення і бачимо, що старі, віджилі ідеї, мислення, традиції і звичаї не відходять самі собою.

Оперативно-розшукова діяльність є найбільш дієвим і ефективним механізмом в профілактиці і розкритті злочинів.

Сучасна оперативно-розшукова діяльність вимагає поглибленого психологічного, інтелектуально-логічного, наукового і професійного підходу.

Оперативно-розшукова діяльність, яка раніше регламентувалася відомчими інструкціями і наказами і носила закритий, таємний характер, в незалежній Україні, в якій за Конституцією встановлено і закріплено верховенство права, законодавчо легалізована. Оперативно-розшукові підрозділи законодавством наділені широкими повноваженнями, але ним же встановлені і обмеження в їх діяльності, гарантії конституційних прав громадян.

В умовах складної криміногенної ситуації, коли злочинці користуються не тільки найсучаснішим матеріально-технічним обладнанням, але мають і достатній інтелектуальний рівень, коли більшість тяжких злочинів носить латентний характер, а при вчиненні злочинів застосовуються відповідні досягнення науки, оперативно-розшукова діяльність все більш набуває творчого характеру. Серцевиною оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ є отримання, збирання, у відповідності з законом, інформації про обставини злочину і осіб, які вчинили його.

В Законі «Про оперативно-розшукову діяльність» розкриті її зміст, завдання і принципи, сформульовані основні положення, які встановлюють правомірність, умови і порядок проведення оперативно-розшукових заходів, використання їх результатів в розкритті і розслідуванні злочинів, закріплені права і обов'язки осіб, залучених до оперативно-розшукової діяльності, регламентовані питання їх соціального і правового захисту. З прийняттям Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» вдалося вирішити два основні завдання:

- створити правову основу оперативно-розшукової діяльності;

- надати офіційного статусу оперативно-розшуковій діяльності як державно- правовій формі боротьби із злочинністю.

В останні роки суттєво збагатилась теорія науки оперативно-розшукової діяльності, видано цілий ряд монографій, підручників, захищені дисертації по оперативно-розшуковій тематиці, проведені науково-практичні конференції, здійснено ряд перекладів із іноземних спеціальних видань.

В наукових працях робиться спроба узагальнення соціальної значимості оперативно-розшукової діяльності в умовах якісних і кількісних змін стану злочинності в нашій країні та зв'язаними з цим потребами оперативно- розшукової практики. За останні роки, в зв'язку з демократизацією суспільного життя змінився її характер і зміст. Із закритої, таємної, вона стала носити в значній мірі відкритий, демократичний характер, стала предметом обговорення в законодавчих і виконавчих органах влади, в засобах масової інформації і на політичних мітингах та зібраннях.

Серед різновидів людської діяльності немає інших, які б так завзято увінчувались ореолом таємничості, як оперативно-розшукова діяльність. Специфіка оперативно-розшукової діяльності зумовлювалась як об'єктивно- поважними, так і штучно-суб'єктивними причинами і за своїми наслідками часто була шкідливою, бо ставала, як правило, в кращому випадку предметом політичних спекуляцій, інструментом боротьби за владу чи засобом досягнення особистих корисливих інтересів, а в гіршому - зловживань владою та методом розправ та вчинення злочинів.

Оперативно-розшукова діяльність органів внутрішніх справ, органів служби безпеки стала темою для безлічі літературних творів, кінофільмів, художніх картин, різного роду публікацій як серйозних так і поверхневих, чи просто юридично безграмотних. Нині про оперативно-розшукову діяльність хіба що не пише і не говорить тільки ледачий, але про неї мало говорять спеціалісти, професіонали, ті, хто сам присвятив своє життя цьому складному, багатогранному, благородному і часто невдячному, але потрібному людям і суспільству ремеслу.

