§5. Батьківська влада
Сукупність правових установлень, яка забезпечувала владу домовладики над членами своєї сім\'ї, становила римське батьківське право. Римське право визнавало практично необмежену владу батька над дітьми.
Така позиція призводила майже до повної відмови від особистих і майнових прав підлеглих.Мати щодо дітей ніяких батьківських прав не мала і лише з поступовим визнанням когнатського споріднення її становище щодо своїх дітей набувало деякого правового значення (взаємне утримання і опіка). Виправлення такої односторонності римських правових установлень щодо організації та змісту батьківської влади здійснювалося надзвичайно повільно. Тільки за часів імператора Юстиніана patria potestas багато в чому змінює свій характер.
Батьківська влада встановлювалася трьома способами:
1) закононародженістю;
2) узаконенням;
3) усиновленням.
Закононародженими визнавались діти, які народились під час існування правильного римського шлюбу, а також ті, що народилися не раніше, ніж через 181 день після одруження і не пізніше 300 днів після смерті чоловіка. Діти, що народилися раніше 181 дня, також вважалися закононародженими, якщо чоловік їх матері визнавав їх своїми.
Узаконення (legitimatio) — встановлення законної батьківської влади над власними дітьми, народженими поза шлюбом. Узаконення могло бути здійснено:
при наступному одруженні, в цьому випадку дітьми вважалися тільки народжені від конкубінату;
шляхом отримання імператорського рескрипту за проханням батька, якщо одруження було неможливим або недоречним і за відсутності своїх дітей;
зарахування сина у члени муніципального сенату.
Усиновлення — встановлення законної батьківської влади над чужою особою. Римське право закріплювало дві форми усиновлення: арогація (arrogatio) та адопція (adoptio).
Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права, тобто повнолітніх і самостійних у правовому відношенні, здійснювалась в стародавньому праві народними зборами, а пізніше — на підставі грамоти імператора.
Згода усиновителя була обов\'язковою.Адопція застосовувалась для усиновлення осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. На підставі Законів XII таблиць адопція здійснювалася у формі мансипації шляхом мнимого триразового продажу сина будь-якій сторонній довіреній особі, після чого син повертався до батька. Потім усиновитель для форми пред\'являв віндикаційний позов проти довіреної особи, яка не заперечувала проти цього. Наслідком цієї процедури була передача претором усиновленого усиновителю.
Припинення батьківської влади. Відмітною рисою римського права було те, що батьківська влада тривала до смерті батька і могла припинятися тільки за його волею. Отже, батьківська влада припинялася внаслідок:
1) смерті домовладики або підвладного;
2) втрати свободи домовладикою або підвладними;
3) придбання підвладними деяких почесних звань (жрецьких звань, посади консула, претора, патриція тощо);
4) звільнення сина самим батьком, що має назву емансипації (emancipatio).
У законодавстві Юстиніана емансипація могла здійснюватися за заявою домовладики; наданням підвладному протягом тривалого часу самостійного положення; отриманням імператорського рескрипту.