§4. Особисті та майнові відносини подружжя

Відносини подружжя у шлюбі сит тапи істотно відрізнялися від відносин у шлюбі sine тапи. Це були два суттєво різні види шлюбних зв\'язків.

Відносини подружжя у шлюбі з чоловічою владою (сит тапи).

Жінка цілком підпорядковувалася владі свого чоловіка. В особис­тому відношенні жінка підлягала юридично необмеженому праву

чоловіка, який міг домагатися її від кожної третьої особи, її родичів і проти її волі. Однак жінка отримувала родове ім\'я чоловіка і роз­діляла його громадянське становище, місце проживання чоловіка було обов\'язковим для неї, вона потрапляла у число спадкоємців після смерті чоловіка нарівні з дітьми.

Жінка була позбавлена правоздатності в галузі майнових відносин, тому не могла самостійно укладати цивільно-правові угоди і висту­пати в суді. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь- яким чином за час шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.

Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu). Шлюби sine manu були типовими у класичний і післякласичний періоди розвитку римського права. Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї не поширю­валася. Тому саме укладання шлюбу sine manu не впливало на її правоздатність і дієздатність. При шлюбі sine manu принцип підлег­лості поступився місцем принципу рівності:

— подружжя було зобов\'язане допомагати і поважати одне одного, а також утримуватися від будь-яких дій, які загрожували їхньому союзу;

— жінка мала ім\'я чоловіка;

— жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділяла його громадянське становище;

— чоловік повинен був утримувати жінку;

— чоловік був захисником жінки та її представником в суді:

— між подружжям не допускалися штрафні позови;

— чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашнього господарства.

Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній влас­ності.

До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне дарування.

Придане (dos). Майно, яке у зв\'язку з укладенням шлюбу жінка віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву "придане". При припиненні шлюбу у зв\'язку зі смертю дружини придане залишалося чоловікові і, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті чоловіка, придане поверталося жінці. Придане поверталося жінці й тоді, коли шлюб припинявся розлучен­ням за ініціативою чоловіка або з його вини. А якщо жінка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлу­чення сталося внаслідок її поведінки, придане залишалося чоловікові.

Дошлюбний дар (donatio ante nuptias). Відома заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із кінця Республіки, не стосу­валася подарунків, зроблених перед шлюбом. Дарування майбутнього чоловіка майбутній жінці увійшло у звичай за часів правління імпе­ратора Костянтина (306—337 рр.). Чоловік виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував майбутній дружині. Спо­чатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів прав-

ління імператора Юстиніана (527—565 рр.) допускалося дарування і під час шлюбу. Законодавством Юстиніана було встановлено:

1) donatio за своїм розміром мало відповідати dos;

2) батько чоловіка повинен був давати donatio так само, як батько дружини повинен був давати придане;

3) нерухоме майно, яке входило до donatio, не підлягало відчуженню;

4) під час існування шлюбу жінка не могла вимагати видачі дару. Якщо шлюб припинявся з вини жінки, то вона втрачала на ко­

ристь чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.