Телеграф, телефон, електронна пошта, комп'ютер, мережі Інтернету невпізнанно змінили способи і методи обміну інформацією та її обробки. Обізнаність населення взагалі і злочинців, зокрема, про форми і методи оперативно-розшукової діяльності набагато ускладнили роботу оперативного працівника, який щоразу розкриваючи новий злочин, має шукати і нові шляхи проникнення в його тайну. Немає двох однакових злочинів і не може бути однакових процесів їх розкриття. Як в кожному злочині є свої потерпілі і обвинувачені, властиві саме цьому злочину деталі його вчинення, матеріальна і моральна шкода, так і кожний злочин потребує своєї технології розкриття і розслідування його обставин, індивідуальних оперативно-розшукових заходів, направлених на збирання інформації, встановлення істини по конкретному факту правопорушення. І це вимагає від оперативного працівника постійного творчого пошуку, удосконалення своєї професійної майстерності, любові до своєї професії і таланту.

Отже, коли хто не почуває в собі того святого вогню, про який зазначено вище, то будь він з найвищою освітою і значним службовим стажем, він не може бути корисним для розвідочно-розшукової організації і йому не місце в рядах тієї сім'ї, яка ідейно і безоглядно віддана любимій праці своїй».

Людський фактор в оперативно-розшуковій діяльності набуває вирішального значення, тому підготовці кадрів оперативних підрозділів приділяється особлива увага. Розроблені відповідні навчальні програми, організована службова підготовка і підвищення кваліфікації, функціонують вищі заклади освіти системи МВС України, в яких навчаються майбутні працівники кримінального розшуку, економічної безпеки і інших оперативних підрозділів. І все ж таки грамотних, професійно досвідчених і інтелектуально здатних до оперативно-розшукової діяльності працівників катастрофічно не вистачає. Виникає питання: чому?

Можна виділити кілька тому причин. На оперативну роботу щорічно направляється найбільша кількість молодих спеціалістів - випускників вищих навчальних закладів МВС України. Не всі вони мають особисті якості, яким має відповідати оперативний працівник. Фізичні і моральні перевантаження, соціальна незахищеність, відсутність можливості розпоряджатися собою стають своєрідним іспитом і багато хто з них не витримує складнощів служби, переходить на іншу роботу, або ж взагалі звільняється. Саме на оперативній роботі найбільш яскраво проявляються кращі особисті якості, такі як воля, працездатність, відповідальність, уміння аналітично мислити і оперативно приймати рішення.

Оперативно-розшукова діяльність проводиться в умовах постійного контролю. Його здійснюють керівники по службі, прокуратура, адвокат, захищаючи інтереси обвинуваченого чи потерпілого, результати оперативно- розшукової діяльності оцінюють потерпілий і обвинувачений, громадськість і, найприскіпливіше, слідство і суд, використовуючи фактичні дані, отримані в процесі оперативно-розшукової діяльності як докази, при розслідуванні кримінальних справ і розгляді їх в суді.

В процесі оперативно-розшукової діяльності, особливо при розкритті і розслідуванні проявів організованої злочинності, виникає питання про можливості і межі застосування спеціальних сил, засобів і методів, які мають у своєму розпорядженні органи внутрішніх справ для вирішення оперативно-тактичних завдань. Безсумнівно, що використання засобів конфіденційної діяльності викликається об'єктивними причинами, обумовленими специфікою оперативно- розшукової діяльності. Без конфіденційних прийомів і методів практично неможливо отримати достовірну інформацію про таємні наміри і плани організованих злочинних формувань, про їх дії, склад учасників, зв'язки, місця зберігання злочинно добутого майна і цінностей, а значить неможливо створити умови для попередження і припинення їх протиправної поведінки. 3 іншої сторони очевидно, що здійснення оперативно-розшукових заходів, використання оперативно-технічних засобів не може бути безмежним, оскільки вони ущемляють особисті права й свободи громадян, що законом не дозволяється, навіть коли це стосується осіб, підозрюваних у протиправній поведінці.

Сам по собі факт вторгнення в особисте життя громадян з точки зору загальнолюдської моралі не може бути визнаний позитивним. Але всяка оцінка дається не взагалі, а конкретним ситуаціям. Враховуючи соціальні умови, визнаючи неприйнятним втручання в особисте життя громадян, законодавство допускає таку можливість як виняток, для захисту інтересів інших громадян чи суспільства від злочинних посягань.

В таких випадках слід говорити не про те, що допустимо здійснення оперативно-розшукової діяльності і проведення оперативно-технічних заходів в інтересах забезпечення правопорядку і громадської безпеки, а про те, наскільки обґрунтовано застосування тих чи інших засобів і методів і в яких межах вони доцільні в кожному окремому випадку. Від вибору тих чи інших прийомів і методів оперативно-розшукової діяльності для вирішення оперативно-тактичних завдань, поєднання гласних і негласних засобів залежить ефективність розкриття і розслідування конкретних злочинів.

Вивчення теорії оперативно-розшукової діяльності і практичне її застосування має певні складнощі, оскільки необхідно розробити відкритий навчальний курс, який би визначав положення для вивчення правових основ оперативно-розшукової діяльності, і, забезпечити деталізацію окремих прийомів, методів і засобів, дозволених законом для використання їх при вирішенні оперативно-тактичних завдань.

При цьому слід виділити два напрямки в розвитку теорії оперативно- розшукової діяльності.

Перший формується в результаті прийняття в Україні законів, які регламентують оперативно-розшукову діяльність взагалі, таких як «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про правові основи боротьби з організованою злочинністю і корупцією», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Кримінального Кодексу та інших, які встановлюють оперативно-розшуковий статус окремих оперативно- розшукових відомств, зокрема, Закони України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про Державну податкову адміністрацію», «Про розвідувальні органи» і ряд інших. Перший напрямок носить відкритий характер, як відкритими являються закони, що створюють його правову основу.

Другий напрямок - організація і тактика оперативно-розшукових заходів, технологія оперативно-розшукової діяльності регламентується у відомчих нормативних актах і неминуче має бути закритим, а його основні ключові моменти можуть бути предметом наукових досліджень і вивчення практиками тільки як інформації обмеженого користування у відповідності з вимогами режиму таємності.

Прийняття оперативно-розшукового законодавства - важливий крок на шляху до створення правової демократичної держави, оскільки воно поклало край нестримній відомчій нормотворчості в даній сфері правового регулювання суспільних відносин. В радянські часи накази МВС СРСР з питань оперативно- розшукової діяльності фактично заміняли відповідний закон оскільки самого закону не було.

Перші кроки зі створення правової основи оперативно-розшукової діяльності в колишньому СРСР були зроблені у зв'язку з прийняттям 12 червня 1990р. Закону СРСР «Про внесення змін і доповнень в Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік». Частина 2 ст.29 Основ у відповідності з прийнятим Законом була викладена в наступній редакції: «На органи дізнання покладається вживання необхідних оперативно-розшукових заходів, в тому числі з використанням відеозапису, кінофотозйомки і звукозапису з метою виявлення ознак злочину і осіб, його вчинивших, встановлення фактичних даних, які можуть бути використані в якості доказів по кримінальним справам після їх перевірки у відповідності з кримінально- процесуальним законодавством».

Україна, вперше за всі роки існування власних правоохоронних органів і першою серед інших країн-членів СНД, прийняла 19 лютого 1992 р. Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», в якому на законодавчому рівні визначені поняття оперативно-розшукової діяльності і підстави проведення оперативно- розшукових заходів, закріплені завдання, гарантії прав особистості, наводиться перелік прав органів, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності, порядок використання її результатів та контролю за дотриманням законності в процесі її провадження.

Запропонована робота представляє собою виконане автором теоретико- правове дослідження загальнодоступних джерел інформації, перш за все законодавчих актів, стосовно оперативно-розшукової діяльності та умов, забезпечуючих її високу ефективність, розробку рекомендацій для практичного використання окремих прийомів і методів при виконанні оперативно-тактичних завдань.